Рішення № 100946374, 03.11.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 33/67/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2021 Справа № 908/1793/21

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Сільпо-Фуд” (02090, м. Київ, вул. Бутлерова, буд. 1)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ППМ” (69035, м. Запоріжжя, пр. Маяковського, буд. 11, корпус 2)

про стягнення суми

Колегія суддів господарського суду Запорізької області у складі:

головуючий суддя: Мірошниченко М.В., судді: Смірнов О.Г., Левкут В.В.

при секретарі судового засідання Хилько Ю.І.

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Стасік А.І. - Ордер серія АР № 1055822 від 26.07.2021;

18.06.2021 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вих. № б/н від 14.06.2021) Товариства з обмеженою відповідальністю “Сільпо-Фуд”, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю “ППМ”, м. Запоріжжя про стягнення 283666,20 грн. грошових коштів.

Відповідно до протоколу розподілу судової справи між суддями від 18.06.2021 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1793/21 та визначено до розгляду судді Мірошниченко М.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.06.2021 суддею Мірошниченко М.В. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1793/21 за правилами загального позовного провадження. Справі присвоєно номер провадження 33/67/21, підготовче засідання призначено на 27.07.2021.

Підготовче засідання відкладалося до 17.08.2021, про що постановлено відповідну ухвалу суду по справі від 27.07.2021.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 17.08.2021 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/1793/21 до 22.09.2021, підготовче засідання відкладалося до 02.09.2021.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 02.09.2021 закрито підготовче провадження у справі № 908/1793/21 та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.09.2021.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 29.09.2021 призначено колегіальний розгляд справи № 908/1793/21 у складі трьох суддів Господарського суду Запорізької області.

Згідно Витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 30.09.2021 для розгляду справи № 908/1793/21 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Мірошниченко М.В., судді: Смірнов О.Г., Левкут В.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.10.2021 справу № 908/1793/21 прийнято до розгляду та провадження колегією суддів Господарського суду Запорізької області, справу призначено до судового розгляду по суті 03.11.2021.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.10.2021 відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Сільпо-Фуд” про участь у судовому засіданні 03.11.2021 по справі № 908/1793/21 в режимі відеоконференції у зв`язку із технічною неможливістю.

В судовому засіданні 03.11.2021 здійснювалася фіксація судового процесу програмно-апаратним комплексом «Акорд».

В судовому засіданні 03.11.2021 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та долучених судом до матеріалів справи.

В судове засідання 03.11.2021 представник позивача не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи № 908/1793/21 позивач повідомлялася належним чином у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України.

23.10.2021 на електронну пошту Господарського суду Запорізької області з підтвердженим кваліфікованим ЕЦП надійшла заява позивача (вих. № б/н від 23.10.2021), якою позивач із посиланням на п. 3 ч. 2 ст. 202 ГПК України просить суд відкласти розгляд справи, призначений на 03.11.2021, на іншу дату та проводити наступне судове засідання в режимі відеоконференції.

Дослідивши матеріали справи № 908/1793/21 та заяву позивача про відкладення розгляду справи, суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання у зв`язку із відсутністю процесуального строку для відкладення розгляду справи по суті. На підставі викладеного, суд залишає без задоволення заяву позивача (вих. № б/н від 23.10.2021) про відкладення розгляду справи № 908/1793/21.

Таким чином, суд вирішив за можливе розглядати справу по суті в судовому засіданні 03.11.2021 за відсутністю позивача, оскільки його неявка не перешкоджає вирішенню спору по суті.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві, відповіді на відзив на позовну заяву та мотивовані посиланням на приписи ст., ст. 257, 258, 638, 1212 ЦК України, ст. 180 ГК України. Позов пред`явлений позивачем з наступних підстав: між позивачем та відповідачем укладений договір поставки та монтажу обладнання № 12/10-16 від 12.10.2016, за умовами якого відповідач зобов`язався поставляти, а позивач приймати і оплачувати обладнання в комплекті і\або комплектуючі в порядку, передбаченому цим договором. Як зазначає позивач в рамках договору поставки та монтажу обладнання № 12/10-16 від 12.10.2016 ним здійснювалися оплати відповідачу грошових коштів, в результаті чого відповідач безпідставно набув грошові кошти в розмірі 283666,20 грн. Вказана сума безпідставно набутих коштів сформувалася внаслідок наступних операцій: на підставі рахунку-фактури № 439 від 12.10.2017 платіжними дорученнями № 4133453 від 23.10.2017 і № 4292650 від 29.01.2018 позивачем перераховані відповідачу грошові кошти в сумі 264744,56 грн. Проте між сторонами підписані видаткова накладна № 17 від 03.01.2018 на поставку товару на суму 191244,20 грн. та акт наданих послуг № 73 від 03.01.2018 на суму 66066,36 грн., а всього – на суму 257310,56 грн. Отже, позивач не замовляв і не отримував від відповідача жодних товарів або послуг на суму 7434,00 грн., яка відповідачу була перерахована. Таким чином, відповідач отримав безпідставно сплачені кошти в сумі 7434,00 грн. На підставі рахунку-фактури № 443 від 01.12.2017 платіжними дорученнями № 4133448 від 23.10.2017 і № 4284396 від 23.01.2018 позивачем перераховані відповідачу грошові кошти в сумі 130818,43 грн. Проте між сторонами підписані видаткова накладна № 13 від 03.01.2018 на поставку товару на суму 68468,21 грн. та акт наданих послуг № 69 від 03.01.2018 на суму 43318,22 грн., а всього – на суму 106786,43 грн. Отже, позивач не замовляв і не отримував від відповідача жодних товарів або послуг на суму 19032,00 грн., яка відповідачу була перерахована. За таких обставин, відповідач отримав безпідставно сплачені кошти в сумі 19032,00 грн. Крім того, платіжними дорученнями № 4230438 від 19.12.2017, № 4240517 від 26.12.2017 і № 4292647 від 29.01.2018 позивачем перераховані відповідачу грошові кошти в сумі 257200,20 грн. Проте сторонами не були погоджені істотні умови щодо поставки товару та виконання робіт/надання послуг на суму 257200,20 грн. Позивачем не здійснювалося замовлення поставки товару та його монтажу (виконання робіт) на вказану суму, сторонами не були підписані жодні первинні документи, які б підтверджували факт здійснення поставки товару та надання послуг/виконання робіт на суму 257200,00 грн. Таким чином, відповідач отримав безпідставно сплачені кошти в сумі 257200,20 грн. Як зазначає позивач, договір поставки та монтажу обладнання № 12/10-16 від 12.10.2016 припинив свою дію 31.12.2019 і сторонами так і не були узгоджені умови поставки товару та його монтажу на суму 283666,20 грн. Відповідачем не здійснена поставка товару та його монтаж на користь позивача на вказану суму, про що свідчить відсутність підписаних сторонами первинних документів. З урахуванням викладеного, позивач вважає, що раніше перераховані відповідачу грошові кошти в розмірі 283666,20 грн. за договором поставки та монтажу обладнання № 12/10-16 від 12.10.2016 є безпідставно набутим відповідачем майном в розумінні ст. 1212 ЦК України. Щодо строків позовної давності, то позивач вважає, що з урахуванням положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» № 540-IХ від 30.03.2020 строк позовної давності, в межах якої позивач має право вимагати повернення грошових коштів з відповідача, ще не закінчився. На підставі викладеного, позивач просить суд позов задовольнити повністю та стягнути з відповідача на його користь 283666,20 грн. безпідставно набутих грошових коштів. Також позивач просять суд покласти на відповідача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4254,99 грн. та судові витрати на професійну правову допомогу в розмірі 20000,00 грн. (згідно попереднього-орієнтовного розрахунку).

Відповідач позов не визнає повністю, заявлені вимоги вважає необґрунтованими і недоведеними. Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву та в запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву зазначив, що дійсно між сторонами укладений договору поставки та монтажу обладнання № 12/10-16 від 12.10.2016. 24.10.2017 до вказаного договору сторонами були укладені Умови поставки (додаток № 307.1) та специфікація (додаток № 307.2), якими сторонами були погоджені істотні умови поставки на об`єкт позивача, який розташований за адресою: м. Київ, вул.. Довженко, буд. 3, корпус В. Таким чином, твердження позивача про те, що він не погоджував умови поставки є необґрунтованими. На підстав додатків № 307.1 і № 307.2 від 24.10.2017 позивачу наданий рахунок № 666, крім того сторонами були підписані видаткові накладні № 369 від 01.12.2017 на суму 11041,20 грн. та акт виконаних робіт на № 439 від 01.12.2017 суму 3015,00 грн. Також відповідними первинними документами підтверджується виконання відповідачем послуг на суму 70000,00 грн. (акт виконаних робіт № 454 від 01.12.2017) і поставка новорічних іграшок на суму 73144,00 грн. (акт приймання-передачі від 04.12.2017). З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 1212 ЦК України, оскільки всі перерахування грошових коштів позивачем, в тому числі і тих, які ним заявлені до стягнення у даній справі, здійснювалися в межах договору поставки та монтажу обладнання № 12/10-16 від 12.10.2016. 24.10.2016, а тому не можуть вважатися безпідставними. Стосовно посилань позивача на застосування Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» № 540-IХ від 30.03.2020, то відповідач просить суд врахувати, що 17.07.2020 набув чинності Закон України № 731-IХ від 18.06.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким скасоване автоматичне продовження процесуальних строків та обов`язок суду визначити процесуальний строк не меншим ніж строк дії карантину. Заяв про поновлення, продовження або інших заяв від позивача щодо строків позовної давності не було, так само як і не було обґрунтовано, яким чином карантин об`єктивно заважав йому підготувати і направити позовну заяву до суду раніше. З урахуванням викладеного, відповідач просить суд застосувати до заявлених позовних вимог наслідки пропуску строку позовної давності. На підставі викладеного, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Розглянувши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів

УСТАНОВИЛА

12.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ППМ» (відповідач у справі, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» (позивач у справі, Покупець) укладено Договір поставки та монтажу обладнання № 12/10-16 (далі за текстом – Договір), за умовами якого Постачальник поставляє, а Покупець приймає і оплачує обладнання в комплекті і\або комплектуючі («товар» або «обладнання»), на умовах і в порядку, передбаченому цим Договором. (п. 1.1 Договору)

Згідно з п.1.2 Договору поставка товару здійснюється партіями на умовах, передбачених відповідним додатком (далі - Умови поставки), який сторони укладають за зразком, зазначеним у Додатку № 1 до цього Договору. Найменування, кількість товару, ціна одиниці товару, що входить в кожну партію товару, визначається у відповідній специфікації (далі - Специфікація), яка укладається сторонами за зразком, зазначеним у Додатку № 2 до цього Договору. Всі додатки, оформлені сторонами згідно зі зразками, зазначеними у Додатках № 1 та № 2, є невід`ємними частинами Договору з моменту їх підписання уповноваженими представниками і скріплення печатками сторін.

Відповідно до п.1.4 Договору партією товару вважається товар, вказаний в одній специфікації.

За умовами п.2.1 Договору ціна товару при поставці вказується в накладних до конкретної партії і вважається узгодженою між Постачальником і Покупцем при наявності печаток і підписів обох сторін Договору (для юридичних осіб). Якщо Постачальником є фізична особа-суб`єкт підприємницької діяльності, що не має печатки, накладні засвідчуються його підписом.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що датою поставки вважається дата приймання товару Покупцем, зазначена в накладній на товар якщо інше не передбачено цим Договором.

Матеріали справи свідчать, що 24.10.2017 до Договору сторонами були укладені Умови поставки (Додаток № 307.1) та Специфікація (Додаток № 307.2), якими сторонами були погоджені істотні умови поставки на об`єкт позивача, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Довженко, буд. 3, корпус В.

У відповідності до п. 4.5, 4.6, 4.7 Договору при здійсненні збірки (монтажу) на об`єкті Покупця, Постачальник протягом 5 робочих днів після виконання збірки (монтажу) надає Покупцеві Акт виконаних, робіт. У разі поставки деталей (комплектуючих) обладнання, з яких буде змонтований (зібраний) товар, Постачальник на вимогу Покупця надає Акт комплектації обладнання. У цьому випадку зобов`язання щодо поставки товару вважаються виконаними після надання Акту комплектації покупцеві. Якщо вартість збірки (монтажу) не входить у вартість товару згідно з Умовами поставки і оплачується окремо за цим Договором, зобов`язання з поставки вважаються виконаними після пред`явлення Покупцеві Акта комплектації устаткування Постачальником і підписання сторонами Акту виконаних робіт по збірці (монтажу).

Згідно з п.5.2 Договору приймання товару за кількістю та якістю здійснюється на складі Покупця в присутності уповноважених представників Покупця і Постачальника. У накладних на товар, що оформляються Постачальником, вказується прізвище та ініціали особи, уповноваженої передати товар покупцю і підписати приймально-здавальні документи (накладні, акти).

Відповідно до п.5.4 Договору приймання товару вважається завершеним після підписання накладної уповноваженим представником Покупця, якщо інше не передбачено цим Договором.

Пунктом 11.1 Договору в редакції Додаткової угоди б/н від 25.12.2017 сторони визначили, що Договір вступає в силу з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2018, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. В частині виконання гарантійних зобов`язань Договір діє до закінчення гарантійного строку. Якщо жодна зі сторін не повідомить іншу про припинення даного Договору у строк, не менш ніж за 20 календарних днів до закінчення строку дії цього Договору, то Договір вважається продовженим строком на один календарний рік.

Сторонами доказів розірвання чи визнання недійним Договору суду не надано.

Враховуючи умови п. 11.1 Договору в редакції Додаткової угоди б/н від 25.12.2017 судом з`ясовано, що Договір припинив свою дію 31.12.2019.

Мотивуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що в рамках Договору поставки та монтажу обладнання № 12/10-16 від 12.10.2016 ним здійснювалися оплати відповідачу грошових коштів.

Зокрема, на підставі рахунку-фактури № 439 від 12.10.2017 платіжними дорученнями № 4133453 від 23.10.2017 на суму 188191,00 грн. і № 4292650 від 29.01.2018 на суму 76553,56 грн. позивачем перераховані відповідачу грошові кошти в загальному розмірі 264744,56 грн.

Проте між сторонами підписані видаткова накладна № 17 від 03.01.2018 на поставку товару на суму 191244,20 грн. та акт наданих послуг № 73 від 03.01.2018 на суму 66066,36 грн., а всього – на суму 257310,56 грн.

Отже, позивач не замовляв і не отримував від відповідача жодних товарів або послуг на суму 7434,00 грн., яка відповідачу була перерахована.

На підставі рахунку-фактури № 443 від 01.12.2017 платіжними дорученнями № 4133448 від 23.10.2017 на суму 90453,00 грн. і № 4284396 від 23.01.2018 на суму 40365,43 грн. позивачем перераховані відповідачу грошові кошти в загальному розмірі 130818,43 грн.

Проте між сторонами підписані видаткова накладна № 13 від 03.01.2018 на поставку товару на суму 68468,21 грн. та акт наданих послуг № 69 від 03.01.2018 на суму 43318,22 грн., а всього – на суму 106786,43 грн.

Таким чином, позивач не замовляв і не отримував від відповідача жодних товарів або послуг на суму 19032,00 грн., яка відповідачу була перерахована.

Крім того, платіжними дорученнями № 4230438 від 19.12.2017 на суму 70000,00 грн., № 4240517 від 26.12.2017 на суму 114056,20 грн. і № 4292647 від 29.01.2018 на суму 73144,00 грн. позивачем перераховані відповідачу грошові кошти в загальному розмірі 257200,20 грн.

Як зазначає позивач, сторонами не були погоджені істотні умови щодо поставки товару та виконання робіт/надання послуг на суму 257200,20 грн. Позивачем не здійснювалося замовлення поставки товару та його монтажу (виконання робіт) на вказану суму, сторонами не були підписані жодні первинні документи, які б підтверджували факт здійснення поставки товару та надання послуг/виконання робіт на суму 257200,00 грн. Відповідачем не здійснена поставка товару та його монтаж на користь позивача на вказану суму, про що свідчить відсутність підписаних сторонами первинних документів.

З урахуванням викладеного, позивач вважає, що раніше перераховані відповідачу грошові кошти в розмірі 283666,20 грн. (7434,00 грн. + 19032,00 грн. + 257200,20 грн.) за Договором поставки та монтажу обладнання № 12/10-16 від 12.10.2016 є безпідставно набутим відповідачем майном в розумінні ст. 1212 ЦК України.

Враховуючи викладене, посилаючись на норми ст. 1212 ЦК України, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача на його користь 283666,20 грн. безпідставно набутих грошових коштів.

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, заслухавши доводи представника відповідача, колегія суддів вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

На позивача покладено обов`язок обґрунтувати своєї вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Предметом розгляду даній справі є стягнення з відповідача 283666,20 грн. безпідставно набутих грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна та не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) завдання шкоди у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зазначеної зміни майнового стану цих осіб.

Згідно із частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб,що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків належать, зокрема, договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 ЦК України.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

За частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Водночас сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами.

Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідно встановити факт їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.

Застосування положень статті 1212 ЦК України передбачає встановлення наявності у позивача права власності на безпідставно набуте відповідачем майно.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами існували правовідносини, врегульовані Договором поставки та монтажу обладнання № 12/10-16 від 12.10.2016.

Як з`ясовано судом і не заперечується сторонами, позивачем в рамках вказаного Договору поставки та монтажу обладнання № 12/10-16 від 12.10.2016 здійснювалася сплата відповідачу грошових коштів за поставлений товар та надані послуги (виконані роботи).

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що через не здійснення відповідачем поставки товару та надання послуг з монтажу обладнання на загальну суму 283666,20 грн., відповідач безпідставно набув грошові кошти в розмірі 283666,20 грн.

Із встановлених судом фактичних обставин справи вбачається, що перерахування позивачем відповідачу грошових коштів в розмірі 283666,20 грн. здійснювалося саме в рамках виконання Договору поставки та монтажу обладнання № 12/10-16 від 12.10.2016.

Зазначене підтверджується посиланням на вказаний Договір в рахунках на оплату, на підставі яких позивачем перераховувалися відповідачу грошові кошти, у видаткових накладних та в актах виконання робіт (надання послуг), згідно яких відповідачем здійснювалася поставка позивачу товарів та надання послуг (виконання робіт), а позивачем ці товари та послуги (роботи) приймалися.

На підставі викладеного, з огляду на договірний характер спірних правовідносин сторін, суд вважає, що до цих правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 1212 ЦК України.

Враховуючи вище встановлені обставини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача 283666,20 грн. безпідставно набутих грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України за недоведеністю.

Стосовно доводів відповідача про застосування до заявлених позовних вимог наслідків пропуску строку позовної давності, суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Згідно з положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормою статті 257 ЦК України закріплено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч., ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Таким чином, лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З урахуванням викладеного, оскільки суд дійшов висновку про наявність самостійних підстав за яких позов у даній справі не підлягає задоволенню, заява відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності судом не розглядається.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Суд визнає позовні вимоги недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи позивача, наведені в обґрунтування заявлених ним вимог, не знайшли свого підтвердження за встановлених судом обставин, що склались між сторонами.

Заперечення відповідача на заявлені позовні вимоги враховані судом при вирішенні даного спору.

Враховуючи вище наведене, в задоволені позову відмовляється повністю.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, приймаючи до уваги висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, відсутні підстави для розподілу судового збору.

Стосовно витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, про які зазначено позивачем у попередньому (орієнтовному) розрахунку доданому до позовної заяви, то суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Положеннями ст. 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною 4 ст. 129 ГПК України унормовано, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням викладеного, з огляду на висновок суду відсутність підстав для задоволення позовних вимог, правові підстави для покладення на відповідача витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, відсутні.

Керуючись ст., ст. 126, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Сільпо-Фуд” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ППМ” про стягнення 283666,20 грн. грошових коштів відмовити повністю.

Повне судове рішення складено « 20» листопада 2021 р.

Головуючий суддя М.В.Мірошниченко

судді О.Г.Смірнов

В.В.Левкут

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.