Рішення № 100946359, 27.05.2021, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/16820/19

Провадження № 2/643/620/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2021 року Московський районний суд м. Харкова у складі: головуючого - судді Майстренко О.М., за участю секретаря судового засідання –Сілаєвої Е.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Запорізької області, Прокуратури Полтавської області про стягнення моральної шкоди, суд,-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Прокуратури Запорізької області ,Прокуратури Полтавської області про стягнення моральної шкоди та просить суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 30 000 гривепн на відшкодування моральної шкоди та стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що прокуратурою Запорізької області здійснювалось досудове розслідування та процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42016080000000311 від 13.09.2016 з попередньою правовою кваліфікацією ч. З ст. 368 КК України.

В рамках вказаного кримінального провадження 21.11.2016 батькові позивача ОСОБА_2 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. З ст. 368 КК України. В подальшому за клопотанням слідчого прокуратури Запорізької області ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя віл 10.03.2017 по справі №335/3292/17 накладено арешт на два об`єкти нерухомого майна, яке нібито перебувало у власності її батька (підозрюваного), а саме: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; садовий будинок АДРЕСА_2 з господарчими будівлями та спорудами, розташований у садівничому товаристві «Аква» на території Русько- Тишківської селищної ради Харківського району Харківської області.

Як слідчий зазначив у своєму клопотанні зазначені об`єкти нерухомого майна на момент повідомлення про підозру перебували у приватній власності ОСОБА_2 та їх необхідно арештувати з метою забезпечення конфіскації.

Разом з тим, вказані об`єкти нерухомого майна більше ніж за З роки до повідомлення про підозру були подаровані їй батьком позивачки, квартира перейшла у її власність на підставі договору дарування 11.10.2013 року, а садовий будинок 10.11.2014 року.

Вказана інформація була достеменно відома слідчому, адже вона міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з якого слідчий сам зазначає, шо він отримав витяг. Коли батько позивачки довідався про цей арешт, це дуже негативно вплинуло на його психологічний стан. Він переживав, що органи прокуратури не тільки хочуть його безпідставно посадити до в`язниці, а й відібрати майно у його доньки, яке він подарував задовго до повідомлення про підозру та злочинних дій, які він нібито скоїв.

Після того, як батько повідомив позивачці про цей арешт, стосунки з ним стали напруженими, позивача боялась та звинувачувала батька в тому, що через його можливо незаконні дії у неї хочуть відібрати майно.

Крім того, вона дуже переймалась через це, при тому що в неї маленька дитина (на той час 2 роки).На момент коли позивачка дізналась про арешт, разоми з чоловіком ОСОБА_3 та донькою ОСОБА_4 мешкали саме в арештованій квартирі. Тому ця ситуація пригнічувала родинку позивкачки .

Позивачка звернулась до Апеляційного суду Запорізької області з апеляційною скаргою на вказану ухвалу, при цьому до скарги долучила копії договорів дарування, з яких було видно що майно тривалий час вже не є власністю батька. Однак, ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 04.06.2018 по справі №335/3292/17 її апеляційну скаргу залишили без задоволення та арешт залишили накладеним

Арешт майна було знято ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 27.06.2018 по справі №554/2003/18 року.

Протиправні дії щодо о майна завдали позивачці душевні страждання, підірвали віру у державу та правоохоронні органи, принизили її честь та гідність, а також суттєво погіршили стосунки з батьком. Таким чином, незаконний арешт майна позивачки протягом тривалого часу завдало їй суттєвої моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях, приниженні честі, гідності, престижу, вимушених змінах у життєвих і виробничих стосунках, порушенні нормальних соціальних зв`язків та стосунків з оточуючими людьми, підриві авторитету держави та правоохоронних органів , а також інших негативних наслідків.

Позивач в судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи у її відсутність та відсутність позивача, вимоги, викладені в позовній заяві підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити.

Представник відповідача Державної казначейської служби України, Пузіков В.А., який діє на підставі довіреності, в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, та зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 не обґрунтовані, надані докази не підтверджують завдання позивачу шкоди. Та позивачем не доведено всіх складових елементів цивільного правопорушення, а саме: наявність моральної шкоди, протиправної поведінки, а також причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою тому відсутні підстави для відшкодування шкоди, просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник прокуратури Полтавської області в судовому засіданні, не погодившись із позовом ОСОБА_1 пояснив, що підстав для задоволення позовної заяви не вбачається, у зв`язку з необґрунтованістю та незаконністю її пред`явлення.

Заслухавши представників відповідачів , дослідивши наявні в справі докази, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 2 ЦПК Українивизначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ст. 12 ЦПК).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вимогами ст. 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Судом встановлено,що прокуратурою Запорізької області здійснювалось досудове розслідування та процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42016080000000311 від 13.09.2016 з попередньою правовою кваліфікацією ч. З ст. 368 КК України.

В рамках вказаного кримінального провадження 21.11.2016 батькові позивача ОСОБА_2 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. З ст. 368 КК України.

За клопотанням слідчого прокуратури Запорізької області ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10.03.2017 по справі №335/3292/17 накладено арешт на два об`єкти нерухомого майна, яке нібито перебувало у власності її батька (підозрюваного), а саме: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; садовий будинок АДРЕСА_2 з господарчими будівлями та спорудами, розташований у садівничому товаристві «Аква» на території Русько- Тишківської селищної ради Харківського району Харківської області.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 04.06.2018 по справі №335/3292/17 апеляційну скаргу залишено без задоволення, ухвалу слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10.03.2017 року залишено без змін.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Полтави від 27.06.2018 по справі №554/2003/18 року арешт майна було знято.

В своєму позові позивач посилається на те, що слідчим незаконно накладено арешт на її майно, а саме: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; садовий будинок АДРЕСА_2 з господарчими будівлями та спорудами, розташований у садівничому товаристві «Аква» на території Русько- Тишківської селищної ради Харківського району Харківської області.

Проте, матеріали справи не містять доказів незаконності накладення арешту на майно позивача.

Крім того, позивач скористалась своїм правом на оскарження ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя віл 10.03.2017 по справі №335/3292/17.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 04.06.2018 по справі №335/3292/17 апеляційну скаргу залишено без задоволення, ухвалу слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10.03.2017 року залишено без змін.

В даному кримінальному провадженні ОСОБА_1 не мала статусу підозрюваної, не притягувалась до кримінальної відповідальності, не перебувала під судом та слідством, та запобіжні заходи стосовно неї не застосовувались.

Стосовно наданого в позовній заяві розрахунку шкоди за незаконний арешт майна , де позивач посилалась на ч. 3 ст. 23 ЦК України, суд зазначає наступне.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 Цивільного кодексу України , відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам Закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначеністаттею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першоюстатті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті1173,1174цьогоКодексу).

Так, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Згідно із пунктом 2 частини першоїстатті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Частиною першою статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першоїстатті 16ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями частин першої-третьої статті 23ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно роз`яснень, які містяться у пункті 3постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 вказаної Постанови зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Матеріали справи не містять доказів саме протиправності дій органу досудового розслідування у спірних правовідносинах у розумінні ст. ст. 76-80 ЦПК України.

Відсутні будь-які відомості, якими б було встановлено факт неналежного виконання и своїх службових обов`язків відповідними посадовими особами, що б призвело до спричинення позивачу моральної шкоди

Так, позивач підставою для відшкодування шкоди навела, зокрема те, що внаслідок арешту її майна, вона була позбавлена можливості вільно володіти, розпоряджатися та користуватися своєю квартирою та садовим будинком.

Ухвалою суду від 10.03.2013 у зв`язку з накладенням арешту на квартиру та садовий будинок, позивач була лише тимчасово обмежена в праві розпорядження цим майном шляхом його відчуження, та не була обмежена в праві користування цим майном або розпорядження ним іншим чином.

Сам факт накладення арешту не свідчить про протиправність дій органу досудового розслідування та завдання моральної шкоди позивачу, і не створює підстав для її відшкодування.

Статтею 303КПК України передбачено право оскарження до слідчого судді дій чи бездіяльності слідчого або прокурора. Саме у такій формі здійснюється судовий контроль у цих правовідносинах.

Реалізація ж позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача.

Незгода позивача з прийнятими працівниками органу досудового розслідування процесуальними рішеннями, які можуть бути ним оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди в межах відповідного кримінального провадження.

Позивач не надала суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт спричинення їй моральної шкоди та причинно-наслідковий зв`язок.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність моральної шкоди та причинний зв`язок між дією (бездіяльністю) та шкодою, для виникнення зобов`язання відшкодування шкоди відповідно до вищеназваних вимог статей23,1167,1174 ЦК України,підстави для задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити за необґрунтованістю.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 80, 81, 141, 263, 265 ЦПК України,суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Запорізької області, Прокуратури Полтавської області про стягнення моральної шкоди –відмовити .

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду, протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Майстренко О.М.