Ухвала суду № 100945880, 08.11.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/21150/21

Провадження № 2/522/8980/21

УХВАЛА

про залишення позову без руху

08 листопада 2021 року м. Одеса

Суддя Приморського районного суду м. Одеси Домусчі Л.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Порто-Франківський» про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м.Одеси 02.11.2021 року надійшов позов ОСОБА_1 до КП «ЖКС «Порто-Франківський» про стягнення матеріальної та моральної шкоди у зв`язку з невиконанням рішення суду.

Матеріали позову суддя отримала 03.11.2021 року.

Вирішуючи питання про можливість відкриття провадження у справі, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.4 ст.177 ЦПК України визначає, що до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Як вбачається з позовних вимог, позов містить вимоги майнового характеру, але судовий збір позивачем не сплачений. Одночасно з поданням позову, ОСОБА_1 у прохальній його частині просить суд звільнити його від сплати судового збору, посилаючись на те, що взаємовідносини сторін у даній справі регламентуються Законом України «Про захист прав споживачів» та відповідно до ч.3 ст.22 Закону споживачі звільняються від сплати судового збору. Крім того він є малозабезпеченою особою, ветераном праці, та вважає, що судовий збір має бути сплачений відповідачем у справі.

Вирішуючи дане клопотання суд виходить із наступного.

Відповідно до ст.9 ч.2 Закону України «Про судовий збір», суд перед відкриттям провадження у справі перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Положеннями статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік категорій осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору.

На підставі Закону України № 484-VIII від 22.05.2015 р. частина перша статті 5 Закону України «Про судовий збір» викладена в іншій редакції, відповідно до якої положення щодо звільнення від сплати судового збору споживачів (за позовами, що пов`язані з порушенням їхніх прав) виключено.

За змістом Закону України «Про судовий збір» зі змінами, які прийняті пізніше, ніж Закон України «Про захист прав споживачів», вбачається, що з 1 вересня 2015 року споживачі за позовами, що пов`язані з порушенням їхніх прав, не відносяться до суб`єктів, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях, тому посилання позивача на положення Закону України «Про захист прав споживачів» не можуть бути взяті до уваги.

Таким чином, за першим (часовим) критерієм перевагу в застосуванні має стаття 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки її остання редакція ухвалена пізніше останньої редакції статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Така правова позиція підтверджується і практикою Верховного Суду України в питаннях сплати судового збору в справах про захист прав споживачів (ухвала від 01.03.2016 року, справа № 6-484ц16).

Згідно із ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Пунктом 23 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У зв`язку з цим, застосування Закон України «Про захист прав споживачів» до даних правовідносин, можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто ті, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами (Цивільний кодекс України).

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров`я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Системний аналіз положень Закону України «Про захист прав споживачів» доводить, що для того, щоб особа була звільнена від сплати судового збору, недостатньо зазначити, що це є позов про захист прав споживачів, оскільки такий позов повинен містити предмет та обставини, які вказують на порушення прав позивача як споживача послуг. Тобто, предмет та підстави позову повинні вказувати на те, що такий позов пов`язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених цим Законом.

Таким чином, позивач, вважаючи себе споживачем, при зверненні до суду у дотримання вимог ст.175 Цивільного процесуального кодексу України, зобов`язаний викласти зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши про те, яке право споживача порушено у відповідності до ст.22 цього Закону, таким чином навівши підтвердження того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються цим Законом.

Однак, у порушення даних вимог закону, позивач у своїй позовній заяві взагалі не посилається на зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», не зазначає про те, яке право споживача порушено у відповідності до ст.22 цього Закону.

Предметом позову є вимоги про стягнення моральної та матеріальної шкоди, завданої відповідачем унаслідок тривалого не виконання рішення суду. Отже, правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачами не витікають з положень Закону України «Про захист прав споживачів», у даному випадку між позивачем і відповідачем не існує договірних відносин, на яких поширюється дія Закону. Тому позивач не є споживачем в розумінні названого Закону, між ним та відповідачем не укладеного будь-якого договору.

За викладеного, суд приходить до висновку, що позивач не звільняється від сплати судового збору на підставі положень Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.3 ст.136 ЦПК України, з підстав зазначених у частині цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

При зверненні до суду із заявою про звільнення від сплати судового збору особа повинна додати до такої заяви належні документи на підтвердження факту відсутності відповідних коштів для сплати судового збору. Водночас відсутність таких доказів чи їх неналежність є підставою для відмови в задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору.

Позивач зазначає, що він не може надати до суду документ, що підтверджує сплату судового збору у зв`язку з тим, що він є малозабезпеченою особою, ветеран праці, та вважає, що судовий збір має бути сплачений відповідачем по справі.

Згідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Підстави, які б передбачали відстрочення сплати судового збору через неплатоспроможність позивача, суду не надано.

Суд вбачає, що право на доступ до суду, тобто право кожного на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру є складовим елементом права на суд, передбаченого п. 1 ст. 6 Конвенції. Другим елементом права на суд є право розраховувати на розгляд спору судом по суті. Згідно до конвенційної практики Європейського суду право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням, які повинні також бути пропорційними, тобто щоб законна мета застосованого обмеження не зводила нанівець зміст конвенційного права на суд. Серед легітимних обмежень права на доступ до суду у практиці Європейського суду визнаються: необхідність сплачувати судовий збір за подачу заяви чи скарги (рішення по справі «Креуз проти Польщі», «Толстой-Мілославський проти Сполученого Королівства (Tolstoy Miloslavsky v. United Kingdom) від 13.07.1995р.).

Звертаючись до суду з даним клопотанням, позивачем не надано достатньо належних та допустимих доказів, які б підтверджували його неспроможності сплатити судовий збір по даній цивільній справі на момент подання позовної заяви, отже, відповідні докази у справі відсутні.

Таким чином, ураховуючи, що звільнення судом від сплати судового збору або відстрочка від його сплати є правом, а не обов`язком суду, при цьому в клопотанні не зазначено належних та допустимих доказів на підтвердження того, що майновий стан позивача перешкоджає останньому сплатити судовий збір у встановленому законодавством порядку, відсутні підстави для задоволення клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору.

За викладеного суд приходить до висновку про неналежне оформлення позовної заяви.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, справляється у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Отже, за подання даного позову ОСОБА_1 повинен бути сплачений судовий збір у розмірі 1 % від ціни позову, але не більше 5 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Також, усупереч вимог ст. 95, 177 ЦПК України, копії письмових доказів, додані до заяви, не засвідчені належним чином.

Звертається особлива увага позивача на вимоги, встановлені статтею 95 ЦПК України щодо доказів, які подаються до суду.

Відповідно до положень вказаної процесуальної норми письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Пунктом 5.26 ДСТУ 4163-2020 «Державна уніфікована система документації, Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів», затвердженого наказом ДП «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» від 01.07.2020 р. № 144, визначено, що відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її власного імені та прізвища, дати засвідчення копії.

Усупереч вимог ст. 95, 177 ЦПК України, копії письмових доказів, додані до позову, не засвідчені належним чином.

У відповідності з ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Також слід зазначити, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

У зв`язку з наведеним, залишення позову без руху з підстав, передбачених законом (несплата судового збору) не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

З урахуванням викладеного, суд вбачає, що позивачу необхідно усунути недоліки позову: надати докази про сплату судового збору та належним чином засвідченні копії додатків до позову у кількості для суду та відповідача.

Вказані недоліки позову необхідно усунути позивачу шляхом подачі через канцелярію суду відповідні документи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.175, 177, 185, 260, 261, 353 ЦПК України, Законом України «Про захист прав споживачів», суддя,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору – відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Порто-Франківський» про стягнення матеріальної та моральної шкоди – залишити без руху.

Встановити позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків. Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачу. У разі не усунення зазначених недоліків у встановлений строк позовна заява вважатиметься неподаною та буде повернута позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Домусчі Л.В.