Рішення № 100938367, 08.11.2021, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 496/2198/20

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

08 листопада 2021 року м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд

у складі: головуючого одноособово - судді Шевчук Ю.В.,

за участю секретаря – Бучка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Білгород-Дністровському Одеської області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Свої позовні вимоги представник позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» обґрунтовує тим, що між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 21.02.2008 року був укладений кредитний договір ODMLGA00000014, згідно якого позивач зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 113100,00 доларів США на термін до 21.02.2028 року, а ОСОБА_1 зобов`язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором та угодою виконав повному обсязі, а саме видав відповідачці ОСОБА_1 кредит у розмірі 113100,00 доларів США. В порушення умов кредитного Договору а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідачка ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконала, а саме не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановленому Договором порядку та строки.

У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором у відповідачки ОСОБА_1 станом на 31.03.2020 року мається заборгованість - 583714,23 доларів США, яка складається з наступного:

- 83626,92 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту);

-104874,76 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

- 3974,65 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

- 391237,90 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Оскільки діючим законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Таким чином, заборгованість до стягнення становить 4829, 94 доларів США, яка складається з наступного:

- 4829,94 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 15.08.2019 року по 31.03.2020 рік.

В забезпечення виконання зобов`язання за Договором №ODMLGA00000014 між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором ОСОБА_1 ..

Оскільки у добровільному порядку грошові кошти відповідачами не повернуті, представник позивача змушений звертатися до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.

В судове засідання представник позивача не з`явився, однак надав на адресу суду заяву, згідно якої просив розглянути справу за його відсутності, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В судове засідання відповідачка ОСОБА_1 не з`явилась, однак адвокат Черепов Д.В., який діє в її інтересах надав на адресу суду заяву, згідно якої просив розглядати справу за його відсутності, відмовити у задоволенні позовних вимог з урахуванням поданого відзиву та з підстав пропуску строків позовної давності позивачем.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 21.02.2008 року був укладений кредитний договір №ODMLGA00000014, згідно якого позивач зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 113100,00 доларів США на термін до 21.02.2028 року, а ОСОБА_1 зобов`язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором та угодою виконав повному обсязі, а саме видав відповідачці ОСОБА_1 кредит у розмірі 113100,00 доларів США. Як стверджує сторона позивача, в порушення умов кредитного Договору, а також ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України, відповідачка ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконала, а саме не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановленому Договором порядку та строки

В забезпечення виконання зобов`язання за Договором №ODMLGA00000014 між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором ОСОБА_1 ..

Як стверджує представник позивача, у зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором у відповідачки ОСОБА_1 станом на 31.03.2020 року мається заборгованість - 583714,23 доларів США, яка складається з наступного:

- 83626,92 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту);

-104874,76 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

- 3974,65 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

- 391237,90 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Діючим законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Таким чином, заборгованість до стягнення становить 4829, 94 доларів США, яка складається з наступного:

- 4829,94 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 15.08.2019 року по 31.03.2020 рік.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем АТ КБ «Приватбанк» у 2012 році вже була стягнута заборгованість за зазначеним вище кредитним договором.

Так, Рішенням Біляївського районного суду м. Одеси від 25.11.2010 року по справі №2-2311 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» було задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №ODMLGA00000014 від 21.02.2008 року, у розмірі 127 395,69 доларів США звернуто стягнення на житловий будинок, загальною площею 138,40 кв.м. та земельну ділянку, площею 0,042 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені відповідачки договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 14 березня 2011 року рішення Біляївського районного суду Одеської області від 25.11.2010 року по цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення - скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення відмовлено.

Поряд з тим, рішенням Біляївського районного суду м. Одеси від 24.10.2012 року по справі №1506/4204/2012 року позовну заяву ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №ODMLGA00000014 від 21.02.2008 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 , яка складає - 188 387,42 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 1 505 215 грн. 47 коп., в тому числі: заборгованість за кредитом - 92 816, 52 доларів США; заборгованість по процентам за користування кредитом - 43 828, 71 доларів США; заборгованість по комісії за користування кредитом - 1 156,01 доларів США; пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, а також штрафи відповідно до Договору - 41 585, 55 доларів США; штраф (фіксована частина) – 31,29 доларів США, шраф (процентова складова) -8 969,34 доларів США, звернуто стягнення на предмет іпотеки:

- на житловий будинок, вартістю 581 447 грн., загальною площею 138, 40 кв. м. з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі Свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житловий будинок, виданого виконавчим комітетом Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 27.01.2008 року;

- на земельну ділянку, площею 0,042 га, вартістю 75 058,00 грн., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого відділом земельних ресурсів у Біляївському районі Одеської області 26 листопада 2007 року, кадастровий номер 5121084200:02:004:0741 шляхом укладання ПАТ КБ «Приватбанк» договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем та здійснення цим банком всіх необхідних дій для продажу предметів іпотеки, у тому числі отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно. В частині позову про надання позивачу дозволу укласти договір купівлі-продажу від імені ОСОБА_1 , а також в частині виселення та зняття з реєстраційного обліку - відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 08.10.2013 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Біляївського районного суду м. Одеси від 24.10.2012 року змінено, доповнивши абзац 4 резолютивної частини рішення після слів «договору купівлі-продажу» словами «від імені ОСОБА_1 ». В решті рішення залишено без змін.

Таким чином, розмір заборгованості за кредитним договором №ODMLGA00000014 від 21.02.2008 року, що був визначений рішенням Біляївського районного суду м. Одеси від 24.10.2012 року по справі №1506/4204/2012 року перерахунку не підлягає.

Окрім того, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 21 лютого 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір, що посвідчений приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Одеської області та зареєстрований в реєстрі за №115, згідно умов якого в іпотеку передано житловий будинок з надвірними спорудами загальною площею 138,4 (сто тридцять вісім цілих сорок сотих) кв. м., житлова площа - 52, 30 кв. м., що знаходиться АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 5121084200:02:004:0741.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. У договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі зазначаються: умови, у разі настання яких іпотекодержатель може використати своє право на позасудове стягнення; порядок визначення вартості, за якою іпотекодержатель набуває право власності на предмет іпотеки; прийнятні та належні способи обміну повідомленнями між сторонами договору. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання: боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя; боржником - юридичною особою або фізичною особою - підприємцем є дійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотеко держателя.

Так, 16 березня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, Каримовою Н.С., здійснено реєстрацію права власності на ТОВ «ЕСТЕЙТ СЕЛЛІНГ» житлового будинку, загальною площею 138, 4 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_2 .

16 березня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу, Каримовою Н.С., здійснено реєстрацію права власності на «ЕСТЕЙТ СЕЛЛІНГ» земельної ділянки загальною площею 0,0424 га, кадастровий номер 5121084200:02:004:0741, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі- продажу земельної ділянки № 729.

Таким чином, станом на сьогодні позивач скористався своїм правом та в рахунок виконання основного зобов`язання здійснив продаж іпотеки: житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Як наслідок, вимога позивача про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 . ОСОБА_2 за кредитним договором за рішенням суду, є недійсною.

Суд зазначає, що звернення з позовом про дострокове стягнення Кредиту, незалежно від способу такого стягнення, змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Отже, при вирішенні питання про стягнення заборгованості за кредитним договором, розмір заборгованості потрібно визначати згідно рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, що набрало законної сили. До такого правового висновку дійшов Верховний Суд в своїй постанові від 01 серпня 2018 року, розглянувши справу №541/62/16-ц.

Суд погоджується з доводами сторони відповідачки ОСОБА_1 , що нарахувння позивачем відсотків за користування кредитними коштами з 15.08.2019 року по 31.03.2020 року у розмірі 4 829,94 дол. США не відповідає вимогам діючого законодавства.

Так, з матеріалів справи вбачається, що у 2010, 2012 роках АТ КБ «ПриватБанк» направляло позичальнику повідомлення за вих. №2528900165 від 12.08.2010 року, вих. №2528900165 від 09.09.2010 року та вих. №30.1.0.0/2 від 27.06.2012 року, згідно яких Банк вимагав дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором в повному обсязі.

Як зазначено в постанові від 14 лютого 2018 року у справі №564/2199/15-ц Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, після направлення позичальнику письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припиняє свою дію, а кредитор втрачає можливість нарахування та стягнення з боржника відсотків за кредитним договором.

Також суд погоджується з доводами сторони відповідачки ОСОБА_1 , що в силу вимог ч.4 ст.559 ЦК України, порука відповідача ОСОБА_2 є припиненою з наступних підстав.

Пунктом 12 Договору поруки №ODMLGA00000014 від 21.02.2008 року встановлено, що порука по даному договору припиняється по закінченню 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. Так, в серпні 2010 року Банком було направлено позичальнику повідомлення про повернення суми кредиту в повному обсязі протягом тижневого строку.

Враховуючи те, що позичальником у наданий строк вимога не була виконана, через 7 днів настав строк виконання основного зобов`язання в повному обсязі.

За таких обставин, перебіг п`ятирічного строку для пред`явлення АТ КБ «ПриватБанк» вимоги до поручителя - ОСОБА_2 , розпочався в серпні 2010 року та закінчився в серпні 2015 року. В зазначений проміжок часу АТ КБ «Приватбанк» до суду з відповідними вимогами не звертався.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення в солідарному порядку з відповідачів заборгованості по відсоткам за користування кредитом за період з 15.08.2019 року по 31.03.2020 рік у сумі 4829,94 грн. США задоволенню не підлягають.

Суд звертає увагу сторін, що в позовній заяві, представник позивача АТ КБ «Приватбанк» приводить загальний розрахунок заборгованості, де відповідачам нараховується комісія за користування кредитом, однак у позовній заяві відсутні вимоги щодо її стягнення. Оскільки відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, заперечення сторони відповідачки ОСОБА_1 щодо незаконності нарахування комісії не стосуються предмету доказування по даній справі, а тому не приймаються судом до уваги.

Щодо заяви сторони відповідачки ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності до вимог позивача, суд зазначає наступне.

Так, згідно зі статтею 256 ЦК України, позовна давність, це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з заявою про захист свого цивільного права або інтересу.

Вказана норма також закріплена у статті 257 ЦК України, де загальна позовна давність встановлена у три роки.

Згідно частини першої статті 261ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року передбачено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно до частини четвертої статті 267 ЦК України,сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно частиною п`ятою статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як окреслив ВСУ у своїй постанові від 19.03.2021 року, справа №910/17317/17: «застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", 22.10.1996, заяви №22083/93, № 22095/93; пункт 570 рішення у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", 20.09.2011).

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться встатті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року передбачено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, суд зауважує, що відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки.

Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити в їх задоволенні в зв`язку з пропуском строку позовної давності.

У випадку недоведеності позову суд відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності. Вказана позиція суду кореспондується з висновком ВСУ, викладеним у Постанові від 21 жовтня 2020 року у справі №509/3589/16-ц (провадження №61-16895св18).

Оскільки у позовних вимогах відмовлено з підстав їх необґрунтованості, позовна давність застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України та умовами кредитного договору.

Згідно зі ст.32 ЦПК України позов може бути пред`явлений до кількох осіб. Участі у справі кількох відповідачів допускається, якщо предметом спору є спільні права ті обов`язки кількох відповідачів; предметом спору є однорідні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 1054 ЦК України передбачає, що за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів встановлюється договором, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняються його виконанням, проведеним належним чином, а не в силу вже прийнятого рішення суду.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог ст.ст. 610, 554 Цивільного кодексу України, боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники

Приймаючи до уваги, що відповідачі у кредитних правовідносинах діють я солідарні боржники; предметом спору є однорідні права та обов`язки, що випливають кредитного договору та договору поруки, з метою здійснення принципу процесуальні економії, вважаємо за доцільне об`єднати позовні вимоги Позивача до кількох Відповідач: в одній позовній заяві.

Крім того, ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до пункту 91 постанови Великої палати Верховного суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню з наведених вище підстав.

Згідно ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За умовами ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору слід залишити за ним.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 509, 524, 533, 534, 535, 625, 1050 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 43-44, 49, 76-81, 82, 83, 89, 90, 95, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складання.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Повний текст рішення складено 09.11.2021 року.

Суддя: