Ухвала суду № 100937206, 05.11.2021, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/22108/20

провадження № 1-кп/753/895/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Коляденко П.Л.,

при секретарі Хитрук А.Р.,

за участю прокурора Гончаренка С.О.,

захисника Чопівської С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 120201000200044363, з обвинувальним актом за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 263 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Дарницьким районним судом м. Києва проводиться судовий розгляд вказаного кримінального провадження.

В судовому засіданні судом поставлено на обговорення питання щодо запобіжного заходу, обраного відносно обвинуваченого.

Прокурор клопотав про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризики, що стали підставою для застосування вказаного запобіжного заходу - а саме ризик переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення, продовжують існувати, при цьому більш м`які запобіжні заходи не зможуть запобігти заявленим ризикам.

Захисник Чопівська С.С. категорично заперечувала проти продовження строку тримання під вартою. Вказувала, що прокурором не подано доказів на підтвердження ризиків, просила врахувати тривалість позбавлення волі.

При цьому, відповідно до положень ст. 330 КПК України, за повторне порушення обвинуваченим порядку судового засідання останнього було видаленоі з зали засідання на весь час судового розгляду і тому вказане питання розглядається за відсутності ОСОБА_1 .

Заслухавши думку учасників судового провадження, вивчивши наявні в розпорядженні суду матеріали кримінального провадження, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

До обвинуваченого було застосовано запобіжний захід - тримання під вартою, який неодноразово продовжувався в ході судового слідства.

Розглядаючи тривалість періоду затримання не абстрактно, а оцінюючи в даному конкретному випадку відповідно до особливостей такого затримання (W проти Швейцарії, Штегмюллер проти Австрії, Вемгофф проти Німеччини, Панченко проти Росії, Бекчиєв проти Молдови), суд, не вирішуючи наперед питання щодо доведеності чи недоведеності винності обвинуваченого в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, вважає, що в даному випадку є обов`язкова умова - condition sine qua non правомірності затримання, а саме обґрунтована підозра, що обвинувачений вчинив злочини, що, на думку суду, підтверджується скеруванням до суду обвинувального акту. Разом з тим, обґрунтованість обвинувачення перевірятиметься судом, який здійснює судовий розгляд, шляхом оцінки наданих сторонами кримінального провадження та потерпілим доказів при прийнятті відповідного кінцевого процесуального рішення у нарадчій кімнаті.

При цьому в разі доведення вини ОСОБА_1 в інкримінованих злочинах йому загрожує покарання за сукупністю злочинів до 13 років позбавлення волі.

Разом з тим, суд приймає до уваги практику Європейського суду з захисту прав людини про те, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому в разі визнання його винним, суд приймає до уваги те, що останній, стосовно якого вже перебуває на розгляді кримінальне провадження за ч. 5 ст. 185 КК України, знову обвинувачується у вчиненні тяжких умисних злочинів.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що ризик ухилення від суду та вчинення нового кримінального правопорушення є реальним і наведені обставини, на думку суду, свідчать про спокусу обвинуваченого уникнути судової процедури та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Відомості щодо працевлаштування обвинуваченого або попередню трудову діяльність до суду не подані, даних про підтвердження наявності в обвинуваченого легального постійного джерела доходів - немає.

Крім того, хоча до суду і подані відомості щодо права власності ОСОБА_2 на квартиру у м. Бориспіль, проте такі дані не свідчать про будь-які права обвинуваченого на вказане житло і не підтверджують наявність у ОСОБА_1 саме постійного місця проживання в Україні, також останній не має і зареєстрованого місця проживання.

Посилання на наявність міцних соціальних зв`язків також нічим не підтверджені, обвинувачений не одружений, дітей, батьком яких би обвинувачений був визнаний у передбаченому законом порядку - немає, при цьому перебування ОСОБА_1 в умовах слідчого ізолятора не є перешкодою для оформлення відповідних документів.

Наявність громадянства іншої країни підтверджує можливість перетнути державний кордон України.

Таким чином, перевіривши поєднання ймовірності та наслідків настання несприятливих подій, встановлених при застосуванні та продовжені запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та особу обвинуваченого, приходить до висновку про те, що і на даний час ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, встановлені судом раніше, продовжують існувати, є реальними та не зменшились.

Крім того, суд приймає до уваги високу суспільну небезпечність інкримінованих злочинів, що також є причиною разом з іншими для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Також, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

При цьому розумність строку тримання під вартою не піддається абстрактній оцінці. Законність тримання під вартою необхідно оцінювати, виходячи з особливостей конкретної справи. Проте продовження строку тримання під вартою можна виправдати, коли є конкретні ознаки існування реальної суспільної потреби, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають вимогу права, передбаченого ст. 5 Конвенції (рішення у справі «Lavents v. Latvia» п. 70).

На думку суду, обставинами, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який виправдовує виняток із загальної норми про повагу до свободи людини є підвищена суспільна небезпека злочинів, що інкримінуються обвинуваченому, об`єктом яких є різноманітний спектр суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.

З огляду на наведене суд вважає, що стороною обвинувачення доведено неможливість застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання встановленим ризикам.

Відомостей, згідно яких обвинувачений не може утримуватись під вартою, в тому числі і за станом здоров`я, немає.

Відсутність негативних характеристик та судимостей обвинуваченого, за уваги на вказані судом обставини, не можуть бути безумовними підставами для зміни обраного запобіжного заходу, оскільки самі по собі не свідчать про відсутність наведених ризиків.

Дійсні гарантії явки обвинуваченого в судове засіданні судом не встановлені.

Враховуючи викладене суд вважає, що тримання під вартою в даному випадку не перевищує розумного строку та не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, оскільки по справі існує справжній суспільний інтерес, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 183 КПК України, суд вважає за необхідне залишити без зміни раніше визначений розмір застави обвинуваченому, що становить 450 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, вважаючи, що внесення вказаної суми грошей забезпечить виконання обвинуваченим зобов`язання прибувати за кожною вимогою суду. Одночасно з цим, з урахуванням встановлених судом ризиків, суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого певні обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України.

Керуючись ч. 3 ст. 331 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до 03 січня 2022 року включно.

У разі внесення застави в розмірі 450 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 945900 гривень, на спеціальний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві та надання документа, що це підтверджує, ОСОБА_1 підлягає звільненню з-під варти з роз`ясненням зобов`язання прибувати за кожною вимогою суду, а також з покладенням на нього строком на 2 місяців з моменту звільнення з під-варти наступних обов`язків: не відлучатися з постійного місця проживання без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утриматися від спілкування зі свідками та потерпілим у даному кримінальному провадженні.

Роз`яснити ОСОБА_1 наслідки неприбуття за вимогою суду та невиконання вказаних обов`язків.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з моменту її оголошення.

Головуючий