Рішення № 100934527, 09.11.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2021 року Чернігів Справа № 620/8474/21

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимог,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області, у якому просить визнати протиправними та скасувати вимоги відповідача від 17.05.2019 №Ф-13351-17 та від 18.11.2020 №Ф-13351-17.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01.02.2016 по 01.03.2018 позивач перебувала на обліку в управлінні соціального захисту населення Новозаводського району департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради та їй відповідно до чинного законодавства з 01.02.2016 по 19.01.2017 було призначено допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, а з 01.02.2016 до 01.03.2018 - допомогу при народженні дитини. Також, відповідно до трудової книжки позивача, остання є найманим працівником починаючи з 09.01.2019 по даний час, і єдиний соціальний внесок за позивача сплачує роботодавець. Враховуючи наведене позивач вважає протиправним нарахування йому єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та виставлення вимог про сплату недоїмки.

Суд ухвалою від 09.09.2021 відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами. Одночасно, встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов.

Представником відповідача протягом встановленого судом строку надано відзив на позов, в якому він вказує, що на момент формування вимоги позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, а відтак належав до кола платників єдиного внеску, передбачених п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464. Обов`язок нарахування та сплати єдиного внеску, з огляду на норми абзацу 2 п.2 ч.1 ст.7, ч.12 ст.9 Закону №2464, не залежав від отримання ним доходу (прибутку) від підприємницької діяльності у ці періоди та його фінансового стану, а також перебування у трудових відносинах та сплатою за нього страхового внеску. У задоволенні позову просив відмовити.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

Позивач згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань була зареєстрована в якості фізичної особи - підприємця з 12.11.2008 по 10.02.2021 (припинено за власним рішенням), та перебувала на обліку в податкових органах і була платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

При цьому, судом встановлено, що з 01.02.2016 по 01.03.2018 позивач перебувала на обліку в управлінні соціального захисту населення Новозаводського району департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради та їй відповідно до чинного законодавства з 01.02.106 по 19.01.2017 було призначено допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, а з 01.02.2016 до 01.03.2018 - допомогу при народженні дитини. Також, відповідно до трудової книжки позивача, остання є найманим працівником починаючи з 09.01.2019 по 01.02.2019 та з 27.01.2020 по теперішній час.

Відповідачем сформовано вимоги від 17.05.2019 №Ф-13351-17 та від 18.11.2020 №Ф-13351-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску (за 2017 рік в розмірі 8 448,00 грн, за 2018 рік 9 828,72 грн, за 2019 рік в сумі 11 016,72 грн, за 2020 рік в сумі 6 295,30 грн), всього на суму 35 585,33, які позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, внаслідок чого звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зважає на таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон).

До вказаного Закону Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01.01.2017 були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.

Згідно п.2 ч.1 ст.1 Закону єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як визначено п.4 ч.1 ст.4 Закону платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п.4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), п.5 та п.5-1 ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч.1 ст.7 Закону).

Пункт 3 ч.1 ст.7 Закону передбачає, що для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з нормами ч.5 ст.8 Закону єдиний внесок для платників, зазначених у ст.4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст.7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відповідно до абз.3 ч.8 ст.9 Закону (в редакції, яка діяла до 31.12.2017) платники єдиного внеску, зазначені у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

У редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, яка діє з 01.01.2018, вищевказана стаття передбачає, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 ч.1 ст.4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно ч.4 ст.25 Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).

Згідно п.1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції (абзац 2 п.2 розділу VI Інструкції №449).

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску (абзац 3 п.3 розділу VI Інструкції №449).

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (п.3 розділу VI Інструкції №449).

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Разом з тим суд вбачає порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

Проте, контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час значно зростала. Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Із системного аналізу норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Верховний Суд у справі №440/2149/19 дійшов висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи з 01.02.2016 по 01.03.2018 позивач перебувала на обліку в управлінні соціального захисту населення Новозаводського району департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради та їй відповідно до чинного законодавства з 01.02.106 по 19.01.2017 було призначено допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, а з 01.02.2016 до 01.03.2018 - допомогу при народженні дитини. Також, відповідно до трудової книжки позивача, остання є найманим працівником починаючи з 09.01.2019 по 01.02.2019 та з 27.01.2020 по теперішній час.

Абзацом другим п. 4 частини першої ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що платники, зокрема особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку і згідно із законом отримують допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, звільняються від сплати єдиного внеску із сум отриманих ними допомоги або компенсації.

Порядок нарахування та сплати єдиного внеску, зокрема, для осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку і відповідно до закону отримують допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, регулюється Порядком №178.

Згідно з пп.2 п.2 цього Порядку єдиний внесок за осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, нараховується на суми допомоги при народженні дитини (крім суми, яка виплачується одноразово) та/або суми допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, нарахованої за базовий звітний період.

Таким чином, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини і органи, що виплачують грошове забезпечення, допомогу з тимчасової непрацездатності, допомогу у зв`язку з вагітністю і пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, усиновленні дитини є платниками єдиного соціального внеску.

Отримання у період з 01.02.2016 по 01.03.2018 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку та допомоги при народженні дитини позивачем підтверджується довідкою Управління соціального захисту населення Новозаводського району Департаменту соціальногої політики Чернігівської міської ради.

З огляду на наведене, нарахування відповідачем ОСОБА_2 недоїмки протягом вказаного періоду є протиправним та суперечить чинному законодавству. Також протиправним є нарахування позивачу недоїмки за період починаючи з січня 2020 року, оскільки єдиний внесок сплачено за позивача роботодавцем.

В той же час, твердження позивача про сплату роботодавцем єдиного внеску починаючи з січня 2019 року свого підтвердження матеріалами справи не знайшло. Попри те, що позивач згідно трудової книжки працювала з 09.01.2019 по 01.02.2019, доказів сплати ЄСВ за вказаний період суду не надано.

З наведеного слідує, що в період з березня 2018 по грудень 2019 року страхові внески позивачем не сплачені.

Враховуючи, що сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, який у 2018 році становив 819,06 грн, у 2019 році - 918,06 грн, а позивач у зазначений період мав статус фізичної особи-підприємця, останній був платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. А отже позивач не довів відсутність обов`язку сплатити:

за І вимогою: 21 027,49 грн - (8448,00 грн за 2017 рік+ 1638,12 грн за 2 місяці 2018 року) = 10 941,37 грн;

за ІІ вимогою: 35 585,33 грн - (8448,00 грн за 2017 рік+ 1638,12 грн за 2 місяці 2018 року + 6 295,30 грн за 1-3 кв. 2020 року) = 19 203,91 грн.

Таким чином, вимога відповідача від 17.05.2019 №Ф-13351-17 на суму 10 941,37 грн (за виключенням періоду за 2017 рік та 2 місяці 2018 року) та вимога від 18.11.2020 №Ф-13351-17 на суму 19 203,91 грн (за виключенням періоду за 2017 рік, 2 місяці 2018 року та І-ІІІ квартал 2020 року) винесені правомірно, обгрунтовано та скасуванню не підлягають.

При цьому, варто зазначити, що відповідно до п.4 Розділу VI наказу Міністерства фінансів України від 20.04.2015 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення суми боргу.

Таким чином, вимога від 18.11.2020 №Ф-13351-17 включає в себе суму недоїмки, визначену вимогою від 17.05.2019 №Ф-13351-17.

А отже, що стосується вимоги від 18.11.2020 №Ф-13351-17, суд зазначає, що скасування останньої окремого окреслення рішенням суду не потребує та знаходить своє відображення у скасуванні вимоги від 17.05.2019 №Ф-13351-17, оскільки вона включає в себе суму недоїмки, визначену цією вимогою.

Таким чином, належить скасувати вимогу від 17.05.2019 №Ф-13351-17 на суму 10 086,12 грн, а вимогу від 18.11.2020 №Ф-13351-17 на суму 16 381,42 грн.

За таких обставин, в порядку п.2 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Так, право на правову допомогу гарантовано ст.ст.8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 №13-рп/2000, від 30.09.2009 №23-рп/2009 та від 11.07.2013 №6-рп/2013.

У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно ч.1 ст.132 КАСУ, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).

Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.

За змістом ст.134 КАСУ, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.7 та ч.9 ст.139 КАСУ розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ч.1 ст.139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Також, за змістом ч.9 ст.139 КАСУ, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем та Коленченком О.О. укладено договір про надання правової допомоги від 13.07.2021. Згідно розписки, адвокат Коленченко О.О. отримав від позивача 4000 грн.

За змістом ч.3 ст.30 Закону України від 05.07.2012 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховується, серед іншого, складність справи, а гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст.17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).

А у пункті 154 рішення Європейського суду із прав людини від 07.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» ( заява №58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Правова позиція Верховного Суду щодо необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним викладена, зокрема у постанові від 05.05.2018 у справі №821/1594/17.

Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 у справі №803/1032/18 (касаційне провадження №К/9901/69188/18) підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

На думку суду справа не є складною з урахуванням її фактичних обставин, предмету спору, змісту порушення, предмету доказування, аналізу наведених доказів, що дає підстави для висновку щодо не співмірності розміру витрат на правничу допомогу. В той же час, обґрунтованим і пропорційним до предмету спору розміром витрат на правничу допомогу, з урахуванням часткового задоволення судом позовних вимог, є сума 1000,00 грн, яку належить стягнути з відповідача.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимог - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Чернігівській області від 17.05.2019 №Ф-13351-17 на суму 10 086,12 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Чернігівській області від 18.11.2020 №Ф-13351-17 на суму 16 381,42 грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні) судового збору та 1000,00 грн (одна тисяча гривень) витрат на правничу допомогу відповідно до частини задоволених вимог.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РПОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Чернігівській області (вул. Реміснича,11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ ВП 44094124).

Повне рішення суду складено 09 листопада 2021 року.

Суддя Л.О. Житняк