Постанова № 10092967, 11.05.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2010                                                                                           № 11/248 (2-21/2380.1-2009)

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Рєпіної Л.О.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Трансінвест"

на рішення Господарського суду м.Києва від 12.10.2009

у справі № 11/248 (2-21/2380.1-2009) ( .....)

за позовом                               ТОВ "Трансінвест"

до                                                   Центр санаторного лікування Повітряних Сил Збройних Сил України

                                                  Міністерство оборони України

третя особа позивача           

третя особа відповідача           Феодосійська квартирно-експлуатаційна частина району

          Кабінет Міністрів України

про                                                   визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва № 11/248 від 12.10.2009 р. позов ТОВ „Трансінвест” до Центру санаторного лікування повітряних Збройних сил України, Міністерства оборони України, треті особи Феодосійська КЕЧ, Кабінет Міністрів України про визнання права власності залишений без задоволення.

Позивач, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на неповне з’ясування обставин що мають значення для справи, порушенням норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Представники позивачів, прокурор та представник третьої особи 2 в судовому засіданні, проти вимог, викладених в апеляційної скарзі, заперечували, просили залишити їх без задоволення, рішення суду без змін.

Представник третьої особи 1, вдруге у судове засідання не з’явився, причина суду не відома. Враховуючи вимоги ст. 102 ГПК України, наявність поштового повідомлення про отримання ухвали апеляційного суду з зазначенням дати, часу та місця слухання справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутність його представника.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 20.04.2006 між Центром санітарного лікування ПС ЗС України (орендодавець) та ТОВ “Трансінвест”(орендар) укладено договір оренди № 3/20 нерухомого військового майна, розташованого за адресою: м. Судак, вул. Набережна, 1, яке знаходиться на балансі Центру санаторного лікування, обліковується у Феодосіївської КЕЧ району під розміщення кафе, площею 139 кв.м., вартість якого визначена за експертною оцінкою та становить згідно акту оцінки 170612,97 грн. (без ПДВ).

Відповідно до додатку № 1 –акту інвентаризації об’єкту оренди Центру санаторного лікування човнярної станції військового містечка № 1 м. Судак, вул. Набережна, 1 від 20.04.2006, вбачається що будівля знаходиться в незадовільному стані, потребує ремонту, а вікна, двері й сантехника відсутні.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок – відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що орендар має право з письмового дозволу орендодавця за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна.

Позивач листом № 26/2 від 20.04.2006 звернувся до орендодавця з проханням про надання дозволу на проведення ремонтних робіт з поліпшенням орендованого майна за договором оренди № 3/20 від 20.04.2006 щодо нежилих приміщень медичного пункту № 3 площею 139 кв. м. (будинок інвентарний номер № 104) військового містечка № 1, розташованого за адресою м. Судак, вул. Набережна, 1.

Департамент охорони здоров’я Міністерства оборони України листом № 231/24/5359 від 27.12.2006 повідомив позивача про те, що Департамент надає дозвіл на проведення позивачем за рахунок власних коштів невід’ємних поліпшень орендованого майна за договором № 3/21 від 20.04.2006 (номер договору вказано з помилкою, йдеться про номер договору 3/20). На підставі цього дозволу позивачем було здійснена реконструкція орендованих нежитлових приміщень в зв’язку з чим орендована площа збільшена майже у два рази та складає 309,2 кв.м..

Згідно експертного висновку (а.с.73-91 т.1) поліпшення, що виконані позивачем за рахунок власних коштів на загальну суму 680470,00 грн. є невід’ємними поліпшеннями орендованого майна.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання права власності, господарський суд виходив з того, що за умовами укладеного договору невідокремлювані поліпшення є власністю орендодавця. Міноборони України, як розпорядник майна дозвіл на поліпшення майна не надавав. Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою КМУ від 28.12.2000 № 1919, відчуження військового майна - вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації проводиться через уповноважені підприємства (організації) та відбувається суто на конкурсній основі. Пунктом 6 Положення визначено, що рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за відповідною формою.

Таку саме позицію підтримує відповідач 2, вважаючи, що термін дії рішення КМУ щодо затвердження переліку військового майна, яке може бути відчужено, становить три роки від дати його видання; додаткові переліки військового майна, чинні до закінчення терміну чинності переліку військового майна, затвердженого рішенням КМУ, тому посилання позивача на протокол Урядового комітету № 15 від 19.07.02 є нелегітимним.

Судова колегія з даними висновками погодиться не може з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військовим вважається державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Згідно з законами України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (частина друга статті 6), "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" (частина перша статті 1, частина третя статті 7) розрізняються такі види військового майна: вилучене з цивільного обороту - озброєння, боєприпаси, бойова та спеціальна техніка; вільне у цивільному обороті - майно, що придатне для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ; надлишкове майно; цілісні майнові комплекси; інше нерухоме майно.

Конституційний Суд України вважає, що правовий режим вільного у цивільному обороті військового майна має аналогічний характер з правовим режимом інших видів державного майна, зокрема у сфері орендних відносин, якщо інше не передбачене законом.

За частиною другою статті 777 Кодексу "наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання". Зазначена норма міститься у § 1 "Загальні положення про найм (оренду)" глави 58 Кодексу. Її положення поширюються на всі види орендованого майна. У законі можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (ст.759 Кодексу). Крім того, Кодексом та іншим законом можуть встановлюватися особливості найму окремих видів майна (ч.3 ст. 760 Кодексу).

Сферу орендних відносин, предметом яких є державне та комунальне майно, врегульовує Закон України „Про оренду державного та комунального майна” у частині третій ст.1 якого передбачено, що відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, регулюються цим законом з урахуванням особливостей, визначених Законом України „Про господарську діяльність у Збройних Силах України”. У частинах другій, третій, четвертій, п'ятій ст. 7 останнього встановлено такі особливості передачі в оренду рухомого та нерухомого військового майна: порядок надання дозволу військовим частинам на передачу в оренду закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна встановлює Кабінет Міністрів України; передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі; оцінка вартості військового майна, що підлягає передачі в оренду, провадиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Оскільки Закони України „Про оренду державного та комунального майна”, „Про господарську діяльність у Збройних Силах України” не передбачили заборони щодо переважного права орендаря на придбання державного, в тому числі військового, майна, то на правовідносини, які виникають між наймодавцем та наймачем у разі продажу військового майна, переданого у найм (оренду), поширюється дія норми, закріпленої у ч.2 ст. 777 ЦК України. Відчуження державного та комунального майна у приватну власність здійснюється як шляхом приватизації, так й іншими способами, встановленими законом.

Відповідно до п. 4 ст. 778 ЦК України якщо в результаті поліпшення, проведеного позивачем (орендарем) за згодою наймодавця (орендодавця), створена нова річ, наймач стає її співвласником, а його частка в праві власності в даному випадку відповідає вартості витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлене договором або законом.

За рахунок власних коштів та невід'ємних поліпшень проведених позивачем частка у загальному майні, складає 71%, а отже, частка відповідача складає 29%.

Відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ в натурі частки майна, яке знаходиться в спільній частковій власності. Якщо виділ в натурі частки із спільного майна не припускається відповідно до закону або є неможливим співвласник має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Частиною другою ст. 183 ЦК України встановлено, що неподільною є річ, яку не можливо розділити без втрати її цільового призначення - тобто, за змістом ч.2 вищезгаданої ст.364 ЦК України, якщо річ є неподільною, то співвласник може отримати тільки грошову або іншу матеріальну компенсацію вартості його частки.

Матеріали справи містять докази того, що вартість 29/100 (29%) часток МО України в спірному майні в сумі 277298,58грн, перебувають на рахунку Міністерства оборони.

Крім того, твердження про те, що спірне майно має статус військового майна спростовуються тим, що вказане майно у встановленому законом порядку запропоновано до відчуження тому, на думку суду, на нього не розповсюджується положення Закону України „Про правовий режим майна в Збройних Силах України”

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред’явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга обґрунтована та підлягає задоволенню, а рішення господарського суду підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ТОВ ”Трансінвест” задовольнити, рішення господарського суду м. Києва № 11/248 від 12.10.2009 скасувати.

2.          Прийняти нове рішення: Позов ТОВ ”Трансінвест” задовольнити. Припинити право власності Міністерства оборони України (03168 м. Київ пр. Повітрофлотський, 6) на 29/100 часток об'єкта нерухомості кафе з косметичним салоном, загальною площею 309,2 кв.м, розташованого за адресою: м. Судак, вул. Набережна, 20.

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю „Трансінвест” (ЄГРПОУ 31222887, 98000 м. Судак, вул. Жовтнева, 34) право власності на об'єкт нерухомого майна в цілому - кафе з косметичним салоном літ. „А”, „над. А”, загальною площею 309,2 кв.м , розташованого за адресою: м. Судак, вул. Набережна, 20.

3. Матеріали справи повернути, доручити господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

19.05.10 (відправлено)