Рішення № 100928937, 08.11.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2021 р. справа № 300/2778/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Панікара І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А4267 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини А4267 (надалі – відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом командира військової частини А4267 (по стройовій частині) № 93 від 12.04.2019 року позивач був виключений зі списків особового складу комісаріату та всіх видів забезпечення. ОСОБА_1 зазначає, що має статус учасника бойових дій, а відтак, згідно з чинним законодавством під час військової служби він мав право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати. Проте, на день звільнення зі складу військової частини не отримав в повному обсязі кошти, а саме грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік. Позивач вважає, що після звільнення з військової служби у запас 12.04.2019 року відповідач був зобов`язаний виплатити йому грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення. На думку позивача, дії відповідача щодо невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік є неправомірними, внаслідок чого, просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини А 4267 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити таку грошову компенсацію.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.06.2021 року відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.15-16).

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 02.08.2021 року, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що ОСОБА_1 набув статус учасника бойових дій з моменту видачі посвідчення – 20.12.2016 року. Саме з цього часу позивач набув права користуватись пільгами, передбаченими ЗУ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в тому числі пільгою – додаткова відпустка 14 днів як учаснику бойових дій. Тобто, під час проходження військової служби у військовій частині польова пошта В2235. Відомості щодо надання/ненадання, виплату грошової компенсації у випадку не використання додаткової відпустки як учасником бойових дій ОСОБА_3 у період з 20.12.2016 року по 16.02.2017 року у військової частини А4267 відсутні. Представник відповідача зазначив, що за час проходження військової служби у військовій частині А4267 у період з 16.02.2017 року по 12.04.2109 року позивач до командування військової частини А4267 встановленим порядком з проходження військової служби в Збройних Силах України не звертався з рапортом (заявою) про надання йому додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та щодо виплати компенсації при звільненні за невикористану додаткову відпустку. Відповідно вжити заходів щодо надання грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій у військовій частині А4267 не було законних підстав. На думку представника відповідача, у відповідача без відповідного клопотання позивача, не було законних правових підстав для надання ОСОБА_4 додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 року та грошової компенсації за таку відпустку (а.с.20-21).

Головуючий по справі суддя Панікар І.В. в період з 09.08.2021 року по 08.10.2021 року перебував у відпустці, у зв`язку з чим, строк розгляду справи продовжено.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши позовну заяву, відзив на позов, та в сукупності письмові докази, встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А4267, 20.12.2016 року позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_1 про право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій (а.с.12).

Як зазначено позивачем та не заперечується відповідачем, наказом командира військової частини А4267 (по стройовій частині) № 93 від 12.04.2019 року позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Як встановлено судом, ОСОБА_4 не виплачувалась грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 рік.

Позивач вважає, що невиплата спірного грошового забезпечення свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, внаслідок чого, за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 за №2232-ХІІ (надалі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно з статтею 5 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Державні гарантії права на відпустки встановлює Закон України “Про відпустки” від 05.11.1996 за №504/96-ВР (надалі - Закон №504/96-ВР), що визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про відпустки”, державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Статтею 4 Закону України “Про відпустки” передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно положень статті 16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно частини 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 за №2011-XII (надалі - Закон №2011-ХІІ), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 частини 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до частини 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно частин 18-19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (частина 18). Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (частина 19).

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 за №3543-XII (надалі - Закони №3543-XII) та “Про оборону України” від 06.12.1991 за №1932-XII (надалі - №1932-XII).

Згідно приписів статті 1 Закону №3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації лише припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не передбачено неможливості чи припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ та статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та Великої Палати Верховного Суду у справі №620/4218/18.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 за №260, та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (надалі - Наказ №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Враховуючи вказані норми законодавства, військова частина А4267 була зобов`язана до дня виключення позивача зі списків особового складу провести повний розрахунок з позивачем по всіх видах забезпечення, в тому числі й грошового, зі включенням до останнього компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій.

Окрім того, суд зазначає, що безпідставним є посилання відповідача на те, що відсутність поданого позивачем під час проходження військової служби відповідного рапорту про надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів, унеможливлює нарахування та виплату компенсації за таку відпустку, оскільки право позивача на компенсацію всіх невикористаних днів відпусток гарантоване чинним законодавством України.

Відсутність рапорту військовослужбовця не звільняє командування військової частини від виконання обов`язку, визначеного законом, нарахувати і виплатити при звільненні відповідний вид компенсації, в тому числі за не використані дні додаткової відпустки.

Таким чином, з огляду на положення частини 5 статті 242 КАС України суд дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Тобто, виплата такої компенсації при звільненні є обов`язком відповідача.

Щодо періоду, за який позивачу має бути виплачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, суд зазначає, що за змістом пункту 5 Порядку №260 компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.

При цьому, розмір грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з розрахунку, визначеного у абзацах 3-8 пункту 3 Порядоку №260.

Так, позивач набув статусу учасника бойових дій 20.12.2016, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1 від 20.12.2016 (а.с.12), у зв`язку із чим, право на отримання додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" ОСОБА_1 набув саме з 20.12.2016, а фактично виключений із списків особового складу військової частини 12.04.2019.

Внаслідок чого, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки має бути виплачена за період з 20.12.2016 по 12.04.2019 з урахуванням пунктів 3 і 5 Порядку №260.

Стосовно тверджень представника відповідача про те, що у військової частини А 4267 відсутні відомості щодо надання/не надання, виплати грошової компенсації у випадку не використання додаткової відпустки як учасником бойових дій ОСОБА_1 у період з 20.12.2016 року по 16.02.2017 року проходження військової служби у військовій частині польова пошта В2235, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 1, 2 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що обов`язок щодо доказування правомірності своєї бездіяльності покладається на відповідача – військову частину А4267, що останнім не було зроблено в повному об`ємі.

Окрім того, судом вжито заходів щодо витребування у військової частини польова пошта В2235 відомостей щодо надання/не надання, виплати грошової компенсації у випадку не використання додаткової відпустки як учасником бойових дій ОСОБА_1 у період з 20.12.2016 року по 16.02.2017 року, що підтверджується ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 року (а.с.26-27).

Проте, поштове відправлення із ухвалою суду від 11.10.2021 року, направлене військовій частині польова пошта В2235 за адресою, зазначеною в наказі № 40 від 16.02.2017 року, однак, кореспонденція повернулась на адресу суду з відміткою установи поштового зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою та за закінченням терміну зберігання".

Згідно приписів частини 6 статті 77 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно положень частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів в повному об`ємі правомірності своїх дій.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.

З огляду на те, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України “Про судовий збір”, а доказів понесення сторонами інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не представлено, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до військової частини А4267 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій – задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А4267 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_4 при звільненні його з військової служби грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 20.12.2016 по 12.04.2019.

Зобов`язати військову частину А 4267 (код ЄДРПОУ 26615035, вул. Моцарта, 33, м. Коломия, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78200) нарахувати та виплатити ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 20.12.2016 по 12.04.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу та усіх видів забезпечення 12.04.2019.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач:

військова частина А4267 (код ЄДРПОУ 26615035, вул. Моцарта, 33, м. Коломия, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78200).

Суддя /підпис/ Панікар І.В.