Вирок № 100926577, 09.11.2021, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Номер провадження 1-кп/243/820/2021

Номер справи 243/9193/21

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«09» листопада 2021 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області, у складі:

Головуючого - судді Хаустової Т.А.,

за участю:

- секретаря судового засідання - Корчма О.В.

- прокурора - Кузнецової К.В.

- законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_1 - ОСОБА_2

- представника законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - адвоката Кочукова Д.Г.

- обвинуваченого - ОСОБА_3

- захисника обвинуваченого - адвоката Овчаренко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за допомогою звуко - та відеозаписувальних технічних засобів в залі № 4 Слов`янського міськрайонного суду Донецької області кримінальне провадження № 12021052510000829, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 17 червня 2021 року з Обвинувальним актом та додатками, яке надійшло з Слов`янської окружної прокуратури Донецької області 27 серпня 2021 року по обвинуваченню

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Савинці Миргородського району Полтавської області, українця, громадянина України, з повною середньою освітою, пенсіонера, одруженого, неповнолітніх дітей на утриманні немає, інвалідом не являється, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

17 червня 2021 року приблизно о 08 годині 50 хвилин водій ОСОБА_3 , керуючи технічно справним, належним йому автомобілем марки Renault Symbol державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в денний час доби, рухався по проїзній частині в районі будинку №12 вул. Ярослава Мудрого у м. Слов`янську зі сторони вул. Шевченко у напрямку вул. Василівська м. Слов`янська, всупереч вимог п.12.3, п.18.1 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року, згідно з якими:

12.3 У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди;

18.1 Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека

діючи необережно - проявляючи злочинну самовпевненість, легковажно розраховуючи на запобігання дорожньо - транспортної події, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, не забезпечив безпечний рух, не врахував дорожню обстановку, не вжив заходів до зменшення швидкості або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, скоїв наїзд передньою правою частиною кузову керованого ним автомобіля на дитячу коляску, в якій знаходився малолітній ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 народження , яку перед собою вела його мати - ОСОБА_2 , яка в цей час вийшла на пішохідний перехід, з право на ліво по ходу руху автомобіля марки Renault Symbol державний реєстраційний номер НОМЕР_1 по нерегульованому пішохідному переходу, що був позначений дорожніми знаками 5.35.1, 5.35.2 в районі будинку №12 по вулиці Ярослава Мудрого м. Слов`янська Донецької області.

Внаслідок дорожньо - транспортної події малолітньому ОСОБА_1 заподіяно - закрита черепно - мозкова травма: забій головного мозку з субарахноїдальним крововиливом у правій лобній частці, лінійні переломи обох тім`яних та луски потиличної кісток, субдуральні гематоми лобових та правої скроневої ділянок, садно підборіддя справа, забій з гематомою м`яких тканин тім`яної ділянки справа, що відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя.

Допущені водієм ОСОБА_3 порушення вимог п.12.3, п.18.1 Правил дорожнього руху України знаходяться в прямому причино - наслідковому зв`язку з настанням даної дорожньо - транспортної події.

У вчиненні вказаного кримінального правопорушення обвинувачений ОСОБА_3 викривається наступними доказами.

Під час судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_3 після роз`яснення суті обвинувачення, визнав себе повністю винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України та суду пояснив, що до події ДТП він не був знайомий з потерпілим та його матір`ю. Посвідчення водія він має 45-47 років і увесь цей час керував автомобілями. 17 червня 2021 року о 09 годині ранку на приналежному йому автомобілі марки Renault Symbol державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2004 року випуску він рухався по вул. Ярослава Мудрого зі сторони вул. Шевченко у напрямку вул. Василівська і до ринку у м. Слов`янську. Не доїзжаючи до перехрестя вул. Ярослава Мудрого і вул. Василівська він зупинився на нерегульованому пішохідному переході за легковим автомобілем, в лівому ряду, оскільки мав намір повертати ліворуч на вул. Василівську. Через деякий час автомобіль, що знаходився попереду нього поїхав, він увімкнув поворот, пропустив зустрічний автомобіль, почав рухатися і відчув удар у праву сторону автомобіля. Виконавши маневр повороту ліворуч, через 10-15 метрів він зупинився і вийшов з автомобіля. Причиною зупинки було те, що він відчув удар у праву сторону автомобіля і хотів з`ясувати що трапилося. Коли їхав, він не бачив, що саме трапилося. До нього під`їхав легковий автомобіль і водій цього автомобіля повідомив йому, що сталося на пішохідному переході - він зачепив коляску, з якої випала дитина. Він зачинив двері автомобіля і пішов на місце ДТП. Малолітнього потерпілого і його матері вже не було. На місці ДТП знаходилося двоє чоловіків, приїхали працівники патрульної поліції, слідчий, які стали складати документи. Його допитали, склали протокол, забрали автомобіль. Він дійсно зачепив коляску правою частиною автомобіля, але на автомобілі пошкоджень не було. Після цього він пішов до приміщення дитячої лікарні, щоб дізнатися про стан здоров`я постраждалої дитини. В лікарні зустрів матір та батька дитини, він вибачився та повідомив, що готовий допомагати. Він тричі зустрічався з батьком дитини, передав йому на лікування 14000 грн. На момент ДТП він того дня знаходився за кермом близько 30 хвилин, втомленим себе не почував, все було нормально. Десять років тому він переніс інсульт, але його стан здоров`я не перешкоджав йому керувати автомобілем. В подальшому він телефонував, цікавився станом здоров`я дитини.

У тому, що вчинив вказане кримінальне правопорушення, він щиро розкаявся.

Позовні вимоги законного представника малолітнього потерпілого - ОСОБА_2 в частині відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2 , як матері малолітнього потерпілого він визнає частково, в межах доведеного, а їх розмір вважає завищеним.

Позовні вимоги законного представника малолітнього потерпілого - ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди він визнає частково, в межах доведеного, а їх розмір вважає завищеним.

Позовні вимоги законного представника малолітнього потерпілого - ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_1 в частині відшкодування матеріальної шкоди - транспортні витрати на проїзд до лікувального закладу у розмірі 1322 грн він визнає повністю.

Витрати законного представника малолітнього потерпілого - ОСОБА_2 в частині відшкодування витрат на юридичну допомогу у розмірі 15000 грн. він визнає повністю.

Також зазначив про намір відшкодувати завдані ним моральну шкоду і спричинені матеріальні збитки. Ухилятися від відшкодування заподіяної шкоди він наміру не має. Просив не позбавляти його волі.

Показання обвинуваченого є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Відповідно до ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

За правилами ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Згідно ч. 1 ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

У п.274 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Нечипорук і Йонкало проти України зазначено: якість доказів також береться до уваги, а також те, чи породжують обставини, за яких вони були здобуті, будь-які сумніви щодо їхньої надійності й точності.

За змістом ст.ст. 21, 22, 30 КПК України у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється судом на основі змагальності, безпосередності дослідження судом показань, речей та документів. Державне обвинувачення в суді підтримує прокурор, захист обвинуваченого здійснює він сам і його захисник, а функція розгляду справи покладається на суд. При цьому суд, зберігаючи незалежність, неупередженість і об`єктивність, створює необхідні умови для виконання учасниками їх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав.

Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Крім цього, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення, але він не може тлумачитись як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (довід). Об`єм цього обов`язку може змінюватись залежно від природи рішення.

Суд обґрунтовує вирок виключно на доказах, розглянутих у судовому засіданні. За допомогою дослідження на суді всіх доказів відбувається і формування внутрішнього суддівського переконання про винність або невинність обвинуваченого.

Доказування - це єдиний спосіб встановлення об`єктивної істини в кримінальному судочинстві. Поки не доведені обставини скоєння злочину, не можна сказати, що вони були, мали місце насправді.

З приводу того, що доведення є єдиним способом для встановлення істини у Кримінальному процесуальному кодексі України вказано: "Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена».

«Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону «( Постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 761/43930/17).

Законний представник малолітнього потерпілого - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 народження - ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що малолітній - ОСОБА_1 її син. 17 червня 2021 року вона разом з дитиною вийшла на прогулянку. Гуляли в районі вул. Ярослава Мудрого в м. Слов`янську. Коли поверталися додому, їй необхідно було перейти дорогу - проїзну частину вул. Ярослава Мудрого. З цією метою вона підійшла до пішохідного переходу, який обладнаний дорожнім знаком та розміткою, побачила автомобіль синього кольору і зупинилися. Автомобіль також зупинився. Вона стала переходити дорогу по пішохідному переходу і раптом машина різко рвонула і поїхала. Вона намагалася відкотити дитячу коляску, в якій знаходився її малолітній син, але не встигла і автомобіль зачепив люльку з ліва направо, від чого сама люлька відірвалася від дитячої коляски і разом з дитиною, який знаходився всередині люльки, була відкинута приблизно на 1-1,5 метри в сторону. Люлька відлетіла разом з дитиною, вдарилася об покриття дороги, перевернулася і з люльки викотився її син. Після цього автомобіль не зупинився, а поїхав далі. Вона підбігла, взяла дитину на руки. Дитина не дихала, не реагувала. Вона схопила дитину і побігла в дитячу лікарню, в реанімацію. Дитина стала стогнати, вона зрозуміла, що син живий. В лікарні вона передала сина лікарям, які помістили його в реанімацію. З дитиною провели реанімаційні заходи, а вона викликала поліцію. Автомобіль синього кольору рухався по середині проїзної частини та вдарив дитячу коляску. Водій автомобіля, який збив дитячу коляску прийшов до дитячої лікарні приблизно через дві години. Малолітнього ОСОБА_1 направили на комп`ютерну томографію, щоб з`ясувати отримані ушкодження. Потім зробили УЗІ брюшної порожнини. За результатами КТ дитину направили в «Обласну травматологічну лікарню « в м. Лиман, де її син проходив лікування в нейрохірургічному відділенні. Спочатку син знаходився протягом шести годин в реанімаційному відділенні, а потім сина передали їй і вони перебували в загальній палаті. У ОСОБА_1 була постійна рвота, три рази його переводили до реанімації, зупинялося дихання. Все це відбувалося протягом десяти днів. Через десять днів стан сина стабілізувався. 30 червня 2021 року сина було переведено для продовження лікування у м. Слов`янську. Також її малолітній син - ОСОБА_1 проходив курс лікування у «Обласній дитячий лікарні» м. Дніпро в період часу з 09 липня 2021 року по 13 серпня 2021 року. Всього її сину - ОСОБА_1 було проведено три оперативних втручання на головному мозку. На теперішній час вона передала усі необхідні документи для вирішення питання про встановлення інвалідності її сину. Але на теперішній час її син інвалідом не являється.

Обвинувачений виплатив їй у відшкодування моральної шкоди 14000 грн.

Нею були заявлені позовні вимоги до ПрАТ «СК Аско - Донбас Північний» про стягнення в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди у розмірі 65443 грн. 20 вересня 2021 року між нею та ПрАТ «СК АСКО ДС» було укладено Угоду про виплату страхового відшкодування за її позовом, вона отримала грошові кошти від ПрАТ «СК Аско - Донбас Північний» і на теперішній час вона будь - яких матеріальних претензій до ПрАТ «Страхова компанія АСКО - Донбас Північний» не має.

Також заявлені позовні вимоги до ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди, їй, як матері малолітнього потерпілого - у розмірі 1000 000 грн, але з урахуванням того, що ОСОБА_5 сплатив їй у відшкодування моральної шкоди 14000 грн, вона просить стягнути з нього 983194 грн. Також стягнути з ОСОБА_3 у відшкодування транспортних витрат на проїзд до лікувального закладу у розмірі 1322 грн, у рахунок відшкодування витрат на отримання правової допомоги у розмірі 15000 грн. Також просить суд стягнути з обвинуваченого у відшкодування моральної шкоди за шкоду, спричинену її малолітній дитині 3000 000 грн.

Крім повного визнання своєї вини обвинуваченим, показань представника малолітнього потерпілого, провина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами, а саме:

Так, з Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що кримінальне провадження № 12021052510000829 було зареєстровано 17 червня 2021 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, що давало право з цього моменту проводити слідчі та процесуальні дії ( а.п.79).

Із Протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 17 червня 2021 року вбачається, що місцем дорожньо-транспортної пригоди є район будівлі №12 по вул. Ярослава Мудрого в м. Слов`янську Донецької області. Складено Схему до Протоколу огляду місця дорожньо - транспортної пригоди( а.п. 82-88).

Із Довідки Комунального некомерційного підприємства «Обласна дитяча лікарня м. Слов`янськ» вбачається, що дитина ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 народження ) 4 місяці 18 діб. мешкає АДРЕСА_2 . Знаходиться на лікуванні КНП «Обласна дитяча лікарня м. Слов`янськ» відділення інтенсивної терапії з 17 червня 2021 року 8 година 50 хвилин. З діагнозом - ЗЧМТ. Забій головного мозку важкого ступеня ( а.п. 89).

Із Технічного паспорта автомобіля вбачається, що автомобіль марки Renault Symbol державний реєстраційний номер НОМЕР_1 належить ОСОБА_3 ( а.п. 91).

Із Протоколів огляду транспортного засобу від 17 червня 2021 року та 06 липня 2021 року вбачається, що предметом огляду є автомобіль марки Renault Symbol в кузові синього кольору державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_3 та зафіксовано технічний стан автомобіля ( а.п. 92-96, 148-150).

Із Висновку судової експертизи технічного стану транспортного засобу за Висновком експерта № СЕ-19/105-21/5112-ІТ від 13 липня 2021 року вбачається, що « Рульове управління автомобіля марки Renault Symbol державний реєстраційний номер НОМЕР_1 у момент виникнення події ДТП знаходилося в працездатному стані і виконувало покладені на нього функції. Ходова частина автомобіля марки Renault Symbol державний реєстраційний номер НОМЕР_1 у момент виникнення події ДТП знаходилася в працездатному стані і виконувала покладені на неї функції. Гальмівна система автомобіля марки Renault Symbol державний реєстраційний номер НОМЕР_1 у момент виникнення події ДТП знаходилася в працездатному стані і виконувала покладені на неї функції. З технічної точки зору, до виникнення даної дорожньо - транспортної події, технічні системи автомобіля марки Renault Symbol державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та їх елементи, які могли вплинути на керованість та курсову стійкість автомобіля марки Renault Symbol знаходилися в працездатному стані і виконували покладені на них функції» ( а.п.111-124).

Із Протоколу проведення слідчого експерименту від 10 липня 2021 року вбачається, що при проведенні вказаної слідчої дії свідок ОСОБА_6 докладно розповів та показав обставини вчинення кримінального правопорушення 17 червня 2021 року, вказав місце ДТП та показав обставини при яких було вчинено ДТП в районі будинку АДРЕСА_3 ( а.п. 125-127).

У відповідності до вимог ст. 94 КПК України, суд вважає, що слідча дія - Слідчий експеримент, проведений 10 липня 2021 року з участю свідка ОСОБА_6 був проведений з додержанням вимог ст. 223, 240 КПК України, а саме - у присутності двох понятих.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до обґрунтованого переконання, що Протокол слідчого експерименту від 10 липня 2021 року у розумінні вимог ст. 86 КПК України є допустимим доказом, оскільки він отриманий у порядку, встановленому КПК України.

Окрім того, як зафіксовано в Протоколі вищевказаної слідчої дії, ніяких зауважень і доповнень з боку учасників слідчої дії не надійшло.

Із Протоколу проведення слідчого експерименту від 10 липня 2021 року вбачається, що при проведенні вказаної слідчої дії свідок ОСОБА_7 докладно розповів та показав обставини вчинення кримінального правопорушення 17 червня 2021 року, вказав місце ДТП та показав обставини при яких було вчинено ДТП в районі будинку АДРЕСА_3 ( а.п.128-130).

У відповідності до вимог ст. 94 КПК України, суд вважає, що слідча дія - Слідчий експеримент, проведений 10 липня 2021 року з участю свідка ОСОБА_7 був проведений з додержанням вимог ст. 223, 240 КПК України, а саме - у присутності двох понятих.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до обґрунтованого переконання, що Протокол слідчого експерименту від 10 липня 2021 року у розумінні вимог ст. 86 КПК України є допустимим доказом, оскільки він отриманий у порядку, встановленому КПК України.

Окрім того, як зафіксовано в Протоколі вищевказаної слідчої дії, ніяких зауважень і доповнень з боку учасників слідчої дії не надійшло.

Із Висновку судової авто технічної експертизи за Висновком експерта № СЕ-19/105-21/5405-ІТ від 20 липня 2021 року вбачається, що « З технічної точки зору, в даній дорожній ситуації, водій автомобіля марки Renault Symbol державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 враховуючи вказівки дорожніх знаків 5.35.1 та 5.35.2 «Пішохідний перехід» Правил дорожнього руху, які інформують учасників дорожнього руху про розташування місця, спеціально виділеного для організованого переходу пішоходами проїзної частини дороги та вимоги п.4.16 «а» ПДР, який підкреслює перевагу пішоходів на перехід проїжджої частини по пішохідному переходу, закріплене Законом України «Про дорожній рух» повинен був керуватися вимогами п.12.3 та п.18.1 Правил дорожнього руху, тобто з моменту виходу пішохода жінки, яка вела перед собою дитячу колиску на нерегульований пішохідний перехід, водій ОСОБА_3 повинен був застосувати гальмування. З технічної точки зору, в даній дорожній ситуації, водій автомобіля марки Renault Symbol державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 при своєчасному застосуванні гальмування мав технічну можливість запобігти даній дорожньо - транспортній події. З технічної точки зору, в умовах даної дорожньо - транспортної події, в діях водія автомобіля марки Renault Symbol державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 вбачаються невідповідності вимогам п.12.3 і п.18.1 Правил дорожнього руху. З технічної точки зору, в даній дорожньо - транспортній ситуації дії водія автомобіля марки Renault Symbol державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 , які не відповідали вимогам п.12.3 і п.18.1 Правил дорожнього руху знаходились у причинному зв`язку з настанням даної дорожньо - транспортної події ( а.п. 133-136).

Суд приймає до уваги Висновок судової автотехнічної експертизи № СЕ-19/105-21/5405-ІТ від 20 липня 2021 року, яку було проведено з урахуванням обставин справи, вказаних у матеріалах кримінального провадження, як беззаперечний доказ тих обставин, що саме допущені водієм ОСОБА_3 порушення вимог п. 12.3 та п. 18.1 Правил дорожнього руху України знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з виникненням 17 червня 2021 року дорожньо-транспортної події та її тяжкими наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень малолітньому потерпілому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 народження , оскільки матеріали кримінального провадження про механізм даної події з технічної точки зору не викликають сумнівів у суду та експертним шляхом не спростовані, що в свою чергу дозволяє провести повне об`ємне дослідження обставин даної події.

Із Висновку судової-медичної експертизи № 325 від 24 липня 2021 року вбачається, що « виявлені у ОСОБА_1 при судово- медичній експертизі закрита черепно - мозкова травма:забій головного мозку з субарахноїдальним крововиливом у правій лобній частці, лінійні переломи обох тім`яних та луски потиличної кісток, субдуральні гематоми лобових та правої скроневої ділянок, садно підборіддя справа, забій з гематомою м`яких тканин тім`яної ділянки справа утворились від дії тупих предметів, можливо в термін та за обставин, вказаних у постанові про призначення судової - медичної експертизи та відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя. Локалізація та характер виявлених у ОСОБА_1 тілесних ушкоджень свідчить про те, що у момент контакту з травмуючим предметом він був розташований до нього правою бічною поверхнею голови. Враховуючи вік потерпілого, самостійне знаходження його у момент первинного контакту з травмуючим предметом у вертикальному положенні виключається ( а.п. 137-139).

Таким чином, із фактичних обставин цього кримінального провадження встановлено, що суспільно-небезпечний наслідок у вигляді заподіяння потерпілому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 народження тяжких тілесних ушкоджень був породжений конкретними діями обвинуваченого, який порушив Правила дорожнього руху України, що свідчить про наявність однієї з обов`язкових ознак об`єктивної сторони складу злочину - причинного зв`язку між порушенням Правил дорожнього руху України і зазначеними наслідками.

Судовий розгляд провадження проводився відносно обвинуваченого в межах пред`явленого обвинувачення. Зміни обвинувачення та визнання частини обвинувачення необґрунтованою судом не здійснювались, а підстав для цього не встановлено.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що досліджені в судовому засіданні докази логічні, послідовні, не містять протиріч, переконливі як кожен окремо, так і їх сукупність у взаємозв`язку.

Жоден із них не спростований, містить інформацію щодо предмету доказування, схожих неоспорюваних чітких і узгоджених між собою презумпцій факту.

При їх оцінці суд дійшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочину, що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом»,який знайшов своє втілення як в положеннях ч. 3 та ч. 4 ст.17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні у справі «Коробов проти України».

Згідно правового змісту норм ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Стаття 62 Конституції України гарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу.

При цьому саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов`язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.

Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Отже, з урахуванням викладеного вище, в ході судового розгляду, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що висунуте ОСОБА_3 , обвинувачення за ст. 286 ч. 2 КК України - вчинення злочину з необережності знайшло своє підтвердження, суд приходить до переконання, що подія кримінального правопорушення мала місце, провину обвинуваченого повністю доведено, а вчинене обвинуваченим ОСОБА_3 вірно кваліфіковано за ст. 286 ч. 2 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

Так, об`єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, включає такі обов`язкові ознаки: діяння, обстановку, наслідки та причинний зв`язок між діянням і наслідками.

Діяння полягає у порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, яке може вчинятися шляхом дії або бездіяльності і полягати у: вчиненні дій, які заборонені правилами; невиконанні дій, які особа може і зобов`язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту. Діяння при вчиненні цього злочину завжди пов`язане з недотриманням вимог відповідних нормативних актів - правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів.

Причинний зв`язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винним, закономірно, з необхідністю тягне за собою наслідки, передбачені ст. 286 КК України.

Суб`єктивна сторона злочину визначається ставленням винного до наслідків і в цілому характеризується необережною формою вини. Обвинувачений не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх діянь, хоча повинен був і міг їх передбачити. Це свідчить про наявність в його діяннях злочинної недбалості. Вчинений злочин є закінченим.

При визначенні міри покарання обвинуваченому у відповідності до ст. 65 КК України, суд приймає до уваги конкретні обставини вчиненого обвинуваченим, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення: сукупність усіх характеризуючих його обставин, віднесення кримінального правопорушення законодавством до тяжких злочинів, характер, ступінь їх суспільної небезпеки, наслідків для потерпілого, дані про особу обвинуваченого.

Згідно роз`яснень п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року, «Призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів».

п.п.2,3 «при призначенні покарання, суди повинні всебічно враховувати фактичні обставини кримінального провадження у їх сукупності та визначати тяжкість конкретних злочинів враховуючи їх індивідуальний ступінь. Визначаючи ступінь тяжкості злочину судам необхідно виходити з особливостей конкретного злочину та обставин його вчинення (форма вини, мотив, мета, спосіб, кількість епізодів злочинної діяльності, характер та ступінь наслідків. Отже, ступінь тяжкості злочину визначається характером того діяння, яке було вчинено у конкретному випадку. На неї впливають різні об`єктивні та суб`єктивні обставини, зокрема цінність тих суспільних відносин на які посягає винний, тяжкість наслідків (характер посягання), спосіб посягання форма й ступінь вини наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.»

Суд, призначаючи ОСОБА_3 покарання, також враховує вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що відповідно до ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_3 відповідно до п.1 частини 1 ст. 66 КК України, суд визнає ті обставини, що ОСОБА_3 визнав себе винним та щиро розкаявся у вчиненні кримінального правопорушення.

Щирим каяття вважається тоді, коли воно ґрунтується на визнанні особою своєї провини, виявленні жалю з приводу вчиненого та бажанні виправити ситуацію, що склалась ( Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 16 жовтня 2007 року).

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. (Постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612км18).

Розкаяння передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен бути підтверджений матеріалами кримінального провадження.

Активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом`якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому, беззаперечно, воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним. ( Постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 07 жовтня 2020 року, справа № 347/1360/17)

В судовому засіданні ОСОБА_3 повністю визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 частина 2 КК України, докладно розповів про відомі йому події ДТП. Критично поставився до вчиненого та пояснив, що дійсно засуджує свій вчинок, визнає його антигромадський характер і готовий нести відповідальність.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , відповідно до п.6 частини 1 ст. 67 КК України є вчинення злочину відносно малолітньої дитини.

Також при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд врахував досудову доповідь Краматорського районного Відділу №4 філії Державної установи «Центр пробації» в Донецькій області від 09 вересня 2021 року відносно ОСОБА_3 , відповідно до якої беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, а також середню ймовірність вчинення повторного правопорушення, Краматорський районний Відділ №4 філії Державної установи «Центр пробації» в Донецькій області вважає, що виправлення цієї особи без позбавлення або обмеження волі можливе та не становить високої небезпеки для суспільства ( у тому числі окремих осіб).

У разі, якщо суд дійде висновку про можливість звільнення правопорушника від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним покладання на правопорушника обов`язків відповідно до частини 3 статті 76 Кримінального кодексу України:

Не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Висновок органу пробації не має для суду наперед встановленої сили, оскільки досудова доповідь органом пробації складається лише з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує особу обвинуваченого, а у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_3 така інформація відображена у достатньому обсязі.

Суд виходить із положень статті 65 КК України, а саме з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, приймає до уваги ті обставини, що ОСОБА_3 є осудним, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, вперше вчинив кримінальне правопорушення, яке у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, вчинених з необережності, повністю визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, задовільно характеризується за місцем мешкання, є людиною похилого віку ( 1948 року народження), пенсіонер, на обліку у психіатричному та наркологічному лікувальних закладах не перебуває.

Вказані обставини потребують додаткового врахування при призначенні покарання обвинуваченому, оскільки мають істотне значення щодо вивчення його особистості та відношення до скоєного ним.

Суд приймає до уваги грубе порушення обвинуваченим ОСОБА_5 правил дорожнього руху, що регламентують єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватися всі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки, та поведінку засудженого після кримінального правопорушення,

Суд також враховує насамперед тяжкість злочину, виходячи з конкретних обставин його вчинення, незворотності тих наслідків, які були спричинені цим діянням, а також характер самого порушення Правил дорожнього руху, яке полягало в умисному нехтуванні ОСОБА_3 п.12.3, п.18.1 Правил дорожнього руху України - в результаті вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення настали тяжкі наслідки - малолітній ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 отримав тяжкі тілесні ушкодження, як небезпечні для життя, тривалий час змушений буде проходити лікування, буде мати ускладнення в стані здоров`я у майбутньому, що є невідворотною втратою, а також у відповідності до ст. 3 Конституції України «Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

Необхідно зауважити, що позиція законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 його матері - ОСОБА_2 про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_3 покарання без ізоляції від суспільства теж врахована судом при призначенні покарання. Однак, думка потерпілого є важливою у справах приватного обвинувачення. У цій справі вона не є вирішальною, оскільки вчинений обвинуваченим злочин відноситься до злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а кримінальне провадження здійснюється у формі публічного обвинувачення.

На підставі вищевикладеного суд визнає необхідним та достатнім для виправлення і попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень призначення ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції інкримінованої статті Особливої частини Кримінального кодексу України.

При цьому, суд вважає за неможливе застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 вимог ст. 69 КК України, виходячи з наступного.

Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Суд зауважує, що частина 1 статті 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.

При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.

Аналогічну позицію виклав Верховний Суд у Постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 629/2739/18, провадження № 51-3479 км 20.

Згідно ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Підстав для застосування норм ст. 69-1 даного Кодексу до обвинуваченого, суд не знаходить, у зв`язку з відсутністю передумов за яких дана правова норма має змогу бути застосована, оскільки суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання, а саме у виді позбавлення волі є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).

Із Постанови Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 січня 2014 року (справа № 5-48 кс13) вбачається, що загальні засади призначення покарання (ст.65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Суд виходить із фактичної тяжкості вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, зокрема, характеру діяння, обстановки, способу і місця його вчинення, з урахуванням форми, виду, ступеня вини, обставин, що характеризують поведінку обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення, обставин, що безпосередньо пов`язані із вчиненням кримінального правопорушення, та характеризують поведінку останнього після вчинення кримінального правопорушення, та індивідуальних особливостей обвинуваченого, зокрема способу життя, характеризуючи його данні, його вік, стан здоров`я - хворіє артеріальною гіпертензією 10 років, та наявність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, а також із урахуванням думки представника малолітнього потерпілого, яка просила призначити покарання в межах санкції статті кримінального закону не пов`язане з позбавленням волі.

«Позиція потерпілого не є обов`язковою для суду, враховується в сукупності з обставинами, передбаченими статтями 65-67,75 КК України і не має над ними пріоритету» ( Постанова Касаційного кримінального суду ВС від 15 квітня 2020 року у справі № 161/4092/19).

Приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини по справі, ступень тяжкості скоєного кримінального правопорушення, характер та мотиви протиправних дій, враховуючи вищенаведені дані характеристики особи обвинуваченого і попередню позитивну соціальну поведінку, які знижують ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення і ступінь небезпеки особи обвинуваченого для суспільства, часткове відшкодування спричиненої моральної шкоди представнику малолітнього потерпілого, а також те, що ОСОБА_3 є особою похилого віку ( 1948 року народження), пенсіонером, його стан здоров`я на теперішній час, суд, всебічно оцінюючи викладені обставини, приходить до переконання про можливість виправлення ОСОБА_3 без реального виконання покарання, без ізоляції від суспільства, безпосередньо під наглядом державних органів влади і вважає можливим звільнити обвинуваченого від відбуття покарання з випробуванням у відповідності до положень ст. 75 КК України.

При цьому, на думку суду, призначення покарання без ізоляції від суспільства, надасть додаткову можливість обвинуваченому відшкодувати завдані ним збитки та моральну шкоду представнику малолітнього потерпілого, чим враховано право останніх на відшкодування завданої злочином шкоди.

На підставі ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_3 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Нормами статті 77 КК України закріплено право суду у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням призначити таке додаткове покарання, як позбавлення права керування транспортними засобами.

У відповідності до абз 1,3 п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 року « Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» « У кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 статті 286 і статті 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Суд також вважає за необхідне призначати ОСОБА_3 додаткове покарання у виді «позбавлення права керувати транспортними засобами», передбачене санкцією ст. 286 ч. 2 КК України на строк три роки.

При цьому, суд виходить із того, що вчинений злочин обвинуваченим ОСОБА_3 , хоча вчинений з необережності, разом з тим, сідаючи за кермо транспортного засобу обвинувачений ОСОБА_3 не міг не розуміти значення своїх дій та міг передбачити їх негативні наслідки.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Частиною 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

При вирішенні цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, встановити учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, з`ясувати розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що внаслідок вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, представнику малолітнього потерпілого ОСОБА_2 було заподіяно матеріальної та моральної шкоди. З метою відшкодування цієї шкоди представник малолітнього потерпілого звернулася до ОСОБА_3 та ПрАТ « Страхова компанія АСКО - Донбас Північний» із цивільним позовом у межах кримінального провадження. При цьому на підготовчому провадженні судом прийнято рішення про можливість і доцільність їх спільного з кримінальним провадженням розгляду. Розгляд заявлених вимог жодним чином не перешкоджав меті кримінального провадження в суді, та цілям кримінального судочинства, згідно вимог КПК України.

06 жовтня 2021 року до суду надійшла Заява від представника малолітнього потерпілого - ОСОБА_2 , в якій вона у зв`язку із задоволенням позовних вимог з боку ПрАТ «СК АСКО Донбас Північний» на користь ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_1 , відповідно до ст. 206 КПК України відмовляється від позову до ПрАТ «СК АСКО - Донбас Північний»,викладеного в позовній заяві від 01 вересня 2021 року.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як роз`яснив Вищій спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй Постанові № 4 від 01 березня 2013 року "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" у п. 6 особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди.

Також, суд звертає увагу, що Верховний Суд України в Постанові по справі № 6-2808цс15 від 20 січня 2016 року зробив правовий висновок, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, тобто останній вправі одержати повне відшкодування шкоди безпосередньо від особи, яка її завдала, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність такої особи.

У відповідності до вимог п.29 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» «Вирішуючи цивільний позов у кримінальній справі про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, заподіяної внаслідок смерті, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я потерпілого (витрат на лікування, посилене харчування, протезування, сторонній догляд, поховання тощо), суди повинні керуватися відповідним цивільним законодавством і виходити з роз`яснень із цих питань, які містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» та від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з наступними змінами.

Вирішуючи питання стосовно цивільного позову законного представника малолітнього потерпілого - ОСОБА_1 - його матері - ОСОБА_2 в частині стягнення матеріальної шкоди, а саме : відшкодування транспортних витрат на проїзд до лікувального закладу у розмірі 1322 грн суд вважає, що він підлягає повному задоволенню виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 1166 ЦК України - Для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди; Шкода полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється правом, а майнова шкода - у зменшенні майнової сфери потерпілого, що в свою чергу тягне за собою негативні майнові наслідки для правопорушника. б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, є обов`язковою підставою деліктної відповідальності. в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, є обов`язковою підставою деліктної відповідальності. г) вина.

В судовому засіданні встановлено, що 17 червня 2021 року обвинувачений ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення в результаті порушення Правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому - малолітньому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 народження тяжкі тілесні ушкодження.

В судовому засіданні встановлено, що законному представнику малолітнього потерпілого спричинено матеріальну шкоду, пов`язану з проїздом до лікувального закладу, яка законним представником потерпілого документально підтверджена, а оскільки вказана матеріальна шкода знаходиться у прямому причинному зв`язку з протиправними діями обвинуваченого, то суд вважає, що з обвинуваченого ОСОБА_5 на користь законного представника малолітнього потерпілого - ОСОБА_2 слід стягнути у відшкодування матеріальної шкоди 1322,00 грн., задовольнивши її позовні вимоги в цій частині.

Крім того, у відповідності до ст. 1167 ЦК України фізична особа, яка зазнала душевних страждань, має право на відшкодування моральної шкоди.

Частиною 1 ст. 1168 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я може бути відшкодована шляхом одноразової виплати або щомісячних виплат.

Таким чином, особами, які мають право на відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненим ОСОБА_3 кримінальним правопорушенням є малолітній потерпілий ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 народження , якому спричинено тяжкі тілесні ушкодження та представник малолітнього потерпілого - його мати - ОСОБА_2 якій також завдано матеріальних збитків внаслідок отримання її малолітнім сином тяжких тілесних ушкоджень від ДТП.

В свою чергу, слід зазначити також, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» із змінами внесеними постановою № 5 від 25.05.2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зазначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, порушення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності та справедливості.

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК України, шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Разом з тим, ч. 2 ст. 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З урахуванням наведених положень законодавства та зазначених правових висновків, суд вважає наведені доводи представника малолітнього потерпілого - ОСОБА_2 частково обґрунтованими, виходячи з наступного.

Щодо вимоги представника малолітнього потерпілого - ОСОБА_2 про відшкодування завданої їй моральної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_3 суд вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Так, у відповідності із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985р. у справі « Абдулазіз , Кабалес і Балкандалі », зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Суд керується також рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Ромашов проти України" від 27.07.2004 р. і вважає, що завдана позивачу моральна шкода не може бути виправлена лише шляхом Констатації Судом факту порушення.

Крім того, в даному рішенні Європейський суд констатує, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення» ( Постанова ВП/ВС у справі № 752/ 17832/ 14-ц від 15 грудня 2020 року).

Встановлено, що у зв`язку з порушенням Правил дорожнього руху України, що свідчить про злочинні дії обвинуваченого ОСОБА_3 настала дорожньо-транспортна пригода, яка призвела, зокрема, до спричинення малолітньому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя. В свою чергу мати дитини - ОСОБА_2 зазнала душевних переживань, страждань. Остання змушена додавати додаткових зусиль для подальшої організації свого життя.

Окрім того, вчинене ОСОБА_3 кримінальне правопорушення потягло за собою сильні переживання та страждання, мати потерпілого - ОСОБА_2 душевно страждала, у зв`язку з причиненням її малолітньому сину тяжких тілесних ушкоджень, які потребують постійного лікування та оперативного втручання протягом усього життя дитини. У неї після моральних страждань погіршився стан здоров`я. Тяжкий стресовий стан внаслідок спричинення її дитині тяжких тілесних ушкоджень, вона не може вести звичайний для себе спосіб життя. Вона внаслідок протиправних дій ОСОБА_3 , втратила можливість повноцінного життя через: порушення сну і пригнічений психологічний стан внаслідок душевних переживань, пов`язаних з причиненням її сину тяжких тілесних ушкоджень; витрати часу на постійне відвідування медичних установ.

У цьому зв`язку, з огляду на вимоги розумності і справедливості, а також матеріальний стан обвинуваченого, розмір моральної шкоди, яку належить відшкодувати ОСОБА_2 , як матері малолітнього потерпілого , на думку суду, у зв`язку з спричиненням малолітньому тяжких тілесних ушкоджень повинен становити 50000 грн., як матері малолітнього потерпілого з огляду на те, що сама моральна шкода пов`язана з стражданнями представника малолітнього потерпілого, малолітньої дитини, душевними переживаннями та непоправними наслідками у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, що на думку суду, буде відповідати перенесеним представником малолітнього потерпілого моральним стражданням і переживанням і повною мірою відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості, а також не порушує баланс між правами обвинуваченого, з одного боку, та інтересами потерпілого, - з іншого.

Суд вважає, що така грошова компенсація є адекватною дійсним моральним стражданням законного представника малолітнього потерпілого.

При цьому відшкодування моральної шкоди носить разовий характер і пов`язано саме з цими обставинами. Тому цивільний позов представника малолітнього потерпілого - ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

З матеріалів справи не вбачається достатньо переконливих доказів заподіяння такого розміру моральної шкоди, який передбачений позовом - 983194 грн, а також такого матеріального стану відповідача, який би свідчив про його спроможність реально задовольнити вимоги представника малолітнього потерпілого у заявлених нею розмірах грошового стягнення .

Вирішуючи питання щодо заявленої позовної заяви представника малолітнього потерпілого в інтересах потерпілого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 встановлено, що у зв`язку з порушенням обвинуваченим ОСОБА_3 Правил дорожнього руху України, настала дорожньо-транспортна пригода, яка призвела до отримання тяжких тілесних ушкоджень малолітнім ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 народження .

Моральна шкода, в свою чергу зводиться до ушкодження здоров`я малолітнього, душевних страждань які виникли у малолітнього потерпілого внаслідок ДТП та отриманих останнім тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя.

Не дивлячись на визнання обвинуваченим ОСОБА_3 частково позовної заяви в цій частині , суд вважає, що остання підлягає також частковому задоволенню.

Так, отримані малолітнім ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 народження тяжкі тілесні ушкодження виникли через порушення обвинуваченим ОСОБА_3 вимог законодавства, вина останнього визнана судом та останнім відповідно. Зазначена обставина також не оспорюється учасниками провадження.

У відповідності до ст. 3 Конституції України « Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, то суд вважає, що спричинення моральної шкоди малолітньому потерпілому мало місце.

Суд, приймаючи у межах кримінального провадження рішення в частині, що стосується задоволення цивільного позову має ретельно перевірити всі вимоги позивача, врахувати майновий стан винного, його стан здоров`я та вжити інших заходів для справедливого вирішення цього питання.

Вчинене ОСОБА_3 кримінальне правопорушення потягло за собою ушкодження здоров`я малолітньої дитини - ОСОБА_1 , якому було спричинено тяжкі тілесні ушкодження, як небезпечні для життя. На теперішній час малолітній потерпілий потребує постійного лікування, зазнав таких тілесних ушкоджень, які будуть потребувати постійного лікування - усе життя. На теперішній час у дитини погіршився стан здоров`я, частково призупинився розвиток, він не може вести звичайний для себе спосіб життя. Малолітній потерпілий - ОСОБА_1 внаслідок протиправних дій ОСОБА_3 , назавжди втратив можливість на повноцінне життя, оскільки змушений буде періодично проходити курс лікування, оперативне втручання, що, на думку суду, є невідворотною втратою.

Суд також приймає до уваги майновий стан винного - який є особою похилого віку ( 1948 року народження), згідно Довідки ПАТ АБ «Укргазбанк» від 02 серпня 2021 року сума отриманої ОСОБА_3 пенсії становить за період з січня 2021 року по липень 2021 року - 12995,07 грн,( а.п. 77) інших доходів обвинувачений не має.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги законного представника малолітнього потерпілого в частині відшкодуванні моральної шкоди підлягають задоволенню частково і стягненню з обвинуваченого ОСОБА_3 у рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 150000 грн. що на думку суду, буде відповідати перенесеним малолітнім потерпілим моральним стражданням і переживанням і повною мірою відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості, а також не порушує баланс між правами обвинуваченого, з одного боку, та інтересами потерпілого, - з іншого.

З матеріалів справи не вбачається достатньо переконливих доказів заподіяння такого розміру моральної шкоди, який передбачений позовом -3000000 грн, а також такого матеріального стану обвинуваченого, який би свідчив про його спроможність реально задовольнити вимоги представника малолітнього потерпілого у заявлених нею розмірах грошового стягнення.

Вирішуючи питання стосовно заявлених вимог законного представника малолітнього потерпілого - ОСОБА_2 в частині відшкодування витрат за надання їй правової допомоги адвокатом Кочуковим Д.Г., суд вважає, що він підлягає повному задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналізуючи викладені вище норми права, слід зазначити, що підставою для відшкодування відповідних судових витрат - в даному випадку витрат на професійну правничу допомогу - є детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також відповідні докази на підтвердження таких витрат. Дані розрахунки повинні бути надані суду до закінчення судових дебатів. За відсутністю таких доказів, сторона має право подати їх до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення, за умови наявності відповідної заяви, яка зроблена стороною до закінчення судових дебатів.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу, представником законного представника малолітнього потерпілого - адвокатом Кочуковим Д.Г. було надано Договір «Про надання правової допомоги» від 17 серпня 2021 року, Акт виконаних робіт ( надання послуг) від 11 жовтня 2021 року, Квитанцію від 17 серпня 2021 року (том 1 а.п.61-63, 190-193), які суд приймає до уваги, як належні докази по справі.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що вимоги представника законного представника малолітнього потерпілого в частині відшкодуванні послуг за надання ОСОБА_2 правової допомоги адвокатом Кочуковим Д.Г., підлягають задоволенню повністю і стягненню у розмірі 15000 грн. В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 , в повному обсязі визнав заявлені вимоги законного представника малолітнього потерпілого в частині відшкодування послуг за надання правової допомоги.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 118 КПК України витрати на залучення експертів є процесуальними витратами.

Відповідно до ч.2 ст. 122 КПК України «Залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді або суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.

У відповідності з вимогами ч.2 ст. 124, п.2 ч.4 ст. 374 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта, рішення про відшкодування процесуальних витрат у разі визнання особи винуватою зазначається у резолютивній частині вироку.

Згідно Довідки Донецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України витрати на проведення судової експертизи технічного стану транспортного засобу за Висновком експерта № СЕ-19/105-21/5112-ІТ від 13 липня 2021 року, проведеної в кримінальному провадженні № 12020052510000829, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 17 червня 2021 року складають 1029 грн 72 коп.

Згідно Довідки Донецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України витрати на проведення судової автотехнічної експертизи за Висновком експерта № СЕ-19/105-21/5405-ІТ від 20 липня 2021 року, проведеної в кримінальному провадженні № 12020052510000829, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 24 квітня 2021 року складають 1029 грн 72 коп.

Питання про речові докази слід вирішити в порядку ст.100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 369-370, 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_3 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 частина 2 КК України і призначити йому покарання за цією статтею кримінального закону у виді позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

На підставі ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю два роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов`язки.

Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Відповідно до частини 1 статті 165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку.

Виконання Вироку доручити Краматорському районному Відділу №4 філії Державної установи «Центр пробації» в Донецькій області.

Захід забезпечення кримінального провадження відповідно до видів, передбачених ст. ст. 131, 176 КПК України не обирався та не застосовувався.

Провадження в частині цивільного позову ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО -Донбас Північний» ( код в ЄДРЮОФОПГФ 13494943) закрити на підставі пункту 4 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Савинці Миргородського району Полтавської області, українця, громадянина України, РНОКПП НОМЕР_2 , пенсіонера, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки м. Слов`янська Донецької області, РНОКПП НОМЕР_3 , яка зареєстрована та проживає за адресою - АДРЕСА_2 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 1322,00 грн (одна тисяча триста двадцять дві) гривні 00 коп., у рахунок відшкодування моральної шкоди - 200000 ( двісті тисяч) гривень, у рахунок відшкодування послуг за надання правової допомоги - 15000 ( п`ятнадцять тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Савинці Миргородського району Полтавської області, українця, громадянина України, РНОКПП НОМЕР_2 , пенсіонера, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь держави за проведення судової експертизи технічного стану транспортного засобу по кримінальному провадженню № 12021052510000829, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 червня 2021 року - Висновок експерта № СЕ-19/105-21/5112-ІТ від 13 липня 2021 року у розмірі 1029 грн 72 коп. (одна тисяча двадцять дев`ять грн 72 коп.).

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Савинці Миргородського району Полтавської області, українця, громадянина України, РНОКПП НОМЕР_2 , пенсіонера, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь держави за проведення судової авто технічної експертизи по кримінальному провадженню № 12021052510000829, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 червня 2021 року - Висновок експерта № СЕ-19/105-21/5405-ІТ від 20 липня 2021 року у розмірі 1029 грн 72 коп. (одна тисяча двадцять дев`ять грн 72 коп.).

Речові докази по справі, а саме: автомобіль марки « Renault Symbol», типу загальний легковий сєдан, номер кузову НОМЕР_4 синього кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 що належить ОСОБА_3 , який залучено до матеріалів кримінального провадження № 12021052510000829, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 червня 2021 року у якості речових доказів на підставі Постанови слідчого від 24 червня 2021 року,що зберігається на майданчику тимчасового тримання за адресою - АДРЕСА_4 - передати власнику ОСОБА_3 на відповідальне зберігання.

Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана до Судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Донецького апеляційного суду через Слов`янський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Вирок постановлено, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Головуючий: суддя

Слов`янського міськрайонного суду Т.А.Хаустова.