Рішення № 100924810, 09.11.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2021 року Справа № 160/13608/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А1302 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

10.08.2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А1302 (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1302 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 30.11.2017 року по 30.07.2021 року;

- зобов`язати військову частину А1302 нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 30.11.2017 року по 30.07.2021 року;

- зобов`язати військову частину А1302 нарахувати та сплатити компенсацію втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманого грошового забезпечення з 30.11.2017 року по 30.07.2021 року.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що остаточний розрахунок, а саме виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику бойових дій, проведено 30.07.2021 року. Вказує, що допущена відповідачем затримка розрахунку при звільненні є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме - виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

08.09.2021 року відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже передбачені законодавством про працю норми і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права. З огляду на викладене, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 року витребувано у Військової частини А1302 (код ЄДРПОУ 07946341) довідку про середньоденний розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за 2 останні місяця, що передують звільненню зі служби у Військовій частині А1302.

20.10.2021 року представником відповідача подано до суду довідку-розрахунок середнього розміру грошового забезпечення №1353/ФЕС від 06.10.2021 року.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. З власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_2 , має посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 .

Позивач проходив військову службу у військовій частині А 1302 і згідно з наказом командира військової частини А1314 від 22.11.2017 року №218 звільнено у запас майора ОСОБА_1 відповідно до підпункту "ї" пункту 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Згідно з наказом командира військової частини А1302 від 30.11.2017 року №153 з 30.11.2017 року майора ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини і усіх видів забезпечення.

При звільненні позивачу не було виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки з 2015 року по 2018 рік.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, позивач звернувся до суду з позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2020 року у справі №160/1214/20 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини А1302 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправними дії (бездіяльність) військової частини А1302 (ЄДРПОУ 07946341), яка полягає у нездійсненні ОСОБА_1 , нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби.

Зобов`язано військову частину А1302 (ЄДРПОУ 07946341) здійснити перерахунок ОСОБА_1 розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби.

Зобов`язано військову частину А1302 (ЄДРПОУ 07946341) здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату недоплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2020 року у справі №160/1214/20 набрало законної сили 12.08.2020 року.

Рішення суду виконано відповідачем в добровільному порядку 29.07.2020 року шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позивача грошового забезпечення у розмірі 50189,26 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 року у справі №160/14379/20 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини А1302 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини А1302 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язано військову частину А1302 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 року у справі №160/14379/20 набрало законної сили 12.01.2021 року.

Рішення суду виконано відповідачем в добровільному порядку 09.04.2021 року шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позивача компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у розмірі 15408,97 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 року у справі №160/14380/20 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини А1302 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1302 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2015 року по 30 листопада 2017 року.

Зобов`язано Військову частину А1302 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2015 року по 30 листопада 2017 року, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 року у справі №160/14380/20 набрало законної сили 16.02.2021 року.

Рішення суду виконано відповідачем в добровільному порядку 26.02.2021 року шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позивача грошового забезпечення у розмірі 14815,90 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.05.2021 року у справі №160/3835/21 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини А1302 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини А1302 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 року по 30.11.2017 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.

Зобов`язано Військову частину А1302 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 30.11.2017 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.05.2021 року у справі №160/3835/21 набрало законної сили 18.06.2021 року.

Рішення суду виконано відповідачем в добровільному порядку 30.07.2021 року шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позивача індексації грошового забезпечення у розмірі 54970,32 грн.

Не погоджуючись з бездіяльністю військової частини А1302 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 30.11.2017 року по 30.07.2021 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України передбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Згідно з статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (у редакції, чинній на час звільнення позивача) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Разом з тим, вказаними вище нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спор.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд робить висновок про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

При цьому, суд враховує, що за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

З матеріалів справи судом встановлено, що у день виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення - 30.11.2017 року, відповідачем не виплачено всі суми, що підлягали виплаті, а саме: грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, індексацію грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні.

Отже, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 30.11.2017 року по 30.07.2021 року.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід обраховувати, виходячи з розрахунку календарних днів.

Згідно з пунктом 10.4 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що при прийнятті рішення на суд покладено обов`язок щодо розрахунку конкретної суми середнього заробітку.

Здійснюючи розрахунок, судом встановлено, що відповідно до довідки військової частини А1302 від 06.10.2021 року №1353/ФЕС та пояснювальної до довідки від 06.10.2021 року №1350/ФЕС:

- розмір грошового забезпечення за два останні місяці служби перед звільненням ОСОБА_1 становив - 22646,00 грн.;

- кількість календарних днів за два останні місяці служби перед звільненням ОСОБА_1 становить 61 день;

- середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за два останні місяці служби перед звільненням становить 371,25 грн.

Згідно з наказом командира військової частини А1302 від 30.11.2017 року №153 з 30.11.2017 року майора ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини і усіх видів забезпечення.

Отже, як встановлено судом, остаточний розрахунок з позивачем проведено 30.11.2017 року - в день прийняття наказу №153, в якому визначені суми грошового забезпечення, які підлягають виплаті позивачу станом на день звільнення зі служби, відтак, саме з цієї дати необхідно розпочати розрахунок середнього заробітку.

Встановлюючи кінцеву дату проведення розрахунку, суд звертає увагу, що відповідачем виплачувалось позивачу грошове забезпечення частинами на виконання рішень судів.

Так, позивачу виплачено: 29.07.2020 року - 50189,26 грн., 26.02.2021 року - 14815,90 грн., 09.04.2021 року - 15408,97 грн., 30.07.2021 року - 54970,32 грн.

Отже, загальна сума невиплаченого грошового забезпечення становить 135384,45 грн. за період з 01.12.2017 року (наступний день після виключення зі списків особового складу військової частини) по 30.07.2021 року включно, що складає суму середнього заробітку у розмірі 496361,25 грн. (371,25 грн. х 1337 день).

Водночас, суд звертає увагу, що в порівнянні з виплаченою позивачу сумою грошового забезпечення, суму середнього заробітку за непроведення вчасного розрахунку при звільненні, не можна вважати співмірною, оскільки вона суттєво більше перевищує розмір несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відтак, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, де сформульована правова позиція щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.

Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 496361,25 грн. (середній заробіток з 01.12.2017 року по 30.07.2021 року (1337 днів)) / 135384,45 грн. (несвоєчасно виплачена сума грошового забезпечення) х 100 = 27,27 %. Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 27,27 % становить: 371,25 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 27,27 % = 101,24 грн., 101,24 грн. х 1337 (днів затримки розрахунку) = 135357,88 грн.

Таким чином, виходячи з принципу справедливості та співмірності, суд робить висновок, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 135357,88 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Відтак, оскільки судом розраховано суму середнього заробітку за час затримки, належним та ефективним способом захисту прав позивача буде саме стягнення вказаної суми на його користь.

Суд вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає стягненню на користь позивача у визначеному розмірі, а саме у сумі 135357,88 грн.

Подібна правова позиція висвітлена Верховним Судом у постанові від 04.09.2020 року у справі № 260/348/19.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання військової частини А1302 нарахувати та сплатити компенсацію втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманого грошового забезпечення з 30.11.2017 року по 30.07.2021 року, суд зазначає, що права позивача в цій частині вимог на час звернення до суду не порушені. Суд наголошує, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягають лише порушені права позивача.

Як свідчать матеріали справи, предметом спору є бездіяльність військової частини А1302 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 30.11.2017 року по 30.07.2021 року. Отже, питання нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості є передчасним та відповідна вимога не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про наявність законних підстав для часткового задоволення позовної заяви.

Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду цієї справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, а докази понесення ним інших судових витрат у матеріалах справи відсутні.

Керуючись статтями 139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А1302 (смт. Черкаське, Новомосковський район, Дніпропетровська область, 51272, РНОКПП 07946341) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1302 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.12.2017 року по 30.07.2021 року.

Стягнути з Військової частини А1302 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.12.2017 року по 30.07.2021 року у розмірі 135357 (сто тридцять п?ять тисяч триста п?ятдесят сім) грн. 88 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський