Ухвала суду № 100924518, 08.11.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

08 листопада 2021 р. Справа № 160/21024/21

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сидоренко Д.В., розглянувши заяву Дніпропетровської обласної прокуратури про забезпечення позову, -

ВСТАНОВИВ:

03.11.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку надійшов позов Дніпропетровської обласної прокуратури до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому позивач просить суд: визнати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменка О.С. від 07.10.2021 про накладення штрафу на Дніпропетровську обласну прокуратуру у виконавчому провадженні ВП №65643221 протиправною та скасувати.

05.11.2021 року Дніпропетровська обласна прокуратура подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій представник просить суд:

- зупинити дію постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменка О.С. від 07.10.2021 про накладення штрафу на Дніпропетровську обласну прокуратуру у виконавчому провадженні ВП №65643221, до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

В обґрунтування поданої заяви зазначено, що до Дніпропетровської обласної прокуратури від відповідача надійшла оскаржувана постанова від 07.10.2021 року про накладення штрафу на позивача, через невиконання рішення суду боржником без поважних причин. У постанові зазначено, що згідно рішення суду ОСОБА_1 має бути поновлений у Дніпропетровській обласній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України, а наказ керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Біжка С.В. №1203к від 12.05.2021 не може вважатися повним та фактичним виконанням судового рішення, оскільки він не відповідає резолютивній частини виконавчого документу, тому на даний час залишається невиконаним, з вини боржника. Позивач вважає, що відповідач дійшов помилкового висновку, що станом на 07.10.2021 року рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі, яке допущено до негайного виконання, залишається невиконаним боржником, у зв`язку із чим накладено штраф у розмірі 10200,00 грн. Позивач наголошує, що постанова не відповідає фактичним обставинам та винесена з порушенням Закону України «Про виконавче провадження», оскільки постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21.04.2021 року виконано боржником у спосіб, визначений законодавством, і будь-який інший спосіб виконання судового рішення буде суперечити вимогам законодавства та порушувати ст.19 Конституції України, у зв`язку з чим вона підлягає скасуванню. Разом з тим, позивач зауважує, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено зупинення рішення державного виконавця у разі їх оскарження, тому вирішуючи питання про доцільність вжиття заходів забезпечення позову, шляхом зупинення дії постанови державного виконавця про накладення штрафу, необхідно врахувати, що умовою застосування заходів є достатньо обґрунтоване припущення Дніпропетровської обласної прокуратури щодо протиправності такої постанови. Окрім того, позивач вважає, що його майнові інтереси та права будуть порушені, а відновити їх буде необхідно лише шляхом вчинення певних дій, зокрема, повернення сплачених коштів, закриття кримінального провадження тощо.

Також, у заяві про забезпечення позову Дніпропетровська обласна прокуратура зазначає, що y разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. Наголошує, що у разі повторного невиконання рішення боржником, без поважних причин, виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Тобто, у разі відмови суду у задоволенні заяви про забезпечення позову, шляхом зупинення дії оскаржуваної постанови, державний виконавець має право винести повторну постанову про накладення штрафу у подвійному розмірі, а також ініціювати питання про початок кримінального провадження щодо невиконання судового рішення керівником Дніпропетровської обласної прокуратури.

Так, згідно з ч.1 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.153 КАС України, заява про забезпечення позову подається одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Частиною 1 ст.154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Дослідивши зміст заяви про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав щодо її задоволення, виходячи з наступних підстав.

Згідно із ч.2 ст.150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Аналіз вищенаведеної норми дозволяє дійти висновку, що забезпечення позову – це вжиття адміністративним судом певних заходів щодо охорони прав та інтересів позивача для створення можливості реального виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Зупинення дії нормативно-правового акта, як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

Положеннями процесуального закону передбачено конкретні умови і підстави для застосування судом заходів забезпечення позову, при цьому, суд, вирішуючи це питання, повинен враховувати інтереси усіх учасників справи, а також оцінити можливі наслідки і їх вплив на права заінтересованих осіб.

Заходи забезпечення позову повинні бути нерозривно пов`язані з предметом позову і правами, про судовий захист яких іде мова, а заява, подана в порядку вказаних статей КАС України, повинна містити належні обґрунтування необхідності застосування таких процесуальних повноважень з поданням на їх підтвердження належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів.

Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України.

Як наслідок, уможливлюється виконання судового рішення на підставі принципу обов`язковості судових рішень, регламентованого в статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі – Конвенція), пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", пункті 5 частини третьої статті КАС України, рішеннях Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справах "Рябих проти Росії" (§§ 51, 52), "Горнсбі проти Греції" (§ 40).

Зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта є винятковим заходом забезпечення позову виключно у випадку очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

Стаття 152 КАС України встановлює невичерпний перелік реквізитів і змістовних вимог до такої заяви, в тому числі, спеціальні (предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову).

Тобто, законодавець встановив обов`язок особи, яка звертається із заявою про забезпечення позову, навести обґрунтування необхідності застосування такого заходу й зазначити усі необхідні відомості для цього з поданням відповідних доказів, з яких би суд мав змогу достовірно встановити доцільність реалізації вказаного процесуального повноваження.

Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Суд враховує, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Своєю чергою, у рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

У даному випадку, Дніпропетровська обласна прокуратура звернулася до суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 07.10.2021 року у виконавчому провадженні №65643221.

Суд зазначає, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що оскаржувана постанова, на його думку, є протиправною та підлягає скасуванню, враховуючи, що ним виконано рішення Третього апеляційного адміністративного суду від 21.04.2021 року у спосіб, визначений законодавством, а постанова не відповідає фактичним обставинам, та винесена з порушенням Закону України «Про виконавче провадження».

Суд вважає, що очевидна протиправність прийнятої постанови державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменком О.С. від 07.10.2021 про накладення штрафу на Дніпропетровську обласну прокуратуру у виконавчому провадженні №65643221, має вказувати на такі обставини, що не потребують детального з`ясування чи додаткового доказування (прийнято неповноважним органом, з перевищенням наданих повноважень тощо). Позивач посилається на очевидність ознак протиправності оскаржуваної постанови відповідача у виконавчому провадженні, тобто на обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, та наявність яких має встановлюватися судом під час розгляду адміністративної справи №160/21024/21, та ухвалення рішення по суті заявлених позовних вимог, тому таке обґрунтування вимог заяви є безпідставним.

Слід зазначити, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.11.2021 року було відкрито провадження у адміністративній справі №160/21024/21 за позовом Дніпропетровської обласної прокуратури до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 07.10.2021 року у виконавчому провадженні №65643221, в якій залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , та витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію матеріалів виконавчого провадження №65643221, з метою повного і всебічного з`ясування всіх обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Щодо зазначеного в обґрунтування забезпечення позову, що у разі відмови суду у задоволенні заяви про забезпечення позову, шляхом зупинення дії оскаржуваної постанови, державний виконавець має право винести повторну постанову про накладення штрафу у подвійному розмірі, а також ініціювати питання про початок кримінального провадження щодо невиконання судового рішення керівником Дніпропетровської обласної прокуратури, суд звертає увагу Дніпропетровської обласної прокуратури, що постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменком О.С. від 26.08.2021 року було накладено штраф на Дніпропетровську обласну прокуратуру у виконавчому провадженні №65643221 у розмірі 5100,00 грн., за невиконання рішення суду. 03.11.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позивач подав позовну заяву про визнання протиправною та скасування постанови від 07.10.2021 про накладення штрафу на Дніпропетровську обласну прокуратуру у виконавчому провадженні №65643221, якою вже накладено штраф у подвійному розмірі, а саме 10200,00 грн., за невиконання рішення суду.

За таких обставин, враховуючи приписи наведених положень актів національного законодавства, міжнародного права, суд дійшов висновку, що у даному випадку підстави, передбачені ч.2 ст.150 КАС України для забезпечення даного позову - відсутні, тому відмовляє у задоволенні поданої заяви Дніпропетровської обласної прокуратури про забезпечення позову.

Керуючись статтями 44, 72-77, 150-154, 246, 248, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Дніпропетровської обласної прокуратури про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.В. Сидоренко