Рішення № 100923581, 09.11.2021, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/8025/21

Провадження № 2/727/2359/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2021 року Шевченківський районний суд м.Чернівці в складі:

головуючого судді:Одовічен Я.В.

за участю секретаря: Філатової К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» до ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Служба у справах дітей Чернівецької міської ради про про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування майном, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Кредитні Ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Служба у справах дітей Чернівецької міської ради про про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування майном.

Посилався на те, що 21.03.2006 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір№493, за умовами якого кредитор зобов`язався надати відповідачу кредит у сумі 59000 доларів США.

В якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором №493 ОСОБА_1 передав в іпотеку житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 198,50 кв.м., в тому числі житловою площею 80,80 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 .

У подальшому, 17.12.2012 року між ПАТ «АКПІБ» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого позивач набув право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, перелік яких міститься в додатку №1.

Оскільки ОСОБА_1 не належним чином виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим ТОВ «Кредитні ініціативи» на підставі застереження в п.5.3 Іпотечного договору звернуло стягнення на будинок іпотекодавця на підставі ст.37 ЗУ «Про іпотеку».

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №266275473 від 17.07.2021 року, було зареєстровано право власності за ТОВ «Кредитні ініціативи», а саме на: житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 198,50 кв.м., в тому числі житловою площею 80,80 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Таким чином, законним власником зазначеного будинку є ТОВ «Кредитні ініціативи».

Втративши право власності на квартиру, відповідач втратив згідно ст.317 ЦК право користування.

Згідно довідки КЖРЕП №6 від 13.05.2021 року в будинку зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітня ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Малолітня ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 була зареєстрована у вказаному будинку після укладення договору іпотеки, а тому позивач вважає, що фактично неповнолітня не має прав на нерухоме майно.

Позивач звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, надіславши їм вимогу про добровільне виселення, проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання у квартирі, колишній власник продовжує ним користуватись та відмовляється добровільно виселятися.

Отже, подальше проживання відповідачів у будинку, що належить на праві власності ТОВ «Кредитні ініціативи» та відмова добровільно звільнити помешкання, перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися нерухомим майном на свій розсуд, внаслідок чого порушуються законні права та інтереси ТОВ «Кредитні ініціативи».

Просив визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітню ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 такими, що втратила право користування житловим будинком з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 198,50 кв.м., в тому числі житловою площею 80,80 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітню ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 за адресою житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 198,50 кв.м., в тому числі житловою площею 80,80 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 01.09.2021 року провадження по справі було відкрито та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідачами відзиву на позов подано не було.

Ухвалою суду від 06.10.2021 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у поданій до суду заяві позовну заяву підтримав, просив розглянути справу у його відсутності.

Відповідачі у судове засідання повторно не з`явилися, про час і місце судового розгляду повідомлялися належним чином за останнім відомим місцем розташування в порядку, передбаченому положеннями ст.ст. 130,131 ЦПК України, про що у справі є належні докази, про причини відсутності не повідомив.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З урахуванням викладеного, а також наявністю згоди позивача на проведення заочного розгляду даної справи, суд вважає за можливе на підставі ст. 280 ЦПК України розглянути вказану справу у відсутності відповідачів, на підставі наявних у справі доказів.

Представник третьої особи Служби у справах дітей ЧМР у судове засідання не з`явився. Звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи у його відсутності, просив врахувати інтереси дитини при прийнятті рішення.

Суд, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що позов обгрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що 21.03.2006 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит №493, за умовами банк надає позичальникові іпотечний кредит у сумі 59000 доларів США одноразово в повному обсязі шляхом видачі готівки. За користування кредитом встановлюється процентна ставка 13% річних. Кінцевий термін повернення кредиту не пізніше 20.03.2026 року.

Кредит надається позичальнику для придбання нерухомості у власність, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 198,50 кв.м., в тому числі житловою площею 80,80 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 у сумі 51000 доларів США та 8000 доларів США для проведення ремонту придбаного житла (а.с.7-8).

22.03.2006 року між сторонами було укладено іпотечний договір, за умовами якого в якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором №493 ОСОБА_1 передав в іпотеку житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 198,50 кв.м., в тому числі житловою площею 80,80 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с.9-12).

У подальшому, 17.12.2012 року між ПАТ «АКПІБ» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого позивач набув право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, перелік яких міститься в додатку №1 (а.с.18-28).

Із досліджених судом довідок КЖРЕП №6 від 13.05.2021 року та довідок Адресно-довідкового бюро, в будинку АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітня ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.13).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №266275473 від 17.07.2021 року, було зареєстровано право власності за ТОВ «Кредитні ініціативи», а саме на: житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 198,50 кв.м., в тому числі житловою площею 80,80 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с.14).

Позивач, звертаючись до суду з позовом вказував на те, що проживання відповідачів у належній йому квартирі грубо порушує його права як власника.

Розглядаючи наведені аргументи, суд виходить із наступного.

Так, положеннями статті четвертої ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Зокрема, за змістом статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Право на житло гарантоване статтею 47 Конституції України. Кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В частині другій цієї статті зазначено, що попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, правомочночності власника не є абсолютними, законом можуть встановлюватися певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення балансу інтересів у суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права.

Одночасно, статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено і захист такого основного права особи, як недоторканість житла, яке охоплює насамперед право безперешкодного доступу та перебування в ньому, а також право не бути виселеним. Крім того, це право включає захист від втручання з боку державних органів і у разі порушення цього права особи держава повинна мати вагомі підстави, які виправдовували б її дії.

Пунктом 2 ст. 8 Конвенції чітко визначено підстави, за яких втручання з боку держави у використання особою прав, зазначених в пункті 1 цієї ж статті, а отже і у використання прав на житло, є виправданим. Таке втручання повинно бути передбачено законом і необхідне у демократичному суспільстві, здійснюватися в інтересах національної безпеки, громадського спокою або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

З огляду на практику Європейського суду із прав людини, термін «житло» в тлумаченні Суду означає переважне місце, де особа мешкає на постійній основі, або де особа мала твердий намір мешкати - справи «Новоселецький проти України», «Кривіцька та Кривіцький проти України», «Прокопович проти Росії».

Аналізуючи вище викладене, суд зауважує, що втручання у житлові права осіб має бути виправданим та необхідним у демократичному суспільстві. Суд зобов`язаний встановити чи є нагальна потреба у виселенні та чи будуть при цьому дотримані межі розсуду.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

За змістом статті 40 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Положеннями частини другої статті 109 ЖК УРСР встановлено, що громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Тобто, як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Таким чином, при виселенні мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і вимоги статті 109 ЖК УРСР.

Отже, у даному спорі серед інших обставин обов`язковому встановленню підлягають обставини придбання спірного житла.

З`ясовуючи наведені факти, судом було встановлено, що ОСОБА_1 придбав житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 198,50 кв.м., в тому числі житловою площею 80,80 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 , що став предметом іпотеки, придбаний за рахунок кредитних коштів.

Відповідно до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Зокрема, за змістом статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Право на житло гарантоване статтею 47 Конституції України. Кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.

У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

При цьому необхідно звернути увагу, що ЖК УРСР був прийнятий 30 червня 1983 року та не відображає усіх реалій сьогодення. ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому саме його положення підлягають застосуванню.

Згідно з частиною першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право користування чужим майном передбачено у Главі 32 ЦК України (статті 401-406).

Аналіз положень цієї глави свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.

Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

При порівнянні норм ЖК УРСР та ЦК України можна зробити такі висновки:

У частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права.

Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника.

Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.

Відповідно до ч.2 ст.406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Як було встановлено судом, позивач є власником спірного житла.

Відповідачі не є членами сім`ї нового власника, а отже їх право користуватися цим жилим приміщенням припинилося одночасно з припиненням права власності ОСОБА_1 на вказаний будинок.

З огляду на вищевикладене, встановивши, що ТОВ «Кредитні ініціативи» є власником спірної квартири, а відповідача не є членами сім`ї позивача, між сторонами не укладався договір найму вказаного житла, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову ТОВ «Кредитні ініціативи».

У відповідності до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Керуючись ст.109 ЖК УРСР, ст.ст.316, 317, 319, 322, 328, 356, 358, 391 ЦК України, ст. 4, 5, 10, 18, 76-80, 81, 89, 95, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (ЄДРПОУ - 35326253, що розташоване в м.Київ вул. Вікентія Хвойки, 21 - задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітню ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 такими, що втратила право користування житловим будинком з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 198,50 кв.м., в тому числі житловою площею 80,80 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітню ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 за адресою житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 198,50 кв.м., в тому числі житловою площею 80,80 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя Одовічен Я.В.