Рішення № 100919848, 07.06.2021, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/8474/19

№ провадження 2/208/331/21

РІШЕННЯ

Іменем України

07 червня 2021 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого, судді - Івченко Т.П.,

за участю секретаря судового засідання – Чорнобривця Р.Є.

розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Кам`янське Дніпропетровської області в порядку загального провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 «про стягнення заборгованості за кредитним договором», суд -

встановив:

1. Суть спору.

23.12.2019 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в якій просить суд:

- стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № 1/0817U8Д від 21.07.2008 року у розмірі 46798,23 доларів США, що за курсом 24,71 відповідно до службового розпорядження НБУ від 06.11.2019 року складає 1156384,26 грн. станом на 06.11.2019 року, яка складається з наступного: 46798,23 доларів США – заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 14.04.2017 року по 06.11.2019 рік;

- стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» судові витрати у розмірі 17345,76 грн.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 21.07.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1/0817U8Д, згідно якого остання отримала кредит у розмірі 60000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % річних з кінцевим терміном повернення 20.07.2018 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 1/0817U8Д між відповідачем ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») було укладено договір поруки № LRSE/2 від 21.07.2008 року.

Відповідно до статуту Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.05.2018 № 519, змінено найменування Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на Акціонерне Товариство Комерційний Банк «ПриватБанк».

У порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом 06.11.2019 року виникла заборгованість за кредитним договором, яка становить 445998,02 доларів США, що складається з: 58745,55 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 184975,77 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 202279,70 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Оскільки законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом , таким чином заборгованість до стягнення становить 46798,23 доларів США – заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 14.04.2017 року по 06.11.2019 рік.

2. Позиція учасників справи.

Відповідно до статуту Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.05.2018 № 519, змінено найменування позивача на Акціонерне Товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», яке є правонаступником всіх прав та зобов`язань Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК», яке є правонаступником всіх прав та зобов`язань Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк».

В судове засідання представник позивача не з`явився, проте подав до суду заяву, в якій просить суд справу розглянути у його відсутності та зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, також були надані відповідь на відзив та відповідь на уточнений відзив.

Представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Ворон А.І., також в судове засідання не з`явився, надав заяву в якій просив суд розглянути справу без його участі та без участі відповідачів, позовні вимоги не визнав, просив відмовити у повному обсязі, надав до суду відзив на позовну заяву, який згодом уточнив та посилався на те, що 15 грудня 2020 року із Реєстру судових рішень адвокат дізнався про те, що між Позивачем та Відповідачами вже існував судовий спір щодо стягнення заборгованості, а саме ПАТ КБ «ПриватБанк» вже звертався до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом про заборгованості у повному обсязі, та рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13.05.2010 року у справі № 2-8321/2010 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ІПН: НОМЕР_2 ) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, ЄДРПОУ 14360570) у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором №1/0817 Н8Д від 21 липня 2008 року - 583 165 (п`ятсот вісімдесят три тисячі сто шістдесят п`ять) гривень 75 коп. Тобто, даним рішенням вже була визначена кінцева кредитна заборгованість Відповідачів за кредитним договором. Кредит стягнуто у повному обсязі. Позивач, звертаючись до суду із даним позовом, приховав від Суду зазначений факт.

Позивач, на свій розсуд, вимагаючи стягнути з боржника лише частину заборгованості, просить Суд стягнути із Відповідачів заборгованість за кредитом у загальній сумі 46798,23 дол. США за період з 14.04.2017 р. по 06.11.2019 p., що складається із сума заборгованості за відсотками - 46 798,23 дол. США за період з 14.04.2017 р. по 06.11.2019 р., але слід врахувати, що право нараховувати проценти за кредитним договором у Позивача припинилось, починаючи з 12.01.2011 року, тобто із часу пред`явлення первинної вимоги до Позичальника щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду України від 28.03.2018 р. у справі № 14-10цс18, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняються. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як вбачається із п. 1.3. Кредитного договору, термін повернення кредиту - не пізніше 20.07.2018 року. В той же час, Позивач реалізував своє право на дострокове стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення до суду із позовом про звернення стягнення предмету іпотеки, та судовим рішенням від 12.01.2011 року позов задоволено, звернуто стягнення на предмет іпотеки, та цим судовим рішенням визначена кінцева сума кредитної заборгованості.

У зв`язку із наведеним, звернення стягнення на предмет іпотеки припиняє строк дії кредитного договору та відповідно можливість Позивача нараховувати проценти за кредитним договором за рамками строку дії такого договору. Аналогічна правова позиція викладена ВП ВС у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Велика Палата ВС вважає, що, звертаючись із першим позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки для дострокового стягнення у повному обсязі за кредитним договором тіла кредиту, заборгованості за процентами та пені, кредитор змінив умови кредитного договору щодо строку його дії, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно на погашення такої заборгованості засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Якщо в рішенні суду про звернення стягнення на предмет застави вказана заборгованість за кредитним договором у повному обсязі (дострокове стягнення), то невиконання такого рішення не зумовлює виникнення у кредитора права на стягнення процентів та пені, передбачених кредитним договором. У кредитора (стягувана) виникає право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Таким чином, на думку представника відповідачів, позовна вимога про стягнення суми заборгованості за відсотками - 46 798,23 дол. США за період з 14.04.2017 р. по 06.11.2019 p., що заявлена до обох Відповідачів, задоволенню не підлягає.

Представник позивача надала суду відповідь на відзив, відповідно до якого просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що AT КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 (надалі - Відповідач-1) 21.07.2008 року уклали кредитний договір № 1/0817U8Д (надалі - Договір). Згідно договору AT КБ «ПРИВАТБАНК» зобов`язався надати Відповідачу-1 кредит у розмірі 60000.00 [Долар СЩА] на термін до 20.07.2018 p., а Відповідач-1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Відповідач-1 повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. Згідно договору у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором, Відповідач-1 сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. За кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. AT КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит у розмірі 60000.00 [Долар США].

В порушення умов кредитного Договору Відповідач-1 свої зобов`язання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому Договором порядку та строки. В забезпечення виконання зобов`язання за Договором між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та нижчевказаними фізичними особами було укладено Договором поруки, укладеним з поручителем ОСОБА_2 (надалі - Відповідач-2) в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором Відповідача-1.

Відповідно до вимог Цивільного кодексу України, боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники.

Щодо наявності раніше винесених рішень звертаємо увагу, що 13.05.2010 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська було винесено рішення, яким постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «ПриватБанк» у рахунок повернення заборгованості за кредитним Договором від 21.07.2008 року 583165,00 грн. Виконавче провадження № 24541840 за даним рішенням було завершено, а виконавчий документ повернутий стягувачеві на підставі п. 2, ч. 1, ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» згідно отриманої відповіді з МРЕВ УДАІ та БТІ м. Дніпродзержинська рухомого, та нерухомого майна за боржником не зареєстровано. Згідно акта державного виконавця було перевірено майновий стан боржника за місцем постійного мешкання - АДРЕСА_3 , в ході перевірки особистого майна боржника, належного опису й арешту, не виявлено. Виконавчий лист повертається до ПАТ КБ Приватбанк, в зв`язку з відсутністю майна у боржника. Отже, виконання рішення про стягнення заборгованості не відбулося.

Крім того, на підставі рішення 2-2931/10 Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 12.01.2011 року, яке було змінено рішенням 208/2612/14 Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.12.2016 року, Банком було звернуто стягнення на заставне майно боржника, а саме квартиру. На сьогоднішній день Банком вживаються всі необхідні заходи для здійснення реалізації майна, але враховуючи те, що Відповідач продовжує ухилятись від виконання умов кредитного договору, а заборгованість тільки зростає, Банк змушений звернутись до суду з метою стягнення заборгованості за кредитним Договором. Таким чином, на думку представника позивача, раніше винесене рішення суду про звернення стягнення не позбавляє Відповідача відповідальності за взяті зобов`язання за договором. У відповідності з п. 4.10 кредитного договору: «Нарахування відсотків (у тому числі передбачених п. 4.4) по кредиту здійснюється на дату сплати відсотків, відповідно, до графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди, що є невід`ємним додатком до даного договору. При цьому відсотки розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами виходячи з кількості днів у році - 360 днів.» Відповідно до п. 7.1 Договору, вказаний договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. В матеріалах справи відсутні будь-які належні докази погашення кредитної заборгованості за договором. Враховуючи норми закону та докази що містяться в матеріалах справи можна дійти висновку, що правовідносини між сторонами тривають й належним чином зобов`язання не виконані та кредитором не прийняті. Оскільки, кредитний Договір від 21.07.2008 року укладений в письмовій формі, то і всі зміни вчиняються у письмовій формі. Вказані зміни повинні бути оформлені додатковою угодою та засвідчені підписами сторін. Однак, між сторонами не укладалися додаткові угоди щодо зміни строку виконання зобов`язань. Строки виконання зобов`язань за кредитним договором змінені не були і сторони продовжують керуватися умовами кредитного Договору від 21.07.2008 року. Враховуючи викладене, просить суд задовольнити позовні вимоги Банку в повному обсязі.

3. Процесуальні питання пов`язані з розглядом справи.

23 грудня 2019 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 «про стягнення заборгованості».

Ухвалою судді від 03 січня 2020 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 «про стягнення заборгованості» та справу призначено до підготовчого судового засідання.

15.05.2020 року Представником Відповідачів, адвокатом Ворон А.І. подано через канцелярію суду відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи.

12.06.2020 року Представником позивача надіслано поштою відповідь на відзив, яку долучено до матеріалів справи.

21.09.2020 року Представником Відповідачів, адвокатом Ворон А.І. подано через канцелярію клопотання про витребування письмових доказів.

Ухвалою суду від 21.09.2020 року клопотання Представника Відповідачів, адвоката Ворон А.І. задоволено повністю, витребувано у позивача оригінал кредитного Договору № 1/0817U8Д від 21.07.2008 року укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .

22.12.2020 року Представником Відповідачів, адвокатом Ворон А.І. подано через канцелярію суду уточнений у новій редакції відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи.

25.01.2021 року Представником позивача надіслано поштою відповідь на уточнений відзив, яку долучено до матеріалів справи.

02.03.2021 року Представником Відповідачів, адвокатом Ворон А.І. та Представником позивача ОСОБА_3 подано заяви про проведення підготовчого судового засідання без їх участі.

Ухвалою суду від 02.03.2021 року закрито підготовче провадження по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 «про стягнення заборгованості», призначив справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні

23.04.2021 року Представником Відповідачів, адвокатом Ворон А.І. подано заяву про розгляд справи за відсутності Відповідачів та їх представника, проти заявлених позивачем вимог заперечують повністю, просять суд при винесенні рішення врахувати наданий уточнений відзив та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється на підставі ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України.

4. Фактичні обставини встановлені судом.

21.07.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та Відповідачем -1, ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1/0817U8Д, згідно якого остання отримала кредит на споживчі цілі у розмірі 60000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % річних з кінцевим терміном повернення 20.07.2018 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 1/0817U8Д між Відповідачем -2, ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») було укладено договір поруки № LRSE/2 від 21.07.2008 року.

Відповідно до статуту Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.05.2018 № 519, змінено найменування Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на Акціонерне Товариство Комерційний Банк «ПриватБанк».

У порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом 06.11.2019 року виникла заборгованість за кредитним договором, яка становить 445998,02 доларів США, що складається з: 58745,55 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 184975,77 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 202279,70 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Судом встановлено, що між сторонами вже існував спір та згідно рішення № 2-8321/2010 Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13.05.2010 року позовні вимоги Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задоволено повністю, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ІПН: НОМЕР_2 ) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, ЄДРПОУ 14360570) у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором № 1/0817U8Д від 21 липня 2008 року - 583 165 (п`ятсот вісімдесят три тисячі сто шістдесят п`ять) гривень 75 коп.

Крім того, на підставі рішення 2-2931/10 Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 12.01.2011 року, яке було змінено рішенням 208/2612/14 Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.12.2016 року, Банком було звернуто стягнення на заставне майно боржника, а саме квартиру.

Останній платіж (зарахування грошових коштів) здійснено 21 січня 2009 року, що підтверджується розрахунком заборгованості. Іншого в судовому засіданні не добуто.

5. Застосоване судом законодавство та висновки суду.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Ст. 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Частиною першою ст.15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу, у особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин. Тобто, особа обирає саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Згідно частини першої ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Умовами Кредитного договору сторонами погоджено дату остаточного повернення кредиту не пізніше 20 липня 2018 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Умовами Договору передбачено дострокове виконання боргових зобов`язань за ініціативою банку.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за Договором від 21.07.2008 року, 04 грудня 2009 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ТОВ «УФА «Верпус», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1/0817U8Д від 21.07.2008 року укладеною між позивачем та ОСОБА_1 . Як уже зазначалося, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська № 2-8321/2010 від 13.05.2010 року, вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено.

Виконавче провадження № 24541840 за даним рішенням було завершено, а виконавчий документ повернутий стягувачеві на підставі п. 2, ч. 1, ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» згідно отриманої відповіді з МРЕВ УДАІ та БТІ м. Дніпродзержинська рухомого, та нерухомого майна за боржником не зареєстровано. Згідно акта державного виконавця було перевірено майновий стан боржника за місцем постійного мешкання - АДРЕСА_3 , в ході перевірки особистого майна боржника, належного опису й арешту, не виявлено. Виконавчий лист повертається до ПАТ КБ Приватбанк, в зв`язку з відсутністю майна у боржника.

У зв`язку з тим, що виконання рішення № 2-8321/2010 від 13.05.2010 року про стягнення заборгованості не відбулося, ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставне майно. Згідно рішення 2-2931/10 Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 12.01.2011 року, яке було змінено рішенням 208/2612/14 Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.12.2016 року, вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» були задоволені стягнення було звернуто на заставне майно боржника, а саме квартиру. Пред`явивши зазначені вимоги, кредитор відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України та умов Кредитного Договору змінив строк виконання основного зобов`язання.

Таким чином, пред`явивши 04 грудня 2009 року боржнику і поручителю позовні вимоги позивач вимагав достроково виконати всі боргові зобов`язання в повному обсязі, отримавши рішення суду від 13.05.2010 року, та 12.01.2011 року, яке було змінено рішенням 208/2612/14 Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.12.2016 року, позивач змінив строк виконання основного зобов`язання. Позивач міг пред`явити позов до боржника та поручителя, починаючи від дати невиконання боржником зобов`язання протягом трьох років, проте з даним позовом до суду звернувся лише 23.12.2019 року.

Посилання представника позивача в частині того, що відповідно до п. 7.1 Договору, вказаний договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, оскільки між сторонами не укладалися додаткові угоди щодо зміни строку виконання зобов`язань, строки виконання зобов`язань за кредитним договором змінені не були і сторони продовжують керуватися умовами кредитного Договору від 21.07.2008 року, суд не приймає до уваги з огляду на наступне.

Відтак, пред`явивши 04 грудня 2009 року боржнику і поручителю позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» змінив строк виконання основного зобов`язання за Кредитним Договором з 20.07.2018 року на 04.12.2009 року.

Позивач використав своє право, визначене в ч. 2 ст. 1050 ЦК України та достроково вимагав повернення відповідачем всієї суми кредиту за кредитним договором.

Як вбачається з штампу на позовній заяві, позивач з позовом звернувся до суду 23 грудня 2019 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253-255 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення Європейського суду з прав людини від 20 грудня 2007 року за заявою № 23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду за вирішенням наявного між сторонами спору. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі і переривається перебіг позовної давності.

За змістом ст. 264 ЦК України переривання позовної давності передбачає наявність двох строків - до переривання та після нього. Новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний.

Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Однією з підстав переривання позовної давності є пред`явлення особою позову до одного із боржників.

Позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення.

Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц (провадження 61-3872св18), від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17-ц (провадження № 61-36495св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 148/1923/16-ц (провадження № 61-21009св18), від19 лютого 2020 року у справі № 757/21623/15-ц (провадження № 61-38423 св18).

Між тим, звертаючись до суду у грудні 2019 року із позовом про стягнення заборгованості банк просив стягнути з позичальника та поручителя додатково нараховані ним проценти за користування кредитом.

Здійснення такого нарахування, після зміни строку дострокового виконання зобов`язання, і як наслідок стягнення в межах додатково нарахованих сум, на всю суму заборгованості за тілом кредиту, після судового рішення про звернення дострокового стягнення заборгованості, є такими, що суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду про правильне застосування норм права, викладеними у постанові від 28 березня 2018 року №1410цс18 при розгляді справи № 444/9519/12.

Так Великою Палатою визначено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення грошового зобов`язання.

Тому нарахування банком додаткових сум процентів на поточну та прострочену заборгованість та їх пред`явлення до стягнення є такими, що суперечать змісту захисту порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-1763цс16 зроблено висновок, що «перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами».

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

За таких обставин, звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставне майно, який розглянутий судом по суті, позивач перервав позовну давність у спорі з відповідачами щодо стягнення заборгованості.

Тому при зверненні до суду у грудні 2019 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поза межами суми заборгованості встановленої рішеннями суду від 13 травня 2010 року та 12 січня 2011 року у розмірі - 46 798,23 дол. США, що складається з відсотків за користування кредитом за період з 14.04.2017 р. по 06.11.2019 р., слід відмовити у зв`язку з припиненням права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення процентів нарахованих після 13 травня 2010 року та 12 січня 2011 року, є необґрунтованими, а тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог через їх необґрунтованість та безпідставність.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частина 1 ст. 543 ЦК України передбачає, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки.

У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина четверта статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно умов Договору поруки № LRSE/2 від 21.07.2008 року поручитель несе разом з боржником солідарну відповідальність за належне та у повному обсязі виконання клієнтом своїх зобов`язань, що виникають за Договором. Поручитель несе відповідальність у тому ж розмірі, що і боржник. У випадку порушення своїх зобов`язань за цим Договором поручитель з боржником несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Цей договорі набуває чинності з моменту його підписання та діє до моменту припинення забезпеченого нею зобов`язання за договором про іпотечний кредит.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). А календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).

З огляду на вказане у Договорі поруки сторони не встановили її строк у розумінні статті 251 ЦК України. Тому у цьому випадку треба застосовувати припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у відповідній редакції про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, про що зроблено висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 60), від 10 квітня 2019 року у справі № 604/156/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 71), від 3 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 58), а також постанови Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц.

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у вказаній редакції, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Тому, враховуючи припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання зі спливом визначеного договором або законом строку, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Вказане не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 62), від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 76), від 3 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 59), а також постанову Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).

З огляду на вказане позивач реалізував право на пред`явлення вимоги до поручителя шляхом подання позову до суду 23 грудня 2019 року.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Отже, сторони кредитного договору встановили, що основне зобов`язання позичальник виконує через окремі зобов`язання з внесення однакових платежів відповідного числа кожного місяця протягом строку кредитування. Тому передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, строк пред`явлення вимог до поручителя про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов`язаний згідно з умовами кредитних договорів вносити періодично, слід обчислювати з моменту настання терміну погашення кожного чергового платежу. Іншими словами, за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після спливу шести місяців з моменту настання терміну погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання терміну виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки за відповідною частиною основного зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 84), від 3 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 63)).

За умовами Договору відповідач ОСОБА_1 повинна була повністю сплатити усі кошти до 20.07.2018 року.

Оскільки строк виконання зобов`язання щодо повернення кредитних коштів настав 04 грудня 2009 року, у позивача виникло право пред`явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту з 04 грудня 2009року і протягом наступних шести місяців, але до суду з цим позовом банк звернувся 23 грудня 2019 року, тобто з пропуском зазначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України шестимісячного строку.

Таким чином, порука за Договором № LRSE/2 від 21.07.2008 року, укладеними між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 , є такою, що припинилася, а тому у задоволенні позовних вимог до поручителя слід відмовити за їх безпідставністю.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, належним чином оцінивши подані сторонами докази, суд доходить висновку про те, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 265 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

В задоволені позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 «про стягнення заборгованості за кредитним договором» - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Заводський районний суд міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua.

Позивач – Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», юридична адреса реєстрації: місто Київ, вулиця Грушевського,будинок№1Д, ЄДРПОУ 14360570.

Відповідач № 1 – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач № 2 – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 .

Повний текст рішення складено у строк передбачений ч. 6 ст. 259 ЦПК України.

Суддя Івченко Т. П.