Рішення № 100919699, 02.11.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/6263/21

Провадження № 2/201/2711/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2021 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,

при секретарі - Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про застосування наслідків нікчемності правочину, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 23 червня 2021 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про застосування наслідків нікчемності правочину, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що 16 жовтня 2019 року між ним та ТОВ «Автокредит Плюс» було укладено договір про надання фінансового лізингу №ARZR0000000000075309, шляхом підписання заяви про приєднання до публічного договору про надання фінансового лізингу, згідно з умовами якого позивачу було передано у лізинг автомобіль марки «Ford Focus», 2014 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , строком на 60 місяців. Згідно з умовами вказаного договору позивачем було взято на себе зобов`язання щодо проведення щомісячної сплати платежів та платежів по відшкодуванню витрат лізингодавця, пов`язаних з виконанням договору, на умовах цього договору. Розмір щомісячних платежів за договором становив 5340,00 грн. 16 жовтня 2019 року позивачу було передано вищевказаний автомобіль вартістю 189000,00 грн. На виконання умов договору позивачем на рахунок відповідача у період з 16 вересня 2019 року по 16 травня 2021 року було сплачено грошові кошти на загальну суму124359,74 грн., в тому числі 18900 грн. авансового платежу. 26 травня 2021 року ТОВ «Автокредит Плюс» направило позивачу повідомлення про подію «Дефолт» та одностороннє розірвання договору фінансового лізингу №ARZR0000000000075309, мотивованою наявністю боргу у позивача за лізинговими платежами, а вже 27 травня 2021 року повернуло собі автомобіль, що підтверджується актом приймання-передачі предмету лізингу на підставі події «Дефолт». Позивач вважає, що при підписанні договору відповідач діяв недобросовісно, фактично ввів позивача в оману, не роз`яснивши всіх умов договору, не вказавши про додаткові умови і додатки до договору, не ознайомивши з специфікацією і графіком платежів, не посвідчивши договір нотаріально. Враховуючи вказане, позивач просить суд застосувати наслідки нікчемності договору та стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 124359,74 грн. та моральну шкоду у розмірі 25000 грн. (а.с. 1-7).

20 серпня 2021 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки ТОВ «Автокредит Плюс» правомірно вилучило у ОСОБА_1 предмет лізингу, чинним законодавством не передбачений прямий обов`язок нотаріально посвідчувати договір фінансового лізингу транспортного засобу, стороною якого є фізична особа, ТОВ «Автокредит Плюс» хоч і не є фінансовою установою, але має право надавати послуги з фінансового лізингу. Також, ОСОБА_1 мав сплатити на користь відповідача 67909,64 грн., а тому, з відповідача мають бути стягнуті грошові кошти у сумі 56450,10 грн. (124359,74-67909,65). Крім того, відповідачу були завдані збитки, які полягають у зменшенні амортизації вартості авто, які становлять 68737,78 грн., які мають бути також враховані при стягненні з відповідача коштів. Також представник відповідача просив суд стягнути з позивача судові витрати (а.с. 24-29).

Позивач надав суду заяву з проханням розглядати справу без його участі та задовольнити позовні вимоги (а.с. 56).

Представник відповідача надав суду заяву з проханням розглядати справу без його участі та відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 59).

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши та оцінивши надані докази, у їх сукупності з увагою на їх належність, допустимість та достатність, проаналізувавши доводи, які викладені в позовній заяві і співставивши їх з матеріалами справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У відповідності до вимог ч. і ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен маг право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа мас право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, шо кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами е будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, шо кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 16 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Автокредит Плюс» було укладено договір про надання фінансового лізингу №ARZR0000000000075309, шляхом підписання заяви про приєднання до публічного договору про надання фінансового лізингу, згідно з умовами якого позивачу було передано у лізинг автомобіль марки «Ford Focus», 2014 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , строком на 60 місяців (а.с. 9).

Відповідно до п. 14.3 Заяви про приєднання, щомісяця в період сплати лізингоодержувач сплачує щомісячний платіж в розмірі 5340 грн. та відшкодовує лізингодавцю всі витрати лізингодавця, що пов`язані з виконанням договору, та які виникли у Лізингодавця протягом місяця, який передує поточний місяць.

Згідно Специфікації та Акту приймання-передачі від 16 жовтня 2019 року, який є додатком №1 до Договору фінансового лізингу №ARZR0000000000075309, вартість автомобіля марки «Ford Focus», 2014 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 становить 189000 грн., автомобіль 16 жовтня 2019 був переданий лізингоодержувачу (а.с. 10).

Згідно повідомлення про подію «Дефолт» та одностороннє розірвання договору фінансового лізингу №ARZR0000000000075309 від 26 травня 2021 року вих.№26.05.2021-64, ТОВ «Автокредит Плюс» було повідомлено позивача, що станом на 26 травня 2021 року. за договором фінансового лізингу №ARZR0000000000075309 заборгованість складає 171932,55 грн.,, з яких прострочена заборгованість 20377,67 грн. та складається з: заборгованість по відшкодуванню вартості предмету лізингу - 148478,69 грн., прострочена заборгованість по вартості предмету лізингу - 5934,06 грн., заборгованість за нарахованими відсотками - 0,00 грн., за простроченими відсотками - 0,01 грн., за нарахованою комісією - 0,00 грн., за простроченою комісією - 4695,48 грн., прострочений страховий платіж - 748,12 грн., за нарахованою пенею - 0,00 грн. за нарахованими штрафами - 9000 грн. Згідно ст. 8.2.4 публічного договору лізингу №ARZR0000000000075309 на підставі події «Дефолт» у разі несплати простроченого боргу ТОВ «Автокредит Плюс» розриває в односторонньому порядку договір фінансового лізингу та подальше користування належним товариству майном є незаконним. Згідно до ст.8.2.2 лізингодавець повертає у користування предмет лізингу у разі сплати всієї заборгованості за договором, або за заявою лізингоотримувача, після усунення події «Дефолт» та внесенні платежів спрямованих на зменшення вартості предмету лізингу на шість щомісячних платежів та компенсації вартості послуг вилучення предмету лізингу, нарахованих до штрафних санкцій за договором. Для сплати простроченої заборгованості після повернення предмету лізингу налається 10 календарних днів (а.с. 11).

27 травня 2021 року на вимогу ТОВ «Автокредит Плюс» на підставі події «Дефолт» (згідно до п.8.2.2, 8.2.3. договору фінансового лізингу) предмет лізингу був вилучений у ОСОБА_1 представником лізингодавця ТОВ «Автокредит Плюс», про що складено Акт приймання-передачі предмету лізингу від 27 травня 2021 року (а.с. 12).

Згідно ч.1 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Так, у відзиві на позов представником відповідача не спростовувалися обставини укладення між сторонами договору фінансового лізингу №ARZR0000000000075309 від 16 жовтня 2019 року, передача лізингоодержувачу предмета лізингу, підстави для його вилучення 27 травня 2021 року з користування позивача та фактичне його перебування у відповідача після 27 травня 2021 року.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 ст. 806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст .209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір про фінансовий лізинг за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною 1 ст. 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі № 6-2766цс15 від 16 грудня 2015 року та в постанові Верховного Суду у справі № 468/176/18-ц від 09 березня 2021 року.

Отже, у зв`язку з недотриманням сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення укладеного між ними договору про надання фінансового лізингу № ARZR0000000000075309 від 16 жовтня 2019 року цей договір є нікчемним, що дає підстави для застосування ст.216 ЦК України.

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі на підставі нікчемного договору фінансового лізингу № ARZR0000000000075309 від 16 жовтня 2019 року мають певні особливості, а саме: з моменту виникнення між сторонами у справі спірних правовідносин позивач користувався предметом лізингу, який належить на праві власності ТОВ «Автокредит Плюс».

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.1,6 ст.81 ЦПК).

Згідно наданої позивачем виписки по рахунку, виданої АТ «Таскомбанк» (а.с. 13-16) за нікчемним правочином ОСОБА_2 на користь ТОВ «Автокредит Плюс» було сплачено грошові кошти у загальному розмірі 124359,74, з яких: авансовий платіж - 18900 грн. та 105459,74 грн. - кошти на погашення заборгованості за договором.

Ця обставина не заперечувалась та не була спростована відповідачем письмовими доказами.

Як зазначає відповідач у відзиві на позов, за період з 01 листопада 2019 року по 22 червня 2021 року за користування автомобілем, який є предметом лізингу, позивач на користь ТОВ «Автокредит Плюс» мав сплатити 67909,64 грн., тобто відповідну суму відповідач визначає, як плата (відсотки) за користування предметом лізингу за вказаний період та на її підтвердження надав суду довідку щодо розрахунку собівартості послуги з користування автомобілем (а.с. 32).

Відповідно до ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу, лізингодавець зобов`язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, у свою чергу, зобов`язаний повернути лізингодавцю передане за договором майно, а саме об`єкт лізингу, яким він користувався.

Крім того, за змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно (ч.1 ст.1212 ЦК України).

Правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу, на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача за своїм змістом є кондикційними.

Оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави, за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав би заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов`язаний повернути ці кошти власнику на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду дійшла таких правових висновків про застосування ч. 1 ст. 1212 ЦК України до правовідносин щодо фактичного використання майна без достатньої підстави у постанові від 23 травня 2018 року (справа № 14-77цс18) і підстави для відступу від таких висновків відсутні.

Отже, при застосуванні наслідків нікчемності договору фінансового лізингу, суд повинен повернути сторони договору в попереднє становище з урахуванням наведених вище роз`яснень (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №288/383/15-ц (провадження №61-6009св18).

Таким чином, вирішуючи питання щодо застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, суд дійшов висновку, що поверненню позивачеві з боку відповідача підлягають грошові кошти, одержані на виконання нікчемного договору фінансового лізингу № ARZR0000000000075309 від 16 жовтня 2019 року, а тому з ТОВ «Автокредит Плюс» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню грошові кошти сплачені ним за нікчемним правочином в сумі 124359,74 грн.

Посилання відповідача на необхідність відрахування також суми збитків за амортизацію автомобіля, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відшкодування вищевказаних збитків не передбачено умовами договору, а одержання відповідачем плати за користування предметом лізингу, яка підлягає відрахуванню від присудженої до стягнення з відповідача суми, спростовує твердження відповідача щодо наявності упущеної вигоди у зв`язку з користування позивачем вказаним вище автомобілем.

Крім того, варто зазначити, що ТОВ «Автокредит Плюс» із зустрічним позовом про стягнення завданих йому збитків не зверталось.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За положеннями ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, що її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При цьому, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Стаття 4 Закону визначає, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивачем не надавались до суду жодні докази на підтвердження порушення його нормальних життєвих зв`язків; здійснення позивачем додаткових зусиль для організації свого життя; застосування до позивача фізичного чи психічного впливу; погіршення або позбавлення можливостей реалізації позивачем своїх звичок і бажань; погіршення відносин позивача з оточуючими людьми.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до пункту 5, пункту 9 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Проте, в даному випадку позивачем під час судового розгляду даної справи заподіяння моральної шкоди з боку відповідача належним чином не доведено.

Наведені позивачем в позовній заяві обставини не свідчать про наявність причинного зв`язку між душевними стражданнями позивача і бездіяльністю або діями відповідача, вини останнього в її заподіянні, а тому вимоги позивача у цій частині задоволенню не підлягають.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст.141 ЦПК України, суд вважає, що з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1243,6 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, ч.1 ст. 274, ч.5 ст. 279 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про застосування наслідків нікчемності правочину, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Застосувати наслідки нікчемності правочину (публічний договір про надання фінансового лізингу № ARZR0000000000075309 від 16 жовтня 2019 року) та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (код ЄДРПОУ 34410930) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) суму грошових коштів у розмірі 124359,74 грн.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (код ЄДРПОУ 34410930)на користь держави судовий збір у розмірі 1243,60 грн.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев