Ухвала суду № 100919697, 05.11.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

УКРАЇНА

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/9308/21

Провадження № 2/201/3475/2021

УХВАЛА

05 листопада 2021 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді Федоріщева С.С.,

при секретарі Максимовій О.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши клопотання Комунарського районного суду м. Запоріжжя про закриття провадження в частині вимог до нього у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Комунарського районного суду м. Запоріжжя, Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконною бездіяльністю суду,-

ВСТАНОВИВ:

13.09.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська із позовом до держави України в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Комунарського районного суду м. Запоріжжя. Головного Управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про відшкодування шкоди, заподіяної бездіяльністю суду.

У своєму позові ОСОБА_1 просить суд стягнути з держави України на його користь моральну шкоду у розмірі 500 000 грн., шо була завдання йому внаслідок бездіяльності Комунарського районного суду м. Запоріжжя при розгляді цивільної справи № 333/3270/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про відшкодування збитків, яка полягає у недотриманні судом строків розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження передбачених ст. 275 ЦПК України.

03.11.2021 року з Комунарського районного суду м. Запоріжжя до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому, посилаючись на особливий порядок оскарження судової діяльності, встановлений як національним, так і міжнародним законодавством, просили провадження у даній справі в частині вимог до Комунарського районного суду м. Запоріжжя закрити на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України та розглянути це питання без участі представника суду.

В судовому засіданні при обговоренні зазначеного клопотання про закриття провадження у частині вимог до Комунарського районного суду м. Запоріжжя, позивач та його представник проти його задоволення заперечували, проте зазначили, що до цього суду ніяких вимог вони не висувають та позовні вимоги стосуються стягнення коштів з держави Україна за шкоду, спричинену позивачу зволіканням із розглядом справи, що допустив цей суд.

Представник Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) в питанні закриття провадження у частині вимог до Комунарського районного суду м. Запоріжжя покладався на розсуд суду.

Представник Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області в судове засідання не прибув, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Вислухавши сторони, що з`явилися у судове засідання та дослідивши надані матеріали, суд виходить з наступного.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.19 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій. якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якою цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

В даному випадку ОСОБА_1 просить суд стягнути з держави України на його користь моральну шкоду у розмірі 500 000 грн., шо була завдання йому внаслідок зволікання, допущеного Комунарським районним судом м. Запоріжжя при розгляді цивільної справи №333/3270/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про відшкодування збитків, яка полягає у недотриманні судом строків розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження передбачених ст.275 ЦПК України. Адресуючи свої позовні вимоги до Держави Україна, позивач зазначив її представником Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Разом з тим, серед відповідачів позивач також зазначив Комунарський районний суд м. Запоріжжя та Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області.

Аналізуючи суб`єктний склад відповідачів, визначених позивачем у своєму позові, суд виходить з того, що належними сторонами в цивільній справі є особи, відносно яких є дані про те, що вони можуть бути суб`єктами спірних матеріальних правовідносин, зокрема, належним відповідачем є особа, котра повинна відповідати за позовом. При цьому, обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб`єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист прав та інтересів позивача. Неналежними сторонами в цивільному процесі будуть ті особи, які не є суб`єктами права вимоги чи несення обов`язку, зокрема, неналежним відповідачем є особа, що не повинна відповідати по пред`явленому до неї в суді позову.

Надаючи оцінку доводам Комунарського районного суду м. Запоріжжя щодо закриття провадження в частині вимог до нього у даній цивільній справі та правовим позиціям інших сторін з цього приводу, суд враховує наступне.

Згідно із ч.1 та ч.2 ст.126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

Офіційне тлумачення наведених положень здійснено у Рішенні Конституційного суду України №19-рп/2004 від 01.12.2004 року, зокрема, положення ч.1 ст.126 Конституції України «незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України» у взаємозв`язку з іншими положеннями розділу VIII Основного Закону України треба розуміти так, що незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Крім цього, положення частини другої статті 126 Конституції України «вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється» треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв`язку із здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов`язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо.

Положеннями ст.ст.62, 126, 129 Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування матеріальної і моральної шкоди одночасно із оскарженням таких дій) до іншого суду, так як це буде порушувати принцип незалежності судів і заборону втручання у їх діяльність.

Також, згідно з ч.3 ст.6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Згідно п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13,06.2007 №8 судам роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.

У постанові Пленуму ВСУ «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» від 12.06.2009 №6 судам роз`яснено, що судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.

Згідно з п.57 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Відповідно до п.55 висновку №3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Зазначений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, у яких вони здійснюють правосуддя.

Вчинені суддею (судом) процесуальні дії (бездіяльність) з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються.

Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії (бездіяльність) й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.

Тобто, якщо позивач вважає, що суд допустив порушення норм права під час розгляду його справи, він мас можливість оскаржити ухвалені у цих справах судові рішення до судів вищих (апеляційної чи касаційної) інстанцій у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі.

Крім того, скарги на дії чи бездіяльність суддів при розгляді ними судових справ у порядку передбачених законом випадках розглядаються також органами і посадовими особами, які мають право ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність.

Оскарження діянь (бездіяльності) суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (не вчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої палати ВС. висловленій у постановах: від 08.05.2018 у справі №521 18287/15-ц (провадження №14-90цс18), від 21.11.2018 у справі №757/43355/16-ц (провадження №14-399цс18), від 29.05.2019 у справі №489/5045/18 (провадження №14-191цс19), 08.10.2020 р. у справі №826/56/18.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС.

За таких умов, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є по суті, оскарження процесуальних дій (бездіяльності) судді (суду), пов`язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання) нормами ЦПК України чи іншими законами України - не передбачено.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на викладене, клопотання Комунарського районного суду м. Запоріжжя про закриття провадження в частині вимог до нього у даній цивільній справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України підлягає задоволенню.

Крім того, враховуючи відсутність у позовній заяві будь-яких позовних вимог до Комунарського районного суду м. Запоріжжя та позицію позивача і його представника з цього приводу, які підтвердили у судовому засіданні наявність позовних вимог лише до Держави Україна в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), суд доходить до висновку, що провадження у даній справі в частині вимог до Комунарського районного суду м. Запоріжжя підлягає закриттю ще й з підстав п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України, відповідно до якої суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

На підставі викладеного та керуючись ст.126 Конституції України, ч.3 ст.6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст.255, 259-260 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Клопотання Комунарського районного суду м. Запоріжжя про закриття провадження в частині вимог до нього у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Комунарського районного суду м. Запоріжжя, Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконною бездіяльністю суду – задовольнити.

Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Комунарського районного суду м. Запоріжжя, Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконною бездіяльністю суду – закрити в частині вимог до Комунарського районного суду м. Запоріжжя.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя С.С. Федоріщев