Рішення № 100911566, 03.11.2021, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/3359/21

Провадження № 2/204/1442/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2021 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:

головуючого – судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання – Сокола Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування, -

В С Т А Н О В И В:

07 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до відповідачів – Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та Державної казначейської служби України, із вимогою про стягнення на його користь моральної шкоди у розмірі 6000 гривень, завданої незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування (а. с. 1-2).

В обґрунтування позовних вимог вказав на те, що 15 березня 2019 року ним до Самарського відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області подана заява про кримінальне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 164 КК України. Після отримання вказаної заяви відомості про злочин не були внесені відповідачем до ЄРДР протягом 24 годин, як це передбачено ст. 214 КПК України, внаслідок чого він був змушений звертатися до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність слідчого. 09 квітня 2019 року ухвалою слідчого судді у справі № 206/1989/19 вказана бездіяльність слідчого визнана протиправною. 16 квітня 2019 року відомості за Заявою внесені до ЄРДР на підставі ухвали слідчого судді. Внаслідок бездіяльності уповноваженого державного органу він зазнав душевних страждань, а неспроможність передбачених законом процедур забезпечити йому захист законних прав заявника вже на початковому етапі ініціювання кримінального провадження породило у нього недовіру до правоохоронної системи та держави в цілому. Оскільки йому завдана моральна шкода, безпосередньо пов`язана з порушенням посадовими особами органу досудового розслідування його права на застосування до нього, як учасника кримінального провадження (заявника), належної правової процедури, вона підлягає відшкодуванню одноразово як компенсація втрат немайнового характеру. Оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили (ухвала слідчого судді від 10 червня 2019 року у справі № 199/4678/19), встановлена неправомірність бездіяльності посадових осіб відповідача, обґрунтованим є висновок про наявність передбачених законом підстав для відшкодування заданої йому такими діями моральної шкоди. Чинним законодавством не встановлений механізм розрахунку розміру моральної шкоди в подібних правовідносинах. Вважає можливим розрахунок розміру моральної шкоди здійснити на основі встановленої Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, яка становить 6 000,00 гривень, та стягнути на його користь виплату саме в такому розмірі в якості компенсації завданої моральної шкоди.

Ухвалою суду від 13 травня 2021 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, з викликом сторін та призначено судове засідання на 14 годину 00 хвилин 03 червня 2021 року (а. с. 11), копія якої надіслана учасниками справи за вихідним № 10842/21-вих/2/204/1442/21 від 17 травня 2021 року (а. с. 13).

02 червня 2021 року на адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшов відзив представниці відповідача Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на позовну заяву (а. с. 16-19), в якому вона позовні вимоги не визнає, проти задоволення позову заперечує. В обґрунтування відзиву зазначає, що необхідною умовою для звернення особи до суду з позовною заявою є обов`язкова наявність порушених прав, свобод чи законних інтересів особи, натомість ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів порушення з боку ГУНП його прав, свобод чи законних інтересів. Дії органу слідчого відділення Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області незаконними судом не визнавались, а тому вважає доводи позивача щодо незаконності дій безпідставними та необґрунтованими. Позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, психосоматичних та психоемоційних змін, доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв`язків, стану чи стосунків внаслідок бездіяльності, на думку позивача, слідчого відділення Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Тому вважає, що позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню.

08 липня 2021 року на адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшов відзив представника відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на позовну заяву (а. с. 30-34), в якому він позовні вимоги не визнає, проти задоволення позову заперечує. В обґрунтування відзиву зазначає, що державні органи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями коштами, які є в їх розпорядження. Держава не відповідає за зобов`язаннями державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають за зобов`язаннями держави. Державна казначейська служба України хоча і є самостійним суб`єктом цивільних правовідносин, однак згідно з пред`явленим позовом є виключно органом, через який держава реалізує свою правосуб`єктність. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої діями (бездіяльністю) правоохоронних органів та судом, визначене спеціальним законодавством. Натомість, при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Наявність шкоди не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, оскільки необхідно довести наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності, правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності. Позивачем не доведено факту спричинення моральної шкоди органами досудового розслідування, тому вважає позов безпідставним та таким, що не може бути задоволеним.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити (а. с. 40).

Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області в судове засідання не з`явився, надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі (а. с. 37-38).

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив (а. с. 28).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог без задоволення за наступних підстав.

Судом встановлено, що 15 березня 2019 року позивач звернувся до Самарського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області з заявою про кримінальне правопорушення. У вказаній заяві ОСОБА_1 було зазначено, що під час виконання представницьких функцій ОСОБА_2 йому стало відомо про те, що ОСОБА_3 з листопада 2017 року та на час звернення з вказаною заявою, злісно ухиляється від сплати встановлених рішенням суду від 02 листопада 2017 року у справі № 206/5001/17 коштів на утримання власної дитини (аліментів), що призвело до виникнення заборгованості зі сплати аліментів в розмірі більше 29000 гривень, що сукупно перевищує суму виплат більш ніж за 16,5 місяців, тому він вважає, що в діях ОСОБА_3 міститься склад злочину, відповідальність за який передбачена ст. 164 КК України. У зв`язку з цим просив внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст. 164 КК України та надати йому (нарочно або засобами електронного зв`язку) витяг з реєстру, як заявнику (а. с. 3).

Оскільки протягом 24 годин після отримання вищевказаної заяви про кримінальне правопорушення, як це передбачено ст. 214 КПК України, відповідні відомості за даною заявою не були внесені Самарським відділенням поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань, 29 квітня 2019 року позивач в порядку ст. ст. 303-304 КПК України звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська зі скаргою на бездіяльність слідчого, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, в якій просив зобов`язати уповноваженого слідчого Самарського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області внести до ЄРДР відомості про кримінальні правопорушення на підставі його заяви від 15 березня 2019 року (а. с. 4).

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2019 року по справі № 206/1989/19 (провадження 1-кс/206/473/19) скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених службових осіб Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань було задоволено. Зобов`язано уповноваженого слідчого Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення на підставі заяви ОСОБА_1 від 15 березня 2019 року (а. с. 5).

16 квітня 2019 року Самарським відділенням поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на підставі вищевказаної ухвали слідчого судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська по справі № 206/1989/19 були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040700000411 від 16 квітня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України (а. с. 6).

Згідно з вимогами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Звертаючись у травні 2021 року до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь 6 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що внаслідок бездіяльності уповноваженого державного органу він зазнав душевних страждань, що також породило у нього недовіру до правоохоронної системи та держави в цілому.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У статті 56 Конституції України закріплено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16 зазначено, що спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, тобто у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

Тобто, за відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами.

Так, статті 1173, 1174 ЦК України закріплюють, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також їх посадовими чи службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів чи посадових осіб.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Приписами ч. 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Верховний Суд у своїй постанові від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 зробив висновок про те, що суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.

Натомість, позивачем не надано доказів того, що бездіяльністю службових осіб Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області безпосередньо позивачу ОСОБА_1 було заподіяно моральну шкоду.

Так, відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 60 КПК України, заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим. Заявник має право: отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію; отримувати витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань; подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи; отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 55 КПК України, потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» діє в інтересах власників облігацій, яким кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 58 КПК України визначено, що потерпілого у кримінальному провадженні може представляти представник - особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником. Представником юридичної особи, яка є потерпілим, може бути її керівник, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю, а також особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні.

Судом встановлено, що згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12019040700000411 потерпілим/заявником зазначено, як «інші» (а. с. 6 на звороті).

Крім того, звертаючись 15 березня 2019 року до Самарського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області із заявою про кримінальне правопорушення вчинене ОСОБА_3 , ОСОБА_1 діяв не у власних інтересах, а як представник ОСОБА_2 .

У частині 4 статті 58 КПК України визначено, що представник користується процесуальними правами потерпілого, інтереси якого він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити процесуальні дії від імені другої сторони, яку вона представляє. Інститут представництва є однією з важливих процесуальних гарантій права на судових захист, що разом з іншими засобами забезпечує особі доступ до правосуддя.

Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року по справі № 916/1423/17.

Разом з цим, слід також зазначити, що для настання цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення моральної шкоди необхідною є наявність таких елементів: винність дій особи, яка завдала шкоду, протиправність таких дій (в даному випадку бездіяльності), наявність шкоди, а також причинно-наслідковий зв`язок між діями та наслідками, що настали. При цьому необхідною є одночасна наявність всіх вищезазначених елементів.

З аналізу норм статей 1173, 1174 ЦК України слід дійти висновку, що за заподіяння шкоди незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування шкода відшкодовується державою фізичній або юридичній особі, якій безпосередньо завдано таку шкоду.

З огляду на викладене, враховуючи те, що в даному випадку заяву про кримінальне правопорушення 15 квітня 2019 року було подано позивачем не у власних інтересах, а в інтересах ОСОБА_2 , то і шкода, яка могла бути завдана бездіяльністю службових осіб Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, що полягала у невнесенні відомостей за заявою про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, могла бути завдана виключно ОСОБА_2 , а не її представнику - ОСОБА_1 .

Здійснюючи представництво, представник користується процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє.

Під час розгляду справи судом не встановлено факту завдання відповідачем моральної шкоди безпосередньо позивачу ОСОБА_1 .

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Отже, можна дійти висновку, що обов`язковою умовою для судового захисту будь-якого права, є наявність достовірних даних про те, що право особи порушено, не визнане, або оспорене іншою особою.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд визнає, що наданими до суду доказами позивач не довів факту порушення відповідачем його прав, через що підстави для задоволення позову відсутні.

З огляду на викладене, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд доходить висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що під час розгляду справи суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати по справі підлягають віднесенню на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 274, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (49101, м. Дніпро, вул. Троїцька, буд. 20-А; ЄДРПОУ 40108866) та Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6; ЄДРПОУ 37567646) про стягнення моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування – залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, які не були присутніми у судовому засіданні.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, які не були присутніми у судовому засіданні, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна