Рішення № 100908897, 03.11.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/9743/21

Провадження № 2/638/4728/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого Невеніцина Є.В.,

за участю секретаря Суркової М.О.,

представника відповідача Луценко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харкові в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, Державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева» про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача в якості відшкодування моральної шкоди заподіяної внаслідок професійного захворювання та часткової працездатності у розмірі 250000 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 07.07.1975 року по 1996 рік позивач працювала на заводі ім.Малишева кранівником обрубної дільниці в цеху 550. 17.09.2002 року вона була прийнята на роботу до цеху 550 машиністом крана, 02.03.2004 року була переведена до цеху 430, з 01.02.2205 року до цеху 130, де працювала до 2007 року. Внаслідок шкідливих виробничих факторів, які призвели до незворотних проф.патологічних змін у організмі позивача, та як наслідок вона є інвалідом третьої групи та має 65% втрати професійної працездатності внаслідок професійного захворювання.

20.07.2021 року представником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області подано відзив на позовну заяву з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки відсутня моральна шкода, відповідачем своєчасно та в повному обсязі виконано свої зобов`язання за Законом № 1105, він не є належним відповідачем по справі.

26.07.2021 року представником відповідача Державного підприємства «Завод імені В.О.Малишева» подано відзив на позовну заяву з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки при працевлаштуванні позивача було проінформовано про умови праці та про наявність на її робочому місці шкідливих виробничих факторів та вона на них погодилась; позивачем не надано жодного документу на підтвердження виконання наданих МСЕК рекомендації щодо лікування та профілактики профзахворювання; не є належним відповідачем по справі; не підтверджено факт спричинення моральної шкоди.

У судовому засіданні представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог на підставі доводів, викладених у відзиві на позовну заяву, інші учасники процесу у судове засідання не з`явились, представник позивача 30.09.2021 року надав заяву про розгляд справи без їх участі.

Суд, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та сторонами не оспорюється ОСОБА_1 07.07.1975 року прийнята на роботу до Державного підприємства «Завод імені В.О.Малишева» на посаду кранівника.

Згідно копії посвідчення № НОМЕР_1 позивачу 13.01.2004 року на термін з 09.10.2003 року та пожиттєво видано пенсійне посвідчення за віком.

За повідомленням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області згідно довідки Харківської обласної МСЕК №4 від 27.06.2002 року позивачу встановлено 25% втрати професійної працездатності з 27.06.2002 року по 30.06.2003 року. Згідно довідки Харківської обласної МСЕК №4 від 28.05.2003 року позивачу з 28.05.2003 рок встановлено 35% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням з 28.05.2003 року по 31.05.2004 рік. Довідкою Харківської обласної МСЕК №4 від 09.06.2004 року встановлено 40% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням. Згідно довідки Харківської обласної МСЕК №4 від 08.06.2005 року позивачу з 01.06.2005 року по 31.05.2007 рік встановлено 40% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням. З 13.06.2007 року позивачу встановлено 40% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням з 01.06.2007 року по 31.05.2009 рік, згідно довідки Харківської обласної МСЕК №4 від 08.06.2005 року. З 07.05.2008 року позивачу встановлено 65% втрати професійної працездатності та 3 група інвалідності. Позивачу призначені та виплачені одноразові допомоги в разі стійкої професійної працездатності та щомісячні страхові виплати, які отримує по теперішній час. Відшкодування моральної шкоди не нараховувались та не виплачувались.

Щодо належного відповідача по справі суд зазначає наступне.

Правова основа, економічний механізм та організаційна структура загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві та пов`язана з цим діяльність соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України регулюється, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV.

Відповідно до ст.. 1 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», завданням страхування від нещасного випадку є відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Нещасний випадок це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров`ю або настала смерть (ч. 1 ст. 14 Закону № 1105-XIV).

Правилами ст. 21 ч. 1 п. 1 пп. «е» ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» встановлено, що у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку виплатити грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Відповідно до ст. 28 ч. 2 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

Відповідно до роз`яснень п. п. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.12.2018 року по справі №210/5258/16-ц зазначила, що 20 березня 2007 року набрав чинності Закон № 717-V, згідно з яким був виключений підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV, а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати. Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року звернув увагу на те, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 2371 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України). З огляду на вказане Закон № 717-V не міг ретроспективно встановити обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон № 1105-XIV у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв`язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, а саме Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області.

Тобто спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК (ЛТЕК) стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

В даному випадку, право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з 27.06.2002 року, тобто з часу, коли висновком МСЕК їй вперше було встановлено 25% втрати працездатності внаслідок професійного захворювання.

Таким чином належним відповідачем у справі є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, що узгоджується також з позицією Верховного Суду по справі №213/2486/16-ц, в якій зазначено, що оскільки починаючи з 01 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду та з цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець, а позивачу вперше встановлено втрату професійної працездатності у 1998 році, саме Фонд, а не роботодавець є належним відповідачем по справі.

Щодо обґрунтованості позовних вимого до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області суд зазначає наступне.

Статтею 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч. 3 ст.. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

За положенням частини 2 статті 153 Кодексу законів про працю України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно статті 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною 1 статті 1168 ЦК моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).

Як зазначено у п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування), ухваленого 27.01.2004 року у справі № 1-9/2004, відповідно до статей 23, 1167 Цивільного Кодексу України (435-15) моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

Так, під час виконання трудових обов`язків позивачем, остання підпадала під шкідливий вплив пилу, інтенсивного шуму, високих температур та зазначені шкідливі умови стали причиною виникнення у позивача ряду захворювань, зокрема хронічного обструктивного бронхіту пильової етилогії 1-2 ст ., ефіземи легень 1 ст.

Вказане підтверджується актами розслідування професійного захворювання, повідомленням про професійне захворювання, виписками з історії хвороби, виписками з актів огляду МСЕК.

Доводи відповідача про те, що позивач не довів моральні страждання, не маючи встановленого органами МСЕК факту заподіяння йому моральної шкоди є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язаного з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22 листопада 1995 року № 212, який був чинним до 28 вересня 2012 року, МСЕК мала, серед іншого, обов`язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди (підпункт «д» пункту 1.1).

Закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від професійних захворювань лише на підставі висновку МСЕК, немає.

Отже, наявність у МСЕК вказаного обов`язку не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер ушкодження здоров`я, залишкову працездатність потерпілого тощо.

Суд вважає, що з причини розвитку професійного захворювання, позивач зазнав фізичну біль, хворобливі відчуття, а також страждання у зв`язку з ушкодженням свого здоров`я, лікування позивача вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, як наслідок беззаперечно настали зміни у її життєвих і виробничих зв`язках (з причини частого звернення до медичних установ позбавлений можливості проводити час зі своєю родиною, часте перебування на лікарняному впливало на виробничі відносини), неможливість їх поновлення. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання, при цьому остаточно позивачу встановлено 65% втрати професійної працездатності та 3 група інвалідності, у зв`язку з професійним захворюванням, що свідчить про заподіяння позивачу моральної шкоди умовами виробництва та спричиняє порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я. З медичних документів, висновків спеціалізованих медичних органів щодо стану здоров`я позивача безспірно вбачається причинно-наслідковий зв`язок між її станом здоров`я як інвалідом та подією, яка призвела до цього, потягла вимушені суттєві зміни в житті позивача.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 13 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд, беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивача, характер отриманого ним трудового каліцтва, відсоток втрати професійної працездатності в розмірі 65% та встановлення третьої групи інвалідності безстроково, у зв`язку з чим порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, вважає за достатнє стягнути моральну шкоду у розмірі 70000 грн.

Посилання позивача на рішення Верховного Суду України від 2014 року не приймаються судом, виходячи з наступного.

Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275000,00 грн.

Отже, з урахуванням того, що позивачу встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 65%, інвалідність третьої групи, що безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача. Самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни в її житті є незворотними, що завдає позивачу душевного болю та страждань, суд дійшов висновку за достатнє стягнути моральну шкоду у розмірі 70000 грн, що є розумним, виваженим і справедливим у даній ситуації.

На підставі викладеного, керуючись ст. 23 ЦК України, ст.ст.12,13,263,264,265 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстрована: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області (м.Харків, м-н Конституції, 1, Палац Праці, 3 під-д, 4 пов., код ЄДРПОУ 41313928) про відшкодування моральної шкоди- задовольнити частково.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду розмірі 70 000 (сімдесят тисяч) грн без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Є.В.Невеніцин