Рішення № 100904623, 29.10.2021, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/13954/20

2-3201/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2021 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Українця В.В.

при секретарі Степановій Н.І.

розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» про визнання кредитних договорів недійсними, стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» про визнання кредитних договорів недійсними, стягнення коштів.

Свої вимоги мотивує тим, що 21 листопада 2019 року та 21 грудня 2019 року між невідомими йому особами та ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» були укладені кредитні договори № 000254222284 та № 000271369559.

З вересня 2019 року він почав отримувати повідомлення від ПрАТ «Київстар» про намагання змінити пароль до електронного кабінету «Мій Київстар, зареєстрованого за номером телефону « НОМЕР_1 ». 21 листопада 2019 року він зрозумів, що його Sim-карта за цим номером телефону заблокована. Працівники магазину «Київстар» його повідомили про те, що до його номеру телефону було виготовлено дублікат Sim-карти. Проте, заблокувати номер телефону « НОМЕР_1 » він не зміг.

За цим номером телефону було оформлено декілька електронних позик на його ім`я, серед яких в ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро». Він подзвонив до відповідача та пояснив, що не він оформлював кредити, проте у відповідь отримав лише погрози.

У результаті постійних дзвінків від ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» він був змушений сплатити кредит за договором № 000254222284 від 21 листопада 2019 року.

20 грудня 2019 року ним сплачено кредит на рахунок відповідача в сумі 9699 гривень.

Проте після сплати кредиту, дзвінки з погрозами не припинились, кредитний борг продовжує нараховуватись.

У зв`язку з цим він звернувся з заявою від 01 червня 2020 року до Києво-Святошинського ВП ГУ НП в київській області про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. Проте, заява зареєстрована не була. У зв`язку з цим, його адвокат звернувся до слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області зі скаргою на бездіяльність уповноваженої особи СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в київській області.

Просить суд ухвалити рішення, яким:

- визнати недійсним кредитний договір № 000254222284 від 21 листопада 2019 року, укладений між ним та ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро»;

- визнати недійсним кредитний договір № 000271369559 від 21 грудня 2019 року, укладений між ним та ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро»;

- стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» на його користь безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 9699 гривень.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 30 червня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 30 червня 2020 року вирішено питання про витребування доказів у справі.

Позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог та просить суд ухвалити рішення, яким:

- визнати недійсними Спеціальні умови Договору позики № AG6258158 від 21 листопада 2019 року та Спеціальні умови для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії № AG6258158 від 21 листопада 2019 року, укладені між ним та ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро»;

- стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» на його користь безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 9399 гривень (а.с. 134-139).

З відзиву на позовну заяву представника відповідача вбачається, що він просить відмовити в задоволені позову (а.с. 99-100). Зазначено, що оспорюваний позивачем договір немає жодної ознаки недійсності. Договір позики № AG6258158 від 21 листопада 2019 року та спеціальні умови до нього було укладено з позивачем в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Договір укладено шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Таким чином, спростовуються доводи позивача про те, що він не укладав договір. Позивач стверджує, що невідомі особи заволоділи його фінансовим номером телефону та використали його персональні дані. Проте, з відповіді ПрАТ «Київстар» вбачається, що абонент особисто несе відповідальність за замовлення та/або користування телекомунікаційними послугами, які надаються компанією. Тобто, позивачем була самостійно замовлена послуга заміни власної SIM-карти через телекомунікаційну мережу ПрАТ «Київстар».

Під час укладення договору на сайті відповідача з метою уникнення випадків шахрайства, клієнти проходять процес верифікації та ідентифікації. Ідентифікація на сайті товариства була здійснена позивачем за допомогою BankID АТ КБ «ПриватБанк». Позивачем не зазначається про те, що ним було втрачено доступ до мобільного інтернет-банкінгу Privat Bank. Після належної верифікації позивача за допомогою системи BankID відповідач перерахував грошові кошти на вказану позивачем банківську картку. З метою уникнення штрафних санкцій позивач сплатив повну суму за договором 20 грудня 2019 року. Твердження позивача щодо постійних погроз та дзвінків не відповідають дійсності, оскільки договір, укладений з позивачем, не передавався до управління стягнення боргів через добровільне виконання умов договору.

З відповіді на відзив представника позивача (а.с. 117-122) вбачається, що позивачем не було вчинено жодних дій, які могли б бути спрямовані на укладення кредитного договору з ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро». Тобто, позивач не фотографувався з власним паспортом, не підписував документи та кредитний договір жодним з передбачених чинним законодавством України способом. Включення по Правил користування системою самообслуговування абонентів «Мій Київстар» п. 2.3. про те, що абонент особисто несе відповідальність за замовлення та/або користування телекомунікаційними послугами, які надаються компанією жодним чином не убезпечує жодну особу від вчинення протиправних дій інших осіб по відношенню до неї, а тому не може бути підтвердженням відсутності втрати доступу до фінансового номеру позивача та відсутність протиправних дій з боку третіх осіб. Укладення договору позики саме за допомогою верифікації системи BankID являється ризиком для відповідача, оскільки аналогічних випадків заволодіння даними осіб, від імені яких вчиняються аналогічні правочини, з кожним днем зростає.

Позивач на свою карту отримав лише 300 гривень, а 6700 гривень він не отримував, оскільки картковий рахунок НОМЕР_2 йому не належить. Зазначене підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 21 вересня 2020 року.

У результаті постійних дзвінків від ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» він був змушений сплатити кредит за договором, а тому вважає, що ці кошти є безпідставно отриманими та підлягають поверненню.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 21 листопада 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № AG6258158 (а.с. 101-104).

Відповідно до загальних умов договору позики договір складається зі Спеціальних умов договору позики та Загальних умов договору позики, а також будь-яких змін або доповнень до них.

За умовами договору ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» зобов`язалось надати позику позичальнику на основі заяви позивача, яка була подана через особистий кабінет на порталі та відповідно до оцінки кредитоспроможності (платоспроможності) позичальника на власний розсуд позикодавця.

З позову вбачається, що ОСОБА_1 договір позики з відповідачем не укладав, не фотографувався з власним паспортом, не підписував документи та кредитний договір жодним з передбачених чинним законодавством України способом.

Статтею 6 ЦК України визначено право сторін на укладення договору та врегулювання в ньому своїх відносин.

Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статей 526, 615 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Правила надання грошових коштів у кредит ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті.

Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні статей 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Із запропонованими умовами позивач ознайомився та погодився з ними.

З позову вбачається, що ОСОБА_1 втратив доступ до фінансового номеру телефону та невідомі особи скористались його даними.

Разом з тим, ідентифікація на сайті ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» була здійснена позивачем за допомогою BankID АТ КБ «ПриватБанк».

Позивач у своїй заяві не вказує про те, що ним було втрачено доступ до мобільного інтернет-банкінгу Privat Bank.

З відзиву на позовну заяву представника відповідача вбачається, що після належної верифікації позивача за допомогою системи BankID товариство перерахувало грошові кошти на вказану позивачем банківську картку.

Зазначене підтверджується презентацією витягів з Інформаційно-телекомунакаційної системи ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» щодо підтвердження відправки та введення одноразового ідентифікатора (а.с. 105).

Позивач зазначає про те, що на його рахунок від ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» він отримав грошові кошти в сумі 300 гривень. Заперечує проти отримання кредиту у розмірі 6700 гривень, оскільки зазначена сума була відправлена на картковий рахунок НОМЕР_2 , який йому не належить. Позивач як на доказ зазначеного посилається на довідку АТ КБ «ПриватБанк» від 21 вересня 2020 року (а.с. 127).

Разом з тим, зазначена довідка не містить жодної інформації щодо карткового рахунку НОМЕР_2 .

Таким чином, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що вказаний картковий рахунок йому не належить, оскільки він може бути відкритий в іншій банківській установі.

Спеціальними умовами для договору позики № AG6258158 передбачені наступні умови договору позики: сума позики: 300 гривень; спеціальні умови для короткострокового кредиту: сума позики: 6700 гривень. Дата повного погашення: 21 грудня 2019 року.

Відповідно до п. 3.4 загальних умов договору позики позикодавець зобов`язаний здійснити переказ суми позики на рахунок позичальника. Позика буде вважатись надаю в день, коли було здійснено банківський переказ позикодавцем.

Позивачем не надано до суду будь-яких доказів на підтвердження не отримання ним від позичальника грошових коштів за договором.

Судом встановлено, що між сторонами укладений договір позики, підписаний сторонами, кредитні кошти отримані позичальником.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В силу ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вбачається, що в договорі позики, підписаному позивачем, прямо зазначено, що лише тоді, коли позичальник прочитав, оцінив та прийняв Умови користування Порталом, Політику конфіденційності, Паспорт споживчого кредиту, Загальні умови Договору кредитної лінії та Пропозиції Кредитора щодо Спеціальних умов для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії, що були надані Позичальнику через особистий кабінет на Порталі (п. 1.2).

Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватися Правил.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму позики дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів.

Позивач погодився на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить його заявка до ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (а.с. 105-109).

Статтею 230 ЦК України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про невідповідність умов договору позики вимогам законодавства та про несправедливість його умов, оскільки доводи позивача про не укладення ним договору та не отримання коштів ґрунтуються виключно на його поясненнях і спростовуються змістом договору та підтвердженням успішності транзакцій, суд дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених статтями 203, 215, 230 ЦК України, для визнання спірного договору недійсним.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що перед укладенням договору він не був ознайомлений з усією інформацією про умови позики, як того вимагає ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки, звернувшись до ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» із заявкою на отримання позики та, підписавши договір, позивач засвідчив той факт, що він обізнаний з правилами, які включають в себе і умови кредитування.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Договір укладений в електронному варіанті та з електронним підписом, тому укладення договору позики відповідало внутрішній волі позивача.

Крім того, позивачем в межах строку договору позики 20 грудня 2019 року було оплачено кредит у повному обсязі та у останнього відсутня заборгованість перед відповідачем. Зазначене підтверджується відповіддю на запит ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» від 18 червня 2020 року (а.с. 90).

За таких обставин, суд вважає, що договір позики було укладено та підписано в електронній формі, і такі дії сторін узгоджуються з вимогами статей 6, 627 ЦК України, ст. 11, 12 ЗУ «Про електронну комерцію».

Таким чином, підстав для визнання недійсним договору позики не вбачається.

У такому випадку не підлягає задоволенню й вимога позивача про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів, оскільки така вимога є похідною від первинної вимоги.

З огляду на наведене, в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 6, 203, 204, 215, 230, 526, 599, 615, 626-628, 638, 641, 644 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 223, 259, 263-265, 268, 272 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» (м. Київ, вул. Сурикова, 3, літера А, код ЄДРПОУ 41350844) про визнання кредитних договорів недійсними, стягнення коштів.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: