Постанова № 10090312, 10.06.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2010 р. справа № 2а-14978/09/0570

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 14.15 година

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Могильницького М.С.

при секретаріФенделєвій В.Є.

за участю:

представника позивача Кузьмішкіна Д.В.

представника відповідача Мороз О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом державного підприємства «Азовське морське агентство «Інфлот»до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними рішення № 0000052240 від 22.04.2009 року, податкового повідомлення-рішення № 0000932310/0 від 22.04.2009 року, рішення № 0000052240/1 від 19.05.2009 року, податкового повідомлення-рішення № 0000932310/1 від 19.05.2009 року,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Азовське морське агентство «Інфлот»звернулось до суду з адміністративним позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними рішення № 0000052240 від 22.04.2009 року, податкового повідомлення-рішення № 0000932310/0 від 22.04.2009 року, рішення № 0000052240/1 від 19.05.2009 року, податкового повідомлення-рішення № 0000932310/1 від 19.05.2009 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на норми статей Кодексу торговельного мореплавства України, Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Згідно Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Також, позивач зазначає, що відповідно до ст. 297 Господарського кодексу України за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок.

Крім того, позивач зазначає, що ним на підставі Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»правомірно були здійснені розрахунки за виконані послуги з ПП ОСОБА_3 та ПП ОСОБА_4 в іноземній валюті.

Щодо встановлення перевіркою заниження підприємством податку на додану вартість позивач зазначив, що у січні 2007 року ним були придбані автобуси «Богдан»з метою пасажирських перевезень та отримання прибутку, у звязку з чим була отримана ліцензія № 176л від 07.11.2006р. Дані автобуси були надані в оренду ТОВ «Гор-Авто»м. Донецьк, але договір оренди був анульований. Тому, позивач вважає, що витрати, які повязані із придбанням автобусів «Богдан»були правомірно списані з кредитного рахунку 152 у дебет рахунку 105.

Тому просить суд визнати недійсними рішенням № 0000052240 від 22.04.2009 року, повідомлення-рішення № 0000932310/0 від 22.04.2009 року, рішення № 0000052240/1 від 19.05.2009 року та повідомлення-рішення № 0000932310/1 від 19.05.2009 року.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав суду пояснення аналогічні обґрунтуванню позовних вимог. Просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав суду пояснення проти позову аналогічні письмовим запереченням проти позову та запереченням на висновок судово-економічної експертизи. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Розгляд справи здійснювався із фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою «Камертон».

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач державне підприємство «Азовське морське агентство «Інфлот»(далі ДП «АМА «Інфлот»), зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 05.04.1993 року, перереєстровано 19.09.2006 року; включено до ЄДРПОУ за № 01180553; діє на підставі Статуту та є платником податку на додану вартість.

У період з 03.03.2009 року по 24.03.2009 року Жовтневою міжрайонною державною податковою інспекцією м. Маріуполя була здійснена позапланова виїзна документальна перевірка ДП «АМА «Інфлот»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2004 року по 31.12.2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2004 року по 31.12.2008 року, за результатами якої було складено акт від 07.04.2009 року № 799/23-2/01180553 /т. 1 а.с. 13-64/.

Так, перевіркою, зокрема, було встановлено, що позивачем порушено п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1, п. 4.9 ст. 4, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 128754 грн., у тому числі: за вересень 2007 року в сумі 75815 грн., за травень 2008р. в сумі 7985 грн., за серпень 2008р. в сумі 7876 грн., за листопад 2008р. в сумі 37076 грн., завищення залишку відємного значення ПДВ по рядку Декларації за грудень 2008р. в сумі 89752 грн. та п. 1 ст. 3, п. 4 (г) ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», що призвело до здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензій НБУ без одержання індивідуальних ліцензій НБУ, а саме: здійснення розрахунків в іноземній валюті в сумі 44640,42 доларів США (231209.13 грн.) між резидентами без одержання індивідуальних ліцензій НБУ на право використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, у тому числі по періодах: у період з 13.09.2005р. по 09.08.2006р. в сумі 7088,02 доларів США (35794,52 грн.); у період з 01.10.2004р. по 27.12.2006р. в сумі 27044,80 доларів США (140329,77 грн.); у період з 19.10.2004р. по 24.06.2005р. в сумі 10507,60 доларів США (55084,84 грн.) /т. 1 а.с. 63/.

На підставі результатів перевірки податковим органом стосовно ДП «АМА «Інфлот»були прийняті рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 22 квітня 2009 року № 0000052240 за порушення п. 1 ст. 3, п. 4 (г) ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»на суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 231209.13 грн. /т. 1 а.с. 65/ та податкове повідомлення-рішення від 22 квітня 2009 року № 0000932310/0 за порушення п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1, п. 4.9 ст. 4, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яким позивачу визначена сума податкового зобовязання у розмірі 193131 грн. (за основним платежем 128754 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 64377 грн.) /т. 1 а.с. 66/.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем стосовно ДП «АМА «Інфлот»були прийняті рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 19 травня 2009 року № 0000052240/1, яким позивачу визначена сума штрафних (фінансових) санкцій у сумі 231209.13 грн. /т. 1 а.с. 67/ та податкове повідомлення-рішення від 19 травня 2009 року № 0000932310/1, яким визначено суму податкового зобовязання у розмірі 193131 грн. (за основним платежем 128754 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 64377 грн.) /т. 1 а.с. 68/.

Проте, суд в межах заявлених позовних вимог з висновками акту перевірки від 07.04.2009 року № 799/23-2/01180553 податкового органу та прийнятими на підставі нього рішеннями не погоджується частково, з огляду на наступне.

Як зазначено судом вище, під час проведення перевірки ДП «АМА «Інфлот»податковим органом було встановлено, що позивачем порушено п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: у лютому 2008 року не включено до складу податкового зобовязання суми ПДВ за податковими накладними, виписаними Керченським відділенням ДП «АМА «Інфлот» на адресу ТОВ «Колфум-Інвест», в результаті чого позивачем занижено податкові зобовязання у лютому 2008 року на суму 415 грн.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

ДП «АМА «Інфлот»до податкового органу були надані податкова декларація з податку на додану вартість за лютий 2008 року та уточнюючий розрахунок за лютий 2008 року, відповідно до яких сума податкових зобовязань за лютий 2008 року є визначеною позивачем самостійно у розмірі 141912 грн. /т. 1 а.с. 247-248, 249/.

У додатку № 5 до податкової декларації з податку на додану вартість «Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»від 19.05.2008 року значиться сума податкових зобовязань з податку на додану вартість 141911 грн. Проте, у графі 2 «Платник податку-покупець (індивідуальний податковий номер)»не значиться індивідуальний податковий номер ТОВ «Колфум-Інвест»- 320632301061 /т. 1 а.с. 251/.

Також, судом були досліджені наступні податкові накладні, в яких продавцем виступає Керченське відділення ДП «АМА «Інфлот», а покупцем ТОВ «Колфум-Інвест»: 78/1 від 29.02.2008 року (номенклатура поставки послуг відшкодування комунальних послуг за лютий 2008 року) на суму 598,25 грн., з якої сума ПДВ 99,71 грн.; 80/1 від 29.02.2008 року (номенклатура поставки послуг оренда приміщення за лютий 2008 року) на суму 1888,89 грн., з якої сума ПДВ 314,81 грн. /т. 1 а.с. 235, 236/. Проте, відповідно до реєстру виданих податкових накладних за лютий 2008 року не значаться операції Керченського відділення ДП «АМА «Інфлот»з ТОВ «Колфум-Інвест»на суму 598,25 грн., з якої сума ПДВ 99,71 грн., та на суму 1888,89 грн., з якої сума ПДВ 314,81 грн. /т. 2 а.с. 64-71/.

Таким чином, із зазначеного вбачається, що позивачем був порушений п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»в частині не включення до складу податкового зобовязання суми ПДВ за податковими накладними, виписаними Керченським відділенням ДП «АМА «Інфлот»на адресу ТОВ «Колфум-Інвест»на суму 415 грн.

Щодо встановленого податковим органом порушення з боку позивача п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»(заниження податкового зобовязання за вересень 2007 року на суму 149392 грн.) та встановленого порушення п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

09.10.2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український автобус»(продавець) та ДП «АМА «Інфлот»(покупець) був кладений договір купівлі-продажу № 468/1, відповідно до якого продавець продає, а покупець купує автобуси «Богдан»у кількості 9 штук на загальну суму 2088600 грн. (п. 2.1) /т. 2 а.с. 90-93/.

Прийом покупцем та передача продавцем товару автобусів «Богдан»у кількості 7 штук, підтверджується наступними документами: актом прийому-передачі № 1 товару від 08.11.2006 року на загальну суму 635400 грн., у тому числі ПДВ 176500 грн. (3 автобуси) /т. 2 а.с. 20, 24, 26/; актом прийому-передачі товару від 15.11.2006 року на загальну суму 423600 грн., у тому числі ПДВ 176500 грн. (2 автобуси) /т. 2 а.с. 49/; актом прийому-передачі № 3 товару без дати на загальну суму 514800 грн., у тому числі ПДВ 214500 грн. (2 автобуси) /т. 2 а.с. 48/; платіжним дорученням про попередню оплату товару № 00019 від 02.11.2006 року на суму 786900 грн., в т.ч. ПДВ 131150 грн. /т. 2 а.с. 19/; платіжним дорученням про попередню оплату товару № 00032 від 06.11.2006 року на суму 317 700 грн., в т.ч. ПДВ 52 950 грн. /т. 2 а.с. 37/; платіжним дорученням про попередню оплату товару № 00070 від 13.11.2006 року на суму 211 800 грн., в т.ч. ПДВ 35300 грн. /т. 2 а.с. 37/; платіжним дорученням про попередню оплату товару № 00246 від 12.12.2006 року на суму 257 400 грн., в т.ч. ПДВ 42 900 грн. /т. 2 а.с. 40/; рахунком-фактурою № ДВ-0030933 від 23.10.2006 року /т. 2 а.с. 39/; видатковими накладними за №№ ДВ-0002259 від 09.11.2006 року, ДВ-0002332 від 16.11.2006 року, ДВ-0002618 від 13.11.2006 року /т. 2 а.с. 16, 15, 14/; податковими накладними за №№ 0003298 від 02.11.2006 року, 0003299 від 06.11.2006 року, 0003300 від 13.11.2006 року, 0004038 від 12.12.2006 року /т. 2 а.с. 13, 11, 12, 10/; реєстром отриманих податкових накладних за листопад 2006 року /т. 2 а.с. 72-79/ та реєстром отриманих податкових накладних за січень 2007 року /т. 2 а.с. 59-60/.

16.01.2007 року між державним підприємством «АМА «Інфлот»(орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Гор-Авто»(орендар) був укладений договір оренди № 6/1-1 індивідуально визначеного (рухомого) майна, (транспортних засобів), що належить до державної власності (далі Договір оренди) /т. 2 а.с. 98-101/.

Відповідно п. 1.1 Договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування окреме індивідуально визначене рухоме майно, пять одиниць нових автобусів марки «Богдан 09212»(надалі Майно), що знаходиться на балансі орендодавця, первісна вартість якого 890817,32 грн. з державними реєстраційними номерами: АН 47-11 ВО, АН 47-12 ВО, АН 47-13 ВО, АН 47-66 ВО, АН 47-68 ВО, а орендар приймає означену кількість автобусів і використовує їх для перевезення пасажирів у межах Донецької області у міжміському сполученні.

Майно орендодавцем передається орендарю в оренду з метою отримання орендодавцем прибутку.

Згідно угоди № 1 про дострокове розірвання договору оренди № 6/1-1 від 16.01.2007 року орендар 27.07.2007 року передає орендодавцю по акту прийому-передачі два автобуси марки «Богдан 09212» з державними номерами АН 47-12 ВО та АН 47-13 ВО з наявними в результаті ДТП пошкодженнями та 03.09.2007 року передає останні два автобуси марки «Богдан 09212»з державними номерами АН 47-11 ВО та АН 47-66 ВО /т. 2 а.с. 106-107/. Факт передачі зазначених 4-х автобусів підтверджується актами приймання-передачі основних фондів ТОВ «Гор-Авто»/т. 2 а.с. 1, 4, 6, 7/.

05.09.2007 року ДП «АМА «Інфлот»був прийнятий наказ № 103/І «Про виведення із експлуатації ліцензованого автотранспорту з пасажирських перевезень», яким визначено, що у звязку із неналежним виконанням з боку орендаря ТОВ «Гор-Авто»умов договору № 6/1-1 від 16.01.2007 року в частині несвоєчасної та неповної оплати орендних платежів, не прийняття заходів щодо запобігання пошкоджень орендованого автотранспортного засобу, збиткової діяльності від експлуатації автобусів та інше та відповідно із підписаною угодою № 1 від 25.07.2007 року про дострокове розірвання зазначеного договору оренди та необхідністю надання висновку фахівця про технічний стан автобусів марки «Богдан», державні номери: АН 47-11 ВО, АН 47-12 ВО, АН 47-13 ВО, АН 47-66 ВО, вивести із експлуатації автобуси марки «Богдан», державні номери: АН 47-11 ВО, АН 47-12 ВО, АН 47-13 ВО, АН 47-66 ВО, організувати експертну оцінку технічного стану після закінчення договору оренди, не допускати до експлуатації автобуси до отримання від ТОВ «Гор-Авто»повної суми позову на усунення технічних недоліків, які будуть визначені ТОВ «Техавтоекспертиза»/т. 2 а.с. 87/.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до наказу № 197 від 27.12.2006 року ДП «АМА «Інфлот»автобуси марки «Богдан»визначені активами підприємства /т. 2 а.с. 89/.

Таким чином, суд проаналізувавши вищевикладене, дійшов висновку, що висновки акту податкового органу в частині порушення позивачем п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»є непідтвердженими та такими, що не відповідають фактичним обставинам, які мали місце при експлуатації автобусів марки «Богдан».

Відповідно до п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Суд, проаналізувавши вищевикладене вважає, що податковим органом при здійсненні перевірки та складання за її результатами акту не було враховано, що відповідно до п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того чи почали використовуватися товари (послуги) та основні фонди в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду чи ні і крім того, як зазначено судом вище, автобуси марки «Богдан» були визначені позивачем як активи підприємства.

Таким чином, викладене свідчить про те, що висновок податкового органу щодо порушення позивачем п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є необґрунтованим.

Щодо встановленого Жовтневою міжрайонною державною податковою інспекцією м. Маріуполя порушення позивачем п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: підприємством у квітні 2008 року віднесено до податкового кредиту частку сплаченого (нарахованого) податку, яка відповідає частці використання товарів (робіт, послуг) в неоподатковуваних операціях, в результаті чого підприємством завищено податковий кредит на 1217,20 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Судом при дослідженні доказів по справі були досліджені розрахунок долі податку на додану вартість за операціями, які не є обєктом оподаткування, які звільнені від оподаткування в загальному обсязі операцій по Керченському відділенню ДП «АМА «Інфлот», видані податкові накладні, здійснено співставлення з реєстром виданих податкових накладних за квітень 2008 року, та судом встановлено, що частка оподатковуваних операцій в загальному обсязі реалізованих товарів (робіт, послуг) по Керченському відділенню ДП «АМА «Інфлот»у квітні 2008 року становить 5%. Крім того, за результатами дослідження частки сплаченого (нарахованого) податку, яка відноситься до складу податкового кредиту у квітні 2008 року у розрізі підприємства, судом встановлено, що висновки акту перевірки щодо порушення позивачем п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є обґрунтованими та правомірно встановлено, що підприємством завищено податковий кредит у квітні 2008 року на суму 1217 грн.

Таким чином, суд проаналізувавши вищевикладене, дійшов висновку, що висновки акту перевірки від 07.04.2009 року № 799/23-2/01180553 в частині заниження позивачем податкового зобовязання на суму 149807 грн., у тому числі: у вересні 2007 року на суму 149392 грн., у лютому 2008 року 415грн., та завищення податкового кредиту на суму 87017 грн., у тому числі: у листопаді 2006 року на суму 42900 грн., у січні 2007 року 42900 грн., у квітні 2008 року 1217 грн., підтверджені частково, а саме: заниження податкового зобовязання у лютому 2008р. на суму 415 грн., завищення податкового кредиту у квітні 2008р. на суму 1217 грн.

Також, судом були досліджені податкові декларації з податку на додану вартість за період з листопада 2006 року по грудень 2008 року, що надавались позивачем до податкового органу та встановлено наступне: у податкових деклараціях з ПДВ за період з лютого 2008 року по травень 2008 року, з липня по листопад 2008 року по рядку 26 «Залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду»значиться задеклароване відємне значення: за лютий 2008р. 78147 грн., за березень 2008р. 144000 грн., за квітень 2008р. 10530 грн., за травень 2008р. 134704 грн., за липень 2008р. 158135 грн., за серпень 2008р. 126828 грн., за вересень 2008р. 126828 грн., за жовтень 2008р. 132879 грн., за листопад 2008р. 89752 грн.; у податкові декларації з ПДВ за червень 2008 року значиться задеклароване відємне значення по рядку 18.2 , по рядку 22.2 в сумі 28449 грн. /т. 1 а.с. 159-160, 170-171, 195-196, 204-205, 209-210, 214-215, 219-220, 224-225/.

Вищевикладене свідчить про те, що заниження позивачем податкового зобовязання у лютому 2008р. на суму 415 грн. та завищення податкового кредиту у квітні 2008р. на суму 1217 грн. не вплинули на виникнення податкових зобовязань з податку на додану вартість у травні, серпні, листопад 2008 року.

Частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 5 статті 82 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

Суд вважає висновок судово-економічної експертизи № 78/24 від 13.04.2010 року по даній адміністративній справі в частині дослідження питання щодо донарахування ПДВ та застосування у звязку із цим штрафних санкцій до позивача з податку на додану вартість обґрунтованими, та таким, що в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України.

Таким чином, податковим органом не обґрунтовано зазначено у податковому повідомленні-рішенні від 19.05.2009 року № 0000932319/1 податкове зобовязання у сумі 193131,00 грн., в тому числі: основний платіж 128754,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 64377,00 грн. Тому, з огляду на зазначене, податкове повідомлення-рішення від 19.05.2009 року № 0000932319/1 підлягає скасуванню.

Судом встановлено, що фактичною підставою для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у сумі 231 209,13 грн. у відповідності з рішенням Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя № 0000052240 від 22.04.2009 року (за наслідками розгляду первинної скарги позивача - № 0000052240/1 від 19.05.2009 року) слугував висновок вказаного вище контролюючого органу, викладений в акті перевірки № 799/23-2/01180553 від 07.04.2009 року про порушення позивачем пункту 1 ст. 3, підпункту «г»пункту 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»внаслідок здійснення розрахункових операцій в іноземній валюті у сумі 44640,42 доларів США, що еквівалентно 231 209,13 грн., між резидентами без одержання індивідуальних ліцензій Національного банку України на право використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Разом з тим, з огляду на положення ст. 16 Декрету судом зазначається, що у відповідності із ст. 3 Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства»№ 734/99 від 27.06.1999 року санкції, передбачені статтею 2 цього Указу та пунктом 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ, органами державної податкової служби - до інших резидентів і нерезидентів України. Таким чином, суд з урахуванням перехідних положень Конституції України приходить до висновку про примат Указу Президента України № 734/99 від 27.06.1999 року перед Декретом Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 року.

Судом встановлено, що у відповідності із п. 3.2.1 Статуту державного підприємства «Азовське морське агентство «Інфлот»основними видами діяльності підприємства є агентування суден морського і річкового флоту, надання власникам суден, фрахтувальникам та іншим підприємствам, які беруть участь у морських перевезеннях та морському судноплавстві, усіх видів послуг, які надаються згідно із світовою практикою морськими агентами суден.

На підставі договору про передачу частини функцій морського агента з виконання договору морського агентування судів судновласників, які заходять до морського торговельного порту Маріуполь, № 1/20опер від 03.11.2003 року, укладеного між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (далі ФОП ОСОБА_3), останній виконує функції морського агента у випадках, які за вказаним договором віднесені до компетенції ФОП ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 70-71). Аналогічні умови містяться в договорі № 1/21опер від 09.11.2003 року, укладеному між позивачем та ФОП ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 79-80). При цьому, серед обовязків Підприємця (за договорами ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4) значаться всі функції морського агента з агентування суден судновласників Navibulgar Varna, Kutup Shipping and Trading, VST Varna тощо. Водночас, договори № 2/25опер від 05.01.2004 року між позивачем та ФОП ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 74-75) і № 2/25опер/2опер від 05.01.2004 року між позивачем та ФОП ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 77-78) конкретизують функції підприємців за генеральними угодами, а саме: прання білизни. У відповідності з додатковою угодою № 1 до договору № 2/25 від 15.08.2005 року перерахування коштів замовником (позивачем) здійснюється виконавцю (ФОП ОСОБА_3) у валюті платежу нерезидента (т. 1, а.с. 76). При цьому, судом зазначається, що під час розгляду справи представником позивача не надано додаткової угоди аналогічного характеру, укладеної з ФОП ОСОБА_4

Судом встановлено, що виконання зазначених вище договорів підтверджується наступними документами.

Агентські ваучери, підготовлені позивачем на адреси судновласників, які містять, у тому числі, й послуги, які надавалися з боку ФОП ОСОБА_4 з прання білизни (ваучери № 050/4 від 18.06.2005 року, № 034/5 від 16.05.2005 року, № 006 від 30.05.2005 року, № 7 від 31.05.2005 року, № 019/3 від 04.04.2005 року, № 4 від 11.04.2005 року, № 5 від 14.04.2005 року, № 012 від 07.03.2005 року, № 2 від 23.03.2005 року, № 3 від 29.03.2005 року, № 003/3 від 12.01.2005 року, № 1 від 11.01.2005 року). Рахунки, які виставлялися ОСОБА_4, адресувалися позивачу, в яких валютою платежу значилися гривні України. При цьому, виконавцем по цим рахункам зазначений саме ФОП ОСОБА_4, а платником - державне підприємство «Азовське морське агентство «Інфлот».

Дисбурсментські рахунки, які виставлялися позивачем на адресу судновласників Navibulgar Varna, Kutup Shipping and Trading та VST Varna, містять в собі вартість послуг, які надавалися з боку ФОП ОСОБА_4 на користь суден судновласників, наведених вище.

З цього приводу слід зазначити, що дисбурсментський рахунок за своєю природою та згідно існуючої міжнародної практики є уніфікованим документом, який виступає єдиною підставою до компенсації понесених агентом витрат та сплати агенту комісійної винагороди. Згідно Наказу Міністерства транспорту України № 214 від 27.06.1996 року «Про затвердження зборів та плат за послуги, що надаються суднам у Морських торгівельних портах України»винагорода морського агента встановлена у вигляді фіксованих ставок. Остаточні розрахунки по фінальному дисбурсменту з виплатою винагороди агенту проводяться судновласником - нерезидентом після завершення агентом надання послуг з обслуговування його судна. Факт проведення оплати дисбурсментського рахунку підтверджує прийняття судновласником наданих агентом послуг з обслуговування судна в порту.

Судом також встановлено, що жоден з дисбурсментських рахунків не містить посилання на ФОП ОСОБА_4 як на субагента позивача. Єдине, що зазначалося в них це одна із складових від загальної суми послуг винагорода за послуги, надані з боку ФОП ОСОБА_4

Звіти про виконання робіт з морського агентування, підготовлені ФОП ОСОБА_4, в яких зазначено, що останній надав послуги з агентування певного судна його власнику за всіма видами робіт, які перелічені у п. 4.11 договору № 1/21опер від 03.11.2003 року. При цьому, судом зазначається, що вказаний вище договір взагалі не містить пункту 4.11. Якщо вважати ці формулювання ФОП ОСОБА_4 технічною помилкою, та що він мав на увазі п. 4.1.1 договору, то зазначений пункт містить сім додаткових видів послуг субагента. При цьому, ФОП ОСОБА_4 взагалі не конкретизується, які саме послуги були надані з його боку на адресу певного судновласника (т. 2 а.с.142-144). Така форма рахунків є порушенням вимог Наказу Міністерства транспорт України «Про затвердження Зборів і плат за послуги, що надаються суднам у морських торговельних портах України», № 214 від 27.06.1996 року із змінами та доповненнями, у відповідності з яким у дисбурсментських рахунках, що виставляються судновласникам, здійснюється обов'язковий детальний розрахунок вартості наданих послуг з визначенням установлених цими Зборами і платою ставок, які застосовуються для розрахунку, фактичної тривалості послуги, а також відсотка та сум надбавок.

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 складалися документи аналогічного змісту щодо виконання частини функцій морського агента (т. 2 а.с. 210-212, 213, 214-215, 216).

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 116 Кодексу торговельного мореплавства України у морському порту або поза його територією як постійні представники судновласника діють агентські організації (морський агент), які за договором морського агентування за винагороду зобов'язуються надавати послуги в галузі торговельного мореплавства. Плата за послуги агентських організацій всіх форм власності встановлюється центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики. При виконанні договору морського агентування морський агент, що діє від імені судновласника, може також діяти на користь іншої договірної сторони, якщо вона її на те уповноважила і якщо судновласник не заперечує.

За своєю правовою природою договір морського агентування є різновидом агентського договору, здійснення діяльності за яким Господарським кодексом України віднесено до комерційного посередництва (агентської діяльності) у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 4 КТМ України до цивільних, адміністративних, господарських та інших правовідносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані цим Кодексом, відповідно застосовуються правила цивільного, адміністративного, господарського та іншого законодавства України.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що правовідносини з питань виконання договору морського агентування, що не врегульовані КТМ України мають регулюватися на підставі відповідних положень ГК України, зокрема, до відносин з морського агентування повинні застосовуватись положення глави 31 ГК України в частині, що не суперечить вимогам КТМ України.

Так, відповідно до вимог КТМ України не визначено вимог щодо встановлення форми, змісту та порядку виконання договору морського агентування, а лише визначено права та обовязки морського агента та судновласника, та умови припинення договору морського агентування.

Однак, відповідно до вимог ст. 297 Господарського кодексу України визначено, що за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок.

Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами.

Договором повинна бути передбачена умова щодо території, в межах якої комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін. У разі якщо територію дії агента в договорі не визначено, вважається, що агент діє в межах території України.

Агентський договір укладається в письмовій формі. У договорі має бути визначено форму підтвердження повноважень (представництва) комерційного агента.

З цього приводу суд також зазначає про те, що під час розгляду справи на вимогу суду надати відповідні агентські договори, укладені між позивачем та судновласниками, де б було визначено передання частини повноважень на адресу згаданих фізичних осіб-підприємців, представник позивача повідомив про відсутність у позивача цих документів з огляду на те, що сплинув термін їх зберігання,а також на неналежну організацію документообігу на підприємстві-позивачеві. З огляду на зазначені обставини суд повинен застосовувати вимоги ч. 1, 3 та 6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на це судом встановлено, що під час розгляду справи з боку представника позивача надано копії листа Kutup Shipping and Trading на адресу позивача, в якому останній уповноважується передати частину функцій морського агента судів, власником яких є зазначена турецька фірма, ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3 Копії листів аналогічного змісту надані від Navibulgar Varna та VST Varna (т. 2 а.с. 118-121). Втім, суд не може прийняти зазначені документи як належні докази, оскільки представником позивача до суду не було надано оригіналів зазначених документів з огляду на вимоги ч. 3 ст. 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

До того ж, слід зазначити, що, виходячи з вимог ст. 297 Господарського кодексу України, а також положень ст. 119 Кодексу торговельного мореплавства України, договір морського агентування повинен укладатися в письмовій формі.

Саме така форма реалізації правовідносин між судновласником, агентом та субагентом кореспондується з вимогами п. 5.4 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003 року, у відповідності з яким з поточного рахунку в іноземній валюті юридичних осіб - резидентів за розпорядженням власника рахунку можуть здійснюватися перерахування з рахунку резидента-посередника на поточні рахунки інших резидентів - суб'єктів господарювання, за дорученням яких на підставі договорів комісії, доручення, консигнації або агентських угод було здійснено продаж нерезиденту продукції, робіт, послуг. Таким чином, позивач не довів належними та допустимими доказами втілення волевиявлення нерезидентів на передачу частини функцій морського агента від Державного підприємства «Азовське морське агентство «Інфлот»до ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4

Посилання представника позивача на усталену міжнародну практику торгівельного мореплавства, яка передбачає укладення та виконання такого роду договорів в усній формі шляхом направлення морським агентам номінацій на агентування, є неспроможними, оскільки самим позивачем під час розгляду справи було надано оригінал агентської угоди № 0805 від 05.08.2004 року, укладеної між судновласником Kutup Shipping and Trading, агентом ТОВ «Інфлот Шиппінг»та субагентом Державне підприємство «Азовське морське агентство «Інфлот». При цьому, відносини з перерахування грошових коштів за надані агентські послуги чітко регламентовані статтею 4 зазначеної угоди (т. 2 а.с. 122-128). Пунктом 6.2 зазначеного договору визначено, що будь-які взаємні зміни та доповнення до договору є його невід'ємною частиною в тому випадку, коли вони оформлені письмово та підписані особами, які на це уповноважені сторонами договору.

Крім того, суд зазначає, що ця позиція узгоджується з висновками Вищого адміністративного суду України, який висловився з цього приводу в ухвалі від 11.06.2009 року (т. 3 а.с. 232-234).

З огляду на вищезазначене суд вважає за необхідне вказати на те, що у відповідності з роздруківкою руху грошових коштів по валютних рахунка позивача з вказаних рахунків перераховувалися кошти в іноземній валюті на користь ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3 з призначеннями платежів «за агентські послуги іноземним суднам». При цьому, ані безпосередніх угод, ані будь-яких інших документально підтверджених уповноважень здійснювати вказані послуги на користь нерезидентів зазначені ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3 не мали. За таких обставин обслуговуюча банківська установа приймала відповідні платіжні доручення від позивача та перераховувала грошові кошти в іноземній валюті на рахунки вказаних вище підприємців (т. 2 а.с. 207-209, т. 3 а.с. 109-113).

Частиною 2 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»встановлено, що дії, які здійснюються від імені іноземного субєкта зовнішньоекономічної діяльності субєктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного субєкта зовнішньоекономічної діяльності.

З огляду на викладене, суд зазначає, що якщо правовідносини між морським агентом та іншими субєктами господарювання будувалися самостійно, без волевиявлення з цього приводу судновласника-нерезидента, то такі відносини не можна визначати як морське субагентування.

Відтак, суд вважає за необхідне вказати на те, що абзацом 1 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»встановлений порядок розрахунків в іноземній валюті і вимоги про проведення розрахунків між резидентом і нерезидентом через уповноважений банк стосуються саме таких розрахунків, що прямо передбачено в даній нормі. Основним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, є валюта України.

Також, слід зазначити, що у відповідності з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженим Постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004 року використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється:

- якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями);

- у випадках, передбачених законами України.

У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.

Судом також вказується на те, що абзацом третім пункту 2 ст. 16 зазначеного Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлена відповідальність за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензії Національного банку України відповідно до пункту 4 ст. 5 цього Декрету, без одержання такої ліцензії у вигляді штрафу у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей. Перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій.

Судом приймаються висновок експерта з відтворення обставин укладення та виконання договорів морського агентування з боку позивача з нерезидентами, а також погоджується документальне підтвердження договірних відносин між позивачем та ФОП ОСОБА_4 і ФОП ОСОБА_3 Втім, судом зазначається, що висновки експерта про документальне не підтвердження висновків Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя судом не беруться до уваги, оскільки ті документи, які зазначені експертом у висновку, а саме листи нерезидентів на адресу позивача про уповноваження на передачу частини функцій морського агента на зазначених фізичних осіб-підприємців, не можуть бути договорами морського субагентування або іншим належним чином підтвердження уповноваження третіх осіб на виконання частини функцій морського агента. Зазначений висновок суду, окрім іншого, будується на вимогах ч. 5 ст. 82 та ч. 2 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними рішення № 0000052240 від 22.04.2009 року та податкового повідомлення-рішення від 22.04.2009 року № 0000932310/0, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.3 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001р. № 253, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06.07.2001р. за № 567/5758, з метою доведення до платника податків граничного строку сплати податкового зобов'язання, зазначеного в раніше надісланому податковому повідомленні (у разі, якщо сума податкового зобов'язання за результатами розгляду скарги збільшується або залишається без змін, а раніше надіслане податкове повідомлення не відкликається), податковим органом складається та надсилається (вручається) платнику податків податкове повідомлення, яке має номер первинного податкового повідомлення, при цьому через дріб проставляється номер скарги, щодо якої воно складене (1 - для першої, 2 - для другої тощо), крім того, таке податкове повідомлення містить новий граничний термін сплати податкового зобов'язання.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання недійсними рішення № 0000052240 від 22.04.2009 року та податкового повідомлення-рішення від 22.04.2009 року № 0000932310/0, є необґрунтованими, оскільки дані податкові документи не несуть правових наслідків.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивачем обґрунтування своєї позиції у суді було доведено частково.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідно ст. 92 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, перекладача та проведення судової експертизи.

За приписами ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 103, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги державного підприємства «Азовське морське агентство «Інфлот»до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними рішення № 0000052240 від 22.04.2009 року, податкового повідомлення-рішення № 0000932310/0 від 22.04.2009 року, рішення № 0000052240/1 від 19.05.2009 року, податкового повідомлення-рішення № 0000932310/1 від 19.05.2009 року - задовольнити частково.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 19 травня 2009 року № 0000932310/1 повністю, яким державному підприємству «Азовське морське агентство «Інфлот» визначено суму податкового зобовязання у розмірі 193 131 грн., у тому числі: за основним платежем 128754 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 64377 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь державного підприємства «Азовське морське агентство «Інфлот»(87510, Донецька область, м. Маріуполь, просп. Адмірала Луніна, 77; ЄДРПОУ 01180553) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1.70 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь державного підприємства «Азовське морське агентство «Інфлот»(87510, Донецька область, м. Маріуполь, просп. Адмірала Луніна, 77; ЄДРПОУ 01180553) витрати по оплаті проведення судово-економічної експертизи № 78/24 від 13.04.2010 у розмірі 7 820 (сім тисяч вісімсот двадцять) гривень 00 копійок.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 10 червня 2010 року в присутності представників сторін. Постанова виготовлена в повному обсязі 15 червня 2010 року.

Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя М.С.Могильницький