Рішення № 100895412, 05.11.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2021 року справа № 580/5455/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С. О., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України та Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі — позивач) з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області (далі — відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України та Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області в якому просить:

- визнати бездіяльність відповідача щодо здійснення перерахунку та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, з розрахунку 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, у відповідності до вимог ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових податків і зборів - неправомірною;

- стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, в сумі 122715 (сто двадцять дві тисячі сімсот п`ятнадцять) гривень 31 копійку, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та зборів при її виплаті.

- рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один повний місяць в сумі 34748 (тридцять чотири тисячі сімсот сорок вісім) гривень допустити до негайного виконання.

- зобов`язати відповідача як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що є суддею Уманського міськрайонного суду Черкаської області. За період з квітня по серпень 2020 року відповідач здійснив нарахування та виплату суддівської винагороди із обмеженнями, визначеним ч. 1 ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” у редакції Закону №553-ІХ “Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Позивач вважає застосування такого обмеження протиправним та таким, що порушує його право на отримання повного розміру суддівської винагороди.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 04.08.2021 відкрито провадження в адміністративній справі.

Відповідач позов не визнав, надав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову повністю. Зазначає, що з 18.04.2020 відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків Державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». За вказаних обставин, відповідач вважає, що між його діями та порушенням права позивача на отримання суддівської винагороди у повному обсязі причинний зв`язок відсутній.

20.08.2021 до суду надійшли письмові пояснення від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України в Черкаській області в яких вказано, що органи Казначейства виконують рішення суду, що передбачає стягнення коштів з боржника на користь фізичної чи юридичної особи або Державного бюджету України. Оскільки таке рішення станом на дату подання позову відсутнє, правових підстав для стягнення бюджетних коштів на користь позивача немає.

Третя особа Державна судова адміністрація України у письмових поясненнях від 27.08.2021 зазначила, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Вказує на ту обставину, що відповідач як розпорядник коштів не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України “Про державний бюджет України на 2020 рік” у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Ухвалою суду від 28.09.2021 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 10 год 00 хв 11 жовтня 2021 року.

Позивач у судове засідання не прибув, про дату час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служби України та Головне управління Державної казначейської служби у Черкаській області в судове засідання не прибули, повідомлені належним чином про дату, час та місце судового засідання, про причини неявки не повідомили.

Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження це розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Беручи до уваги неявки в судове засідання сторін, відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.

Судом встановлено, що Указом Президента України “Про призначення суддів” від 24.02.2011 №246/2011 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області строком на п`ять років.

29.12.2020 позивач звернувся з колективною заявою до Уманського міськрайонного суду Черкаської області в якій просив провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 з розрахунку 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року у відповідності до вимог ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” без застосування обмеження, передбаченого ст. 29 Закону України “Про державний бюджет України на 2020 рік” з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області від 06.01.2021 №04-29/21 ОСОБА_1 з 18.04.2020 по 27.08.2020 різниця між нарахованою та виплаченою суддівською винагородою складає 122715, 31 грн.

З розрахункових листів позивача за травень-серпень 2020 року вбачається, що позивачу встановлено обмеження щодо нарахування суддівської винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року (з 01.01.2020 — 4723, 00 гривні).

Вважаючи встановлення такого обмеження протиправним, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон №1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За частиною 1 статті 4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Частиною 2 Закону №1402-VIII встановлено, що зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини 1, 2 статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини 3 статті 135 Закону України № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України № 553-IX, згідно з пунктом 10 розділа І якого Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX (далі – Закон України №294-ІХ) доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту:

« 1. Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

2. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

3. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті.».

Відтак, з 18 квітня 2020 року, змінами до Закону України №294-ІХ запроваджені обмеження суддівської винагороди розміром 10 мінімальних заробітних плат, встановлених станом на 1 січня 2020 року, що складає 47230 грн.

Разом з тим, відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі №4-р/2020 з посиланням, у тому числі, на норми міжнародного права зазначив, що неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзаца 3 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзаца 6 підпункта 2.2 пункта 2 мотивувальної частини рішення від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзаца 6 підпункта 3.2., абзаци 27, 33, 34 підпункта 3.3 пункта 3 мотивувальної частини рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункта 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія За демократію через право (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя.

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Отже, при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди застосуванню підлягає виключно Закон України «Про судоустрій і статус суддів», при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.

Відповідно до частин 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України №294-ІХ в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії.

Поряд із зазначеним правильність вищевказаних висновків стосовно неможливості застосування статті 29 Закону України №294-ІХ в частині суддівської винагороди на теперішній час підтверджується висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин 1, 3 статті 29 Закону України № 294-ІХ зі змінами та абзаца 9 пункта 2 розділа ІІ «Прикінцеві положення» Закону України № 553-ІХ.

Отже, зазначенні положення законів визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Також у цьому рішенні Конституційний Суд України зазначив про необхідність компенсувати обмеження суддівської винагороди відповідними виплатами.

Таким чином, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України №294-ІХ, всупереч вимогам частини 2 статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України №1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у цій справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України та Закону України №294-ІХ , вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів. Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням обмеження її розміру, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.

Таким чином, обмеження виплати позивачу, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди розміром, що не перевищує 10 прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону України №294-ІХ з урахуванням змін, внесених Законом України № 553-IX, було неправомірним, на чому також наголосив і Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20.

Однак, суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до частин 1-4 статті 148 Закону України №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків державного бюджету.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 151 Закону України №1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.

Аналогічну норму також містить пункт 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року №141/0/15-19 (далі - Положення №141/0/15-19).

Статтею 154 Закону України №1402-VIII визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Окрім того, відповідно до пункту 5 Положення №141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Отже, з наведених норм вбачається, що в даному випадку відповідач - ТУ ДСА в Черкаській області є територіальним органом Державної судової адміністрації України, тобто уособлює в спірних правовідносинах державний орган, на який покладено обов`язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів.

Таким чином в межах спірних правовідносин ТУ ДСА у Черкаській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України.

Щодо необхідності визначення статусу Державної судової адміністрації України та наявності окремої бюджетної програми для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» слід зазначити наступне.

Встановлення статусу Державної судової адміністрації України та наявність спеціальної бюджетної програми жодним чином не впливає на факти встановлення порушених прав позивача та на можливість їх ефективного судового захисту.

У даній справі позовні вимоги заявлені до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області, яке згідно вимог чинного законодавства здійснює нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди. Відповідними повноваженнями Державна судова адміністрація України не наділена і жодних позовних вимог у цій справі до неї не заявлено.

Тому, саме Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області є належним відповідачем у справі, що на переконання суду, не суперечить висновкам Верховного Суду у вищевказаних справах.

Відповідно до частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Частиною 1 статті 2 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до частини 2 Бюджетного кодексу України бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Суд звертає увагу, що у період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року позивачу суддівська винагорода нараховувалася відповідачем у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України №294-ІХ з урахуванням змін, внесених Законом України № 553-IX.

Викладене, у свою чергу, свідчить, що нарахування позивачу суддівської винагороди здійснювалося відповідачем у відповідності до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України №1402-VIII. Водночас, виплата такої винагороди здійснювалась не у повному обсязі внаслідок обмежень, запроваджених законодавцем у статті 29 Закону України №294-ІХ.

При цьому, суд зазначає, що на можливість захисту порушеного права позивача не впливають обставини бюджетного процесу, обсяги виділення коштів, статус, зокрема Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів, та/або наявність у того чи іншого органу, у тому числі який є відповідачем у справі, бюджетної програми для виконання судових рішень.

Наведене узгоджується з позицією ЄСПЛ, викладеною, зокрема у рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України».

Так, за змістом правової позиції ЄСПЛ у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, особливості фінансування органів державної влади, які здійснюють гарантовані виплати фізичним особам, не впливають на розгляд та можливість задоволення судом вимог таких осіб у спорах, що пов`язані із такими виплатами.

У зв`язку з цим суд також звертає увагу на те, що Конституцій Суд України у рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 підкреслив, що оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України, то втрачені у зв`язку з таким обмеженням кошти підлягають компенсації відповідними виплатами.

Тобто, Конституційний Суд України у своєму рішенні визначив компенсаційний характер правових наслідків тимчасово запроваджених обмежень виплати суддівської винагороди та вказав, що втрачені кошти підлягають виплаті.

Суд звертає увагу, що у межах спірних правовідносин не вирішується питання про можливість ретроспективної дії рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а йде мова про компенсацію втрат коштів, яка мала місце внаслідок прийняття закону, що був визнаний неконституційним. Такі витрати у спірному випадку полягають у тому, що Позивач, з огляду на свій правовий статус судді та зважаючи на встановлені національним і міжнародним законодавством гарантії незалежності, мав законні сподівання на отримання винагороди у повному обсязі.

При цьому, як зазначено вище, розмір такої винагороди нараховувався відповідачем за правилами ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», однак виплачувався з урахуванням обмежень, встановлених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX, адже в цих правовідносинах ТУ ДСА у Черкаській області виступало розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та, як суб`єкт владних повноважень, в силу ч. 2 ст. 19 Конституції України не мало альтернативних шляхів поведінки.

Слід зазначити, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України №4901-VI).

Частиною 1 статті 3 цього Закону закріплено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі – Порядок №845).

Відповідно до підпункту 3 пункту 35 цього Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.

Пунктом 38 Порядку №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Абзацом 10 пункту 25 Порядку №845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 148 Закону України №1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.

Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.

З урахуванням наведеного та, зокрема правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.06.2021 у справі № 520/13014/2020, від 09.09.2021 у справі №120/5243/20-а, суд дійшов до висновку, що з метою належного, повного та всебічного захисту прав позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та стягнути на його користь недоотриману ним суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі 122 715, 31 грн, з утриманням з цієї суми, передбачених законодавством обов`язкових платежів, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (01601, вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795), у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».

Щодо негайного виконання рішення суду в частині нарахування та сплати суддівської винагороди за один місяць суд зазначає, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби – у межах суми стягнення за один місяць.

Проте вказана норма застосовується у разі, коли заробітна плата, інше грошове утримання не виплачувались позивачу взагалі та стягуються за рішенням суду.

Враховуючи, що суддівська винагорода позивачу виплачувалась, проте не у повному розмірі, підстави для застосування негайного виконання рішення відсутні.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати в установлений судом термін звіт про виконання судового рішення суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов?язати суб?єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. аким чином, вказаною статтею КАС України встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.

Проаналізувавши обставини справи, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі, оскільки відсутні підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання даного рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судові витрати зі сплати судового збору розподілу не підлягають, оскільки позивач звільнений від його сплати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 14, 19, 76, 77, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року з розрахунку 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, у відповідності до вимог ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.

Стягнути на користь ОСОБА_1 невиплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року в сумі 122 715 (сто двадцять дві тисячі сімсот п`ятнадцять) гривень 31 копійка з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (01601, вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795).

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ