Рішення № 100895376, 04.11.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2021 року справа № 580/7734/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі – Головне управління, відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 07.05.2021 № 2300-0209-8/27093 про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з 23.04.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач має право на призначення пенсії на пільгових умовах, оскільки проживає в зоні, яка віднесена до 3-ї зони гарантованого добросовісного відселення, однак Головне управління відмовило у призначенні такої пенсії і таку відмову позивач вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 05.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

25 жовтня 2021 року до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що до заяви про призначення пенсії за віком позивач додав документи щодо проживання у зоні гарантованого добровільного відселення за період з 11.10.1989 по 24.04.1996, записи в яких зроблені зокрема, на підставі свідчення свідків, то ді як жодних документальних доказів на підтвердження періоду проживання в цій зоні позивач не надав.

Крім того, відповідач зазначив, що відповідно до наданих позивачем документів, останній з 30.11.1989 по 07.08.1997 працював у Ватутінському АТП 2361 тресту Агробуд, при цьому м. Ватутіне до жодної визначеної законодавством зони радіоекологічного контролю не відноситься.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) розпочато через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

Суд встановив, що 23.04.2021 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (54 повних роки), звернувся до відділу обслуговування громадян № 6 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Листом від 07.05.2021 № 2300-0209-8/27093 відділ обслуговування громадян № 6 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повідомив позивача про відмову в призначенні пенсії за віком.

У листі зазначено, зокрема, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж позивача складає 22 роки 03 місяці 05 днів (по 30.07.2020 включно), з них в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 01 рік 10 місяців 24 дні. Відповідно до довідки № 193/01-3-15 від 22.04.2021 у період з 11.10.1989 по 24.04.1996 позивач проживав без реєстрації по АДРЕСА_1 , однак документи, які б підтверджували таку інформацію відсутні. Також з 30.11.1989 по 07.08.1997 позивач працював у Ватутінському АТП 2361 тресту Агробуд, при цьому документи, які підтверджують місце знаходження підприємства та до якої зони відноситься відсутні.

Під час вирішення спору по суті, суд враховує таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно із статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

Відповідно до абзацу першого, пункту 3 статті 14 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.

Частиною 2 статі 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшується пенсійний вік на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Аналіз наведених норм свідчить, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) та постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшується пенсійний вік на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Як свідчать матеріали справи, відповідно посвідчення (категорія 3) серія НОМЕР_1 , виданого 18.10.1993, ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” для осіб, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, а тому, на переконання суду, позивач має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.

Стаття 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-IV визначає умови призначення пенсії за віком, а саме: вік та наявність страхового стажу.

Оскільки суд встановив, що позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, то посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області в листі від 07.05.2021 № 2300-0209-8/27093 є необґрунтованим.

При цьому, відповідно до частини 5 статті 45 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 9 липня 2003 року документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Суд звертає увагу, що за заявою позивача, яка подана 23.04.2021, не прийнято жодного рішення, а лише надіслано листа від 07.05.2021 № 2300-0209-8/27093, який має інформаційний характер.

Під час обрання способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Оскільки стаття 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачає призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, то суд вважає, що у даному випадку слід визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за заявою позивача, яка подана 23.04.2021 та, як наслідок, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Черкаській області повторно розглянути подані позивачем документи для призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, то судові витрати, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Частина 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави, а згідно частини 3 вказаної статті для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частин 4, 5 статті 134 вказаного Кодексу для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем та ОСОБА_2 укладено договору про надання послуг адвоката від 24.09.2021, предметом вказаного договору є надання адвокатом юридичної допомоги та послуг у справах.

24 вересня 2021 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 про проведений розрахунок до договору про надання послуг адвоката від 24.09.2021, відповідно до якої визначається розмір та вартість послуг.

В матеріалах справи міститься розрахунок оплати послуг адвоката за договором № 1 від 24.09.2021, відповідно до якого розмір витрат на правничу допомогу склав 3500 грн.

Разом з тим, процесуальне законодавство відносить витрати на професійну правничу допомогу до судових витрат, пов`язаних з розглядом справи та передбачає можливість їх компенсації учаснику, на користь якого ухвалене судове рішення за рахунок іншого учасника, який програв судовий процес. Для стягнення витрат пов`язаних з наданням правничої допомоги адвоката на учасника покладається обов`язок підтвердження здійснення ним відповідних витрат та їх розмір.

Так, законодавством України визначено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція, квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

В матеріалах справи відсутні документи, що свідчать про фактичну оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, а абзац щодо сплати коштів у розмірі 3500 грн у додатковій угоді № 1 про проведення розрахунку не може слугувати доказом сплати позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 3500 грн.

Тому суд зазначає, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу документально не підтверджені, а отже відсутні підстави для відшкодуванні таких витрат.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 – 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 , яка подана 23.04.2021.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути подані 23.04.2021 ОСОБА_1 документи для призначення пенсії за віком прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення цього Кодексу.

Учасники справи:

1) позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 );

2) відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України у Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 04.11.2021.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК