Ухвала суду № 100894360, 05.11.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

Справа № 500/7507/21

05 листопада 2021 рокум. Тернопіль Суддя Тернопільського окружного адміністративного суду Мірінович У.А., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, у якій позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради за 15 березня 2007 року №314 «Про оформлення права власності за Тернопільською міською радою» в частині оформлення права власності за Тернопільською міською радою на приміщення аптеки за адресою вул. Руська, 23 площею 634,3 кв. м та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» видати свідоцтво про право власності на приміщення аптеки за адресою АДРЕСА_1 площею 634,3 кв. м.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, серед іншого, чи немає підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Рішенням обласної Ради народних депутатів від 16 липня 1992 року державно-комунальна аптека № 78 (м. Тернопіль, вул. Руська, 23) включена до переліку об`єктів комунальної власності області, що підтверджується довідкою Тернопільської обласної ради від 19 вересня 2000 року №11- 538/22-19. За цим рішенням до комунальної власності області віднесено майно аптеки № 78, що розташована в м. Тернополі по вул. Руська, 23. Оскільки законодавство, яке діяло на момент виникнення такого права власності, в тому числі Цивільний кодекс Української PCP, не передбачало обов`язкової його реєстрації, - державна реєстрація права комунальної власності Тернопільської обласної Ради народних депутатів на майно аптеки №78 у м. Тернополі по вул. Руська, 23 проведена не була.

Разом з тим, 15.03.2007 відповідачем у справі було прийняте рішення про оформлення у комунальну власність приміщення аптеки по АДРЕСА_1 . В подальшому, 18.04.2007, Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 на приміщення аптеки за адресою АДРЕСА_1 площею 634,3 кв. м. На переконання позивача, відповідачем у справі було оформлене право власності на майно, яке вже мало власника, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.07.2019 у справі №921/105/19 за позовом Тернопільської обласної ради до Тернопільської міської ради про визнання права власності, в якому судом зазначено, що законодавство, яке діяло на момент виникнення такого права власності, у тому числі Цивільний кодекс Української PCP, не передбачало обов`язкової його реєстрації, державна реєстрація права комунальної власності Тернопільської обласної Ради народних депутатів на майно аптеки №78 у м. Тернопіль по вул. Руська, 23 не була проведена, що в свою чергу - не позбавляє його такого права та не суперечить частині четвертій статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Позивач зазначає, що її прийнято на посаду провідного бухгалтера Комунального підприємства Тернопільської обласної ради «Тернопільська обласна аптека №78» з 27.12.2018, однак згідно наказу №1-п від 01.06.2021 роботу аптеки призупинено у зв`язку з проведенням виконавчих дій і як наслідок не допуску позивача до свого робочого місця, а починаючи з 01.06.2021 – позивач у справі не отримує заробітної плати.

За наведених обставин позивач вважає, що прийняте відповідачем оскаржуване рішення у 2007 році про оформлення у комунальну власність приміщення аптеки по вул. Руська 23 у м. Тернополі, є протиправним, а тому підлягає скасуванню, оскільки впливає на умови праці позивача.

Вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі, розглянувши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої КАС України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України визначає публічно-правовий спір, зокрема, як спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.

Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджуваних порушень прав чи інтересів.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

Суд наголошує, що юрисдикційність відповідного спору потрібно визначати так, щоб унеможливити повторне звернення особи до суду іншої юрисдикції після відповідного коригування позовних вимог та формування іншого складу учасників справи.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №727/10968/17, від 03 квітня 2019 року у справі №727/1002/17, від 07 серпня 2019 року у справі №200/16168/17 (2-а/200/1186/17) від 18 вересня 2019 року у справі №826/14632/17 та інші).

Так, судом касаційної інстанції зазначалося, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Під час визначення предметної юрисдикції справ слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Під справою адміністративної юрисдикції розуміють переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб`єктами правовідносин, у яких хоча б один з них законодавчо уповноважений приймати рішення, надсилати приписи, давати вказівки, обов`язкові до виконання іншими учасниками правовідносин (постанова Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №826/1756/15).

Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі №926/4643/16 підкреслює, що у справах в яких орган державної влади не здійснює владних управлінських функцій, а в основі цього спору лежать організаційні та майнові відносини, що склалися між відповідними суб`єктами щодо певного об`єкта державної власності, то й спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Приватноправові ж відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до способів захисту цивільних прав та інтересів належить у тому числі і визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Судом встановлено, позивача – ОСОБА_1 , згідно наказу Тернопільської аптеки №37-к від 26.12.2018 прийнято на посаду провідного бухгалтера Комунального підприємства Тернопільської обласної ради «Тернопільська обласна аптека №78» з 27.12.2018.

Як самостійно зазначає позивач у позовній заяві, предметом спору у даній справі є правовідносини, які стосуються відновлення порушеного права позивача, як працівника Тернопільської аптеки №78, за захистом якого вона звернулась із даним позовом в суд, оскільки вважає, що оскаржуваним рішенням порушено її право на працю, так як приміщення аптеки протиправно (на переконання позивача) відчужено відповідачем, що вплинуло на «блокування роботи» підприємства з 01.06.2021 та, як наслідок, на не допуск її до робочого місяця та виплати заробітної плати та позбавляє її правових гарантій збереження робочих місць.

За наведених обставин, суд робить висновок, що позивач не погоджується не із самим по собі рішенням відповідача, а із тим, що за наслідками такого рішення порушено її трудові права, як працівника підприємства.

Згідно з частиною першою статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд наголошує, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень, дій чи бездіяльності є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Основним законом, що регулює спірні правовідносини є Кодекс Законів про Працю України. Крім того, позивач не є державним службовцем, присягу не складала, а отже не перебуває на публічній службі.

Частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За наведених обставин, оскільки даний спір виник у зв`язку з можливим не дотриманням/порушенням прав працівника комунального підприємства через певні дії Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, то цей спір є трудовим та віднесений до цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Згідно з пунктом шостим статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

З огляду на викладене, суд роз`яснює позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

Керуючись статтями 170, 241, 248 КАС України, суддя

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкриті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії.

Копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Згідно із частиною другою статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Мірінович У.А.