Рішення № 100893351, 08.11.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/12212/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Костенко Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Горішньоплавнівського міського відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

04.10.2021 ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач, боржник) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Горішньоплавнівського міського відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) (надалі також - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Горішньоплавнівського міського відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) Ковтун Н.А. від 21.09.2021 ВП51471927 про накладення штрафу у розмірі 87333,13 грн.

В обґрунтування позову зазначалось, що постановою старшого державного виконавця Горішньоплавнівського міського відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) Ковтун Н.А. від 21.09.2021 за виконавчим провадженням №51471927 накладено на ОСОБА_1 , штраф у розмірі 50 % суми заборгованості за три роки, що складає 87333,13 грн. Позивач вважає, що оскільки заборгованість щодо сплати аліментів утворилась до 2018 року, а відповідальність у формі штрафу за несплату аліментів, яка передбачена абз. 3 ч. 14 ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження", запроваджена лише 28.08.2018, державний виконавець не мав права застосовувати ч. 14 ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження", а саме накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів, оскільки такі дії суперечать принципу, закріпленому в ст. 58 Конституції України. Позивач вважає оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки застосування штрафу з урахуванням внесених до Закону України "Про виконавче провадження" змін, можливо лише до заборгованості, яка виникає після 28.08.2018 року.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 позовну заяву залишено без руху.

13.10.2021 представник позивача усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

03.11.2021 до суду надійшли матеріали виконавчого провадження №51471927.

Відповідач правом подати відзив не скористався.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що на виконанні в Горішньоплавнівському міському відділі державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) перебуває виконавче провадження №51471927 з примусового виконання виконавчого листа від 03.06.2013 №524/6590/13 виданого Автозаводським районним судом м.Кременчука Полтавської області, про стягнення з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячного до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30% прожиткового мінімуму, визначеного для дити відповідного віку починаючи з 29.07.2013 (а.с.122).

21.09.2021 старшим державним виконавцем Горішньоплавнівського міського відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) Ковтун Н.А. прийнято постанову у виконавчому провадженні №51471927 про накладення на ОСОБА_1 штрафу, якою накладено на боржника штраф на користь стягувача ( ОСОБА_2 ) у розмірі 87333,13 грн, що становить 50% від загальної суми боргу зі сплати аліментів 174666,27 грн (а.с.7, 69).

Позивач, не погодившись з правомірністю накладення штрафу, звернувся з даним позовом до суду.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За приписами частин другої та третьої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 195 Сімейного кодексу України встановлено, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.

Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості.

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Правові та організаційні засади щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначає Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII, підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною 1 статті 5 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Положеннями частини 1 статті 13 Закону № 1404-VIII передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 3 статті 71 Закону №1404-VIII визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

28.08.2018 року набрав чинності Закон України від 03.07.2018 року № 2475-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" (далі - Закон №2475-VIII).

Відповідно до Закону № 2475-VIII частина 4 ст. 11 Закону № 1404-VIII "Про виконавче провадження" викладена в такій редакції - «Строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев`ятої, частиною 14 статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання».

Крім того, Законом № 2475-VIII статтю 71 Закону № 1404-VIII доповнено частиною 14 наступного змісту:

«За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу».

Враховуючи зміни, які були внесені до Закону України "Про виконавче провадження", з 28.08.2018 року Законом України "Про виконавче провадження" встановлено строк обчислення державним виконавцем заборгованості зі сплати аліментів (заборгованість за один рік, заборгованість за два роки, заборгованість за три роки, тощо) саме для застосування заходів, передбачених ч. 14 ст. 71 Закону № 1404-VIII, і цей строк обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.

Пунктом 8 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5, визначено, що виконавець накладає на боржника штраф у розмірі та у випадках, визначених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону.

Постанова про накладення штрафу оформлюється відповідно до вимог пункту 7 розділу I цієї Інструкції та містить відомості про розмір заборгованості, яка утворилася з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, та суму штрафу.

Отже, нормами Закону № 2475-VIII, який набрав чинності 28.08.2018, посилено відповідальність за несвоєчасну сплату аліментів, зокрема, запроваджено нарахування штрафів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за рік (20% від суми несплачених аліментів), за два роки (30% від суми несплачених аліментів), за три роки (50% від суми несплачених аліментів).

Як вбачається з матеріалів справи, постановою старшого державного виконавця Горішньоплавнівського міського відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) Ковтун Н.А. від 21.09.2021 у виконавчому провадженні №51471927 накладено на ОСОБА_1 штраф у розмірі 87333,13 грн. (а.с. 7, 69).

З аналізу вищенаведених норм Закону №1404-VІІІ, суд вважає за необхідне зазначити, що у зв`язку зі змінами до Закону "Про виконавче провадження", з 28.08.2018 року державний виконавець має право прийняти рішення про накладення на боржника штрафу у зв`язку з несплатою аліментів, оскільки на день прийняття оскаржуваного рішення позивач мав непогашену заборгованість зі сплати аліментів.

Таким чином, доводи позивача про те, що ч.14 ст. 71 Закону №1404-VIII (в редакції, чинній з 28.08.2018) не поширює свою дію на заборгованість по аліментах, яка утворилась до вказаної дати, виходячи з дії законів в часі, суд вважає їх безпідставними, оскільки для застосування державним виконавцем заходів, визначених абз.3 ч.14 ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження", визначальним є сам факт наявності заборгованості на момент прийняття оскаржуваної постанови, а не період, за який вона виникла та про який зазначає позивач.

Суд зазначає, що дата виникнення заборгованості зі сплати аліментів не впливає на можливість застосування штрафу до позивача, проте визначальним для вирішення справи є встановлення наявності такої заборгованості на час винесення постанови про накладення штрафу, тобто в даному випадку така заборгованість повинна існувати на час прийняття рішення про накладення на боржника штрафу, розмір, який впливає на визначення суми штрафу, а саме 21.09.2021.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 24.11.2020 у справі №620/517/20.

Матеріали справи свідчать та не спростовується позивачем, що станом на 21.09.2021 борг зі сплати аліментів за позивачем існував та його розмір складав 174666,27 грн.

Щодо посилання позивача на статтю 58 Конституції України суд зазначає наступне.

У рішенні від 09.02.1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України дійшов висновку, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

На час прийняття державним виконавцем спірної постанови, пункти 3, 12 статті 27 закону України від 03.07.2018 №2475-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" у встановленому порядку не визнані такими, що не відповідають Конституції України.

Навпаки, Законом чітко визначено, що строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених частиною 14 статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, а тому відповідачем правомірно винесено оскаржувану постанову та накладено на позивача штраф за несплату аліментів, яка передбачена абз. 3 ч. 14 ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження", у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваної постанови діяв в межах повноважень та відповідно до чинного законодавства України, тому позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Суд звернув увагу, що в оскаржуваній постанові від 21.09.2021 старшим державним виконавцем Горішньоплавнівського міського відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) Ковтун Н.А. допущено описку в частині зазначення номеру статті Закону України "Про виконавче провадження", а саме: замість ст. 71 зазначено ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження".

Разом з тим, вказана описка жодним чином не впливає на правомірність прийняття оскаржуваної постанови.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні позову, судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Горішньоплавнівського міського відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) (вул. Миру, 15, Горішні Плавні, Полтавська область, код ЄДРПОУ 34739122) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Г.В. Костенко