Вирок № 100890984, 08.11.2021, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/5305/21

провадження №1-кп/619/391/21

ВИРОК

іменем України

08 листопада 2021 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області у складіголовуючого - суддіБолибока Є.А.за участю:секретаря судового засіданняЛоманової І.А. розглянув у відкритому судовому засіданнікримінальне провадження № 12020220490000519 від 04.02.2020 за обвинуваченням: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Балаклея Харківської області, громадянина України, освіта середня технічна, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості;у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 246 КК України, за участю сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження: прокурораСердюк К.В. представника потерпілогоМухи А.І. обвинуваченогоОСОБА_1 .

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

03 лютого 2020 року ОСОБА_1 , усвідомлюючи протиправний та суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи тяжкі наслідки довкіллю, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення, порушуючи порядок охорони, раціонального використання і відтворення лісу як важливого елементу природного середовища, маючи умисел на незаконну порубку дерев, вступив в попередню змову, спрямовану на незаконну порубку дерев, з невстановленим чоловіком на ім`я ОСОБА_2 , матеріали відносно якого виділені в окреме провадження. Відповідно до умов попередньої змови, ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 мали безпосередньо виконувати роботи з порубки і транспортування дерев.

Так, 04 лютого 2020 року приблизно о 08 год 00 хв ОСОБА_1 разом з невстановленим чоловіком на ім`я ОСОБА_2 , на автомобілі УАЗ р/н НОМЕР_1 , що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_3 , прибули в лісовий масив, а саме, у виділ № 4 кварталу № 144 Дергачівського лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», що розташований на території Дергачівського району Харківської області. Реалізуючи свій злочинний умисел, маючи при собі бензопилу «STIHL» МS362, а також ємкості з пальним, без спеціального на те дозволу, який посвідчується відповідним документом (лісорубним приписом, ордером), виданим уповноваженим органом, порядок видачі якого передбачено Постановою КМУ № 761 від 23.05.2007 «Про врегулювання питань щодо спеціального використання лісових ресурсів». Перебуваючи на вказаній ділянці місцевості, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправний і суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання відповідних наслідків і свідомо бажаючи їх настання, за допомогою вказаної бензинової пилки, шляхом повного відокремлення стовбура від кореня у спосіб спилювання, ОСОБА_1 з невстановленим чоловіком на ім`я ОСОБА_2 , здійснили незаконну порубку двох сиро ростучих дерев породи «ДУБ» діаметром в корі біля шийки кореня: 32 см і 62 см. Після чого, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , знаходячись у тому самому місці, разом з розпиляв вищевказані дерева на колоди деревини для зручності транспортування.

В подальшому ОСОБА_1 і ОСОБА_2 були виявлені на місці лісничим Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» ОСОБА_4 на місці вчинення злочину.

Вказаними незаконними діями ОСОБА_1 заподіяв державі в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» істотну шкоду в розмірі 23960,22 грн.

Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Дії обвинуваченого ОСОБА_1 , які виразилися у незаконній порубці дерев у лісах, що заподіяла істотну шкоду, вчиненій за попередньою змовою групою осіб, суд кваліфікує за ч. 2 ст. 246 КК України.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, підтвердив факти і обставини його вчинення, так як це зазначено вище.

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів по справі, щодо тих обставин, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності його позиції немає, останньому роз`яснено, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

З урахуванням вимог ч. 4 ст. 349 КПК України суд обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, які характеризують його особу. Вина обвинуваченого у вчиненні вище зазначених кримінальних правопорушень доведена в повному обсязі і підтверджується доказами, які є в матеріалах кримінального провадження, і обвинуваченим не оспорюються.

Повно, всесторонньо, об`єктивно проаналізувавши й оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення обвинувального вироку у даному кримінальному провадженні, враховуючи, що дане провадження в цілому є справедливим, порушень кримінального процесуального закону під час досудового розслідування допущено не було, та дотримуючись загальних засад кримінального провадження, суд дійшов висновку про обґрунтованість висунутого проти обвинуваченого ОСОБА_1 обвинувачення та доведеність стороною обвинувачення у ході судового розгляду його винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, – на потерпілого.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною 5 ст. 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява №39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n.161, Series А заява №25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин кримінальних правопорушень, добровільності та істинності його позиції.

Жодних розумних сумнівів щодо доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення у суду немає та будь-які належні, допустимі і достовірні докази на спростування вищевказаного відсутні, жодних клопотань з цього приводу стороною захисту не заявлялося.

Отже, вина обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 246 КК України, доведена в повному обсязі і підтверджується доказами, які є в матеріалах кримінального провадження, і обвинуваченим не оспорюються.

Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612км18) вказав, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України щире каяття обвинуваченого ОСОБА_1 визнається судом обставиною, яка пом`якшує його покарання.

Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_1 , судом не встановлено.

Мотиви призначення покарання.

Вивченням даних про особу ОСОБА_1 встановлено, що він є таким, що не має судимості, на обліку у лікаря психіатра і нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно.

Положеннями статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

Згідно з ч. 6 ст. 368 КПК України обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 лютого 2018 року (справа № 634/609/15-к, провадження № 51-658 км17) зазначив, що підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

За таких обставин справи, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, обставини, які пом`якшують покарання, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 246 КК України у виді позбавлення волі в межах санкції частини цієї статті.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, він ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Враховуючи характер суспільно-небезпечного діяння, дані про особу обвинуваченого, можливість виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання, суд дійшов висновку про звільнення від відбування покарання з іспитовим строком та застосовує ст. 75 КК України. На період іспитового строку суд покладає на нього обов`язки, передбачені ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Харкова від 24 лютого 2020 року (справа № 953/2919/20, провадження № 1-кс/953/1757/20) було накладено арешт на автомобіль «УАЗ» р/н НОМЕР_1 , бензопилу ТМ «STIHL» model MS362 power 3,9 kw, каністри у кількості 2 шт.

Тоді як, відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 100 КПК України речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, повертаються власнику (законному володільцю).

Фактичні обставини справи та формулювання обвинувачення, які викладені в обвинувальному акті, не містять даних про те, що арештований автомобіль «УАЗ» р/н НОМЕР_1 був використаний як засіб чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберіг на собі його сліди.

Отже, стороною обвинувачення щодо вказаного майна не доведені обставини, які відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 91 КПК України підлягають доказуванню.

На підставі викладеного автомобіль «УАЗ» р/н НОМЕР_1 , який був арештований відповідно до ухвали слідчого судді, підлягає поверненню власнику (законному володільцю).

З огляду на зазначене та відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд скасовує арешт вказаного автомобіля.

Відповідно до п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. При цьому: гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю).

З огляду на те, що арештовані бензопила ТМ «STIHL» model MS362 power 3,9 kw та каністри у кількості 2 шт використовувалися як засоби та знаряддя вчинення кримінального правопорушення, то вонипідлягають конфіскації.

Відповідно до статей 124, 126 КПК України, суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів.

З урахуванням вимог статей 176, 177, 377 КПК України у суду відсутні підстави для обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 368-371, 373-376, 392, 395 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_1 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 246 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнити від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку в 2 (два) роки не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

У відповідності зі ст. 76 КК України на період іспитового строку покласти на ОСОБА_1 такі обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Арешт майна, застосований відповідно до ухвали слідчого судді Київського районного суду міста Харкова від 24 лютого 2020 року (справа № 953/2919/20, провадження № 1-кс/953/1757/20) в частині автомобіля «УАЗ» р/н НОМЕР_1 , - скасувати.

Речові докази:

- автомобіль «УАЗ» р/н НОМЕР_1 , який зберігається на території Київського ВП ГУНП в Харківській області за адресою: м. Харків, вул. Алчевських, 49, - повернути власнику (законному володільцю);

- бензопилу ТМ «STIHL» model MS362 power 3,9 kw та каністри у кількості 2 шт - конфіскувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати за проведення в Харківському НДІСЕ ім. засл. проф. М.С.Бокаріуса експертизи № 5654 від 25.03.2020018 у розмірі 3268,80 грн.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя Є. А. Болибок