Рішення № 100890976, 04.11.2021, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/4834/21

провадження №2/619/1604/21

Заочне рішення

іменем України

04 листопада 2021 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області

в складі: головуючого судді Кононихіної Н.Ю.

за участю секретаря судового засідання Мєщан І.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (в порядку суброгації).

встановив:

Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» звернулося до Дергачівського районного суду Харківської області з позовною заявою, згідно якої, представник позивача просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 суми в якості страхового відшкодування у розмірі 20 058, 72 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 13 березня 2020 року між АТ «Страхова компанія «Країна» та ТОВ «КМС Логістика» було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № УА/215785, предметом якого є страхування автомобіля «МERCEDES-BENZ 818», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

22.10.2020 на 48 км +420 м А/д Київ-Харків-Довжанський трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля «МERCEDES-BENZ 818», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «МАN 25/285», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04.02.2021 у справі №359/188/21 відповідача було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

23.10.2020 до позивача звернувся потерпілий з заявою про пошкодження транспортного засобу в зв`язку з дорожньо-транспортною подією, яка є страховим випадком відповідно до умов договору.

Позивач на підставі страхового акту, розрахунку суми страхового відшкодування до нього та виходячи з рахунку СТО здійснив виплату страхового відшкодування на користь потерпілого в розмірі 81 480, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 18461 від 19.02.2021.

Позивач звернувся до Страхової компанії відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування. Остання здійснила виплату відшкодування в межах ліміту відповідальності, а саме: у розмірі 61 421, 28 грн.

На теперішній час залишається несплаченою різниця між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу та сумою франшизи, а саме: 20 058, 72 грн.

На адресу відповідача було направлено претензію щодо виплати суми (різниці) страхового відшкодування.

Зазначена вимога була проігнорована, та жодних дій спрямованих на врегулювання даного питання в досудовому порядку з боку відповідача не було здійснено.

Оскільки відповідач не виконав свої зобов`язання щодо відшкодування різниця між реальними збитками і відновлюваним ремонтом та франшизи, це призвело до порушення прав позивача на відшкодування шкоди.

Станом на 21.09.2021 сума страхового відшкодування відповідачем не погашена.

Станом на 21.09.2021 загальна сума страхового відшкодування становить 20 058, 72 грн.

Ухвалою суду провадження по справі відкрито за правилами спрощеного провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав суду заяву, в якій підтримує позовні вимоги у повному обсязі, просить їх задовольнити та справу розглядати за його відсутності з постановленням заочного рішення.

Частиною 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, повідомлявся про час і місце розгляду справи належним чином. В справі мається поштове повідомлення про неможливість вручення судової повістки, т.я. адресат відсутній за вказаною адресою, тому судовий виклик за закінченням терміну зберігання повернуто поштовим відділенням на адресу суду. Про поважні причини неотримання судових повісток та про причини неявки відповідач суду не повідомив, відзив на позов не подав. Таким чином, суд вважає, що відповідач ухиляється від явки в суд, тому справу можливо розглянути за його відсутності в заочному судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

З урахуванням викладеного, вважається, що судовий виклик відповідачу вручений належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Так як, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання та не подав відзив, а представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи, то відповідно до ч.1 ст.281 ЦПК України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши письмові докази та матеріали справи вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд приходить до висновку про те, що надані позивачем у справі докази є належними та допустимими.

Судом було достовірно встановлено, що 13 березня 2020 року між АТ «Страхова компанія «Країна» та ТОВ «КМС Логістика» було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № УА/215785, предметом якого є страхування автомобіля «МERCEDES-BENZ 818», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

22.10.2020 на 48 км +420 м А/д Київ-Харків-Довжанський трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля «МERCEDES-BENZ 818», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «МАN 25/285», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04.02.2021 у справі № 359/188/21 - ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності, за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, у зв`язку з примиренням винного з потерпілою на підставі ст. 46 КК України - звільнено. Кримінальне провадження № 12020110100001871, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.10.2020, за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України - закрито.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04.02.2021 у справі № 359/188/21 відповідача було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

23.10.2020 до позивача звернувся потерпілий з заявою про пошкодження транспортного засобу в зв`язку з дорожньо-транспортною подією, яка є страховим випадком відповідно до умов договору.

Позивач на підставі страхового акту, розрахунку суми страхового відшкодування до нього та виходячи з рахунку СТО здійснив виплату страхового відшкодування на користь потерпілого в розмірі 81 480, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 18461 від 19.02.2021.

Позивач звернувся до Страхової компанії відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування. Остання здійснила виплату відшкодування в межах ліміту відповідальності, а саме: у розмірі 61 421, 28 грн.

На теперішній час залишається несплаченою різниця між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу та сумою франшизи, а саме: 20 058, 72 грн.

29.06.2021 на адресу відповідача було направлено претензію щодо виплати суми (різниці) страхового відшкодування.

Зазначена вимога була проігнорована, та жодних дій спрямованих на врегулювання даного питання в досудовому порядку з боку відповідача не було здійснено.

Оскільки відповідач не виконав свої зобов`язання щодо відшкодування різниця між реальними збитками і відновлюваним ремонтом та франшизи, це призвело до порушення прав позивача на відшкодування шкоди.

Станом на 21.09.2021 сума страхового відшкодування відповідачем не погашена.

Станом на 21.09.2021 загальна сума страхового відшкодування становить 20 058, 72 грн.

Згідно з положеннями частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із частинами першою та другою статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За загальним правилом майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з вимогами статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За правилом пункту 1 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За змістом статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Стаття 1191 Цивільного кодексу України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 Цивільного кодексу України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Згідно зі статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).

Позивач (який є страховиком потерпілої особи) виконав свої зобов`язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі.

У зв`язку з виплатою позивачем страхового відшкодування, до нього (як до страховика потерпілої особи) перейшло право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв`язку із завданням шкоди відповідачем, в порядку суброгації.

Відносини ж між відповідачем та його страховиком (ПАТ «НАСК «ОРАНТА») регулюються умовами, визначеними у договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та правилами статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до пункту 22.1. статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі статтею 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Таким чином, страховик відповідача виконав свої зобов`язання, відшкодувавши витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням його зносу.

Відповідно до статті 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

За вказаних обставин, різницю між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, повинна сплачувати особа, з вини якої настав страховий випадок, оскільки в цьому випадку у страховика відповідача не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме з відповідача на користь позивача стягуються витрати по оплаті судового збору у розмірі 2270 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

На підставі статей 979, 993, 1166, 1187, 1188, 1192, 1194 ЦК України, керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 354 ЦПК України, статті 27 Закону України «Про страхування», статей 22, 28, т29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» суд,

ухвалив:

Позов Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» суму в якості страхового відшкодування у розмірі 20 058,72 грн (двадцять тисяч п`ятдесят вісім гривень 72 копійки) та судові витрати на судовий збір у розмірі 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесятгривень 00 копійок).

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України - протягом 30 днів безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування (ім`я) сторін:

позивач: Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна», місце знаходження: 04176, м. Київ, вул. Електриків, буд. 29-А, код ЄДРПОУ 20842474;

відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Н. Ю. Кононихіна