Рішення № 100889534, 28.10.2021, Томаківський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 195/1505/21

2/195/327/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р АЇ Н И

28.10.2021 року с-ще Томаківка Дніпропетровської області

Томаківський районний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Омеко М.В., при секретарі Мартиновій Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-ще Томаківка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, офіс Генерального прокурора, Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

30.08.2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Міністерства оборони України, офіс Генерального прокурора, Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, про відшкодування моральної шкоди,та просить суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу відшкодування моральної шкоди у сумі 500 000 (п`ятсот тисяч гривень 00 копійок) та просить стягнути витрати на правову допомогу, які вона понесла у зв`язку зі зверненням до суду, обґрунтовуючи наступним.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , являється сином позивача, який проходив військову службу у складі 25-ї повітряно-десантної бригади Збройних Сил України Повітряних Сил ЗСУ..

Він був направлений до зони проведення антитерористичної операції для виконання своїх службових обов`язків та загинув внаслідок падіння літака, що сталося внаслідок неналежного виконання командуванням ЗСУ своїх посадових обов`язків, нехтування якими призвело до трагедії - загибелі людей у загальній кількості 49 осіб.

17 червня 2014 року було розпочато кримінальне провадження Генеральною прокуратурою України за фактом службової недбалості, що призвела до загибелі 49 військовослужбовців та знищення військової техніки і майна внаслідок аварії літака Іл-76№ НОМЕР_3, яке мало місце ІНФОРМАЦІЯ_2.

18 листопада 2014 року Генеральною Прокуратурою України було повідомлено начальнику штабу першому заступнику керівника АТО генерал майору ОСОБА_3 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення ,передбаченого ч.3 ст. 425 КК України, а саме недбалому ставленні військової службової особи до служби, що спричинило тяжкі наслідки, вчинене в бойовій обстановці.

27 березня 2017 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області ОСОБА_3 було визнано винним у скоєні злочину за ч.3 ст. 425 КК України та засуджено до 7 років позбавлення волі.

11 грудня 2020 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.03.2017 року залишено без змін.

21 травня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду було винесено постанову, якою вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.03.2017 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11.12.2021 року скасовано, кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю складу злочину у діянні ОСОБА_3 .

Проте позивач вважає, що позицією Верховного Суду було спаплюжено не тільки очікування родичів жертв встановлення часткової справедливості, але й Закон, Конституцію та усі демократичні засади суспільства у цілому. Адже відповідно до ч.3 ст. 42 КК України ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.

Адже направлення військового транспортного літака з громадянами України на борту у місце, де його буде достовірно знищено разом з людьми є нічим іншим окрім, як створення реальної та неминучої загрози загибелі людей.

Позивач в своїй позовній заяві вказує на те, що смерть 49 людей знаходиться у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з бездумними діями посадових осіб армії, зокрема ОСОБА_3 .. При цьому кожен з людей, хто втратив рідного під час падіння літака, розуміє що той час мало місце саме збройне протистояння між Україною та Росією і кожен військовий в зоні АТО постійно знаходився під ризиком порання або загибелі.

Проте втрата рідного, що віддав своє життя за рідну країну це одне, а безглузда втрата рідної людини, через те, що керівництву армії не спало на думку здійснити зачистку терористів або скасувати політ взагалі, це зовсім інше.

Позивач зазначає, що після падіння літака та пережитого горя у неї була одна надія. На справедливість. Вона мала усі підстави сподіватися на гідне покарання усіх відповідальних за смерть рідної людини. Адже, нехтуючи своїми обов`язками та принципом збереження життя, ОСОБА_3 та інші керівники, допустили нічим не виправдану загибель людей.

З 2014 року по 2021 рік позивач перебувала у постійній напрузі, чекала від держави покарання винних осіб.

Після висновків Верховного Суду України життя позивача практично зруйновано, адже вона дійсно жила надією на притягнення винних до відповідальності. Адже Судом касаційної інстанції було встановлено факт неефективності досудового та судового розслідування, що було засновано на безвідповідальності ставленні до вчинення злочину та постраждалих осіб, зокрема позивача.

Тому позивач, ОСОБА_1 вважає, що саме ці обставини призвели до спричинення моральної шкоди, яка полягає у неналежному досудовому розслідуванні Генеральною прокуратурою України та неналежний розгляд кримінальної справи судами першої та другої інстанції підірвали її довіру до держави, вона втратила упевненість у завтрашнім дні.

А пережитий шок від того, що орган досудового слідства просто "злив" справу про загибель 49 людей викликав глибоку депресію в неї, втрату інтересу до життя.

Від душевних хвилювань і переживань вона втратила здатність займатися будь-якими звичними для життя справами, нормально спілкуватися з рідними, друзями, колегами та іншими людьми, під час спілкування з яким раніше почувала себе комфортно і впевнено.

Через пережите вона не може почувати себе у безпеці, а відчуття безкарності і безвідповідальності правоохоронних органів придає ще більшого дискомфорту.

На підставі чого вона і звернулась до суду з вказаними позовними вимогами, оскільки неякісне розслідування органом досудового слідства, свідоме допущення посадовими особами Міністерства оборони України загибелі рідної людини беззаперечно спричинили моральну шкоду їй, яку вона оцінює у суму 500 000,00 грн.

31.08.2021 року ухвалою Томаківського районного суду Дніпропетровської області було відкрито провадження по справі.

13.09.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від Головного управління Державної казначейської служби України у м,Києві, в якому просять відмовити в задоволені заявлених позовних вимог. Крім того вказують на те, що вони є неналежним відповідачем по даній справі.

16.09.2021 року на адресу суду надійшов відзив від Міністерства оборони України відповідно до якого просять суд відмовити задоволені заявлених позовним вимог через безпідставність.

20.09.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від офісу Генерального прокурора в якому просять суд відмовити в задоволені вимог позивача.

В судовому засіданні позивач та його представники підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник Міністерства оборони України та представник офісу Генерального прокурора в судовому засіданні заперечували проти заявлених позовних вимог, оскільки вважають їх необґрунтованими.

Заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, встановивши обставини справи і перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.

За вимогами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім спра

Відповідно до матеріалів справи, судом встановлено наступне.

Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 ОСОБА_1 є матір`юзагиблого ОСОБА_2 .

Крім цього судом встановлено, що слідчим відділом Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України 17.06.2014 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості щодо катастрофи ІНФОРМАЦІЯ_2 поблизу аеродрому м. Луганськ військово-транспортного літака Іл-76МД та загибелі 49 військовослужбовців Збройних Сил України і знищення військового майна.

За результатами розслідування 18.11.2014 повідомлено про підозру першому заступнику начальника Головного оперативного управління Генерального штабу Збройних Сил України генерал-майору ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 425 КК України, а саме в тому, що він будучи начальником штабу - першим заступником керівника АТО на території Донецької та Луганської областей, перебуваючи в бойовій обстановці, недбало поставився до виконання службових обов`язків, що призвело до незабезпечення належної ізоляції аеродрому м. Луганськ для прийняття літаків транспортної авіації і їх захисту від ураження наземними вогневими засобами противника, не припинення діяльність незаконних збройних груп (формувань) біля аеродрому м. Луганськ, що призвело до вчинення вказаного терористичного акту (за наявності реальної можливості, не вжито жодних заходів для запобігання вчиненню терористичного акту), загибелі 49 військовослужбовців Збройних Сил України, повного знищення літака Іл-76МД та іншого військового майна, яке знаходилося його борту, чим державі Україна завдано збитків на загальну суму 28 737 081 грн., тобто спричинило тяжкі наслідки.

Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області 27.03.2017 ухвалено обвинувальний вирок щодо ОСОБА_3 , якого визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 425 КК України, та призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі. Та стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 500 000 грн.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11.12.2020 стороні захисту та Міністерству оборони України відмовлено у задоволенні їх апеляційних скарг, вирок Павлоградського міськрайонного суду залишено без змін.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду 21.05.2021 ухвалив постанову у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_3 , якою рішення двох попередніх інстанцій скасовано, а кримінальне провадження закрито за відсутністю в діянні ОСОБА_3 складу злочину. Цивільний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду. Рішення є остаточним і оскарженню не підлягає.

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що на підставі встановлених судами фактичних обставин справи, їхній висновок про те, що ОСОБА_3 мав можливість запобігти терористичному акту, в результаті якого був збитий літак ІЛ-76-МД та загинуло 49 військовослужбовців Збройних Сил України, є неправильним.

Разом із тим, на думку колегії суддів Верховного Суду дії ОСОБА_3 відповідно до ст. 42 КК України не є кримінальним правопорушенням, оскільки вони були вчинені в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

Стаття 56 Конституція України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Нормативною основою для відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, є ст. 1176 ЦК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Положеннями ч. ч. 1-3 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах (ст. ст. 1173, 1174 ЦК України).

Згідно зі ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Аналогічні положення містяться у ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю прокурора, відшкодовується державою незалежно від його вини в порядку, визначеному законом.

Верховний Суд звернув увагу на те, що, хоча цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях і передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, позивач повинен довести, що протиправні дії вчинено саме тією особою, до якого пред`явлено позов (постанова від 10.06.2019 у справі № 591/5118/14-ц).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2020 у справі № 761/20966/17 та від 17.06.2020 № 757/34188/17-ц.

Згідно з ч. 3 ст. 12, ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Касаційним цивільним судом Верховного Суду у постанові від 22.12.2020, винесеній у справі № 686/24223/17 зазначено, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166, 1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Заподіяння моральної шкоди позивач обґрунтовує, зокрема неналежним досудовим розслідуванням кримінальної справи, у тому числі бездіяльністю органу досудового розслідування щодо непритягнення всіх винних службових осіб до кримінальної відповідальності.

При цьому представники позивача не вказали, про яких саме службових осіб йдеться, яких «належних» слідчих дій не проведено та чим підтверджується вказана теза, а відтак указане твердження є необґрунтованим.

Безпідставним є також твердження представників позивача про те, що «судом касаційної інстанції було встановлено факт неефективності досудового розслідування та судового розгляду, що було засновано на безвідповідальному ставленні до вчинення злочину та постраждалих осіб». У рішенні Верховного Суду подібні висновки відсутні.

Фрази про «неналежне досудове розслідування Генеральною прокуратурою України та неналежний розгляд кримінальної справи судами першої та другої інстанції…» так само є надуманими, так як не ґрунтуються на будь-яких доказах.

Обставини неналежного досудового розслідування, конкретні незаконні рішення, дії чи бездіяльність слідчого/прокурора не були зазначені представниками позивача з об`єктивних причини, а саме через те, що вони відсутні.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.02.1998 у справі «Кайя проти Туреччини», на яке посилаються заявники, зазначено, що обов`язок проведення розслідування не є обов`язком досягнення результату, це обов`язок вжити заходів.

У рішенні Верховного Суду так само не йдеться про допущену органом досудового розслідування бездіяльність або ж якісь незаконні дій, чи рішення Міністерства оборони України.

Посилання заявника на позицію Верховного Суду у справі № 585/724/19 є недоречним, так як обставини справ є кардинально різними, в указаній справі наявні численні докази, які підтверджують бездіяльність органу досудового розслідування (листи прокурорів, листи начальників структурних підрозділів ГУ МВС України в АР Крим, акти прокурорського реагування та рішення судів).

Крім того слід зазначити, що під час досудового розслідування від потерпілих та їх представників, у тому числі адвоката Погосяна В.Е., який є представником позивача, не надходило скарг на дії, рішення чи бездіяльність слідчого/прокурора, а також клопотань про проведення процесуальних дій, у задоволенні яких було б відмовлено. Потерпілими та їх представниками не оскаржувалися дії, рішення чи бездіяльність слідчого/прокурора до слідчого судді.

Під час судового розгляду та засідань судів апеляційної і касаційної інстанції потерпілі та їх представник адвокат Погосян В.Е. підтримували пред`явлене обвинувачення та не повідомляли про незаконні дії, рішення чи бездіяльність слідчого/прокурора.

Крім того, у позовній заяві не вказано, якими саме діями або бездіяльністю чи незаконними рішеннями прокурорів Офісу Генерального прокурора у кримінальному провадженні № 42014000000000517 їй завдано моральної шкоди.

Позивач належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 77-80 ЦПК України на підтвердження незаконності (протиправності) дій чи бездіяльності Офісу Генерального прокурора у кримінальному провадженні, спричинення їй моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними не надала, у зв`язку з чим не довела заподіяння їй такої шкоди Офісом Генерального прокурора.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Водночас, фактів вчинення посадовими особами органів Офісу Генерального прокурора будь-яких протиправних дій стосовно позивача, доказів протиправності дій у кримінальному провадженні № 42014000000000517 чи вчинення посадовими особами процесуальних дій, які б обмежували її права, позивачем не надано, наявність шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою при здійсненні посадовими особами своїх повноважень відсутня.

ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 42014000000000517 перебуває у статусі потерпілої.

Шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (ст. 1177 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. ст. 1173, 1174 ЦК України)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначено, що «держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення ст. 1177 ЦК України передбачають порядок відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідно з ч. 1 ст. 1207 цього ж Кодексу шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним ст. 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Положення ст. 1177 ЦК України встановлюють порядок відшкодування шкоди, завданої саме фізичній особі.

Разом з тим, механізм відшкодування шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, яка компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом, законодавчо не врегульований. Положення ст. 1177 ЦК України не є нормами прямої дії, які б регулювали відносини щодо відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок злочину. Умови та порядок відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок злочину, мають визначатися спеціальним законом. До прийняття такого закону про відшкодування державою шкоди відповідно до ст. 1177 ЦК України на підставі загальних правил відшкодування здійснюватись не може. Однак наразі Закону, що регулює відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення не з вини спеціального суб`єкта, Верховною Радою України не прийнято.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі 479/835/17, де суд касаційної інстанції, залишаючи без змін судові рішення, зазначив, що відмовляючи у задоволенні позову, суди на підставі належним чином оцінених доказів виходили з того, що законодавцем не прийнято відповідного законодавчого акта, який би встановлював умови і порядок відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Позивач належних та допустимих доказів незаконності (протиправності) дій чи бездіяльності Мінстерства Оборони України, Офісу Генерального прокурора у кримінальному провадженні, спричинення їй моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними не надав, у зв`язку з чим не довела заподіяння їй такої шкоди відповідачами.

Крім того, судом встановлено, що позивачем невірно вказано в позовній заяві відповідача, оскільки Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві не є належним відповідачем, стосовно здійснення безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідно ст.12 та ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 10,12,13,76,81,141,258,263-265,273 ЦПК України, 15,16, 1167, 1168, 1173-1177, 1200, 1207 ЦК України, -

ВИРІШИВ :

Відмовити в задоволені заявлених позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, офіс Генерального прокурора, Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, про відшкодування моральної шкоди.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо або через Томаківський районний суд Дніпропетровської області.

Суддя: М. В. Омеко