Рішення № 100887798, 08.11.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/4989/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати вчинити певні дії, -

ВИКЛАД ОБСТАВИН:

ОСОБА_1 (надалі позивач) звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області у відмові в призначенні мені пенсії на пільгових умовах за віком, згідно зі статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 12 серпня 2020 року на підставі пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на момент звернення за призначенням пенсії позивачка досягла віку 50 років та мала загальний страховий стаж понад 28 рік, з яких більше ніж 10 років стаж на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, зайнятість у яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, а тому має право на призначення пільгової пенсії, проте ГУ ПФУ в Кіровоградській області відмовлено у призначенні пенсії про що листами від 30.03.2021 року та 28 липня 2021 повідомило позивача. Оскільки згідно рішення Конституційного суду від 23 січня 2020 року №1-р/2020 підлягає застосування статті 13 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'' в редакції, яка встановлює право на пільгову пенсію при досягненні 50 років і при стажі не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених посадах. Відповідно до вищевикладеного, позивач вважає протиправною бездіяльність в призначенні їй пенсії на пільговим умова згідно зі статтею 114 Закону України ''Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування''.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.09.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) відповідачу встановлено строк на подачу відзиву.

Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (надалі відповідач) не погоджуючись із позов подало відзив на позов. В обґрунтування якого зазначено, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії за розрахунком Управління Пенсійного фонду має страховий стаж роботи більше 28 років, у тому числі на пільгових умовах за списком № 2 згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - 10 років. Із посиланням на вимоги статті 5 Закону України ''Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування'' відповідач зазначає, що саме цим законом визначено регулювання відносин, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону, а тому у зв`язку з недосягненням позивачем на дату звернення за призначенням пенсії встановленого Законом України ''Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку - 55 років, Управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області ухвалено рішення про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком. Крім того відповідач просив суд зупинити провадження у даній справі.

Позивачем подано відповідь на відзив, у якій наведено посилання на практику Верховного Суду стосовного того, що відсутність атестації робочого місця не може ставить в залежність від зарахування до стажу періодів роботи на посадах, які дають право на призначення пільгової пенсії.

Стосовно клопотання про зупинення провадження у справі, суд дійшов висновку про відмові у його задоволенні, з огляду не відсутність обставин, які в об`єктивній дійсності перешкоджали розгляду даної справи.

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін), дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані докази, суд, -

В С Т А Н О В И В:

18 березня 2001 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась до відділу обслуговування громадян №5 управління обслуговування ГУ ПФУ в Кіровоградській області із заявою у якій зазначили про те, що вона має право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 згідно із Законом України ''Про пенсійне забезпечення'' та просила повідомити про порядок оформлення пенсії за віком на пільгових умовах та перелік документів, які їй необхідно подати відповідно до законодавства (а.с.3).

На дану заяву ГУ ФПУ в Кіровоградській області листом від 30.03.2021 року № 1631-1671/Д-02/8-1100/21 надано відповідь по окресленим у заяві питанням (а.с.4).

21.09.2021 року ОСОБА_1 подано заяву та документи про призначення пенсії разом із додатками, яку прийнято пенсійним органом 22.06.2021 за №182010. До заяви були надані: трудова книжка, довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, накази №126 від 22.12.1999, наказ №121 від 13.12.2004 (а.с.5).

Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області про відмову у призначенні пенсії від 29.06.2021 року №112850001897 відмовлено у призначення пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з недосягненням на день звернення віку 55 років (а.с.62).

Листом ГУ ДПФ в Кіровоградській області від 28.07.2021 року №1100-0303-8/32034 ''Про відмову в призначенні пенсії'' повідомлено про те, що страховий стаж становить 28 років 10 днів, періоди роботи з 01.04.1998 по 02.07.2002 та з 08.10.2002 по 15.09.2009 в ТОВ Світловодський завод ''Скло'' неможливо зарахувати до стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, оскільки документів про проведення атестації на відповідному робочому місці не надано, а тому підстав для призначення пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 114 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не має (а.с.6-7).

На час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 виповнилось 50 років.

За змістом рішення від 17 серпня 2020 року позивачка мала страховий стаж роботи 28 рік 10 днів, необхідний пільговий стаж відповідно до статті 114 Закону України ''Про загальнообов`язкове пенсійне страхування'' – 10 років. Водночас, пільговий стаж заявниці, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах відсутній, оскільки відсутня пільгова довідка з підприємства про періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу по Списку 2.

Як вказано у листі 28.07.2021 року №1100-0303-8/32034 ''Про відмову в призначенні пенсії'' відповідачем до страхового стажу не зараховані періоди роботи з 01.04.1998 по 02.07.2002 та з 08.10.2002 по 15.09.2009 в ТОВ Світловодський завод ''Скло'' неможливо зарахувати до стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, оскільки документів про проведення атестації на відповідному робочому місці не надано.

Отже відмова позивачу призначити пенсію на пільгових умовах обумовлена двома підставами, перша – не зарахований вищезазначений період до пільгового стажу, а друга – не досягнення позивачем 55 років.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно з яким «Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї».

За приписами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

У преамбул Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно із статтею 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Статтею 13 Закону № 1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.

У постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що «пенсія за віком» - це свого роду «державний депозит» (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.

Суд вважає, що зазначений правовий висновок необхідно розповсюдити також і на «пенсії за віком на пільгових умовах».

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

9 липня 2003 року було ухвалено Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV).

3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: 2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.

За конституційним поданням народних депутатів України Закон № 213-VIII перевірявся на відповідність Конституції України.

Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі N 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення 1-р/2020).

Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 покладено в основу позовних вимог (далі - Рішення № 1-р/2020).

Позивачка вважає, що за наявності необхідного стажу роботи та досягненням 50 років вона має право на пенсію на пільгових умовах. Натомість відповідач керується Законом № 1058-ІV (в редакції Закону №2148-VIII), за яким пенсійний вік становить 55 років.

Водночас Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.

Згідно із частиною першою статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що у рішенні від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).

З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Згідно із частиною першою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

У першому пункті резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).

У пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме:

застосуванню підлягають положення Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

У третьому пункті Рішення № 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинності Законом № 213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.

Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв`язку з ухваленням Закону № 213-VIII.

Суд наголошує, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.

Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.

У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України» вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, Суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.

Отже, враховуючи, що на виконання вимог пункту 5 статті 62, пункту 4 частини другої статті 63 Закону № 2136-VIII, Конституційним Судом не було закрито провадження у справі № 1-р/2020, відсутні підстави вважати, що у зв`язку із ухваленням Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017, втратили дію положення Закону № 1788-XII в частині регулювання прав на пільгову пенсію у період з 01.04.2015 року.

Проте положення пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 перешкоджають таким особам у реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VII.

З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.

Згідно із частиною 4 статті 7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

За такого правового регулювання та встановлених обставин суд доходить висновку, що пункт 2 частини другої статті 14, абзаци 2, 3 пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV за змістом і правовою природою є такими, що не відповідають Конституції України, тому Суд вирішує справу без застосування цих норм, а застосовує норми Конституції України к норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної в Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.

Так, у рішенні Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі №360/3611/20 зазначено про те, що колегія суддів, яка розглядала дану справу уважає за необхідне звернутись до Верховного Суду для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності цих положень Закону № 1058-IV. В відтак, у суду, який розглядає дану адміністративну справу відсутня необхідність також звертатись до Верховного Суду для вирішення питання про внесення відповідного подання.

Отже, відповідно до вищевикладеного, суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.

Відповідно до редакції абзацу б) статті 13 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'' працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:…жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Ураховуючи, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 28 років 10 днів, у тому числі на пільгових умовах за списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІ1 «Про пенсійне забезпечення», пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 10 років, суд дійшов висновку, що вона має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020.

Водночас, позивач у позові просить визнати протиправною бездіяльністю у відмові в призначенні пенсії. Суд вважає таких спосіб захисту помилковим, з огляду на таке.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.04.2018 року у справі №П/9901/137/18 (800/426/17), під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Натомість, як встановлено судом, відповідачем розглянуто заяву позивача від 22.06.2021 року про призначення пенсії, та вирішено відмовити в призначенні такої пенсії, а відтак, суд констатує про відсутність бездіяльності з боку відповідача. Натомість, враховуючи вищеописане, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права, в контексті даної справи, є визнання протиправної відмови ГУ ПФУ в Кіровоградській області, викладену в листі від 28.07.2021 року №1100-0303-8/32034 «Про відмову в призначенні пенсії».

Іще однією підставою для відмови призначити пільгову пенсію стало неврахування періоду з 01.04.1998 по 02.07.2002 та з 08.10.2002 по 15.09.2009 в ТОВ Світловодський завод ''Скло'' у зв`зку з неможливістю зарахувати до стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, оскільки документів про проведення атестації на відповідному робочому місці не надано.

У трудовій книжці НОМЕР_1 від 25.07.1988 року наявні такі записи:

- №5 від 01.04.1998 Завод ''Скло'' прийнята в склодільницю складальником шахти 2-го розрядку тимчасово. Робота складальника шахти дає право на пільгову пенсію, наказ №29-к від 01.04.95 р.;

- №6 від 30.06.1998 переведена складальником шахти постійно, наказ від 30.06.98 р.;

- №11 від 08.10.2002 прийнята в склодільницю складальником шахти 2 р. Робота дає право на пільгове пенсійне забезпечення, наказ №97 від 8.10.02 р.;

- №13 від 16.06.2009 звільнена за угодою сторін згідно ст.36 КЗпП України, наказ №72 від 15.06.2009.

Також позивачем долучено копію наказу ВАТ Світловодський завод ''Скло'' від 13.12.2004 року ''Про результати проведення атестації робочих місць згідно умов праці'' у якій за Списком 1 зазначена робота складальник скломаси (а.с.56) та копію наказу Світловодськогозаводу ''Скло'' від 22.12.1999 року №126 ''Про результати проведення атестації робочих місць згідно умов праці'' в якому до Списку 2 віднесено роботу на посаді складальник шахти (а.с.56-57).

Надаючи правову оцінку подібним правовідносини Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року №520/15025/16-а дійшла висновку про те, що особам, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 2. Суд констатує, що трудовий стаж за професією складальник скломаси була атестована.

Незважаючи на той факт, що атестація робочого місця пройшла лише у 1999 році, а позивач не змінювала свою роботу працюючи на посаді складальник, а також з огляду на те, що у записах в трудовій книжці позивача зазначено про те, що виконання роботи складальника дає право на пільгову пенсію, суд зазначає, що період роботи з 01.04.1998 по 02.07.2002 та з 08.10.2002 по 15.09.2009 слід зарахувати до стажу, який дає право на призначення пільгової пенсії за Списком 2.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У позовній заяві позивач просить зобов`язати відповідача призначити пенсію на пільгових умовах за Списком 2 з 12 серпня 2020 року.

Водночас варто зазначити, що спеціальне законодавство у сфері соціального захисту містить такі три норми.

Згідно зі статтею 87 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'' нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії. Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до статті 46 Закону України ''Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування'' нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Буквальне тлумачення наведених норм права дає підстави вважати, що ці норми стосуються вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ.

Отже, суд вважає, що норми статті 87 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'' та статті 46 Закону України ''Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування'' (щодо не обмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:

1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;

2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

Разом із цим до 22 січня 2021 року позивач не зверталась до Управління ПФУ щодо проведення перерахунку пенсії у зв`язку з зарахуванням до загального страхового стажу спірних періодів та не оскаржувала дії чи бездіяльність Управління ПФУ в Кіровоградській області.

У справі, що розглядається, позивач звернулася до суду з позовом у зв`язку із тим, що пенсійний орган відмовив у призначенні пільгової пенсії, право на призначення якої позивач набула з 12 серпня 2020 року (50 років).

Суд вважає, що, визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов`язувати з датою отримання саме листа ГУ ПФУ в Кіровоградській області,

-відповіді, листа-роз`яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку.

З матеріалів справи встановлено, що позивач дізналася про відмову у здійсненні перерахунку пенсії отримавши лист ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 17.02.2021 року (а.с.36). У зв`язку із цим 11 серпня 2021 року позивач звернулася до суду із цим позовом, що свідчить про дотримання встановленого статтею 122 КАС шестимісячного строку.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Верховний Суд України, зокрема у постанові від 10 грудня 2013 року (справа № 21-329а13), дійшов висновку, що положення статті 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" не підлягають застосуванню до заявлених позовних вимог, адже приписи цієї норми регулюють виплату за минулий час уже нарахованих пенсій, проте не виплачених з вини ПФУ.

Відповідно до частини 1 статті 83 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'' пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку:

а) пенсії за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності:

б) пенсії у разі втрати годувальника призначаються з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.

Як свідчать матеріали справи, право на призначення пенсії за віком позивач отримала 12 серпня 2020 року, натомість до пенсійного органу із заявою встановленого зразка із долученням до усіх необхідних документів лише 22.06.2021 року (а.с.44-45).

Суд констатує, що у матеріалах справи немає доказів наявності вини Управління ПФУ в Кіровоградській області щодо не призначення пенсії з дати досягнення позивачкою пенсійного віку – 12.08.2020 року до дня звернення позивачкою із заявою про призначення пенсії у зв`язку із зарахуванням до загального страхового стажу спірних періодів - до 22.06.2021 року, а тому суд дійшов висновку про зобов`язання призначити пенсію саме з дати звернення позивачки до пенсійного органу, з 22.06.2021 року.

Така позиція суду повністю узгоджується з правовим висновком Великої Палата Верховного Суду, викладеного у постанові від 4 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а. Так у цій постанові Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що припис частини другої статті 98 Закону № 1788-ХІІ щодо періоду, за який можливий перерахунок пенсії, встановлений державою з метою забезпечення юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі, керівництво й управління якою здійснює ПФУ (підпункт 2 пункту 4 Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280). Останній також здійснює ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення (підпункт 4 пункту 4 вказаного Положення), і у солідарній системі пенсійного забезпечення така ефективність розподілу за умови відсутності часових обмежень для перерахунку пенсій за минулі періоди на підставі нових документів, які подають пенсіонери, була би під загрозою.

Велика Палата Верховного Суду вже відзначала, що сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення не передбачає прямого взаємозв`язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та розміром пенсійних виплат. Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 814/779/17). Така пропорційність досягається, зокрема, можливістю отримати перерахунок пенсії за попередній період у разі подання до управління ПФУ нових документів, але за визначений частиною другою статті 98 Закону № 1788-ХІІ період.

З огляду на чітке і однозначне обмеження Закону України ''Про пенсійне забезпечення'' строку, за який можливе здійснення призначення пенсії, що матиме наслідок її нарахування за минулий період, легітимне очікування на такий перерахунок за весь період починаючи з 12 червня 2020 року, у позивачки не могло виникнути.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір у сумі 908 грн., тому розмір суми судового збору слід стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 143, 242-246, 250, 251, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградської області (вул. Соборна,7а, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009; код ЄДРПОУ 20632802) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову РІШЕННЯ

Іменем України

04 листопада 2021 року справа №340/4989/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградської області (вул. Соборна,7а, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009; код ЄДРПОУ 20632802) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати вчинити певні дії, -

ВИКЛАД ОБСТАВИН:

ОСОБА_1 (надалі позивач) звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області у відмові в призначенні мені пенсії на пільгових умовах за віком, згідно зі статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 12 серпня 2020 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.09.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) відповідачу встановлено строк на подачу відзиву.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на момент звернення за призначенням пенсії позивачка досягла віку 50 років та мала загальний страховий стаж понад 28 рік, з яких більше ніж 10 років стаж на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, зайнятість у яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, а тому має право на призначення пільгової пенсії, проте ГУ ПФУ в Кіровоградській області відмовлено у призначенні пенсії про що листами від 30.03.2021 року та 28 липня 2021 повідомило позивача. Оскільки згідно рішення Конституційного суду від 23 січня 2020 року №1-р/2020 підлягає застосування статті 13 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'' в редакції, яка встановлює право на пільгову пенсію при досягненні 50 років і при стаже не менше 20 ркоів, з них не менше 10 років на зазначених посадах. Відповідно до вищевикладеного, позивач вважає протиправною бездіяльність в призначенні їй пенсії на підльговим умова згідно зі статтею 114 Закону України ''Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування''.

Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (надалі відповідач) не погоджуючись із позов подало відзив на позов. В обґрунтування якого зазначено, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії за розрахунком Управління Пенсійного фонду має страховий стаж роботи більше і28 ріків, у тому числі на пільгових умовах за списком № 2 згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - 10 років. Із посиланням на вимоги статті 5 Закону України ''Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування'' відповідач зазначає, що саме цим законом визначено регулювання відносин, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону, а тому у зв`язку з недосягненням позивачем на дату звернення за призначенням пенсії встановленого Законом України ''Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування'' пенсійного віку - 55 років, Управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області ухвалено рішення про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком.

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін), дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані докази, суд, -

В С Т А Н О В И В:

18 березня 2001 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась до відділу обслуговування громадян №5 управління обслуговування ГУ ПФУ в Кіровоградській області із заявою у якій зазначили про те, що вона має право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 згідно із Законом України ''Про пенсійне забезпечення'' та просила повідомити про порядок оформлення пенсії за віком на пільгових умовах та перелік документів, які їй необхідно подати відповідно до законодавства (а.с.3).

На дану заяву ГУ ФПУ в Кіровоградській області листом від 30.03.2021 ркоу № 1631-1671/Д-02/8-1100/21 надано відповідь по окресленим у заяві питанням (а.с.4).

21.09.2021 року ОСОБА_1 подано заяву та документи про призначення пенсії разом із додатками, яку прийнято пенсійним органом 22.06.2021 за №182010. До заяви були надані: трудова книжка, довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, накази №126 від 22.12.1999, наказ №121 від 13.12.2004 (а.с.5).

Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області про відмову у призначенні пенсії від 29.06.2021 року №112850001897 відмовлено у призначення пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з недосягненням на день звернення віку 55 років (а.с.62).

Листом ГУ ДПФ в Кіровоградській області від 28.07.2021 року №1100-0303-8/32034 ''Про відмову в призначенні пенсії'' повідомлено про те, що страховий стаж становить 28 років 10 днів, періоди робоит з 01.04.1998 по 02.07.2002 та з 08.10.2002 по 15.09.2009 в ТОВ Світловодський завод ''Скло'' неможливо зарахувати достажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, оскільки документів про проведення атестації на відповідному робочому місці не надано, а тому підстав для призначення пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 114 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не має (а.с.6-7).

На час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 виповнилось 50 років.

За змістом рішення від 17 серпня 2020 року позивачка мала страховий стаж роботи 28 рік 10 днів, необхідний пільговий стаж відповідно до статті 114 Закону України ''Про загальнообов`язкове пенсійне страхування'' – 10 років. Водночас, пільговий стаж заявникі, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах відсутній, оскільки відсутня пільгова довідка з підприємства про періоди роботи, що зараховуються доспеціального стажу по Списку 2.

Як вказано у листі 28.07.2021 року №1100-0303-8/32034 ''Про відмову в призначенні пенсії'' відповідачем до страхового стажу не зараховані періоди роботи з 01.04.1998 по 02.07.2002 та з 08.10.2002 по 15.09.2009 в ТОВ Світловодський завод ''Скло'' неможливо зарахувати достажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, оскільки документів про проведення атестації на відповідному робочому місці не надано.

Отже відмова позивачу призначити пенсію на пільгових умовах обумовлена двома підставами, перша – не зарахований вищезазначений період до пільгового стажу, а друга – не досягнення позивачем 55 років.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно з яким «Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї».

За приписами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

У преамбулі Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно із статтею 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Статтею 13 Закону № 1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.

У постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що «пенсія за віком» - це свого роду «державний депозит» (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.

Суд вважає, що зазначений правовий висновок необхідно розповсюдити також і на «пенсії за віком на пільгових умовах».

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

9 липня 2003 року було ухвалено Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV).

3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: 2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.

За конституційним поданням народних депутатів України Закон № 213-VIII перевірявся на відповідність Конституції України.

Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі N 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення 1-р/2020).

Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 покладено в основу позовних вимог (далі - Рішення № 1-р/2020).

Позивачка вважає, що за наявності необхідного стажу роботи та досягненням 50 років вона має право на пенсію на пільгових умовах. Натомість відповідач керується Законом № 1058-ІV (в редакції Закону №2148-VIII), за яким пенсійний вік становить 55 років.

Водночас Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.

Згідно із частиною першою статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що у рішенні від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).

З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Згідно із частиною першою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

У першому пункті резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).

У пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме:

застосуванню підлягають положення Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

У третьому пункті Рішення № 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинності Законом № 213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.

Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв`язку з ухваленням Закону № 213-VIII.

Суд наголошує, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.

Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.

У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України» вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, Суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.

Отже, враховуючи, що на виконання вимог пункту 5 статті 62, пункту 4 частини другої статті 63 Закону № 2136-VIII, Конституційним Судом не було закрито провадження у справі № 1-р/2020, відсутні підстави вважати, що у зв`язку із ухваленням Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017, втратили дію положення Закону № 1788-XII в частині регулювання прав на пільгову пенсію у період з 01.04.2015 року.

Проте положення пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 перешкоджають таким особам у реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VII.

З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.

Згідно із частиною 4 статті 7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

За такого правового регулювання та встановлених обставин суд доходить висновку, що пункт 2 частини другої статті 114, абзаци 2, 3 пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV за змістом і правовою природою є такими, що не відповідають Конституції України, тому Суд вирішує справу без застосування цих норм, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної в Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.

Так, у рішенні Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі №360/3611/20 зазначено про те, що колегія суддів, яка розглядала дану справу уважає за необхідне звернутись до Верховного Суду для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності цих положень Закону № 1058-IV. В відтак, у суду, який розглядає дану адміністративну справу відсутня необхідність також звертатись до Верховного Суду для вирішення питання про внесення відповідного подання.

Отже, відповідно до вищевикладеного, суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.

Відповідно до редакції абзацу б) статті 13 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'' працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:…жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Ураховуючи, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 28 років 10 днів, у тому числі на пільгових умовах за списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІ1 «Про пенсійне забезпечення», пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 10 років, суд дійшов висновку, що вона має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020.

Водночас, позивач у позові просить визнати протиправною бездіялністю у відмові в призначенні пенсії. Суд вважає таких спосіб захисту помилковим, з огляду на таке.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.04.2018 року у справі №П/9901/137/18 (800/426/17), під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Натомість, як встановлено судом, відповідачем розглянуто заяву позивача від 22.06.2021 року про призначення пенсії, та вирішено відмовити в призначенні такої пенсії, а відтак, суд констатує про відсутність бездіяльності з боку відповідача. Натомість, враховуючи вищеописане, суд дійшов висновку, що нелаженим способом захисту порушеного права, в контексті даної справи, є визнання протиправної відмови ГУ ПФУ в Кіровоградській області, викладену в листі від 28.07.2021 року №1100-0303-8/32034 «Про відмову в призначенні пенсії».

Іще однією підставою для відмови призначити пільгову пенсію стало неврахування періоду з 01.04.1998 по 02.07.2002 та з 08.10.2002 по 15.09.2009 в ТОВ Світловодський завод ''Скло'' у зв`зку з неможливістю зарахувати до стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, оскільки документів про проведення атестації на відповідному робочому місці не надано.

У трудовій книжці НОМЕР_1 від 25.07.1988 року наявні такі записи:

- №5 від 01.04.1998 Завод ''Скло'' прийнята в склодільницю складальником шахти 2-го розрядку тимчасово. Робота складальника шахти дає право на пільгову пенсію, наказ №29-к від 01.04.95 р.;

- №6 від 30.06.1998 переведена складальником шахти постійно, наказ від 30.06.98 р.;

- №11 від 08.10.2002 прийнята в склодільницю складальником шахти 2 р. Робота дає право на пільгове пенсійне забезпечення, наказ №97 від 8.10.02 р.;

- №13 від 16.06.2009 звільненя за угодою сторін згідно ст.36 КЗпП України, наказ №72 від 15.06.2009.

Також позивачем долучено копію наказу ВАТ Світловодський завод ''Скло'' від 13.12.2004 року ''Про результати проведення атестації робочих місц згідно умов праці'' у якій за Списком 1 зазначена робота складальник скломаси (а.с.56) та копію наказу Світловодськогозаводу ''Скло'' від 22.12.1999 року №126 ''Про результати проведення атестації робочих місць згідно умов праці'' в якому до Списку 2 відносено роботу на посаді складальник шахти (а.с.56-57).

Надаючи правову оцінку подібним правовідносинм Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року №520/15025/16-а дийшла висновку про те, що особам, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, маюють право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 2. Суд констатує, що трудовий стаж за професією складальник скломаси була атестована.

Незважаючи на той факт, що атестація робочого місця пройшла лише у 1999 році, а позивач не змінювала свою роботу працюючи на посаді складальник, а також з огляду на те, що у записах в трудовій книжці позивача зазначено про те, що виконання роботи складальника дає право на пільгову пенсію, суд зазначає, що період роботи з 01.04.1998 по 02.07.2002 та з 08.10.2002 по 15.09.2009 слід зарахувати до стажу, який дає право на призначення пільгової пенсії за Списком 2.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У позовній заяві позивач просить зобов`язати відповідача призначити пенію на пільгових умовах за Списком 2 з 12 серпня 2020 року.

Водночас варто зазначити, що спеціальне законодавство у сфері соціального захисту містить такі три норми.

Згідно зі статтею 87 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'' нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії. Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до статті 46 Закону України ''Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування'' нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Буквальне тлумачення наведених норм права дає підстави вважати, що ці норми стосуються вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ.

Отже, суд вважає, що норми статті 87 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'' та статті 46 Закону України ''Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування'' (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:

1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;

2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

Разом із цим до 22 січня 2021 року позивач не зверталась до Управління ПФУ щодо проведення перерахунку пенсії у зв`язку з зарахуванням до загального страхового стажу спірних періодів та не оскаржувала дії чи бездіяльність Управління ПФУ в Кіровоградській області.

У справі, що розглядається, позивач звернулася до суду з позовом у зв`язку із тим, що пенсійний орган відмовив у призначенні пільгової пенсії, право на призначення якої позивач набула з 12 серпня 2020 року (50 років).

Суд вважає, що, визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов`язувати з датою отримання саме листа ГУ ПФУ в Кіровоградській області,

-відповіді, листа-роз`яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку.

З матеріалів справи встановлено, що позивач дізналася про відмову у здійсненні перерахунку пенсії отримавши лист ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 17.02.2021 року (а.с.36). У зв`язку із цим 11 серпня 2021 року позивач звернулася до суду із цим позовом, що свідчить про дотримання встановленого статтею 122 КАС шестимісячного строку.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Верховний Суд України, зокрема у постанові від 10 грудня 2013 року (справа № 21-329а13), дійшов висновку, що положення статті 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" не підлягають застосуванню до заявлених позовних вимог, адже приписи цієї норми регулюють виплату за минулий час уже нарахованих пенсій, проте не виплачених з вини ПФУ.

Відповідно до частини 1 статті 83 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'' пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку:

а) пенсії за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності:

б) пенсії у разі втрати годувальника призначаються з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.

Як свідчать матеріали справи, право на призначення пенсії за віком позивач отримала 12 серпня 2020 року, натомість до пенсійного органу із заявою встановленого зразка із долученням до усих необхідних документів лише 22.06.2021 року (а.с.44-45).

Суд констатує, що у матеріалах справи немає доказів наявності вини Управління ПФУ в Кіровоградській області щодо не призначення пенсії з дати досягнення позивачкою пенсіного віку – 12.08.2020 року до дня звернення позивачкою із заявою про призначення пенсії у зв`язку із зарахуванням до загального страхового стажу спірних періодів - до 22.06.2021 року, а тому суд дійшов висновку про зобов`язання призначити пенсію саме з дати звернення позивачки до пенсіного органу, з 22.06.2021 року.

Така позиція суду повністю узгоджується з правовим висновком Великої Палата Верховного Суду, викладеного у постанові від 4 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а. Так у цій постанові Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що припис частини другої статті 98 Закону № 1788-ХІІ щодо періоду, за який можливий перерахунок пенсії, встановлений державою з метою забезпечення юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі, керівництво й управління якою здійснює ПФУ (підпункт 2 пункту 4 Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280). Останній також здійснює ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення (підпункт 4 пункту 4 вказаного Положення), і у солідарній системі пенсійного забезпечення така ефективність розподілу за умови відсутності часових обмежень для перерахунку пенсій за минулі періоди на підставі нових документів, які подають пенсіонери, була би під загрозою.

Велика Палата Верховного Суду вже відзначала, що сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення не передбачає прямого взаємозв`язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та розміром пенсійних виплат. Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 814/779/17). Така пропорційність досягається, зокрема, можливістю отримати перерахунок пенсії за попередній період у разі подання до управління ПФУ нових документів, але за визначений частиною другою статті 98 Закону № 1788-ХІІ період.

З огляду на чітке і однозначне обмеження Закону України ''Про пенсійне забезпечення'' строку, за який можливе здійснення призначення пенсії, що матиме наслідок її нарахування за минулий період, легітимне очікування на такий перерахунок за весь період починаючи з 12 червня 2020 року, у позивачки не могло виникнути.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір у сумі 908 грн., тому розмір суми судового збору слід стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 143, 242-246, 250, 251, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградської області (вул. Соборна,7а, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009; код ЄДРПОУ 20632802) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградської області у призначення ОСОБА_1 пільгової пенсії, викладену листом від 28.07.2021 року №1100-0303-8/32034 "Про відмову в призначенні пенсії".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, зарахувавши до пільгового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії періоди з 01.04.1998 року по 02.07.2002 рік та з 08.10.2002 року по 15.09.2009 рік.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук