Ухвала суду № 100887413, 04.11.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

04 листопада 2021 року Справа № 320/2675/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Барчук Д.І.

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Кожушка В.Е.,

розглянувши в судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення заробітної плати за час затримки виплати,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Офісу Генерального прокурора України, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог, просить:

- стягнути з Офісу Генерального прокурора України на його користь середній заробіток за весь час його затримки по день фактичного розрахунку;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора України на його користь 100 000 грн. моральну шкоду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.08.2021 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу надати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням поважності причин його пропуску.

На виконання вимог ухвали позивачем надано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду разом із доказами хвороби.

В судовому засіданні 04.11.2021, представником відповідача заявлено клопотання про залишення позову без розгляду, у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав позивач дізнався 11.12.2020 під час виплати йому вихідної допомоги, проте з позовом до суду він звернувся лише 10.03.2021.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов до таких висновків.

Так, судом встановлено, що наказом Генерального прокурора № 1460ц від 13.11.2019 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення управління нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув`язнення, а також при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення та інших заходів примусового характеру, Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18 листопада 2019 року.

Під час розрахунку при звільненні, позивачу не виплачена вихідна допомога у розмірі середнього заробітку. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09.07.2020 № 320/2449/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 22.09.2020, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 належну йому до виплати вихідну допомогу при звільненні у розмірі 36785,00 грн.

Грошові кошти по рішенню суду позивачу виплачено 11.12.2020. Отже, у зв`язку із несвоєчасною виплатою вихідної допомоги, позивач вважає що Офіс Генерального прокурора повинен виплатити йому середню заробітну плату з дня звільнення до дня повного розрахунку.

Вирішуючи питання щодо строку звернення позивача до суду, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Верховний Суд зазначав, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Так, предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Разом із тим Верховний Суд акцентував увагу, що спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 у справі № 815/2681/17 та від 22.01.2020 у справі № 620/1982/19.

За правилами частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 цього Кодексу).

У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Як зазначалося вище, остаточний розрахунок з позивачем Офісом Генерального прокурора проведено 11.12.2020, проте до суду з цим позовом звернувся лише 10.03.2021, тобто через три місяці після отримання належних йому при звільненні коштів.

Отже, позивач звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого процесуальним законом місячного строку.

Обґрунтовуючи підстави порушення строків звернення до суду, позивач послався на те що він перебував на стаціонарному лікуванні у різних медичних закладах, в тому числі через захворювання на Covid-19.

Так, відповідно до наданих суду довідок, у період з 09.12.2020 по 29.01.2021 ОСОБА_1 знаходився на лікуванні у денному стаціонарі при Чорнобаївській амбулаторії ЦПМСД.

У період з 15.02.2021 по 26.02.2021 ОСОБА_1 проходив амбулаторне лікування з приводу респіраторного захворювання – гострого бронхіту.

У період з 01.04.2021 по 08.04.2021 позивач знаходився на стаціонарному лікуванні з приводу Covid-19 у Київській міській клінічній лікарні № 12.

Вирішуючи питання щодо поважності таких причин пропущення строку звернення до суду, які встановлені ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, слід зазначити, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення особи і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами, а також дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Тому поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Вказані позивачем обставини пропуску строку, а саме перебування на амбулаторному лікуванні та лікуванні на денному стаціонарі що було, на думку позивача, перешкодою для звернення до суду в місячний строк, суд не може прийняти як поважні, оскільки підстави пропуску строку звернення до суду можуть бути визнанні поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежали від волі особи та унеможливили своєчасне, у встановлений законом процесуальний строк подання позову.

Хвороба, лікування в умовах денного стаціонару, перебування на амбулаторному лікуванні не є перешкодою для звернення до суду з позовом та не є об`єктивно непереборними обставинами, оскільки залежали виключно від волевиявлення самого позивача та належного використання ним своїх прав, визначеними нормами закону.

Амбулаторне (домашнє) лікування суворо заборонене лише у разі, якщо пацієнт перебуває в групі ризику щодо розвитку ускладнень або має симптоми, що характеризують середньо-тяжкий і тяжкий перебіг.

Денний стаціонар – підрозділ клініки амбулаторної допомоги, де проводяться діагностичні, лікувальні, реабілітаційні заходи пацієнтам, які не потребують цілодобового лікарського спостереження.

Медичним протипоказанням для направлення хворих у денний стаціонар є: тяжкий перебіг захворювання, коли хворий потребує цілодобового лікарського нагляду чи стан його здоров`я погіршується вночі; неможливість щоденного пересування хворого.

Так, лікарем призначено позивачу саме лікування у денному стаціонарі амбулаторії в період з 09.12.2020 по 29.01.2021, та амбулаторне лікування у період з 15.02.2021 по 26.02.2021, отже стан здоров`я був не критичним, а тому посилання позивача на непереборні обставини через хворобу, є неприйнятними.

Суд зазначає, що позивачем не надано жодного підтвердження щодо наявності непереборних обставин вжиття позивачем заходів щодо звернення до суду у період з 09.12.2020 по 29.01.2021 та 15.02.2021 по 26.02.2021.

Крім того, позивачем не надано жодних пояснень та доказів про причини не звернення до суду у період між лікуваннями, а саме з 30.01.2021 по 14.02.2021.

Посилання позивача на той факт що з 01.04.2021 по 08.04.2021 він знаходився на стаціонарному лікуванні з приводу Covid-19, суд вважає недоцільним, оскільки позивач звернувся до суду із даним позовом до хвороби – 10.03.2021.

Окрім того, позивач мав можливість в телефонному режимі зв`язатись з адвокатом і укласти усний договір про правову допомогу, в тому числі позивач мав можливість направити позовну заяву засобами поштового зв`язку та електронною поштою.

Як зазначено у ч.3 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

До того ж, суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, справи "Девеер проти Бельгії", "Голдер проти Сполученого Королівства", «Устименко проти України»).

На підставі викладеного, враховуючи виявлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду та відсутність поважних підстав для поновлення пропущеного строку, суд вважає за необхідне залишити позов без розгляду.

Керуючись статтями 240, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення заробітної плати за час затримки її виплати - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.

повний текст ухвали виготовлено 08.11.2021

Суддя Василенко Г.Ю.