Рішення № 100886232, 08.11.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2021 р. Справа№200/10310/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (ЄДРПОУ: 41336065, 87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, 70) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, в якій просила:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни і видачі «Посвідчення члена сім`ї загиблого»;

- зобов`язати відповідача відповідно до пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надати статус особи, гарантії їх соціального захисту» (як члену сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни і видати «Посвідчення члена сім`ї загиблого».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в липні 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни на підставі статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та видачу відповідного посвідчення. Відповідач надав відповідь, в якій зазначив, що відсутні підстави для встановлення дружинам померлих ліквідаторів на Чорнобильській АЕС статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Соціальний захист дружин померлих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов`язана із захворюванням отриманим під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, здійснюється відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Позивач вважає таке рішення протиправним, таким, що порушує діюче законодавство України та її конституційні права, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 16.08.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Заяв із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження від сторін не надійшло.

Представник відповідача до суду надав відзив проти адміністративного позову. У відзиві відповідач зазначив про відсутність правових підстав для встановлення ОСОБА_1 статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни згідно з п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Наданий позивачем експертний висновок на ОСОБА_2 від 01.03.2021 року свідчить про те, що захворювання, що призвели до смерті, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Відповідно статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .

Між позивачем та громадянином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 .

30.11.2010 року ОСОБА_2 видано посвідчення серії НОМЕР_4 особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно вкладки до посвідчення – є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

20.04.2021 року ОСОБА_1 видано посвідчення серії № НОМЕР_5 , відповідно до якого вона є дружиною громадянина з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , виданого 07.11.2020 року Центральним районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), ОСОБА_2 , помер у віці 68 роки, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В експертному висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 01.03.2021 року № 4367 зазначено, що на засіданні комісії № 84 від 25.02.2021 року розглянуто звернення родичів з приводу смерті і надану документацію померлого ОСОБА_2 на предмет встановлення причинного зв`язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Основний діагноз: ІХС Стенокардія напруги ФК ІІІ. Постінфарктний і атеросклеротичний кардіосклероз (ІМ 29.07.2001 р). СН ІІ-А. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст., ст 3, р. 4. Дисциркуляторна енцефалопатія ІІ. Цукровий діабет 2 тип. Двобічна пневмонія, визвана СОVID-19. Висновок: захворювання, що призвело ло смерті, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Відповідно до архівної довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 18.06.2012 № 77032 ОСОБА_2 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі військової частини №44316.

Листом від 15.07.2021 року №56.32-46009-56.1 Департамент соціального захисту Маріупольської міської ради надав відповідь на заяву позивача від 09.07.2021 року щодо встановлення статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якій зазначив, що для повторного розгляду питання встановлення статусу члена сім`ї померлого ветерана війни відповідно до статті 10, необхідно звернутись до Військово-лікарської комісії Північного регіону для визначення причинного зв`язку смерті ОСОБА_2 .

Після надання на адресу департаменту документу, про причинний зв`язок смерті ОСОБА_2 питання встановлення ОСОБА_1 статусу члена сім`ї померлого ветерана війни буде розглянуте повторно.

Суд розцінює зазначений лист як фактичну відмову у наданні позивачу відповідного статусу та видачі посвідчення.

Отже, спірним питанням у даній справі є правомірність дій відповідача щодо відмови у встановленні позивачу статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни відповідно до статті 10 “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та видачі посвідчення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався наступним.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 22.10.1993 № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно зі статтею 2 зазначеного Закону законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.

Статтею 4 Закону № 3551-XII визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Згідно з пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 20-РП/04 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту” визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час, виконували інші обов`язки військової служби та тилового забезпечення, пов`язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.

З огляду на зазначені правові норми обов`язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни, є наявність інвалідності, доказів залучення такої особи до військовослужбовців або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не оскаржується відповідачем померлий чоловік позивача – ОСОБА_2 мав статус інваліда війни першої групи та на нього поширювалась дія Закону № 3551-XII. Зазначене підтверджується долученими до матеріалів справи документами.

Як встановлено судом вище, зв`язок смерті (захворювання, що спричинило смерть) ОСОБА_2 із виконанням обов`язків військової служби з ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС підтверджено відповідним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 01.03.2021 року № 4397.

Отже, з аналізу зазначених норм чинного законодавства України та з наявних матеріалів справи, суд дійшов висновку, що померлий чоловік позивача мав пільги для інвалідів війни і помер від захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, відповідно до статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” належить до інвалідів війни, а згідно статті 4 Закону № 3551-XII - до ветеранів війни.

Статтею 10 Закону № 3551-XII визначені особи, на яких поширюється чинність цього Закону, зокрема, такими є сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать:

- утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія;

- батьки;

- один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні;

- діти, які не мають (і не мали) своїх сімей;

- діти, які мають свої сім`ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття;

- діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти;

Отже, до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, зокрема, один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.

Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом “Посвідчення члена сім`ї загиблого”.

Абзацом 2 пункту 7 зазначеного Положення встановлено, що, зокрема, “Посвідчення члена сім`ї загиблого” видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач, як дружина померлого ОСОБА_3 , який належить до ветеранів війни, є особою, на яку в порядку статті 10 Закону № 3551-XII поширюється його чинність. Отже, позивач має право на встановлення статусу та отримання посвідчення члена сім`ї загиблого інваліда війни, а тому відповідач неправомірно відмовив у задоволенні її заяви про видачу такого посвідчення.

Аналогічної правової позиції викладені в рішеннях Вищого адміністративного суду України від 08.02.2017 № К/800/35284/14, від 03.10.2017 № К/800/31782/17, висновки яких суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина п`ята статті 242 КАС України).

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача встановити позивачу статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати відповідне посвідчення, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 05.04.2005 (заява N 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Судом на підставі наданих матеріалів пенсійної справи позивача встановлено, що для встановлення позивачу статусу члена сім`ї загиблого та надання відповідного посвідчення наявні всі підстави, виконані всі умови, визначені Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Суд також зазначає, що відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями, оскільки вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Верховним Судом під час розгляду справи № 823/795/17 за адміністративним провадженням К/9901/2159/17 було зроблено правовий висновок згідно якого, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача.

За таких обставин, враховуючи статтю 13 Конвенції суд вважає належним способом захисту, який є необхідним для відновлення порушеного права позивача, є визнання протиправними дій відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі посвідчення, зобов`язання відповідача встановити позивачу статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати відповідне посвідчення.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (ЄДРПОУ: 41336065, 87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, 70) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у надані статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни і видачі “Посвідчення члена сім`ї загиблого”.

Зобов`язати Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради відповідно до пункту 1 статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” надати ОСОБА_1 статус особи, на яку поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (як члену сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни) і видати “Посвідчення члена сім`ї загиблого”.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (ЄДРПОУ: 41336065, 87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, 70) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) 0) судовий збір у розмірі 908 грн. 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.П. Бабаш