Рішення № 100883648, 26.10.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.10.2021Справа № 910/10947/21Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В., за участю секретаря судового засідання Капішон В.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЖНАРОДНА КЛІНІКА ВІДНОВНОГО ЛІКУВАННЯ"

до Акціонерного товариства "ДЕРЖАВНИЙ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИЙ БАНК УКРАЇНИ"

про визнання кредитного договору недійсним

за участю представників:

від позивача: Видай Т.О.

від відповідача: Шандарівський Т.Г.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МІЖНАРОДНА КЛІНІКА ВІДНОВНОГО ЛІКУВАННЯ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "ДЕРЖАВНИЙ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИЙ БАНК УКРАЇНИ" про визнання кредитного договору №6011КЗ від 18.08.2011 недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10947/21, розгляд справи постановлено здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 03.08.2021.

30.07.2021 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилався на те, що строком дії кредитного договору №6011КЗ від 18.08.2011 в п. 8.1. визначений час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін з дати підписання договору і до дати повного виконання сторонами зобов`язань. Також, відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, оскільки позивач звернувся 07.07.2021 до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору №6011КЗ від 18.08.2011, тобто по спливу 10 років з дня коли він довідався про порушення своїх прав.

03.08.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 03.08.2021 суд відклав підготовче засідання на 31.08.2021.

04.08.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про продовження строку на подання відповіді на відзив.

13.08.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 31.08.2021 суд, заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, керуючись ст. 177 ГПК України, продовжив строк підготовчого провадження у справі № 910/10947/21 на 30 днів, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, та оголосив про відкладення підготовчого засідання на 14.09.2021.

01.09.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про застосування строку позовної давності.

14.09.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 14.09.2021 суд відклав підготовче засідання на 28.09.2021.

21.09.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача, закриття підготовчого засідання, призначення справи до розгляду по суті.

У судовому засіданні 28.09.2021 суд відклав підготовче засідання на 05.10.2021.

30.09.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

05.10.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зміну підстав позову, в якій позивач просить суд визнати недійсним кредитний договір №6011КЗ від 18.08.2011, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІЖНАРОДНА КЛІНІКА ВІДНОВНОГО ЛІКУВАННЯ" та Акціонерним товариством "ДЕРЖАВНИЙ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИЙ БАНК УКРАЇНИ", оскільки умови кредитного договору №6011КЗ від 18.08.2011, а саме п. 3.2.5, є нікчемними на підстав ч. 1 та ч. 2 ст. 228 ЦК України, ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», як такі, що порушують публічний порядок. Також, позивач посилається на те, що положення кредитного договору зобов`язують позичальника сплачувати на користь банку кошти за дії, які банк здійснює на власну користь. В іншій частині підстави позову залишити без змін.

У відповідності до ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

У судовому засіданні 05.10.2021 судом розглянуто заяву позивача про зміну підстав позову та встановлено, що дана заява відповідає приписам ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв до розгляду заяву про зміну (доповнення) підстав позову та подальший розгляд справи постановив здійснювати з урахуванням даної заяви.

У судовому засіданні 05.10.2021 суд оголосив про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 26.10.2021.

11.10.2021 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні 26.10.2021 у справі № 910/10947/21 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Господарський суд м. Києва ухвалою від 12.10.2021 заяву відповідача про проведення судового засідання дистанційно у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задовольнив, судове засідання, призначене на 26.10.2021 року о 15:10 год. постановив проводити у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon".

19.10.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на заяву про зміну підстав позову, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову посилаючись на те, що наявність розрахунку боргу по несплачених комісіях не входить до предмета доказування у даному спорі, а також позивач не вказав обставини на підтвердження своїх доводів та не надав належних та допустимих доказів щодо невідповідності умов Кредитного договору вимогам частин 1 і 2 статті 228 ЦК України та частини 3 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Окрім того, відповідач стверджував, що умови кредитного договору щодо сплати комісій не є істотними в розумінні ЦК України і не можуть бути підставою для визнання кредитного договору недійсним.

26.10.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 26.10.2021 представник позивача підтримав клопотання про відкладення розгляду справи по суті.

Розглянувши клопотання позивача про відкладення судового засідання, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

З приводу посилань позивача на необхідність відкладення розгляду справи, у зв`язку із підготовкою та подання відповіді на відзив на заяву про зміну підстав позову, то суд зазначає, що у відповідності до ухвали Господарського суду м. Києва про відкриття провадження у справі від 12.07.2021 позивачу запропоновано подати до суду відповідь на відзив протягом 5 (п`яти) днів з дня отримання відзиву. На підтвердження направлення позивачу відзиву на заяву про зміну підстав позову від 18.10.2021 відповідач надав опис вкладення в цінний лист, поштову квитанцію та поштову накладну за № 7900827278250 від 18.10.2021. Судом перевірено на веб сайті Укрпошта відомості щодо статусу поштового відправлення №7900827278250 та встановлено, що позивач отримав відзив на заяву про зміну підстав позову - 20.10.2021.

Отже, позивачу був наданий строк для реалізації своїх процесуальних прав щодо подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву.

Статтею 129 Конституції України, статтею 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

За таких обставин, оскільки поважних причин відкладення розгляду справи по суті представником позивача не підтверджено, враховуючи неодноразові відкладення підготовчого засідання, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні 26.10.2021 надав пояснення по суті позовних вимог та просив суд задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача надав пояснення по суті заперечень на позов, просив суд відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 26.10.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

18.08.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІЖНАРОДНА КЛІНІКА ВІДНОВНОГО ЛІКУВАННЯ" (позивач, позичальник) та Публічним акціонерним товариством "ДЕРЖАВНИЙ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИЙ БАНК УКРАЇНИ" (відповідач, Банк) укладений кредитний договір №6011К3 (далі - договір) відповідно до якого Банк надає позичальникові кредит шляхом відкриття невідновлюваної кредитної лінії на умовах цього договору (далі - кредит або кредитна лінія), а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі, встановлені цим договором (п. 3.1. договору).

Банк надає позичальникові кредит на умовах цього договору, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, комісії, плати та інші платежі, встановлені цим договором (п. 3.3.1. договору).

Відповідно до п. 3.2. договору ліміт кредитної лінії, строк користування кредитом, призначення кредиту та умови кредитування:

3.2.1. Ліміт кредитної лінії: 10 000 000,00 доларів США

3.2.2. Кінцевий термін погашення кредиту: "30" червня 2019 року.

3.2.3. Цілі кредиту: фінансування інвестиційного проекту - «Бальнеологічний комплекс ТЗОВ «Міжнародна клініка відновного лікування» в Херсонській області Генічеського р-ну, с. Щасливцеве, вул. Набережна, 10, в тому числі:

а) в сумі 6 693 000,00 доларів США - для рефінансування заборгованості за кредитним договором №02-231/607 від 12.12.2006 року, що укладений між позичальником та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк";

б) в сумі 3 307 000,00 доларів США - для фінансування контрактів на придбання обладнання, меблів, техніки та виконання робіт, інших витрат, пов`язаних з будівництвом, облаштуванням та введенням комплексу в експлуатацію.

У подальшому сторонами вносилися зміни до кредитного договору №6011К3 від 18.08.2011, а саме Угодою № 6011КЗ-1 від 28.12.2012, Угодою № 6011КЗ-2 від 31.01.2013, Угодою № 6011КЗ-3 від 25.03.2013, Угодою № 6011КЗ-4 від 05.07.2013, Угодою № 6011КЗ-5 від 21.01.2014, Угодою № 6011КЗ-6 від 28.04.2014, Угодою № 6011КЗ-7 від 27.02.2015, Угодою № 6011КЗ-8 від 30.09.2015, Угодою №6011КЗ-9 від 31.05.2016.

У пункті 3.2.5. договору (в редакції Угоди № 6011КЗ-3 від 25.03.2013) сторонами погоджено позичальник сплачує банку такі комісії за цим договором.

У випадках збільшення ліміту кредитної лінії, та/або продовження кінцевого терміну погашання кредиту на термін більше ніж три місяці, та/або реструктуризації заборгованості за ініціативою позичальника за договором, банк має право змінити розмір комісії за договором з дата підписання відповідної додаткової угоди.

3.2.5.1. Комісія за управління кредитною лінією - 0,029 % від Ліміту кредитної лінії щомісяця. Комісія розраховується пропорційно кількості днів дії Ліміту кредитної лінії у відповідному періоді

3.2.5.2. Комісія за зміну умов Кредитного договору (за ініціативою позичальника) за окрему зміну, у тому числі:

у разі продовження кінцевого терміну погашення кредиту, у тому числі з відповідним внесенням змін до Графіка надання та погашення кредиту чи укладення окремих договорів - 0,012 % від Ліміту кредитної лінії, але не менше 500 грн. разово:

0,006 % від Ліміту кредитної лінії, але не менше 400 грн. разово при внесенні істотних змін до умов договору, а саме:

- зміни Ліміту кредитної лінії, внесення змін до Графіку надання та погашення кредиту;

- зниження розміру процентної ставки;

- зміни строку сплати процентів за користування кредитом, комісій, інших плат, встановлених договором;

- зміни термінів переведення та / або обсягів загальних грошових потоків;

- зміни коефіцієнту забезпечення;

- при внесенні інших змін до умов договору 300 грн разово.

3.2.5.3. Зміна умов Гарантійних документів, за окрему зміну:

0,006 % від суми Ліміту кредитної лінії, але не менше 340 грн. та не більше 1 700 грн. разово при внесенні істотних змін до умов Гарантійних документів -

при внесенні інших змін до умов Гарантійних документів у разі:

- перенесення терміну-страхування заставного майна / предметів іпотеки;

- зміни термінів оформлення додаткової застави / іпотеки;

- зміни виду застави;/ іпотеки;

- зміни переліку заставленого майна/ предмету іпотеки.

при внесенні інших змін до умов Гарантійних документів - 250 грн разово.

3.2.5.4. За переведення боргу за ініціативою позичальника - 0,010 % від суми Ліміту кредитної лінії, але не менше 420 грн. та не більше 4 200 грн.

3.2.5.5. Комісія за надання довідок про стан заборгованості за кредитом - 50 грн. за 1 довідку разово.

Відповідно до п. 8.1. договору цей договір набуває чинності з дати його підписання повноважними представниками позичальника та банку, проте кредит надається після виконання позичальником п. 3.3., п.п. 3.9.1. та інших передумов цього договору. Цей договір залишається чинним до дати повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що при укладенні кредитного договору сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, а саме щодо строку виконання кредитного договору. Позивач вважає, що оскільки кредитний договір не містить істотної умови, а тому не відповідає вимогам ч. 3 ст. 180 ГК України та ч. 1 ст. 638 ЦК України.

Також, позивач посилається на те, що кредитний договір № 6011КЗ від 18.08.2011 є нікчемним на підставі ч. 1, ч. 2 ст. 228 ЦК України та ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», як такий, що порушує публічний порядок та положення п. 3.2.5. кредитного договору зобов`язують позивача сплачувати на користь відповідача кошти за дії, які банк здійснює на власну користь.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Як було встановлено судом вище, 18.08.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІЖНАРОДНА КЛІНІКА ВІДНОВНОГО ЛІКУВАННЯ" та Публічним акціонерним товариством "ДЕРЖАВНИЙ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИЙ БАНК УКРАЇНИ" укладений кредитний договір №6011К3, відповідно до якого відповідач зобов`язався надати позичальникові кредит шляхом відкриття невідновлюваної кредитної лінії на умовах цього договору, а позивач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі, встановлені цим договором.

Положеннями статей 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, сторони при укладенні договору №6011К3 від 18.08.2011 на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши вказаний договір.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

У відповідності до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, саме позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсним кредитний договір, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІЖНАРОДНА КЛІНІКА ВІДНОВНОГО ЛІКУВАННЯ" та Публічним акціонерним товариством "ДЕРЖАВНИЙ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИЙ БАНК УКРАЇНИ", позивач посилався на те, що при укладенні договору сторони не досягли згоди щодо строку виконання кредитного договору, що не відповідає вимогам ч. 3 ст. 180 ГК України та ч. 1 ст. 638 ЦК України.

Згідно з ч. ч. 4, 7 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У відповідності до ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).

Як встановлено судом, у п. 8.1. кредитного договору сторони визначили, що цей договір набуває чинності з дати його підписання повноважними представниками позичальника та банку, проте кредит надається після виконання позичальником п. 3.3., п.п. 3.9.1. та інших передумов цього договору. Цей договір залишається чинним до дати повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором.

Також, сторонами у п. 3.2.2. договору погодили, що кінцевий термін погашення кредиту: 30 червня 2019 року.

Отже, зі змісту спірного кредитного договору випливає, що позивач та відповідач чітко погодили в договорі предмет договору (п. 3.1.) відповідно до якого банк надає позичальникові кредит, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісії та інші платежі, встановлені договором; ціну у п. 3.2.1., який чітко визначає, що ліміт кредитної лінії: 10 000 000 доларів США; строк виконання зобов`язання у п. 3.2.2., який визначає кінцевий термін повернення кредиту згідно з умовами кредитного договору: 30.06.2019, та п. 8.1., який визначає строк дії кредитного договору: з дати підписання сторонами цього договору до дати повного виконання сторонами зобов`язань за договором.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що положення оскаржуваного кредитного договору містять всі істотні умови, які згідно із законодавством повинні бути узгоджені сторонами в договорі.

Таким чином, посилання позивача на те, що кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, а сторонами в належній формі не досягнуто згоди щодо істотних умов є недоведеними, безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Суд також звертає увагу, що за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11).

У п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11 зазначено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв`язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п`ята, сьома статті 180 ГК України тощо).

Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність.

Таким чином, непогодження сторонами істотних умов договору не може бути підставою для визначення, що зміст кредитного договору суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України), оскільки відсутність у договорі істотної умови свідчить про його неукладення, а не про недійсність.

Щодо тверджень позивача про нікчемність умов кредитного договору на підставі ч. 1, ч. 2 ст. 228 ЦК України та ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», суд дійшов висновку, що позивачем не доведено законних підстав для визнання недійсним оспорюваного ним договору, з огляду на наступне.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Якщо нікчемність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів як визнання правочину недійсним застосовується до оспорюваних правочинів.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує висновок про нікчемність правочину.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним відповідно до закону з моменту його укладення на підставі ч. 2 ст. 215 ЦК України. Наслідки нікчемності правочину також настають для його сторін у силу вимог закону.

Звертаючись з позовом про визнання недійсним кредитний договір, позивач посилається на те, що положення п. 3.2.5 спірного кредитного договору порушують ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Отже, доводи позивача в цій частині зводяться до нікчемності п. 3.2.5 кредитного договору та визнання кредитного договору недійсним на цій підставі.

Таким чином, визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Отже, належним способом захисту інтересів позивача, який вважає, що умови кредитного договору порушують публічний порядок, є пред`явлення вимоги про застосування наслідків його недійсності.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що визнання кредитного договору №6011КЗ від 18.08.2011 недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Поряд з тим судом враховано, що згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Частиною 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 ЦК України. Разом з тим, зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.

Судом встановлено, що у пункті 3.2.5. договору сторони погодили, що позичальник сплачує банкутакі комісії за цим договором.

У випадках збільшення ліміту кредитної лінії, та/або продовження кінцевого терміну погашання кредиту на термін більше ніж три місяці, та/або реструктуризації заборгованості за ініціативою позичальника за договором, банк має право змінити розмір комісії за договором з дата підписання відповідної додаткової угоди.

3.2.5.1. Комісія за управління кредитною лінією - 0,029 % від Ліміту кредитної лінії щомісяця. Комісія розраховується пропорційно кількості днів дії Ліміту кредитної лінії у відповідному періоді

3.2.5.2. Комісія за зміну умов Кредитного договору (за ініціативою позичальника) за окрему зміну, у тому числі:

у разі продовження кінцевого терміну погашення кредиту, у тому числі з відповідним внесенням змін до Графіка надання та погашення кредиту чи укладення окремих договорів - 0,012 % від Ліміту кредитної лінії, але не менше 500 грн. разово:

0,006 % від Ліміту кредитної лінії, але не менше 400 грн. разово при внесенні істотних змін до умов договору, а саме:

- зміни Ліміту кредитної лінії, внесення змін до Графіку надання та погашення кредиту;

- зниження розміру процентної ставки;

- зміни строку сплати процентів за користування кредитом, комісій, інших плат, встановлених договором;

- зміни термінів переведення та / або обсягів загальних грошових потоків;

- зміни коефіцієнту забезпечення;

- при внесенні інших змін до умов договору 300 грн разово.

3.2.5.3. Зміна умов Гарантійних документів, за окрему зміну:

0,006 % від суми Ліміту кредитної лінії, але не менше 340 грн. та не більше 1 700 грн. разово при внесенні істотних змін до умов Гарантійних документів -

при внесенні інших змін до умов Гарантійних документів у разі:

- перенесення терміну-страхування заставного майна / предметів іпотеки;

- зміни термінів оформлення додаткової застави / іпотеки;

- зміни виду застави;/ іпотеки;

- зміни переліку заставленого майна/ предмету іпотеки.

при внесенні інших змін до умов Гарантійних документів - 250 грн разово.

3.2.5.4. За переведення боргу за ініціативою позичальника - 0,010 % від суми Ліміту кредитної лінії, але не менше 420 грн. та не більше 4 200 грн.

3.2.5.5. Комісія за надання довідок про стан заборгованості за кредитом - 50 грн. за 1 довідку разово.

В подальшому між сторонами було підписано угоду № 6011КЗ-3 від 25.03.2013 до кредитного договору, якою внесено зміни щодо розміру комісії за управління кредитною лінією.

Таким чином, сторонами у договорі погоджено підстави для сплати комісії банку за договором, порядок та розмір нарахування комісій.

Отже, суд вважає необґрунтовані заперечення позивача відносно порушення публічного порядку нарахуванням комісій та інших платежів в кредитному договорів, враховуючи відсутність будь-яких заперечень та зауважень з боку позивача щодо таких умов договору під час його укладення та підписання додаткових угод до кредитного договору.

Таким чином, позивачем належними доказами не доведено того, що спірний кредитний договір порушує публічний порядок, так і не доведено, що умови договору суперечать нормам чинного законодавства України.

Щодо посилань позивача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 24.03.2021 у справі № 766/13124/17, у постанові Верховного Суду від 09.12.2019 у справі №524/5152/15-ц, у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 486/1882/15-ц, слід зазначити наступне.

Для встановлення подібності правовідносин враховується склад таких правовідносин, а саме: суб`єкт, об`єкт та зміст (взаємні права та обов`язки). Разом з тим наявності простої тотожності цих трьох критеріїв замало і врахування лише їх не завжди є правильним. Тому, судова практика визнає судовими рішеннями у подібних правовідносинах такі рішення, де подібними є: 1) предмети спору, 2) підстави позову, 3) зміст позовних вимог, 4) встановлені судом фактичні обставини, а також має місце 5) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 зі справи №910/17999/16; пункт 40 постанови від 25.04.2018 зі справи №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі №923/682/16.

Відтак, правовідносини, які виникли між сторонами у справах № 766/13124/17, №524/5152/15-ц, № 486/1882/15-ц, та даній справі не є подібними, оскільки висновки у Верховного Суду у вказаних справа стосуються особливостей регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту. Оскільки у справах було встановлено, що відповідно до умов кредитного договору банк надав позичальнику (фізичній особі) кредит на споживчі цілі, а отже особливості регулювання правовідносин визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

У даній справі кредит надавався юридичній особі для забезпечення фінансування господарської діяльності товариства, тобто у спірних правовідносинах позичальник не є споживачем, а тому викладена правова позиція у постанові Верховного Суду від 24.03.2021 у справі № 766/13124/17, у постанові Верховного Суду від 09.12.2019 у справі №524/5152/15-ц, у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 486/1882/15-ц не підлягає застосуванню при розгляді даної справи.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЖНАРОДНА КЛІНІКА ВІДНОВНОГО ЛІКУВАННЯ" до Акціонерного товариства "ДЕРЖАВНИЙ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИЙ БАНК УКРАЇНИ" про визнання кредитного договору №6011КЗ від 18.08.2011 недійсним.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до позовних вимог про визнання кредитного договору №6011КЗ від 18.08.2011 недійсним, судом встановлено наступне.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування ним матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

З огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів відповідача про те, що має місце пропуск позивачем строку на звернення до суду з вимогою про визнання кредитного договору №6011КЗ від 18.08.2011 недійсним.

Пояснень щодо наявності поважних причин пропуску позовної давності та доказів в їх підтвердження позивачем суду не надано.

Водночас, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013).

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14.

Таким чином, положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання.

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЖНАРОДНА КЛІНІКА ВІДНОВНОГО ЛІКУВАННЯ" відмовлено з підстав його необґрунтованості, суд не застосовує при цьому позовну давність та наслідки її спливу, оскільки позовна давність застосовується лише за наявності порушення прав особи.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищенаведене, суд відмовляє в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЖНАРОДНА КЛІНІКА ВІДНОВНОГО ЛІКУВАННЯ" до Акціонерного товариства "ДЕРЖАВНИЙ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИЙ БАНК УКРАЇНИ" про визнання кредитного договору №6011КЗ від 18.08.2011 недійсним.

Судові витрати за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Дата складення повного тексту рішення: 08.11.2021.

Суддя О.В. Гулевець