Рішення № 100883646, 26.10.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.10.2021Справа № 910/5414/21За позовом фізичної особи-підприємця Киричок Віталія Петровича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІМПЛ МАНІ»

про стягнення 82 043, 59 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Федорова С.М.

Представники учасників справи:

від позивача: Киричок В.П., Бабенко С.С.;

від відповідача: Хандога В.В.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Киричок Віталій Петрович (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІМПЛ МАНІ» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 82 943, 59 грн, з яких: 79 583, 00 грн основний борг, 1 455, 31 грн 3% річних та 657, 26 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 526, 530, 549, 610, 612, 611, 837, 843, 853, 882 Цивільного кодексу України, ст.193, 230, 232 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором №ФОП-1/02.09.20 від 02.09.2020 про надання послуг/виконання робіт, у частині повної та своєчасної оплати наданих послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

15.04.2021 від представника позивача надійшла заява про відшкодування витрат на правову допомогу.

20.04.2021 від представника позивача на виконання ухвали суду надійшло клопотання про долучення доказів.

05.05.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог та, зокрема, зазначає, що позивачем не виконано роботу згідно замовлення.

18.05.2021 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначає про необґрунтованість обставин викладених у відзиві.

26.05.2021 від відповідача надішли заперечення на відповідь на відзив.

07.06.2021 від представника позивача надійшла заява про відшкодування витрат на правову допомогу, письмові пояснення на заперечення на відповідь на відзив та заява із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2021 заяву представника позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження задоволено, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 07.07.2021.

14.06.2021 від відповідача надійшли додаткові пояснення та заперечення на заяву позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

23.06.2021 від представника позивача надійшли письмові пояснення на заперечення та на додаткові пояснення.

02.07.2021 від відповідача надійшли додаткові пояснення.

06.07.2021 від представника відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи та проведення засідання в режимі відеоконференції.

06.07.2021 від представника позивача надійшли письмові пояснення.

У підготовче засідання 07.07.2021 з`явились позивач та його представник, відповідач у засідання не з`явився, повідомлений належним чином. Судом поставлено на обговорення подану представником відповідача заяву про відкладення розгляду справи та проведення засідання в режимі відеоконференції, проти задоволення якої позивач та його представник заперечували.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2021 відкладено підготовче засідання на 27.07.2021 та відмовлено в задоволенні заяви представника відповідача про проведення засідання в режимі відеоконференції.

08.07.2021 від представника позивача надійшла заява про приєднання до матеріалів справи фіскального чеку та поштової накладної.

13.07.2021 від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

14.07.2021 від представника відповідача надійшла заява про участь у підготовчому засіданні призначеному на 27.07.2021 о 12:20 та в усіх послідуючих засіданнях у режимі відеоконференції з Господарським судом Дніпропетровської області.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2021 у задоволені заяви представника відповідача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції відмовлено.

Засідання призначене на 27.07.2021 не відбулося, в зв`язку із перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2021 підготовче засідання призначено на 21.09.2021.

25.08.2021 від представника позивача надійшла заява про відшкодування витрат на правову допомогу.

У підготовче засідання 21.09.2021 з`явились представники позивача та відповідача, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 26.10.2021.

У судовому засіданні 26.10.2021 позивач та його представник надали пояснення по суті позовних вимог, позов просили задовольнити, представник відповідача заперечував проти позову в повному обсязі.

У судовому засіданні 26.10.2021 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

02.09.2020 між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) укладено договір №ФОП-1/02.09.20 про надання послуг/виконання робіт (надалі - договір) відповідно до п.2.1. якого виконавець, за завданням замовника, на свій ризик власними силами та засобами зобов`язується виконувати роботи (далі - роботи) та/або надавати послуги (далі-послуги), а замовник зобов`язується приймати виконані роботи та/або надані послуги та оплачувати їх вартість.

Згідно з п.2.2. договору замовник може замовити виконавцю такі роботи/послуги: розробка нових версій, підтримка та модернізація програмних засобів; тестування програмних засобів; розробка та управління вимогами; управління проектом; проектування програмних засобів; технічна ревізія; управління конфігурацією; впровадження програмних засобів; технічна підтримка програмних засобів; розробка проектної документації; розробка шаблонів звітів; інші види робіт/послуг у сфері інформатизації, комп`ютерного програмування інформаційних технологій і комп`ютерних систем.

Обсяг робіт/послуг, строк їх виконання/надання в кожному окремому випадку визначається відповідним узгодженим сторонами замовленням (п.2.3. договору).

Роботи/послуги за цим договором надаються у строки (терміни), узгоджені сторонами у замовленні (п.2.4. договору)

У відповідності до п.3.1. ціна договору складається із загальної вартості виконаних робіт та/або наданих послуг у рамках даного договору. До вартості робіт/послуг включається оплата за відчуження виконавцем замовнику майнових прав інтелектуальної власності на створені за цим договором у результаті виконання робіт/надання послуг виконавцем об`єкт інтелектуальної власності.

Вартість виконаних виконавцем робіт (наданих послуг) складає 52 173,26 гривень за розрахунковий звітний період (місяць), що еквівалентно 1 890,00 доларів США за курсом Національного банку України, на дату підписання даного договору. При цьому сторони домовились, що у випадку, якщо курс НБУ гривні до долару США, буде змінюватися, вартість виконаних виконавцем робіт (наданих послуг) перераховується відповідно зміни курсу. Остаточна вартість виконаних виконавцем робіт (наданих послуг) зазначається у актах прийому-передачі наданих послуг/виконаних робіт за відповідний звітний місяць та рахунках-фактурах (п.3.2. договору).

Розрахунок за кожним рахунком-фактурою здійснюються протягом п`яти робочих днів з дня отримання замовником від виконавця рахунку-фактури. Замовник має право відмовитися від оплати рахунку-фактури у випадку, якщо його зміст та/або ціна робіт/послуг не відповідає узгодженому сторонами замовленню. У такому випадку сторони здійснюють повторне узгодження замовлення та виконавець надає замовнику на оплату новий рахунок-фактуру, який підлягає оплаті протягом п`яти робочих днів з дня отримання замовником (п.3.3. договору).

Відповідно до п.3.5. договору усі розрахунки в межах цього договору здійснюються в національній валюті України - гривні.

Пунктами 6.1., 6.2. договору передбачено, що замовник долучає виконавця до виконання робіт та/або надання послуг, шляхом узгодження з ним відповідного замовлення. З метою контролю процесу виконання робіт та/або надання послуг замовник може надіслати виконавцю повідомлення про необхідність надання письмового звіту. Такий письмовий звіт надається протягом 2 робочих днів з дати отримання повідомлення.

За фактом виконання робіт та/або надання послуг виконавець кожного 5-го числа місяця, наступного за звітнім складає акт прийому-передачі наданих послуг/виконання робіт (далі - акт) українською мовою та надає його в електронній формі замовнику. У акті детально розписується весь перелік послуг/робіт, здійснених виконавцем протягом звітного місяця (п.6.3. договору).

Згідно із п.6.4. договору замовник зобов`язаний розглянути акт, підписати його та повернути примірник акту виконавцю протягом 3 робочих днів з моменту його отримання, або протягом зазначеного строку надати виконавцю письмову мотивовану відмову від підписання акту з переліком необхідних доопрацювань із зазначенням строків їх здійснення.

Відповідно до п.п..7.3., 7.4. договору за порушення строків розрахунків, визначених положеннями цього договору, замовник сплачує на користь виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості несвоєчасно оплачених робіт/послуг за кожен день такої затримки. Сплата штрафних санкцій (штрафу, пені) не звільняє сторін від виконання своїх зобов`язань за цим договором.

Згідно із п.п.11.1., 11.2. договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2020. У разі, якщо жодна із сторін не заявить про бажання розірвати цей договір за 20 днів до закінчення строку дії цього договору, він вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік.

У пункті 11.3. передбачено, що договір може бути припинений достроково:

· за угодою сторін;

· за рішенням суду;

· за рішенням однієї із сторін, із обов`язковим письмовим попередженням про це іншої, не менш ніж за 14 (чотирнадцять) календарних днів до бажаної дати розірвання договору, з інших підстав, передбачених чинним законодавством України.

Відповідачем на виконання умов договору було надано позивачу замовлення від 09.12.2020, яким узгоджено наступний обсяг робіт/послуг: «Реалізація відправки даних по кредитам позичальників ТОВ «СІМПЛ МАНІ».

Так, на виконання умов договору позивачем було направлено відповідачу:

- 04.01.2021 рахунок-фактуру №1/04.01.2021 з актом прийому-передачі наданих послуг/виконаних робіт до договору від 04.01.2021 на суму 5 430, 00 грн;

- 01.02.2021 рахунок-фактуру №1/01.02.2021 з актом прийому-передачі наданих послуг/виконаних робіт до договору від 01.02.2021 на суму 53 166, 00 грн;

- 11.02.2021 рахунок-фактуру №1/11.02.2021 з актом прийому-передачі наданих послуг/виконаних робіт до договору від 11.02.2021 на суму 20 987, 00 грн.

Вказані обставини визнаються учасниками справи, а тому відповідно до положень ч.1 ст.75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають доказуванню.

27.01.2021 позивач відповідно до п.5.2.4. та 11.3. договору повідомив позивача про дострокове розірвання договору з 11.02.2021.

12.02.2021 відповідачем було направлено позивачу заперечення за вих.№12/02/21-3 та №12/02/21-3/4 до актів прийому-передачі наданих послуг/виконаних робіт від 01.02.2021 та від 11.02.2021 відповідно, з посиланням на те, що завдання фактично не виконано та запропоновано в строк до 28.02.2021 доопрацювати завдання з передачі інформації на ПВБКІ.

26.02.2021 позивачем направлено відповідачу претензію, в якій позивач просив протягом 10 банківських днів сплатити суму невиконаного грошового зобов`язання за договором у розмірі 80 059, 33 грн та 2 000, 00 грн вартості правової допомоги.

15.03.2021 за вих. №15/03/21-6 відповідачем надано відповідь на претензію, в якій зазначено, що завдання передбачене замовленням від 09.12.2020 виконано не було, а тому підстави для задоволення претензії та сплати грошових коштів відсутні.

Спір у даній справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором у частині повної та своєчасної оплати наданих послуг, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення 79 583, 00 грн основного боргу, 1 455, 31 грн 3% річних та 657, 26 грн інфляційних втрати.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Аналізуючи умови укладеного між сторонами договору, суд зазначає, що укладений договір за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить елементи договору підряду та договору про надання послуг.

Відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно із ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як зазначають сторони та вбачається з матеріалів відповідачем на виконання умов договору було надано позивачу замовлення від 09.12.2020, яким узгоджено наступний обсяг робіт/послуг: «Реалізація відправки даних по кредитам позичальників ТОВ «СІМПЛ МАНІ».

Відповідно до п.6.3. договору за фактом виконання робіт та/або надання послуг виконавець кожного 5-го числа місяця, наступного за звітнім складає акт прийому-передачі наданих послуг/виконання робіт (далі - акт) українською мовою та надає його в електронній формі замовнику.

Як убачається з матеріалів справи та визнається сторонами позивачем було направлено відповідачу, а відповідачем отримано, наступні акти, разом з рахунками-фактурами на їх оплату:

- акт прийому-передачі наданих послуг/виконаних робіт від 04.01.2021 на суму 5 430, 00 грн;

- акт прийому-передачі наданих послуг/виконаних робіт від 01.02.2021 на суму 53 166, 00 грн;

- акт прийому-передачі наданих послуг/виконаних робіт від 11.02.2021 на суму 20 987, 00 грн.

Згідно із п.6.4. договору замовник зобов`язаний розглянути акт, підписати його та повернути примірник акту виконавцю протягом 3 робочих днів з моменту його отримання, або протягом зазначеного строку надати виконавцю письмову мотивовану відмову від підписання акту з переліком необхідних доопрацювань із зазначенням строків їх здійснення.

Отже, враховуючи пункт 6.4. договору відповідач мав би підписати акти або надати письмову мотивовану відмову від їх підписання:

- за актом від 04.01.2021 до 11.01.2021;

- за актом від 01.02.2021 до 04.02.2021;

- за актом від 11.02.2021 до 16.02.2021 відповідно.

Разом з тим, 12.02.2021 відповідачем було направлено позивачу заперечення за вих.№12/02/21-3 до акту прийому-передачі наданих послуг/виконаних робіт від 01.02.2021 та за вих. №12/02/21-3/4 до акту прийому-передачі наданих послуг/виконаних робіт від 11.02.2021, з посиланням на те, що завдання не виконано та запропоновано в строк до 28.02.2021 доопрацювати завдання з передачі інформації на ПВБКІ (т.1. а.с.45-48).

Письмові заперечення щодо акту від 04.01.2021 в матеріалах справи відсутні, а тому з урахуванням умов договору роботи/послуги за вказаним актом вважаються такими, що прийняті відповідачем без заперечень.

Відносно акту від 01.02.2021 суд зазначає, що враховуючи умови пункту 6.4. та те, що заперечення за вих.№12/02/21-3 направлені відповідачем лише 12.02.2021, тобто з пропуском трьохденного строку (до 04.02.2021), а тому роботи/послуги за вказаним актом вважаються такими, що прийняті відповідачем без заперечень.

Щодо акту від 11.02.2021, із урахуванням трьохденного строку, передбаченого пунктом 6.4. договору (до 16.02.2021) та направленням відповідачем заперечень 12.02.2021 за вих.№12/02/21-3/4, тобто в строк передбачений договором, роботи/послуги за вказаним актом є такими, що не прийняті відповідачем. При цьому суд зазначає, що факт направлення відповідачем заперечень поштою за вих.№12/02/21-3 та за вих. №12/02/21-3/4, а саме 12.02.2021 було підтверджено особисто позивачем в претензії від 26.02.2021 (т.1., а.с. 49-54). Доказів усунення позивачем недоліків, які зазначені в запереченні відповідача за вих.№12/02/21-3/4 до акту прийому-передачі наданих послуг/виконаних робіт від 11.02.2021 матеріали справи не містять. Інших доказів у відповідності до ГПК України, які б підтверджували факт надання відповідачу послуг/робіт за вказаним актом на суму 20 987, 00 грн позивачем суду не надано.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із п. 3.3. договору розрахунок за кожним рахунком-фактурою здійснюються протягом п`яти робочих днів з дня отримання замовником від виконавця рахунку-фактури. Замовник має прав відмовитися від оплати рахунку-фактури у випадку, якщо його зміст та/або ціна робіт/послуг не відповідає узгодженому сторонами замовленню. У такому випадку сторони здійснюють повторне узгодження замовлення та виконавець надає замовнику на оплату новий рахунок-фактуру, який підлягає оплаті протягом п`яти робочих днів з дня отримання замовником.

Доказів повторного узгодження замовлення матеріали справи не містять.

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Отже, враховуючи вказані вище норми, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума основного боргу за актами прийому-передачі наданих послуг/виконаних робіт від 04.01.2021 та від 01.02.2021 в загальному розмірі 58 596, 00 грн, а позов у цій частині частковому задоволенню.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача за несплату послуг 1 455, 31 грн пені нарахованих за загальний період з 12.01.2021 по 02.04.2021.

Відповідно до п.7.3. договору за порушення строків розрахунків, визначених положеннями цього договору, замовник сплачує на користь виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості несвоєчасно оплачених робіт/послуг за кожен день такої затримки.

Разом з тим відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно з ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України в разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Отже, договірні санкції можуть застосовуватися тільки в період з моменту виникнення заборгованості до розірвання договору.

Як убачається з матеріалів справи договір припинений з 11.02.2021, отже нарахування позивачем пені з 11.02.2021 по 02.04.2021 на підставі договору, тобто після припинення його дії, є неправомірним та безпідставним.

Окрім цього позивачем невірно встановлено початок прострочення оплати враховуючи умови пункту 3.3. договору.

З урахуванням викладеного вище та враховуючи часткове задоволення позовних вимог у частині стягнення основного боргу, судом здійснено перерахунок пені за актами та рахунками від 04.01.2021 та від 01.02.2021, а саме:

Сума боргу грнПеріод нарахуванняРозмір подвійної облікової ставки НБУСума пені грн5 430, 0014.01.2021-10.02.20211249, 9953 166, 0009.02.2021-10.02.20211234, 96 Всього 84, 95Отже, стягненню з відповідача підлягає пеня в загальному розмірі 84, 95 грн, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Також у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення з останнього 3% річних у сумі 348, 02 грн та 657, 26 грн інфляційних втрат, розрахованих за загальний період з 12.01.2021 по 02.04.2021.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.

Передбачені викладеними вище нормами законодавства, наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов`язання щодо своєчасної оплати товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Вказана позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Дослідивши наданий позивачем розрахунки 3% річних, судом встановлено, що він є невірним, оскільки позивачем невірно встановлено початок прострочення оплати враховуючи умови пункту 3.3. договору.

З урахуванням викладеного вище та враховуючи часткове задоволення позовних вимог у частині стягнення основного боргу, судом здійснено перерахунок 3% за актами та рахунками від 04.01.2021 та від 01.02.2021, а саме:

Сума боргу грнПеріод нарахуванняСума 3% річних грн5 430, 0014.01.2021-02.04.202135, 2653 166, 0009.02.2021-02.04.2021231, 60 Всього266, 86Отже, стягненню з відповідача підлягають 3% річних у загальному розмірі 266, 86 грн, а позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат суд встановив, що він є арифметично невірним, оскільки за розрахунком суду за загальний період з 14.01.2021 по 02.04.2021 за актами та рахунками від 04.01.2021 та від 01.02.2021 розмір інфляційних втрат складає 1 664, 56 грн, що є більше за суму, заявлену до стягнення позивачем.

Тому вимога позивача, про стягнення інфляційних втрат є обґрунтованою, проте арифметично невірною та враховуючи положення ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог, задоволенню підлягає інфляція саме в розмірі заявленому позивачем - 1 664, 56 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 58 596, 00 грн основного боргу, 84, 95 грн пені, 266, 86 грн 3% річних та 657, 26 грн інфляційних втрат

Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СІМПЛ МАНІ» (04073, місто Київ, вулиця Вербова, будинок 17-А, ідентифікаційний код 40117839) на користь фізичної особи-підприємця Киричок Віталія Петровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 58 596 (п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот дев`яносто шість) грн 00 коп. основного боргу, 84 (вісімдесят чотири) грн 95 коп. пені, 266 (двісті шістдесят шість) грн 86 коп. 3% річних, 657 (шістсот п`ятдесят сім) грн 26 коп. інфляційних втрат та 1 630 (одну тисячу шістсот тридцять) грн 98 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 08.11.2021.

Суддя Я.А.Карабань