Рішення № 100883608, 28.10.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.10.2021Справа № 910/9732/20

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження

справу № 910/9732/20

за позовом ОСОБА_1

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській, Чернігівській областях

про визнання дій суб`єкта владних повноважень щодо проведення перевірок незаконними

Представники сторін:

від позивача: Буша А.В.;

від відповідача: Котовський В.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про:

- визнати незаконними дії Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області щодо здійснення перевірок від 23.01.2014 до договорів купівлі-продажу державного майна № 2-НБ-ЗД; № 3-НБ-ЗД; № 4-НБ-ЗД; № 5-НБ-ЗД;

- визнати незаконними дії Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області щодо здійснення перевірок від 25.11.2016 до договорів купівлі-продажу державного майна № 2-НБ-ЗД; № 3-НБ-ЗД; № 4-НБ-ЗД; № 5-НБ-ЗД;

- визнати поточні перевірки Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області від 23.01.2014 до договорів купівлі-продажу державного майна № 2-НБ-ЗД; № 3-НБ-ЗД; № 4-НБ-ЗД; № 5-НБ-ЗД протиправними;

- визнати поточні перевірки Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області від 25.11.2016 до договорів купівлі-продажу державного майна № 2-НБ-ЗД; № 3-НБ-ЗД; № 4-НБ-ЗД; № 5-НБ-ЗД протиправними;

- визнати незаконними та скасувати акти поточних перевірок Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області від 23.01.2014 до договорів купівлі-продажу державного майна № 2-НБ-ЗД; № 3-НБ-ЗД; № 4-НБ-ЗД; № 5-НБ-ЗД;

- визнати незаконними та скасувати акти поточних перевірок Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області від 25.11.2016 до договорів купівлі-продажу державного майна № 2-НБ-ЗД; № 3-НБ-ЗД; № 4-НБ-ЗД; № 5-НБ-ЗД.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.01.2003 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Київській області та громадянином України ОСОБА_1 було укладено договори купівлі-продажу № 2-НБ-ЗД; № 3-НБ-ЗД об`єкта незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та договори купівлі-продажу № 4-НБ-ЗД; No 5-НБ-ЗД об`єкта незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Привокзальна.

В подальшому 23.04.2010 сторонами були укладені додаткові договори, відповідно до яких сторонами внесено зміни до п. 5.1.6. договорів та зобов`язано покупця у термін до 31.12.2011 підготувати документи і здійснити відповідні дії щодо переоформлення права забудовника на об`єкти приватизації, добудувати та ввести об`єкти в експлуатацію до 31.12.2013 з можливою зміною первісного призначення.

23.01.2014 та 25.11.2016 Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Київській області були складені акти за наслідками проведених перевірок щодо здійснення контролю за виконанням позивачем умов договорів купівлі-продажу державного майна 2НБ-ЗД; № 3-НБ-ЗД; № 4-НБ-ЗД; № 5-НБ-ЗД. При цьому, Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Київській області також були складені акти про недопущення до перевірки та (або) ненадання документів, Позивач вважає дії Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області щодо здійснення вищевказаних перевірок протиправними, оскільки вони здійснені з порушенням чинного законодавства України, внаслідок чого було порушено права позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 19.08.2021.

16.08.2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву; від позивача - клопотання про витребування доказів.

17.08.2021 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про надіслання відповідачем процесуальних документів позивачу відповідними засобами зв`язку.

В підготовчому засіданні 19.08.2021 суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів та оголосив перерву до 02.09.2021 для надання позивачу часу ознайомитись з відзивом на позовну заяву та підготувати відповідь на відзив.

27.08.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив.

До початку судового засідання 02.09.2021 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання та заява про відвід судді, яка обґрунтована існуванням обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2021 визнано заяву ОСОБА_1 про відвід судді необґрунтованою.

В судовому засіданні 02.09.2021 оголошено перерву на 23.09.2021.

23.09.2021 від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі, а від позивача - клопотання про витребування доказів.

В підготовчому засіданні 23.09.2021 суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, оскільки воно подано з порушенням строків, визначених у ст. 81 ГПК України.

Також, суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про закриття провадження у справі, оскільки позивач наполягає на вирішенні спору по суті.

Враховуючи відсутність будь-яких інших заяв і клопотань представників сторін та оскільки судом вирішені питання, зазначені у ч. 2 ст.182 Господарського процесуального кодексу України, а також здійснені усі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 28.10.2021.

Присутній у судовому засіданні 28.10.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав з посиланням на обставини, наведені у позовній заяві.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись на обрання позивачем неналежного способу захисту його прав.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 28.10.2021, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (далі - Регіональне відділення) та громадянином України ОСОБА_1 08.01.2003 року укладено ряд договорів, а саме: договір купівлі-продажу № 2-НБ-ЗД об`єкта незавершеного будівництва - «корпус 2 Б», що знаходить за адресою: АДРЕСА_1 ; договір купівлі-продажу № 3-НБ-ЗД об`єкта незавершеного будівництва - «корпус 2В», що знаходить за адресою: АДРЕСА_1 ; договір купівлі-продажу № 4-НБ-ЗД об`єкта незавершеного будівництва - «База КБУ», що знаходить за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Привокзальна (фактично вул. Завокзальна, 47); договір купівлі-продажу № 5-НБ-ЗД об`єкта незавершеного будівництва - «площадка РБЦ», що знаходить за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Привокзальна (фактично вул. Завокзальна, 17) .

23.04.2010 сторонами були укладені додаткові договори, відповідно до яких сторонами був змінений п. 5.1.6 договорів, та покупець був зобов`язаний в термін до 31.12.2011 року підготувати документи та здійснити відповідні дії щодо переоформлення права забудовника на об`єкти приватизації, добудувати та ввести об`єкти в експлуатацію до 31.12.2013 з можливою зміною первісного призначення.

23.01.2014 та 25.11.2016 Регіональним відділення були складені акти за наслідками проведених перевірок щодо здійснення Регіональним відділенням контролю за виконанням позивачем умов договорів купівлі-продажу державного майна № 2-НБ-ЗД, № 3- НБ-ЗД, № 4-НБ-ЗД, № 5-НБ-ЗД.

Також Регіональним відділенням були складені Акти про недопущення до перевірки та (або) ненадання документів.

У висновках актів перевірки встановлено, що умови договорів купівлі-продажу не виконано в повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст.26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов`язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2020, яке набрало законної сили, у справі №910/22693/17 розірвано договір купівлі-продажу 2-НБ-ЗД.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2017, яке набрало законної сили, у справі № 910/5716/17 розірвано договір купівлі-продажу 3-НБ-ЗД.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2018 у справі №910/5719/17 розірвано договір купівлі-продажу 4-НБ-ЗД.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2017, яке набрало законної сили, у справі № 910/5717/17 розірвано договір купівлі-продажу 5-НБ-ЗД.

Під час розгляду вищезазначених справ, судами досліджувались оскаржувані позивачем акти перевірок, які були прийняті як належні та допустимі докази.

Позивач вважає дії Регіонального відділення щодо здійснення вищевказаних перевірок протиправними, оскільки вони здійснені з порушенням чинного законодавства України, внаслідок чого було порушено права позивача.

Так, за твердженням позивача, відповідач не повідомив останнього про здійснення перевірок; відповідач не проводив перевірки безпосередньо на об`єктах приватизації (території є закритими, під постійним цілодобовим чергуванням, відомості в Журналі реєстрації відвідувачів та в Журналі перевірок відомості про представників відповідача та перевірки в дні перевірок відсутні), але при цьому відповідач склав акти, в яких вказав, що був присутній на об`єктах; внаслідок невиїзду співробітників відповідача на об`єкти перевірок, відповідач зробив хибні висновки, адже об`єкти незавершеного будівництва збудовані, хоча і не введені в експлуатацію; відповідач не надав позивачу примірників актів перевірки для підписання, надання своїх зауважень та заперечень.

Також, позивач вказав, що у Додаткових договорах останній строк виконання зобов`язання був встановлений Сторонами до 31.12.2013 року, а тому, контроль щодо дотримання відповідачем цих зобов`язань не може перевищувати цей строк, у зв`язку із чим проведення відповідачем поточних перевірок в 2014 та 2016 роках є перевищенням наданих йому повноважень щодо здійснення державного контролю за виконанням умов договору.

З огляду на викладене, позивач просить суд:

- визнати незаконними дії Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області щодо здійснення перевірок від 23.01.2014 до договорів купівлі-продажу державного майна № 2-НБ-ЗД, № 3- НБ-ЗД, № 4-НБ-ЗД, № 5-НБ-ЗД;

- Визнати незаконними дії Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області щодо здійснення перевірок від 25.11.2016 до договорів купівлі-продажу державного майна № 2-НБ-ЗД, № 3-НБ-ЗД, № 4-НБ-ЗД, № 5-НБ-ЗД;

- визнати поточні перевірки Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області від 23.01.2014 до договорів купівлі-продажу державного майна № 2-НБ-ЗД, 3- НБ-ЗД, № 4-НБ-ЗД, № 5-НБ-ЗД протиправними;

- визнати поточні перевірки Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області від 25.11.2016 до договорів купівлі-продажу державного майна № 2-НБ-ЗД, № 3- НБ-ЗД, № 4-НБ-ЗД, № 5-НБ-ЗД протиправними;

- визнати незаконними та скасувати акти поточних перевірок Регіонального відділення ФДМУ у Київській області від 23.01.2014 до договорів купівлі-продажу державного майна № 2-НБ-ЗД, № 3-НБ-ЗД, № 4-НБ-ЗД, № 5-НБ-ЗД;

- визнати незаконними та скасувати акти поточних перевірок Регіонального відділення ФДМУ у Київській області від 25.11.2016 до договорів купівлі-продажу державного майна № 2-НБ-ЗД, № 3- НБ-ЗД, № 4-НБ-ЗД, № 5-НБ-ЗД.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.

Матеріально-правовий зміст захисту цивільних прав та інтересів полягає, насамперед у з`ясуванні чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

При цьому необхідно виходити з положень ст. 11 Цивільного кодексу України про підстави виникнення цивільних прав і обов`язків, у відповідності до яких цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Положеннями ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У розумінні положень зазначеного Закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у статті 4 Господарського процесуального кодексу України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, через зазначені положення Господарського процесуального кодексу України реалізується принцип доступності правосуддя. До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, дійшовши висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (п. 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 910/15651/17).

Положеннями ст. 13 Конституції України та ч. 1 ст. 20 Господарського кодексу України закріплений обов`язок держави забезпечувати захист прав і законних інтересів усіх суб`єктів права власності і господарювання.

Наведені положення реалізуються, зокрема, у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, відповідно до якої кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення.

Перелік способів захисту прав та інтересів, наведений у ст. 16 Цивільного кодексу України, а також ст. 20 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до положень ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Таким чином, реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;

3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;

8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;

12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;

13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;

15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання;

16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець;

17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, господарський суд розглядає справи, пов`язані з вирішенням спору про право, та в силу положень ст. ст. 237, 238 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні господарського спору по суті приймає рішення, у мотивувальній частині якого вказує, зокрема, встановлені ним обставини справи.

Тобто, встановлені господарським судом факти мають бути викладені саме в мотивувальній частині рішення.

Чинним законодавством України не наведено чіткого визначення юридичних фактів, однак із практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції слідує, що юридичними фактами є передбачені законом конкретні обставини, які тягнуть правові наслідки у вигляді виникнення, зміни або припинення правовідносин.

Слід зазначити, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі. Ці обставини не можуть бути самостійним предметом спору, оскільки є доводами, які підлягають дослідженню і оцінці при вирішенні спору про право.

Фактично, сформовані позивачем вимоги є засобом доказування для розгляду спору про право.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача спрямовані на встановлення певних юридичних фактів. При цьому, в даному випадку між сторонами відсутній спір про право.

Вимога про встановлення факту не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі. Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості.

Тобто, вимоги позивача про встановлення юридичних фактів можуть бути досліджені та встановлені лише під час вирішення спору про право, відтак, зазначені вимоги не можуть виступати самостійним предметом спору і, відповідно, належним способом захисту.

Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення.

Заявлені позивачем вимоги не призводять до поновлення порушеного права позивача.

Рішення суду є правозахисним актом, однак способи захисту повинні кореспондуватись з повноваженнями суду, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на зміст позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що фактично такі вимоги не відповідають встановленим законом способам захисту прав, а спрямовані на встановлення судом певних юридичних фактів, що не віднесено до компетенції господарського суду, який, як орган державної влади, зобов`язаний діяти у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Крім того, судом була взята до уваги правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 по справі № 910/1389/19, згідно з якою оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Позовні вимоги, що є предметом розгляду у цій справі, по своїй суті є вимогами про встановлення обставин та надання їм правової оцінки. Таким чином, звертаючись до суду з даними вимогами, позивач фактично просить установити певні обставини, які, за його твердженнями, відбулись у минулому, та надати їм відповідну правову оцінку.

Закон не передбачає такий спосіб захисту цивільних прав або інтересів як визнання протиправними дій суб`єкта цивільних правовідносин, адже задоволення цієї вимоги не призводить до захисту прав, а лише може бути використане для захисту інших прав або інтересів, зокрема у інших судових процесах.

Тому встановлення певних обставин є неналежним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, оскільки, розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та законних інтересів учасників господарських відносин.

Господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження (п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011; аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.07.2004 по справі № 10/732).

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на позивача.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 08.11.2021.

Суддя А.І. Привалов