Рішення № 100883448, 02.11.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.11.2021Справа № 910/7068/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю. за участі

секретаря судового засідання Маринченко М.В., розглянувши в порядку загального

позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Тарасюка Андрія Степановича

до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»

про стягнення 53 860, 00 грн.

за участі представників:

позивача - не з`явились,

відповідача - Лопатнікова А.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Тарасюк Андрій Степанович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення 53 860, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані несанкціонованим списанням грошових коштів з рахунку позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/7068/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено строки надання сторонами відзиву, відповіді на відзив.

До Господарського суду міста Києва 04.06.2021 від представника відповідача надійшов відзив, у якому проти задоволення позову заперечено повністю.

Представник позивача 24 червня 2021 року подав до суду клопотання про витребування доказів та письмові пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2021 розгляд справи № 910/7068/21 вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, клопотання позивача про витребування доказів задоволено.

Представник відповідача 21.07.2021 подав до суду письмові пояснення.

До Господарського суду міста Києва 27.07.2021 від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярію) представник позивача 30 липня 2021 року подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначено, що відповідачем не забезпечено належного рівня безпеки доступу до рахунку та розпорядження грошовими коштами.

Представник відповідача 19.08.2021 подав до суду письмові заперечення.

До Господарського суду міста Києва 20.08.2021 від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2021 клопотання позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва №05-23/1505/21 від 06.09.2021 призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 .

За результатами проведення автоматизованого розподілу справу № 910/7068/21 передано для розгляду судді Кирилюк Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2021 підготовче засідання у справі призначено на 05.10.2021.

Представник позивача подав до суду клопотання про участь у судовому засіданні 05.10.2021 в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 у задоволенні клопотання позивача про участь у судовому засідання в режимі відеоконференції відмовлено.

До Господарського суду міста Києва 05.10.2021 від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

Через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярію) представник відповідача 05.10.2021 подав до суду письмові пояснення.

У підготовчому засіданні 05.10.2021 суд розглянув клопотання позивача про витребування доказів та відмовив у його задоволенні, оскільки дане клопотання не відповідає приписам статей 80, 81 Господарського процесуального кодексу України.

За результатами підготовчого засідання 05.10.2021 судом прийнято рішення про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті у судовому засіданні 02.11.2021.

Представник позивача 01.11.2021 подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке обгрунтоване тим, що повноважний представник 02.11.2021 братиме участь у розгляді справи № 562/2476/21.

З огляду на те, що позивач не надав жодних доказів того, що його повноважний представник здійснює представництво у справі № 562/2476/21, розгляд якої призначено у судовому засіданні 02.11.2021, суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Позивач у судове засідання 02.11.2021 не з`явився, своїх уповноважених представників не направив.

Представник відповідачів проти задоволення позову заперечував повністю.

У судовому засіданні 02.11.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем 07.11.2013 на підставі заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг відкрито позивачу поточний рахунок № НОМЕР_1 .

Відповідно до статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

За твердженням позовної заяви 27.11.2020 в період часу з 05:00 год. по 07:00 год. з поточного рахунку позивача № НОМЕР_1 в Акціонерному товаристві комерційний банк «Приватбанк» було перераховано 53 860, 00 грн. на банківські рахунки Фізичної особи-підприємця Потравко О.Г. (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) та Фізичної особи-підприємця Дунаєвського Д.В. (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ). Позивач стверджує, що дані перекази грошових коштів не ініціював.

Суд звертає увагу, що додані до позовної заяви платіжні доручення № 295 від 27.11.2020 на суму 3 500, 00 грн., № 295 від 27.11.2020 на суму 3 500, 00 грн., № 295 від 27.11.2020 на суму 3 000, 00 грн., № 295 від 27.11.2020 на суму 3 010, 00 грн., № 296 від 27.11.2020 на суму 3 400, 00 грн., № 296 від 27.11.2020 на суму 3 450, 00 грн., № 296 від 27.11.2020 на суму 34 000, 00 грн. оформлені відповідно до вимог законодавства та містять усі формально необхідні реквізити для здійснення банківською установою відповідних платежів.

Відповідач зазначає, що всі спірні платежі були підписані за допомогою КЕП (кваліфікований електронний підпис), що належить позивачу, на підтвердження чого було надано інформацію з спеціалізованого комплексу АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Відповідно до пункту 23 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.

Частино першою статті 23 Закону України «Про електронні довірчі послуги» встановлено що під час надання кваліфікованих електронних довірчих послуг використовуються кваліфіковані сертифікати електронного підпису, кваліфіковані сертифікати електронної печатки та кваліфіковані сертифікати автентифікації веб-сайту.

Згідно з частиною другою статті 23 Закону України «Про електронні довірчі послуги» кваліфіковані сертифікати відкритих ключів обов`язково повинні містити, зокрема: ідентифікаційні дані, які однозначно визначають користувача електронних довірчих послуг, у тому числі обов`язково: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) підписанта та унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний податковий орган та мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта) або; найменування або прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) створювача електронної печатки та код згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, за якими здійснено його державну реєстрацію, або унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний податковий орган та мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта);

Таким чином, користувач кваліфікованого електронного підпису пройшов відповідну ідентифікацію та отримав кваліфіковані сертифікати відкритих ключів, як додатковий механізм, що пов`язує власника з його даними з державних реєстрів та, по суті, гарантує посвідчення особи.

Згідно із пунктами 18.1, 18.2 та 18.3 статті 18 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» електронний документ на переказ має однакову юридичну силу з паперовим документом. Електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа на переказ. Порядок застосування електронного підпису для засвідчення електронного документа на переказ установлюється нормативно-правовими актами Національного банку України. Відповідальність за достовірність інформації, що міститься в реквізитах електронного документа, несе особа, яка наклала на цей документ електронний підпис. В іншому разі відповідальність несе банк або інша установа - учасник платіжної системи.

Враховуючи наведене, саме особа, яка має кваліфікований електронний підпис несе відповідальність за його зазначення в реквізитах електронного документа.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронні довірчі послуги», користувачі електронних довірчих послуг зобов`язані: забезпечувати конфіденційність та неможливість доступу інших осіб до особистого ключа; невідкладно повідомляти надавача електронних довірчих послуг про підозру або факт компрометації особистого ключа; не використовувати особистий ключ у разі його компрометації, а також у разі скасування або блокування сертифіката відкритого ключа.

Отже, на самого власника особистого ключа покладається обов`язок повідомляти про його компрометацію для унеможливлення вчинення незаконних дій з використанням особистого ключа особи.

Позивач не надав суду належних, допустимих та вірогідних доказів того, що платіжні доручення, на підставі яких були списані кошти з рахунку позивача на рахунки третіх осіб, не містили його електронного цифрового підпису. Доказів повідомлення позивачем відповідача про компрометацію особистого електронного ключа матеріали справи не містять.

Таким чином, самим позивачем поза розумним сумнівом доведено суду факт ініціювання грошових переказів шляхом генерації належних електронних платіжних документів (можливо і з використанням наразі невстановленими зловмисниками доступу до даних позивача та електронного підпису).

Як зазначалось раніше, відповідно до частини третьої статті 1066 Цивільного кодексу України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Відповідно, відповідач не мав правової можливості не виконувати електронні платіжні документи, що були створені у програмному комплексі банк-клієнт, мали усі необхідні реквізити та скріплювались цифровим електронним підписом позивача.

Більше того, за позитивно-правовими приписами частин першої та третьої статті 1066 Цивільного кодексу України відповідач був прямо зобов`язаною особою виконати платіжні доручення (у даному випадку - електронної форми), що надійшли від позивача у встановлені статтею 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» строки.

Склад господарсько-правового правопорушення утворюється: 1) протиправною поведінкою суб`єкта господарювання; 2) наявністю негативних наслідків (у тому числі можливо і збитків); 3) причинно-наслідковим зв`язком між протиправною поведінкою правопорушника і негативними наслідками; 4) виною правопорушника.

У даному випадку по відношенню до відповідача недоведеною є перша кваліфікаційна ознака - факт вчинення відповідачем господарсько-правового правопорушення.

Відповідно, відсутні фактичні підстави для застосування до правовідносин учасників даного судового провадження правового регулювання статті 1166 Цивільного кодексу України, оскільки гіпотеза цієї правової норми передбачає наявність протиправної поведінки відповідальної особи. За відсутності або недоведеності факту протиправної поведінки - відсутні підстави для дослідження питань причинно-наслідкового зв`язку та вини цієї особи.

За твердженням позивача, яке підтверджується доданими до позовної заяви доказами, грошові кошти було перераховано на поточні рахунки двох фізичних осіб-підприємців: Фізичної особи-підприємця Потравко О.Г. (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) та Фізичної особи-підприємця Дунаєвського Д.В. (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ).

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань усі наведені позивачем фізичні особи-підприємці є зареєстрованими та не перебувають у стані припинення або банкрутства.

Єдиний державний реєстр судових рішень не містить жодної інформації про звернення позивача з відповідними віндикаційними позовами до цих фізичних осіб-підприємців. Не містять такої інформації і матеріали даної справи, у тому числі і доказів направлення отримувачам спірних грошових коштів письмових вимог про їх повернення.

Натомість, позивачем обрано способом захисту свого права примусове стягнення грошових коштів відповідача.

Правовою підставою компенсації втрачених грошових коштів за рахунок відповідача позивачем визначено статтю 1073 Цивільного кодексу України: у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Суд має зазначити, що для застосування до даних правовідносин наведеної правової норми має бути доведеним факт безпідставності списання коштів з рахунку та (або) факт порушення розпорядження клієнта.

Відповідно до частини першої статті 1071 Цивільного кодексу України «Підстави списання грошових коштів з рахунка» банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Пунктом 1.30 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Судом встановлено, що 27.11.2020 відповідачем у встановлений договором спосіб було отримано платіжні доручення № 295 від 27.11.2020 на суму 3 500, 00 грн., № 295 від 27.11.2020 на суму 3 500, 00 грн., № 295 від 27.11.2020 на суму 3 000, 00 грн., № 295 від 27.11.2020 на суму 3 010, 00 грн., № 296 від 27.11.2020 на суму 3 400, 00 грн., № 296 від 27.11.2020 на суму 3 450, 00 грн., № 296 від 27.11.2020 на суму 34 000, 00 грн. електронної форми, які було оформлено відповідно до вимог законодавства та які містили усі формально необхідні реквізити для здійснення банківською установою відповідних платежів.

Суд відхиляє твердження позивача, що банк повинен був відмовити у проведенні платіжних операцій у зв`язку з наявністю в графі «Призначення платежу» іноземної мови, оскільки чинним законодавством не передбачений обов`язок банків перевіряти заповнення графи «Призначення платежу»

Таким чином, списання відповідачем грошових коштів з рахунку позивача було здійснено на відповідно визначеній Законом підставі, що унеможливлює твердження про безпідставність списання.

Грошові кошти було перераховано відповідачем за визначеними платіжними дорученнями реквізитами, що унеможливлює твердження про порушення банківською установою розпорядження клієнта.

Виходячи з наведеного, судом встановлено відсутність фактичних підстав для застосування до даних правовідносин правового регулювання статті 1073 Цивільного кодексу України.

Щодо посилання позивача, на положення пункту 9 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджене постановою Правління Національного банку України № 705 від 05.11.2014, згідно якого користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1.14 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» електронним платіжним засобом є платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ.

Зокрема, відповідно до пункту 1.27 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» віднесено до електронних платіжних засобів платіжні картки - електронні платіжні засоби у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Пунктом 1.19-3 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» до електронних платіжних засобів також віднесено і мобільні платіжні інструменти, які реалізовані в апаратно-програмному середовищі мобільного телефону або іншого бездротового пристрою користувача.

Відповідно до пункту 1.12 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» емісією електронних платіжних засобів є проведення операцій з випуску електронних платіжних засобів певної платіжної системи.

У даному випадку правовідносини сторін у справі не передбачали емісію (випуск) відповідачем платіжних карток або інших визначених законодавством видів електронних платіжних засобів для використання їх позивачем за допомогою платіжних пристроїв (банківський автомат, платіжний термінал, програмно-технічний комплекс самообслуговування тощо).

Правовідносини сторін обмежені умовами договору про розрахунково-касове обслуговування поточного рахунку юридичної особи, у тому числі за допомогою програмно-технічного комплексу дистанційного обслуговування рахунку, який не передбачає емісії електронних платіжних засобів.

Відповідно, до відносин сторін у справі не можуть застосовуватись норми пунктів 8, 9 розділу VI Положення №705, оскільки вони регулюють взаємовідносини емітента та користувача електронного платіжного засобу (пластикова картка, мобільний додаток тощо). У даному випадку відповідач не є емітентом, а позивач не є користувачем електронних платіжних засобів для використання їх за допомогою платіжних пристроїв. За таких обставин встановлення обставини наявності або відсутності вини відповідача у сприянні втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції є неможливим, оскільки ПІН-код (Personal Identification Number) не використовується у програмно технічних комплексах Банк-клієнт.

Натомість, з матеріалів справи прямо вбачається, що платіжні перекази було ініційовано з використанням електронного цифрового підпису позивача.

Враховуючи наведене, суд відхиляє доводи позову в частині застосування до даних правовідносин правового регулювання пунктів 8, 9 розділу VI Положення №705.

Встановивши відсутність в діях відповідача фактів порушення встановлених договором або Законом зобов`язань суд встановлює відсутність правових і фактичних підстав для покладення на нього обов`язку з відшкодування втрачених позивачем грошових коштів.

Відсутність юридичного обов`язку з відшкодування грошових коштів зумовлює неможливість стягнення пені.

Враховуючи наведене, суд відмовляє у задоволенні позову повністю.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору залишаються за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 238, 241-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 08.11.2021.

Суддя Т.Ю.Кирилюк