Рішення № 100883425, 27.10.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2021Справа № 909/94/21Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фізичної особи - підприємця Кухтарук Наталії Ярославівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальне агентство"

про стягнення 199 390,64 грн

Представники сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: Бондар О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець Кухтарук Н.Я. звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальне агентство" про стягнення заборгованості в сумі 199 390,64 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди приміщення № 1 від 01.10.2019.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області № 909/94/21 від 15.02.2021 матеріали позовної заяви Фізичної особи - підприємця Кухтарук Н.Я. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальне агентство з продажу авіаперевезень" про стягнення заборгованості в сумі 199 390,64 грн та судових витрат з доданими до неї документами передано на розгляд за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду міста Києва.

23.03.2021 вказані позовні матеріали надійшли до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

22.04.2021 до суду від позивача надійшла уточнена редакція позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2021 відкрито провадження у справі № 909/94/21, підготовче засідання призначено на 26.05.2021.

В підготовче засідання 26.05.2021 представники позивача не з`явився.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання відповідача задовольнити, продовжити строк для підготовки відзиву на позовну заяву на 15 днів з сьогоднішнього дня, відкласти підготовче засідання на 23.06.2021.

11.06.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов.

23.06.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення документів.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив прийняти до розгляду докази понесення судових витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 клопотання відповідача про витребування доказів задоволено, витребувано у позивача оригінали рахунків №2 від 11.03.2020, №3 від 25.03.2020, № 4-5 від 26.05.2020, №6 від 26.06.2020, №7 від 26.07.2020, №8 від 28.08.2020, №9 від 24.09.2020, договору складського зберігання від 19.10.2020, акта передачі майна на зберігання від 21.10.2020, для огляду в підготовчому засіданні, продовжено строк підготовчого провадження у справі № 909/94/21 на 30 днів, відкладено підготовче засідання у справі на 02.08.2021.

30.07.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява з процесуальних питань.

02.08.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли клопотання про продовження строку підготовчого провадження, клопотання про витребування доказів та заява про зменшення позовних вимог.

В підготовче засідання 02.08.2021 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив у задоволенні заяви про зменшення позовних вимог відмовити.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання позивача про витребування доказів залишити без задоволення, через необґрунтованість та невиконання вимог ст. 81 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2021 застосовано до Фізичної особи - підприємця Кухтарук Наталії Ярославівни захід процесуального примусу у вигляді штрафу, стягнуто з Фізичної особи - підприємця Кухтарук Наталії Ярославівни в дохід державного бюджету України штраф у розмірі 2 270,00 грн.

В підготовчому засіданні 02.08.2021 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; відкласти підготовче засідання на 13.09.2021, продовжити позивачу строк на подання відповідей на питання у відзиві на позовну заяву.

16.08.2021 до суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, клопотання про залишення без розгляду частини позовних вимог, заява про зменшення позовних вимог в порядку ст. 46 ГПК України, заява про відвід судді Трофименко Т.Ю. від здійснення правосуддя у справі № 909/94/21.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 06.09.2021 заяву ФОП Кухтарук Н.Я. про відвід судді Трофименко Т.Ю. від розгляду справи №909/94/21 визнав необґрунтованою та передав заяву для визначення судді в порядку ст. 32 ГПК України.

За результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями заяву ФОП Кухтарук Н.Я. про відвід судді Трофименко Т.Ю. від розгляду справи №909/94/21 передано на розгляд судді Бондарчук В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 визнано відвід судді Трофименко Т.Ю. необґрунтованим, у задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця Кухтарук Наталії Ярославівни про відвід судді Трофименко Т.Ю. від розгляду справи №909/94/21 відмовлено.

09.09.2021 на електронну пошту суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, заява на виконання вимог ухвал суду від 23.06.2021 та 02.08.2021, клопотання про повернення клопотання про витребування доказів та витребування доказів.

13.09.2021 до суду від відповідач надійшла заява щодо триваючого невиконання позивачем вимог ухвал від 23.06.2021 та 02.08.2021 та з інших процесуальних питань.

В підготовче засідання 13.09.2021 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання від 16.08.2021 про витребування у відповідача оригіналу повідомлення про розірвання договору оренди від 17.03.2021 залишити без розгляду через непідтримання його представником позивача.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив в задоволенні заяви про зменшення розміру позовних вимог, що надійшла до суду 16.08.2021, відмовити.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2021 заяву Фізичної особи - підприємця Кухтарук Наталії Ярославівни про залишення без розгляду позову в частині вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальне агентство" збитків, пов`язаних із укладенням договору складського зберігання від 19.10.2020 у розмірі 13 000,00 грн, задоволено, позов Фізичної особи - підприємця Кухтарук Наталії Ярославівни в частині вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальне агентство" збитків, пов`язаних із укладенням договору складського зберігання від 19.10.2020 у розмірі 13 000,00 грн, залишено без розгляду.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання позивача про відкладення розгляду справи залишити без розгляду через непідтримання його представником позивача.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив витребувати у відповідача оригінал листа від 07.06.2021, адресованого позивачу, для огляду в судовому засіданні.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання про долучення нотаріально посвідченого оригіналу заяви свідка ФОП Кухтарук Н.Я. не приймати до розгляду, оскільки заява не містить відповідей на питання, що були поставлені представником відповідача у відзиві.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив у задоволенні заяви представника позивача про скасування ухвали про застосування до позивача заходу процесуального примусу у вигляді штрафу відмовити, оскільки останній не виправив допущене порушення.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив у задоволенні клопотання представника відповідача про зобов`язання позивача виконати обов`язок щодо надання відповідей на питання та про накладення штрафу відмовити через необґрунтованість.

В підготовчому засіданні 13.09.2021 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 04.10.2021.

13.09.2021 до суду від представника позивача надійшла заява про проведення засідання в режимі відеоконференції у приміщенні суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2021 вказане клопотання позивача задоволено.

01.10.2021 до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналів документів.

04.10.2021 до суду від позивача надійшла заява про відвід судді Трофименко Т.Ю. від здійснення правосуддя у справі № 909/94/20.

В судове засідання 04.10.2021 з`явилися представники сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2021 у задоволенні заяви позивача про відвід судді Трофименко Т.Ю. від розгляду справи № 909/94/21 відмовлено.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в судовому засіданні перерву до 27.10.2021.

В судове засідання 27.10.2021 з`явився представник відповідача. Представник позивача в засідання суду не з`явився, уповноваженого представника не направив, про час та місце судового засідання були повідомлений належним чином.

Разом з тим, 27.10.2021 до суду від представника позивача надійшло клопотання про неможливість прибуття в судове засідання у зв`язку з територіальною віддаленістю та про призначення наступного судового засідання в режимі відеоконференції у приміщенні суду.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити в задоволенні клопотання позивача про проведення наступного засідання в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Івано-Франківської області через необґрунтованість та несвоєчасне його подання.

Відповідно до статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Зважаючи на те, що позивача було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а його неявка не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності представника позивача.

В судовому засіданні представники відповідача проти позову заперечував частково.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 27.10.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України..

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.10.2019 між Фізичною особою - підприємцем Кухтарук Наталією Ярославівною (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсальне агентство з продажу авіаперевезень" (Орендар) було укладено договір оренди приміщення № 1 (надалі також - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове платне користування Приміщення для використання під офіс та зобов`язується сплачувати орендну плату, в порядку, передбаченому цим Договором. Вище вказане приміщення знаходиться у володінні та користуванні Орендодавця на підставі договору купівлі-продажу від 02.06.2002 рік.

У договорі надано визначення «Приміщення» - об`єкт нерухомості - частина не житлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, площею 60 кв.м.

Згідно з п. 1.2.1 Договору, приміщення буде використовуватись Орендарем для здійснення ним діяльності відповідно до його статут та у такий спосіб, що не пошкоджувати, не перешкоджати або створювати ризик для майна Орендодавця.

Відповідно до п. 2.1.1 Договору, строк оренди Приміщення за договором становить: з 1 жовтня 2019 року по 1 жовтня 2020 року.

Як встановлено у п. 2.3.1 Договору, у дату передачі Приміщення уповноважені представники Сторін проводять огляд Приміщення, перевіряють склад і комплектність Приміщення, стан, відсутність ушкоджень, несправностей, інших недоліків і відступів від установлених технічних, санітарних їй інших загальнообов`язкових нормативних вимог чи відповідає Приміщення будівельним нормам і правилам, нормам протипожежної безпеки.

За приписами пунктів 2.4.1, 2.4.2 Договору, у випадку, якщо під час передачі Приміщення не були виявлені і встановлені недоліки, як це зазначено вище. Орендар зобов`язаний прийняти таке Приміщення, підписати Акт приймання-передачі і передати Орендодавцю підписаний і скріплений печаткою примірник Акту в день підписання.

Акт приймання-передачі Приміщення, підписання уповноваженими представниками Сторін, що брали участь в огляді Приміщення, підтверджує фактичну передачі Приміщення і печаток строку оренди.

Відповідно до пунктів 2.6.1-2.6.2 Договору, по закінченні Строку Оренди, Орендар зобов`язаний звільнити і передати Приміщення Орендодавцеві в стані не гіршому, в якому Орендар прийняв Приміщення на Дату початку, і врахуванням нормального зносу, а також вивезти всі свої товари, майно з Приміщення, якщо інше не встановлено Договором.

Приміщення повинно бути звільненим до 1 жовтня 2020 р., що підтверджується відповідним Актом - передачі Приміщення підписаним Сторонами. Такий акт повинен бути підписаний не пізніше і (одного) дня від дати закінчення Строк у Оренди. Орендна плата за термін звільнення Приміщення Орендарю не нараховується.

У п. 3.1.1 Договору визначено, що кількість вжитих ресурсів визначається шляхом зняття з показників пристроїв обліку (лічильників встановлених в Приміщенні). У випадку, коли такі пристрої відсутні розміри спожитих ресурсів визначаються згідно діючих норм і пропорційно орендованій площі.

Як вказано у п. 3.1.3 Договору, вартість комунальних послуг (водо-, газо- електропостачання, телефон, охорона, комунальні платежі, податки за землю та нерухомість) не входять до складу орендної плати та відшкодовуються Орендодавцю окремо (додатково) за фактом їх споживання на підставі відповідних рахунків Орендодавця і сплачуються щомісячно протягом 5 банківських днів з моменту отримання Орендарем відповідних документів (рахунків) на оплату. Зняття показників лічильника за споживання електроенергії здійснюється разом представниками Орендодавця та Орендаря.

За обслуговування рахунку Орендар сплачує Орендодавцю щомісячно плату в розмірі 400 грн, або переоформляє на себе угоди з енергопостачальними організаціями та оплачує комунальні послуги самостійно (спосіб оплати комунальних послуг відображається в додатку до угоди).

Згідно з пунктами 4.1.1-4.1.3 Договору, Орендар виплачує Орендодавцю орендну плату, з урахуванням попередньої оплати на два місяця, з моменту підписання Акту приймання-передачі приміщення від Орендодавця до Орендаря за даним Договором (далі - Орендна плата). Загальний розмір орендної плати на місяць становить 13800 грн. (тринадцять тисяч вісімсот грн).

Орендна плата орендарем перераховується у національній валюті України.

Орендар сплачує щомісячно орендну плату авансом - не пізніше 10 робочого дня місяця.

Відповідно до п. 4.2.1 Договору, Орендна плата сплачується Орендарем шляхом перераховування належної до сплати суми на банківський рахунок орендодавця щомісячно авансом не пізніше 10 робочих днів відповідного місяця.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами і діє до 1 жовтня 2020 року. (п. 8.5.1 Договору)

Договір може бути достроково припинений за бажанням будь-якої із Сторін, про що Сторона повідомляє про розірвання Договору не пізніше, ніж за 1 (один) місяць до бажаного припинення Строку Оренди. (п. 8.5.4 Договору)

На виконання умов Договору Орендодавець передав, а Орендар в свою чергу прийняв в оренду орендоване нерухоме майно за Актом приймання - передачі приміщення від 01.10.2019.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначив, що заборгованість відповідача за Договором становить 186 390,64 грн, на підтвердження чого надав рахунки № 11 від 25.11.2019 на суму 16030,06 грн, № 12 від 15.01.2020 на суму 16 712,72 грн, № 1 від 14.02.2020 на суму 17 736,57 грн, № 2 від 11.03.2020 на суму 16 535,28 грн, № 3 від 25.03.2020 на суму 15 610,66 грн, № 4-5 від 26.05.2020 на суму 33 721,17 грн, № 6 від 26.06.2020 на суму 14 733,60 грн, № 7 від 26.07.2020 на суму 14 830,50 грн, № 8 від 28.08.2020 на суму 14 150,00 грн, № 9 від 24.09.2020 на суму 26 330,08 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору Орендодавець передав, а Орендар в свою чергу прийняв в оренду орендоване нерухоме майно за Актом приймання - передачі приміщення від 01.10.2019.

Як встановлено вище, у Договорі сторони погодили строк оренди приміщення - з 1 жовтня 2019 року по 1 жовтня 2020 року; розмір орендної плати на місяць - 13800 грн; сплата орендної плати щомісячно авансом не пізніше 10 робочих днів відповідного місяця (пункти 2.1.1, 4.1.3, 4.2.1 Договору).

Відповідно до наданих позивачем рахунків на оплату, заборгованість зі сплати орендної плати вказана за листопад-грудень 2019, січень-вересень 2020 року, що загалом становить 151 800,00 грн.

Відповідач у свою чергу зазначає, що у нього дійсно утворився борг перед позивачем по сплаті орендної плати за період з листопада 2019 року по лютий 2020 року. З березня 2020 року позивач припинив виставляти відповідачу рахунки за Договором, а в період карантину у березні-травні 2020 року плата не підлягала нарахуванню, а з середини травня 2020 року відповідач звільнив приміщення та повернув ключі від приміщення позивачу, тому на підставі п. 8.5.4 Договору оренди він є достроково припиненим.

Отже, у зв`язку з викладеним відповідач:

- визнає заборгованість з орендної плати за період листопад-грудень 2019 та січень 2020 року 41 400,00 грн;

- проти нарахування орендної плати за період з лютого по 16 березня 2020 року в сумі 20 922,58 грн заперечує, оскільки позивач в порушення п. 8.2.1 Договору не повідомив про зміну його банківських реквізитів, тобто не вчинив дій, що встановлені договором, до вчинення яких відповідач не може виконати свого обов`язку;

- проти нарахування орендної плати за період з 17 березня 2020 року по середину травня 2020 року включно заперечує, оскільки у цей час туристичний офіс відповідача не працював внаслідок локдауну у зв`язку з карантином, запровадженого на території України, тому має право на зменшення орендної плати на підставі п. 14 розділу «Прикінцеві та Перехідні положення » ЦК України;

- проти нарахування орендної плати за період з середини травня по вересень 2020 року заперечує, оскільки з середини травня 2020 року Договір є достроково припиненим. на підставі п. 8.5.4.

Однак, указані заперечення відповідача проти нарахування орендної плати суд відхиляє, з огляду на таке.

Перш за все, суд звертає увагу, що сплата орендної плати за Договором має здійснюватися орендарем безвідносно до виставлення позивачем рахунків, оскільки такої умови сторонами у Договорі не погоджено, натомість зафіксовано сталий розмір щомісячної орендної плати 13 800,00 грн та строк її оплати.

Далі, у ст. 613 ЦК України встановлено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.

Отже прострочення кредитора полягає або в безпідставній відмові від прийняття належного виконання, або в невиконанні кредиторських обов`язків, або в інших діях чи бездіяльності з боку кредитора, які не дозволяють боржнику виконати зобов`язання належним чином. Якщо прострочення боржника - це прострочення у виконанні зобов`язання, то прострочення кредитора - це прострочення у прийнятті виконання зобов`язання.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Однак, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на відсутність підстав для сплати орендної плати на підставі указаної норми закону у зв`язку з неповідомленням позивачем про зміну в реквізитах банківського рахунка, оскільки, по-перше, відповідач не підтвердив перед судом, що така зміна відбулася та коли, а, по-друге, відповідач не довів, що намагався, однак не міг виконати свого обов`язку з оплати через неповідомлення реквізитів відповідачем, не звертався до позивача з вимогою про надання відомостей про зміну рахунку, будучи обізнаним про зміну в законодавстві з цього приводу. Отже, суд не вважає у даному випадку обставину неповідомлення позивачем про зміну в реквізитах рахунку простроченням останнього в розумінні ст. 613 ЦК України.

Щодо посилань відповідача на п. 14 розділу «Прикінцеві та Перехідні положення » ЦК України як на підставу для звільнення (зменшення) від сплати орендної плати за період з 17 березня 2020 року по середину травня 2020 року, суд зазначає таке.

Так, Постановою № 211 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.05.2020 № 377) з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 установлено з 12 березня до 22 травня 2020 року на усій території України карантин, зокрема, заборонено до 22.05.2020 роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, крім провадження діяльності з надання фінансових послуг, діяльності фінансових установ і діяльності з інкасації та перевезення валютних цінностей, а також медичної практики, діяльності з виготовлення технічних та інших засобів реабілітації, ветеринарної практики, діяльності автозаправних комплексів, діяльності з продажу, надання в оренду, технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, періодичних випробувань автотранспортних засобів на предмет дорожньої безпеки, сертифікації транспортних засобів, їх частин та обладнання, технічного обслуговування реєстраторів розрахункових операцій, діяльності з підключення споживачів до Інтернету, поповнення рахунків мобільного зв`язку, сплати комунальних послуг та послуг доступу до Інтернету, ремонту офісної та комп`ютерної техніки, устаткування, приладдя, побутових виробів і предметів особистого вжитку, надання послуг хімчистки, поштової та кур`єрської діяльності, будівельних робіт, робіт із збирання і заготівлі відходів, діяльності кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг за умови забезпечення персоналу (зокрема захист обличчя, очей, рук) та відвідувачів засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, у тому числі виготовленими самостійно, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів.

Відповідно до приписів частин четвертої, шостої статті 762 ЦК України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 14 такого змісту: "14. З моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини шостої статті 762 цього Кодексу".

Законом України "Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX, який набрав чинності 18.04.2020, пункт 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено в такій редакції: "14. Встановити, що на час дії відповідних обмежувальних карантинних заходів, запроваджених Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), обставинами, за які наймач (орендар) не відповідає відповідно до частини другої статті 286 ГК України, частин четвертої та шостої статті 762 ЦК України, також є заходи, запроваджені суб`єктами владних повноважень, якими забороняються певні види господарської діяльності з використанням орендованого майна, або заходи, якими забороняється доступ до такого майна третіх осіб".

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної підтримки сфери культури, креативних індустрій, туризму, малого та середнього бізнесу у зв`язку з дією обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби COVID-19" від 16 червня 2020 року № 692-IX, який набрав чинності 16.07.2020, пункт 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено в такій редакції: "14. Установити, що з моменту встановлення карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року № 211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони.

У випадку, визначеному абзацом першим цього пункту, розмір плати за користування майном не може перевищувати сукупний (пропорційно до орендованої площі) обсяг витрат, які наймодавець здійснив або повинен буде здійснити за відповідний період для внесення плати за землю, сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і сплати вартості комунальних послуг.

Зазначені витрати покладаються на наймача як плата за користуванням майном за відповідний період пропорційно площі нерухомого майна, яку він наймає відповідно до договору, якщо договором не передбачений обов`язок наймача самостійно сплатити ці витрати повністю або частково.

Ця норма не поширюється на суб`єктів господарювання, які впродовж дії карантину фактично здійснювали діяльність з використанням цього майна в своїй господарській діяльності в повному обсязі, а також на договори найму майна, яке належить територіальній громаді".

У постанові Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 910/8040/20 викладено такі висновки щодо питання застосування приписів частини шостої статті 762 ЦК України у контексті пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України: "у частині шостій статті 762 ЦК України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження.

У пункті 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Відтак, для застосування частини шостої статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Тобто, відповідач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за ці обставини.

Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили, тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів статті 762 ЦК України викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у справах №№ 914/1248/18, 914/2264/17.

При цьому звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

Стверджуючи про відсутність підстав для нарахування орендної плати у період з 17 березня 2020 року по середину травня 2020 року включно, відповідач посилається на припинення своєї господарської діяльності з використанням орендованого майна, про що останнім видано накази від 16.03.2020 № 16/03 та від 24.03.2020 № 24/03.

Разом з тим, обов`язковою умовою застосування вищенаведеної норми є наявність причинно-наслідкового взаємозв`язку між обмежувальними заходами введеними під час карантину та неможливістю користуватись орендованим приміщенням та обсяги такого обмеження.

При вирішенні даного питання істотне значення мають наступні фактори:

- належність одного чи більше видів господарської діяльності орендаря до видів діяльності, що була повністю або частково обмежена у зв`язку з карантином;

- використання приміщення у господарській діяльності, що була повністю або частково обмежена у зв`язку з карантином;

- можливість використання приміщення в інших напрямах господарської діяльності, що не були обмежені на період карантину;

- фактичне користування наймачем приміщенням у період карантину.

Так, наприклад, доказами неможливості користуватись орендованими приміщеннями внаслідок карантину може бути наявність серед основних видів діяльності орендаря, відповідно до переліку зареєстрованого у ЄДРПОУ, діяльності що була обмежена постановою Кабінету Міністрів України; наявність цільового призначення у приміщення (у тому числі визначеного договором оренди), що збігається в видами діяльності, яка була обмежена; наявність у приміщенні встановленого обладнання для провадження діяльності, що була обмежена; наказ про часткове або повне припинення роботи підприємства чи його структурних підрозділів у зв`язку з карантином.

Однак, відповідач не довів, що здійснювана ним діяльність була повністю або частково обмежена у зв`язку з карантином, а тому запровадження на території України карантину з 12.03.2020 об`єктивно та повно унеможливило використання за цільовим призначенням орендованого майна.

Також не видається за можливе встановити, що орендоване приміщення не можна було використовувати в інших напрямах господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальне агентство", що не були обмежені на період карантину.

При цьому, суд не бере до уваги наданий відповідачем Наказ № 24/03 від 24.03.2020 про повне закриття офісу в м. Івано-Франківську, оскільки причина закриття цього офісу - у зв`язку з нерентабельністю.

Разом з тим відповідачем не надано доказів, в розумінні статей 76-79, 269 ГПК України, які свідчать про повідомлення позивача про настання обставин, що обмежують можливість користуватись приміщенням, та заявлення вимоги про зменшення, розстрочення або звільнення від сплати орендної плати на період дії обмежувальних заходів.

Натомість, суд зазначає, що направлення орендарем орендодавцю вимоги про зменшення, розстрочення або звільнення орендної плати є обов`язковою передумовою для застосування норми ст. 762 ЦК України. Разом з тим, невчинення таких дій може свідчити про невиконання орендарем вимог закону.

Однак, відповідач протягом спірного періоду не звертався до позивача щодо обставин неможливості використання орендарем від незалежних від нього причин у своїй господарській діяльності орендованого майна, так само не звертався з проханням звільнити чи зменшити орендну плату, або з метою фіксування припинення своєї господарської діяльності. Натомість, лише після звернення Фізичної особи - підприємця Кухтарук Наталії Ярославівни до суду з цим позовом, тобто під час провадження у справі, 10.06.2021 відповідач направив позивачу лист від 07.06.2021 про те, що орендна плата не підлягає нарахуванню у період з 17 березня 2020 року по середину травня 2020 року.

Враховуючи викладене, твердження відповідача про те, що він звільнений від необхідності сплати оренди на період карантину - з 17 березня 2020 року по середину травня 2020 року, з урахуванням факту відсутності звернення відповідача до позивача із вимогою такого звільнення, є безпідставним та необґрунтованим.

Отже, ризик настання наслідків невиконання вимог закону щодо звернення до орендодавця з вимогою про звільнення від орендної плати у спірний період покладається на відповідача.

Поряд з викладеним, посилання відповідача на дострокове припинення договору з середини травня 2020 року суд також відхиляє, оскільки доказів будь-якого повідомлення позивача (усного чи письмового) про розірвання Договору не пізніше, ніж за 1 (один) місяць до бажаного припинення Строку Оренди, як це передбачено п. 8.5.4 Договору, відповідачем до матеріалів справи не подано.

Разом з тим, докази звільнення і передачі приміщення відповідачем позивачу, в порядку пунктів 2.6.1-2.6.2 Договору, а саме, акт передачі приміщення, в матеріалах справи також відсутні, як і відсутні будь-які докази звернення до позивача з повідомленням про повернення приміщення та необхідність його отримання.

При цьому, твердження відповідача про звільнення приміщення та передачу ключів від приміщення позивачу, по-перше, не підтверджені жодними доказами, а, по-друге, в будь-якому випадку договором чітко визначено порядок розірвання договору та повернення приміщення орендодавцю, якого у даному випадку дотримано не було.

Отже, зважаючи на викладене, суд визнає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність у нього обов`язку зі сплати орендної плати за договором, зважаючи на його дострокове припинення з середини травня 2020 року.

За наведених обставин суд зазначає, що відповідач порушив свої зобов`язання за договором, не здійснив сплату за користування орендованим майном за період з листопада 2019 року по вересень 2020 року, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем за оренду у розмірі 151 800,00 грн, факт існування якої належним чином доведений та відповідачем відповідними засобами доказування не спростований.

Щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості за комунальні послуги, вказані позивачем у рахунках за період з листопада 2019 року по вересень 2020 року, суд зазначає таке.

Відповідно до рахунків позивача, у них фігурують такі послуги як електроенергія, транспортування газу, розподіл природного газу, водопостачання, газопостачання, утримання будинку та прибудинкової території, охорона, вивіз сміття та технічне обслуговування, обслуговування приміщення, ремонт приладів централізованої охорони, техобслуговування газових приладів.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належать:

1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.

Послуга з управління багатоквартирним будинком включає:

утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;

купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;

поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;

2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

У п. 3.1.1 Договору визначено, що кількість вжитих ресурсів визначається шляхом зняття з показників пристроїв обліку (лічильників встановлених в Приміщенні). У випадку, коли такі пристрої відсутні розміри спожитих ресурсів визначаються згідно діючих норм і пропорційно орендованій площі.

Як вказано у п. 3.1.3 Договору, вартість комунальних послуг (водо-, газо- електропостачання, телефон, охорона, комунальні платежі, податки за землю та нерухомість) не входять до складу орендної плати та відшкодовуються Орендодавцю окремо (додатково) за фактом їх споживання на підставі відповідних рахунків Орендодавця і сплачуються щомісячно протягом 5 банківських днів з моменту отримання Орендарем відповідних документів (рахунків) на оплату. Зняття показників лічильника за споживання електроенергії здійснюється разом представниками Орендодавця та Орендаря.

За обслуговування рахунку Орендар сплачує Орендодавцю щомісячно плату в розмірі 400 грн, або переоформляє на себе угоди з енергопостачальними організаціями та оплачує комунальні послуги самостійно (спосіб оплати комунальних послуг відображається в додатку до угоди).

Отже, з наведеного вбачається, що сторони в договорі передбачили відшкодування відповідачем лише комунальних послуг, в той час, як вказане в рахунках позивача технічне обслуговування, ремонт приладів централізованої охорони, утримання будинку та прибудинкової території до комунальних послуг не належать, а тому у відповідача відсутній обов`язок щодо їх відшкодування позивачу.

Щодо решти нарахованих позивачем послуг суд також не вбачає підстав для їх стягнення з відповідача, оскільки суд позбавлений можливості встановити походження вказаних у рахунках сум нарахувань, адже позивачем не подано доказів на підтвердження факту їх споживання відповідачем у відповідних розмірах, відсутні докази зняття показників лічильника за споживання електроенергії разом представниками орендодавця та орендаря, належних доказів щомісячного направлення позивачем рахунків на оплату відповідачу та отримання їх останнім у спірний період, та відповідно, виникнення у відповідача обов`язку з їх оплати, в матеріли справи не подано.

Суд не бере до уваги надані позивачем докази направлення рахунків на електронну адресу 20.10.2020, оскільки адресата відправки неможливо ідентифікувати як відповідача.

Отже, суд погоджується з відповідачем та відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення боргу за надані послуги у зв`язку з недоведеністю.

При цьому, заяви свідків, що надані відповідачем, суд не приймає в якості доказів на підтвердження обставин, що входять до предмета доказування у даному спорі, як такі що не відповідають критерію допустимості доказів, визначеному у ст. 77 ГПК України.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на правову допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з цим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано договір про надання правової допомоги № 02/12-20-01 від 02.12.2020, укладений між Фізичною особою - підприємцем Кухтарук Наталією Ярославівною (клієнт) та Другою Івано-Франківською міською юридичною консультацією Івано-Франківської обласної ради адвокатів в особі Хоптія Мирослава Васильовича (виконавець), акт про прийняття-передачі наданих послуг від 22.06.2021, платіжні доручення № 162 від 09.12.2020 на суму 5000,00 грн та № 201 від 17.06.2021 на суму 3000,00 грн, ордер серії ІФ № 100058 на адвоката Хоптія М.В.

Дослідивши надані позивачем докази щодо обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та їх вартості, суд дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи, є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності цих витрат. При цьому, відповідач не довів відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України неспівмірності понесених позивачем при розгляді цієї справи у суді витрат на професійну правничу допомогу із складністю даної справи та наданим адвокатом обсягом послуг, нерозумності розміру таких витрат, обґрунтованої заяви про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу не надав.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення заявленого позивачем до стягнення з відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу чи відмови у їх задоволенні.

Разом з тим, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на правову допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальне агентство" (вул. Богдана Хмельницького, буд. 19-21 ЛІТ - А, м. Київ, 01030, ідентифікаційний код 40104290) на користь Фізичної особи - підприємця Кухтарук Наталії Ярославівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) борг у розмірі 151 800,00 грн, судовий збір у розмірі 2277,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6515,35 грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 08.11.2021

Суддя Т. Ю. Трофименко