Рішення № 100883277, 03.11.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.11.2021Справа № 910/2038/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Мандриченка О.В., розглянувши матеріали господарської справи № 910/2038/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "1+1 Інтернет"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛ МУЛЬТИМЕДІА КОМУНІКЕЙШИНС"

про стягнення 178 668,03 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "1+1 Інтернет" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛ МУЛЬТИМЕДІА КОМУНІКЕЙШИНС" про стягнення заборгованості у розмірі 178 668,03 грн., з яких: 128 400,00 грн. основного боргу, 37 098,61 грн. пені, 5 648,72 грн. трьох відсотків річних та 7 520,70 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за субліцензійним договором на розповсюдження каналів № V2019/28 від 01.01.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

02.04.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечував повністю.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛ МУЛЬТИМЕДІА КОМУНІКЕЙШИНС" (далі - провайдер) та Товариством з обмеженою відповідальністю "1+1 Інтернет" (далі - субліцензіар) укладено субліцензійний договір на розповсюдження каналів № V2019/28, відповідно до якого субліцензіар надає провайдеру невиключне право (проста невиключна ліцензія) на одночасну передачу каналу (ів) абонентам на базі платного телебачення без можливості скачування на території за допомогою ліцензованих технологій поширення.

Строк сплати ліцензійного збору (роялті) - 30 днів з дати виставлення рахунку субліцензіаром.

Відповідно д п. 4.4. договору, у разі якщо провайдер з будь-якої причини не виплачує вчасно суму, що підлягає сплаті субліцензіару: (і) субліцензіар має право нарахувати, а провайдер зобов`язується на письмову вимогу субліцензіара оплатити субліцензіару пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (НБУ), що діяла в період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно сплаченої суми належної субліцензіару за кожен день прострочення; і (або) (іі) субліцензіар має право нарахувати, а провайдер зобо`язується на вимогу субліцензіара оплатити додатково компенсацію валютних ризиків субліцензіара, розрахованих на підставі різниці між нарахованою сумою в гривні в еквіваленті в доларах США за курсом НБУ на день здійснення простроченої оплати. Провайдер зобов`язаний сплатити субліцензіару пеню і компенсацію валютних ризиків по такій сумі за період починаючи з встановленого терміну оплати та до дати фактичного отримання субліцензіаром такої суми, при цьому такі відсотки сплачуються на першу вимогу, обчислюються на щоденній основі (як до, так і після судового рішення). Виплата пені і (або) компенсації валютних ризиків не звільняє провайдера від виконання своїх основних зобов`язань зі сплати належної суми субліцензіару.

Згідно п. 4.8. договору, використання невиключного права (простої невиключної ліцензії) підтверджується двосторонніми актами між сторонами, що датуються останнім числом звітного місяця та підписуються сторонами за кожен звітний місяць, у двох примірниках.

Цей договір набирає чинності з дати відкриття прав (01.01.2019) і діє до дати закриття прав (31.12.2019), а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 9.1. договору).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору було надано ліцензію (невиключне право на трансляцію каналів абонентів на базі платного телебачення) на загальну суму 128 400,00 грн., а відповідачем використано надану ліценцію, що підтверджується актами № 00003407 від 31.05.2019 на суму 32 100,00 грн, № 00004115 від 30.06.2019 на суму 32 100,00 грн., № 00004722 від 31.07.2019 на суму 32 100,00 грн., № 00005452 від 31.08.2019 на суму 32 100,00 грн., які підписані представниками сторін та скріплені печатками товариств (копії у матеріалах справи), а також виставленими рахунками на оплату № 3372 від 31.05.2019, № 4074 від 30.06.2019, № 4674 від 31.07.2019, № 5393 від 31.08.2019 на загальну суму 128 400,00 грн.

Проте, відповідач за надану невиключну ліцензію не розрахувався, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛ МУЛЬТИМЕДІА КОМУНІКЕЙШИНС" утворилась заборгованість у розмірі 128 400,00 грн.

Позивачем на адресу відповідача направлялась претензія № 20201207 від 07.12.2020, разом з рахунками та актами, в якій позивач просив відповідача у строк до 31.12.2020 сплатити заборгованість за субліцензійним договором на розповсюдження каналів № V2019/28 від 01.01.2019, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією фіскального чеку від 08.12.2020.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати наданої невиключної ліцензії, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 128 400, 00 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 37 098,61 грн. пені, 5 648,72 грн. трьох відсотків річних та 7 520,70 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1107 Цивільного кодексу України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі ліцензійного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 1109 Цивільного кодексу України у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1110 Цивільного кодексу України ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об`єкт права інтелектуальної власності.

Статтею 1108 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об`єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об`єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об`єкта у зазначеній сфері.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору було надано ліцензію (невиключне право на трансляцію каналів абонентів на базі платного телебачення) на загальну суму 128 400,00 грн., а відповідачем використано надану ліценцію, що підтверджується актами № 00003407 від 31.05.2019 на суму 32 100,00 грн, № 00004115 від 30.06.2019 на суму 32 100,00 грн., № 00004722 від 31.07.2019 на суму 32 100,00 грн., № 00005452 від 31.08.2019 на суму 32 100,00 грн., які підписані представниками сторін та скріплені печатками товариств (копії у матеріалах справи), а також виставленими рахунками на оплату № 3372 від 31.05.2019, № 4074 від 30.06.2019, № 4674 від 31.07.2019, № 5393 від 31.08.2019 на загальну суму 128 400,00 грн.

Однак, відповідач за надану невиключну ліцензію не розрахувався, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛ МУЛЬТИМЕДІА КОМУНІКЕЙШИНС" утворилась заборгованість у розмірі 128 400,00 грн.

Відповідно до умов договору, строк сплати ліцензійного збору (роялті) - 30 днів з дати виставлення рахунку субліцензіаром.

Разом з тим, суд зазначає, що за своєю природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити надані послуги.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 910/9472/17, від 07.02.2018 року в справі № 910/49/17, від 02.07.2019 зі справи № 918/537/18, від 29.08.2019 зі справи № 905/2245/17, від 26.02.2020 зі справи № 915/400/18, від 29.04.2020 зі справи № 915/641/19, від 09.07.2020 у справі № 922/1831/15.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Враховуючи що між сторонами складені та підписані відповідні акти, що свідчить про обізнаність відповідача з вартістю наданої послуги (невиключної ліцензії), тож суд вважає обгрунтованим відрахування визначеного договором 30 денного строку оплати наданих послуг з моменту підписання відповідачем актів.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 128 400,00 грн. та настання строку виконання обов`язку щодо сплати підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та не були спростовані відповідачем належними доказами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідач контррозрахунку заявленої до стягнення суми основного боргу до суду не надав.

Отже, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку суми заявленої до стягнення, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за субліцензійний договором на розповсюдження каналів № V2019/28 від 01.01.2019 в розмірі 128 400,00 грн.

У зв`язку з неналежним виконання зобов`язань за договором, позивачем нараховано відповідачу на підставі п. 4.4. договору пеню в розмірі 37 098,61 грн.

Відповідно д п. 4.4. договору, у разі якщо провайдер з будь-якої причини не виплачує вчасно суму, що підлягає сплаті субліцензіару: (і) субліцензіар має право нарахувати, а провайдер зобов`язується на письмову вимогу субліцензіара оплатити субліцензіару пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (НБУ), що діяла в період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно сплаченої суми належної субліцензіару за кожен день прострочення.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши розрахунок суми пені та періодів її нарахування, суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, розрахунок пені у заявленому розмірі здійснений позивачем належним чином, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача 37 098,61 грн. пені підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов`язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 7520,70 грн. інфляційних втрат та 5648,72 грн. 3% річних підлягають задоволенню повністю відповідно за визначений позивачем період.

При цьому, суд зазначає, що розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат було проведено позивачем у національній валюті, а саме нарахування проведено окремо по кожному місяцю, оскільки, як вбачається з актів та рахунків на оплату, саме ця сума щомісяця виставлялася відповідачу на оплату, а тому суд вважає безпідставними твердження відповідача стосовно необґрунтованості вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат нарахованих на суму основного боргу, який на думку відповідача, визначений в іноземній валюті.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Позивач у позовній заяві також просив суд зазначити в рішенні про нарахування до стягнення з відповідача 3% річних та пені до моменту фактичного виконання рішення суду.

Суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування (ч. 10 ст. 238 ГПК України).

Отже, зазначаючи в тексті судового рішення про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, суд лише використовує своє право на вчинення дій встановлене ч. 10 ст. 238 ГПК України.

Однак наразі, враховуючи обставини справи, суд не вбачає підстав для застосування приписів ч. 10 ст. 238 ГПК України, у зв`язку з чим вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Враховуючи зібрані докази по справі, пояснення представників сторін та керуючись статтями 129, 232, 236-241 ГПК України

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛ МУЛЬТИМЕДІА КОМУНІКЕЙШИНС" (бульвар Дружби народів, буд. 4/6, приміщення 1, м. Київ, 01103, ідентифікаційний код - 38105274) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "1+1 Інтернет" (вул. Кирилівська, буд. 23, м. Київ, 04080, ідентифікаційний код - 37726069) 128 400 (сто двадцять вісім тисяч чотириста) грн. 00 коп. основного боргу, 37 098 (тридцять сім тисяч дев`яносто вісім) грн. 61 коп. пені, 5 648 (п`ять тисяч шістсот сорок вісім) грн. 72 коп. 3 % річних, 7 520 (сім тисяч п`ятсот двадцять) грн. 70 коп. інфляційних втрат та 2 680 (дві тисячі шістсот вісімдесят) грн. 02 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко