Рішення № 100883238, 28.10.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.10.2021Справа № 910/9750/21

Господарський суд міста Києва у складі:

судді - Бондаренко - Легких Г. П.,

за участю секретаря - Гиренко А. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали господарської справи

За позовом Фізичної особи-підприємця Ахундової Карини Юріївни ( АДРЕСА_1 )

До Антимонопольного комітету України (03035, м. Київ. вул. Митрополита Липківського, 45)

Про скасування рішення АМК та зобов`язати розглянути заяву

За участі представників сторін:

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Ахундова Карина Юріївна звернулась до Господарського суду міста Києва з позовної заявою до Антимонопольного комітету України про:

- скасування рішення АМК, викладене у формі листа від 16.04.2021 №130-26.13/01-5959 про залишення без розгляду колективної заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене статтею 13, пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним становищем платіжними організаціями "MasterCard International Incorporated" та "Visa International Service Association" в частині ФОП Ахундова К. Ю. (реєстрац. Номер заяви в комітету №8-01/75-АМ від 18.03.2021);

- зобов`язати Антимонопольний комітет України розглянути заяву відповідно до вимог "Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції", затверджених розпорядженням Комітету від 19.04.1994 №5.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що прийняття комітетом рішення про залишення без розгляду колективної заяви у формі листа від 16.04.2021 №130-26.13/01-5959 суперечить чинному порядку розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки заявником було виконано всі вимоги п. 18 Правил розгляду заяв, а відтак, АМК безпідставно залишив колективну заяву без розгляду.

22.06.2021 Господарський суд міста Києва, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху, про що постановив відповідну ухвалу та встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - п`ять днів з дня вручення ухвали від 22.06.2021.

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, 30.06.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання у справі на 03.08.2021, про що постановив відповідну ухвалу.

23.07.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив.

03.08.2021 від позивача надійшла заява про попередній розгляд справи без участі позивача.

В судовому засіданні 03.08.2021 суд на місці ухвалив відкласти підготовче судове засідання на 31.08.2021.

09.08.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив.

28.08.2021 від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача.

В судовому засіданні 31.08.2021 суд на місці ухвалив закрити підготовче засідання та призначити справу до судового розгляду по суті на 21.09.2021.

20.09.2021 від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача.

В судовому засіданні 21.09.2021 суд на місці ухвалив відкласти судове засідання по суті справи на 28.10.2021 та розпочати наступне судове засідання з вступного слова позивача, а в разі його неявки - зі стадії дослідження доказів.

В судове засідання 28.10.2021 учасники справи прибули, та надали суду усні пояснення по суті справи, в яких позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, а відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши долучені до матеріалів справи докази, заслухавши пояснення учасників справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

I. Фактичні обставини, що стали підставою спору (підстави позову).

Як підтверджено матеріалами справи, Фізичні особи-підприємці Караяні Іван Васильович , Ахундова Карина Юріївна , Верцімаха Галина Андріївна звернулися до Антимонопольного Комітету України із заявою від 18.03.2021, б/н (реєстрац. номер АМКУ № 8-01/75-АМ від 18.03.2021) про порушення законодавства про захист економічної конкуренції платіжними організаціями «MasterCard International Incorporated» та «Visa International Service Association» у вигляді встановлення таких умов обігу та використання платіжних карток, зокрема, встановлення таких правил роботи платіжних систем, за яких банки-еквайри повинні платити банкам-емітентам комісію, за кожну транзакцію, здійснену за допомогою платіжних карт, які діють у таких платіжних системах (комісія інтерчейндж), що призводить до обмеження конкуренції між банками-еквайрами та які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку послуг карткових платіжних систем (далі - колективна заява), в якій заявники просили:

- прийняти до розгляду заяву (повторно) про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про що повідомити заявників;

- прийняти розпорядження про початок розгляду справи за ознаками вчинення міжнародними платіжними організаціями «MasterCard International Incorporated» та «Visa International Service Association», які визначають правила роботи платіжних систем «MasterCard» та «Visa» порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- за результатом розгляду справи прийняти рішення, яким визнати вчинення порушення законодавства та зобов`язати припинити порушення;

- про результати розслідування у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та про прийняте рішення повідомити заявників.

Згідно з заявою, встановлений платіжними організаціями механізм розподілу доходів через комісію інтерчейндж, яка оплачується торговцем, є необхідною умовою взаємовідносин між банками.

Натомість, послуги банків з емісії карток та послуг з еквайрінгу можуть оплачуватися безпосередньо споживачами цим послуг (покупцями). Існуючий на сьогоднішній день в Україні середній розмір комісії інтерчейндж перевищує розмір відповідної комісії, який діє у країнах-членах Європейського Союзу, у сім разів та становить в середньому 1, 4 %, що може свідчити про необґрунтоване завищення рівня комісії інтерчейндж в Україні.

Становище двох зазначених платіжних організацій має структурні ознаки колективної монополії, і на думку заявників, як наслідок, не розвиваються внутрішні платіжні системи країни. Порушення прав заявників полягає, на думку заявників, в тому, що останні несуть витрати по сплаті комісії за еквайрингові послуги, послуги з переказу, які не включаються до вартості товарів/послуг та покриваються за рахунок доходу підприємців.

Листом від 16.04.2021 № 130-26.13/01-5959 Комітет повідомив ФОП Ахундова К.Ю. про залишення колективної заяви без розгляду, обґрунтовуючи це тим, що:

- заявники не є учасниками ринку послуг карткових платіжних систем;

- заявниками не надано документів, що підтверджують наявність в діях платіжних організацій «MasterCard International Incorporated» та «Visa International Service Association» ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- заявники не є конкурентами, постачальниками та покупцями послуг платіжних організацій «MasterCard International Incorporated» та «Visa International Service Association».

На підстав зазначених тверджень Комітет зробив висновок про те, що заявники не можуть підтвердити, що дії відповідачів «MasterCard International Incorporated» та «Visa nternational Service Association», які, на думку заявників, містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть безпосередньо і негативно вплинути на права заявників. Також Комітет зробив висновок про те, що заявники, в т.ч. ФОП Ахундова К.Ю. , не є належними заявниками у розумінні законодавства про захист економічної конкуренції.

Позивач не погоджуються із прийнятим Комітетом рішенням про залишення без розгляду колективної заяви, вважає, що висновки Комітету про те, що заявники, в т. ч. позивач, не є належними заявниками у даній заяві у розумінні законодавства про захист економічної конкуренції, є безпідставними та необґрунтованими, а рішення Комітету не базується на положеннях чинного законодавства.

Підставами позову є обставини прийняття рішення з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи, не доведенні обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, та невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

II. Предмет позову.

Предметом позову у справі є немайнова вимога позивача до відповідача про скасування рішення відповідача "Про залишення заяви без розгляду" від 16.04.2021 № 130-26.13/01-5959 (вказане рішення оформлене листом) та зобов`язання відповідача розглянути заяву відповідно до вимог Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

III. Доводи позивача у справі.

Так, згідно з доводами позивача викладеними в позовній заяві:

(1) статтею 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» одним із завдань Комітету визначено здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

(2) розгляд справ здійснюється Комітетом, в тому числі, за заявами суб`єктів господарювання, громадян, об`єднань, установ, організацій про порушення їх прав, і відмовлено заявнику може бути у розгляді справи у випадках, коли дії чи бездіяльність, що мають ознаки порушення не мають відчутного пливу на умови конкуренції на ринку;

(3) заяву про порушення можуть подавати суб`єкти господарювання - конкуренти, постачальники чи покупці відповідача та інші фізичні та юридичні особи, які можуть підтвердити, що дії чи бездіяльність відповідача, визначені законами як порушення, можуть безпосередньо і негативно вплинути на їхні права;

(4) подана заява відповідає вимогам, встановленим Правилами розгляду справ, в т. ч. містила обґрунтування того, яким чином права заявника порушуються внаслідок дій чи бездіяльності відповідача;

(5) в колективній заяві було детально викладено факти, що свідчать про ознаки порушення конкурентного законодавства діями платіжних організацій «MasterCard International Incorporated» та «Visa nternational Service Association» та обґрунтування порушення прав осіб, що їх подали, що само по собі є підставою для початку розгляду Комітетом справи про порушення;

(6) саме торговці сплачують загальний комісійний збір за еквайрингові послуги (еквайрингова комісія), основною складовою якого є комісія інтерчейндж, які в подальшому розподіляються між учасниками розрахунку, тобто банком - емітентом, банком - еквайером та платіжною організацією;

(7) платіжні організації самостійно встановлюють мінімальний розмір комісії інтерчейндж, яку має сплатити торговець;

(8) різниця у розмірі комісій платіжних систем «MasterCard International Incorporated» та «Visa nternational Service Association» відсутня (або є незначною), що фактично позбавляє заявників - торгівців можливості вибору банку - еквайра за критерієм вартості послуг;

(9) розмір еквайрингової комісії, яку сплачує позивач за кожну транзакцію переказу коштів складає 2, 75 %;

(10) позивач є користувачем платіжної системи;

(11) до заяви було додано усі наявні у заявників документи що підтверджують викладені у заяві обставини, крім того, більшість інформації яка підтверджує обставини, викладені у колективній заяві доступна у відкритому доступі;

(12) дії «MasterCard International Incorporated» та «Visa nternational Service Association» фактично й безпосередньо негативно впливають на права заявників.

IV. Заперечення відповідача у справі.

Відповідач проти доводів позивача та задоволення позовних вимог заперечує з тих підстав, що при прийнятті оскаржуваного рішення Комітету, останній діяв у межах своїх повноважень, у порядок та спосіб, встановлений законом та що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, відповідають фактичним обставинам справи та є законними та обґрунтованими.

Зокрема, у своєму відзиві відповідач наводить наступні доводи проти задоволення позовних вимог:

(1) Комітет встановив, що спільна заява не відповідає вимогам п. 18 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

(2) позивач є торговцем, який у своїй діяльності приймає оплату від клієнтів - покупців, зокрема, шляхом безготівкових розрахунків, співпрацюючи з банками - еквайрами, і не має жодних договірних чи будь - яких інших правовідносин з платіжними організаціями «MasterCard International Incorporated» та «Visa nternational Service Association»;

(3) платіжні організації «MasterCard International Incorporated» та «Visa іnternational Service Association» встановлюють умови обігу та використання платіжних карток для банків-еквайрів та банків-емітентів таких карток в межах договірних відносин з відповідними банківськими установами, при цьому, кінцевий тариф за послуги еквайрингу встановлює для торгівця виключно банк-еквайр;

(4) згідно з правилами ЄС, у тих випадках, коли скаржник не довів правомірності власного інтересу у поданні скарги на порушення законодавства, Комісія ЄС має право відмовити йому у розгляді справи на підставі відсутності правомірного інтересу, відповідно, такого заявника не допускають до участі у справі, навіть якщо надалі Комісія ЄС вирішить почати розслідування у справі за власною ініціативою на підставі тих самих фактів;

(5) Комітет обґрунтовано залишив спільну заяву без розгляду, зважаючи, що позивач та інші заявники не є учасниками ринку послуг карткових платіжних систем та безпосередньо їх прав не порушуються;

(6) подані заявником документи не свідчать про вчинення дій платіжними системами «MasterCard International Incorporated» та «Visa іnternational Service Association», що мають ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

(7) вимоги позивача про зобов`язання розглянути спільну заяву заявників є спрямовані на втручання у дискреційні повноваження органів Комітету.

V. Оцінка судом доводів сторін на підстав наявних в матеріалах справи доказів та висновки суду.

Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 16.04.2021 № 130-26.13/01-5959 "Про залишення заяви без розгляду», оформлене у вигляді листа (далі - оскаржуване рішення або рішення АМК), постановленого за результатами розгляду питання щодо прийняття спільної заяви, в тому числі, позивача про порушення законодавства про захист економічної конкуренції до розгляду.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, Суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

У сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України, зокрема, має такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість; перевіряти суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом; тощо (п. 1- 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").

До відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України застосовується Закон України "Про захист економічної конкуренції" (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про захист економічної конкуренції"). До відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарювання у зв`язку з недобросовісною конкуренцією, у тому числі у разі вчинення ними дій за межами України, якщо ці дії мають чи можуть мати негативний вплив на конкуренцію на її території, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України застосовується Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (ст. 2 Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

Законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Окремі особливості порядку розгляду заяв, справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі про захист від недобросовісної конкуренції (далі - порушення законодавства про захист економічної конкуренції, порушення) органами Антимонопольного комітету України відповідно до Закону України "Про захист економічної конкуренції", Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначають Правила розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 N 5.

В п. 14. Правил розгляду справ визначено, що органи Комітету розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за підставами, визначеними статтями 36 і 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Згідно зі ст. 35 "Про захист економічної конкуренції" розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі. При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України: збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень; отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.

Органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за:

- заявами суб`єктів господарювання, громадян, об`єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України (ч. 1ст. 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи.

Особами, які мають право подавати заяву відповідно до абзацу другого частини першої статті 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції" або частини першої статті 28 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", є суб`єкти господарювання - конкуренти, постачальники чи покупці відповідача та інші фізичні та юридичні особи, які можуть підтвердити, що дії чи бездіяльність відповідача, визначені зазначеними законами як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть безпосередньо і негативно вплинути на їхні права. Такі заяви мають відповідати вимогам, викладеним у пункті 18 цих Правил (п. 17 Правил розгляду справ).

Пунктом 18 Правил розгляду справ визначено, що заява подається в письмовій формі й повинна містити:

найменування органу, до якого подається заява (Комітет чи відповідне територіальне відділення Комітету);

найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, власне ім`я та по батькові для фізичних осіб) сторін (заявника і відповідача), їхнє місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), інші реквізити сторін, зокрема поштову адресу, а також, якщо такі є, номер засобу зв`язку (телефон, факс тощо), адресу електронної пошти;

ім`я контактної особи (для юридичних осіб), номер засобу зв`язку (телефон, факс тощо), а також, якщо така є, адресу електронної пошти;

зміст вимог, зокрема очікувані заявником від органів Комітету рішення;

виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, обґрунтування того, яким чином права заявника порушуються внаслідок дій чи бездіяльності відповідача, визначених законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

інформацію стосовно звернення до будь-якого іншого органу державної влади, зокрема до суду, з питань, порушених у заяві;

перелік документів та інших матеріалів, що додаються до заяви.

Заява підписується повноважною посадовою особою заявника - юридичної особи або його представником, заявником - фізичною особою або його представником.

До заяви додаються наявні у заявника документи та інші матеріали, що підтверджують викладені у заяві обставини.

Якщо заява подається представником, у ній зазначаються найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, власне ім`я та по батькові для фізичних осіб) представника, його поштова адреса, а також, якщо такі є, номер засобу зв`язку (телефон, факс тощо), адреса електронної пошти. Одночасно із заявою подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника. Довіреності або інші документи, які підтверджують повноваження представника і були посвідчені в інших державах, повинні бути легалізовані в установленому законодавством порядку, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У разі подання заяви про порушення, доведення якого потребує дослідження ринку, заявник - суб`єкт господарювання у заяві висловлює міркування стосовно товарних і територіальних (географічних) меж відповідного ринку, становища суб`єктів господарювання на цьому ринку. Заявник також подає відому йому інформацію про осіб, пов`язаних із відповідачем (відповідачами) відносинами контролю відповідно статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

У заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони можуть мати значення для розгляду заяви, зокрема ім`я (найменування) й інші відомі заявнику реквізити осіб, які можуть підтвердити обставини, з приводу яких подається заява чи які можуть надати додаткову інформацію, що має значення для розгляду заяви.

Заяви осіб, які не мають права їх подавати згідно з абзацом третім цього пункту, органами Комітету не розглядаються, що не є перешкодою для проведення у разі необхідності за власною ініціативою органів Комітету розслідування щодо фактів, викладених у такій заяві (абз. 4 п. 17 Правил розгляду справ).

Питання максимально широкої дискреції АМК, зокрема, в питаннях надання формальних відповідей про відмову у розгляді справи за заявами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі за наявності суперечливої та нерелевантної аргументації таких відмов, були предметом судового контролю, в тому числі Великої Палати Верховного Суду (постанова від 02.07.2019 № 910/23000/17), Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (Постанова від 30.09.2019 № 910/23375/17). Зазначені судові рішення містять висновок про те, що навіть у випадку оформлення відмови у розгляді заяви листом, такий лист є рішенням АМК, а отже актом індивідуальної дії, що підлягає оскарженню в судовому порядку.

Враховуючи зміст листа АМК № 130-26.13/01-5959 від 16.04.2021, виходячи із системного аналізу положень статей 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", статті 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та пункту 20 Правил розгляду заяв і справ, зазначений лист (а не розпорядження), по свій суті є рішенням Комітету, тобто актом індивідуальної дії, що може бути оскаржений в судовому порядку.

Із тексту рішення відповідача вбачається, що правовою підставою для залишення без розгляду спільної заяви заявників став абз. 4 п. 17 Правил розгляду справ, тобто на переконання Комітету заяву було подано особами, які не мають права їх подавати.

Суд встановив, що заяву (повторну) про порушення законодавства про захист економічної конкуренції від 18.03.2021 було подано заявниками фізичними особами - підприємцями Караяні Іваном Васильовичем , Ахундовою Кариною Юріївною та Верцімаха Галиною Андріївною , тобто особами (іншими фізичними та юридичними особами), які можуть підтвердити, що дії чи бездіяльність відповідача, визначені зазначеними законами як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть безпосередньо і негативно вплинути на їхні права.

В спільній заяві заявниками зазначено, що діями платіжних систем «MasterCard International Incorporated» та «Visa іnternational Service Association» порушуються їх права, оскільки здійснюючи свою господарську діяльність вони здійснюють розрахунки з клієнтами (покупцями) шляхом безготівкових розрахунків, з використанням РОS - терміналів та використанням онлайн - сервісів, можливість здійснення яких є наслідком укладання договорів банківського обслуговування, за умовами яких підприємці сплачують комісію певний відсоток від суми транзакції, такі витрати не включаються до вартості товарів/послуг та покриваються за рахунок доходу суб`єктів господарювання. При цьому, заявники можуть обрати надавача еквайрингової послуги, проте їх вибір не відображається на сумі витрат, які вони несуть, оскільки в Україні еквайри працюють лише з двома платіжними системами («MasterCard International Incorporated» та «Visa іnternational Service Association»), якими самостійно встановлюється розмір комісії інтерчейндж.

Тобто в заяві самими заявниками зазначено, що встановлені платіжними системами «MasterCard International Incorporated» та «Visa іnternational Service Association» розміри комісії інтерчейндж, сплата якої обумовлюється в договорах укладених між еквайрами та платіжними системами, впливають на розмір комісії еквайра, сплата якої обумовлюється в договорах укладених між еквайрами та підприємцями. З урахуванням наведеного розмір комісії інтерчейндж впливає на заявників - фізичних осіб - підприємців, їх витрати при здійсненні підприємницької діяльності, як складова частина комісії еквайра, яку вони сплачують при здійсненні безготівкових розрахунків. А отже, на права заявників дії платіжних систем «MasterCard International Incorporated» та «Visa іnternational Service Association» впливають не на пряму (безпосередньо), а опосередковано, через розмір комісії еквайра.

Стаття 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та ст. 28 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" суб`єктами звернення (заявниками, особами, які вправі подавати заяви про порушення) визначає суб`єктів господарювання - конкурентів, постачальників чи покупців відповідача та інші фізичних та юридичних осіб, які можуть підтвердити, що дії чи бездіяльність відповідача, визначені зазначеними законами як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть безпосередньо і негативно вплинути на їхні права.

Тобто в силу законодавчих вимог умовою набуття суб`єктності звернення до Комітету фізичної особи (не конкурента, постачальника чи то покупця, особи про порушення якої подається заява) є можливість безпосереднього і негативного впливу на права такої фізичної особи.

В заяві заявників детально викладено факти, що свідчать про ознаки порушення конкурентного законодавства діями платіжних організацій «MasterCard International Incorporated» та «Visa nternational Service Association» та обґрунтування порушення прав осіб, що їх подали, проте факти викладені заявниками свідчать про опосередкований вплив дій платіжних систем «MasterCard International Incorporated» та «Visa іnternational Service Association», щодо встановлена певного розміру комісії інтерчейндж, на права заявників, не безпосередній, що виключає заявників із кола суб`єктів звернень до Комітету, визначеного чинним законодавством.

За вказаних обставин, з огляду на положення абз. 4 п. 17 Правил розгляду справ Комітет правомірно залишив без розгляду спільну заяву заявників, адже визначив, що заяву було подано особами, які не мають права її подавати.

Абзац 4 п. 17 Правил розгляду справ внормовує, що не є перешкодою для проведення у разі необхідності за власною ініціативою органів Комітету розслідування щодо фактів, викладених у заяві, поданій особою, яка не має права її подавати,та на цій підставі залишеній без розгляду Комітетом. І Комітет в оскаржуваному рішенні зазначив, що у межах компетенції здійснює заходи державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на ринку послуг карткових платіжних систем, та що інформація, викладена в заяві, буде врахована під час проведення казаних заходів.

За таких обставин суд приходить до висновку, що Комітет діяв у відповідності до статті 19 Конституції України, а саме межах та у спосіб, передбачених законодавством України, з урахуванням всіх обставин та об`єктивним дослідженням всіх матеріалів справи.

Суд зазначає, що встановлення наявності ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, що в силу приписів ч. 1 ст. 37 Закону України «Про захист економічної конкуренції» є підставою для прийняття розпорядження про початок розгляду справи, є виключною компетенцією органів Антимонопольного комітету України.

У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

З наведеного слідує, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Аналогічна позиці викладена в постанові Верховного Суд від 07.07.2021 у справі №910/6319/19.

Враховуючи це, саме до повноважень АМК віднесено визначення та встановлення наявності в діях компаній платіжних систем «MasterCard International Incorporated» та «Visa іnternational Service Association» ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а отже суд не може втручатися в такі повноваження Комітету.

Поряд з цим, статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; не доведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; не відповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Суд зазначає, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи в сукупності, суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення, яке оформлено листом №130-26.13/01-5960 від 16.04.2021, Комітет діяв у межах своїх повноважень, у порядок та спосіб, встановлений законом; висновки, викладені у рішенні, відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що позов Ахундової Карини Юріївни до Комітету про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В силу приписів ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено того, що його права, за захистом яких він звернувся до суду - порушені відповідачем, а відтак - вимоги позивача є необґрунтованими, у зв`язку із чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання позову та інші витрати понесені позивачем покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 13, 73-77, 86, 129, 182, 183, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Ахундової Карини Юріївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) до Антимонопольного комітету України (вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 45, м. Київ 35, 03035; ідентифікаційний код 00032767) про скасування рішення та зобов`язати розглянути заяву відмовити.

2. Судові витрати позивача покласти на Фізичну особу-підприємця Ахундову Карину Юріївну ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 08.11.2021.

Суддя Г. П. Бондаренко - Легких