Рішення № 100878674, 01.11.2021, Франківський районний суд м. Львова

1326/5878/2012

2/465/107/21

РІШЕННЯ

Іменем України

01.11.2021 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі :

головуючого - судді Ванівського Ю.М.,

при секретарі - Лозинському Т.-Р.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Завод «Львівсільмаш», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб: Виконавчого комітету Львівської міської ради, Наглядової ради з питань розподілу і утримання житла у гуртожитках та використання гуртожитків і прибудинкових територій при виконавчому комітеті Львівської міської ради, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Титан», Регіонального відділення Фонду державного майна у Львівській області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання ордерів недійсними, виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з кімнати АДРЕСА_1 і зобов`язання їх не чинити перешкод у користуванні кімнатою АДРЕСА_1 та приміщеннями спільного користування та зобов`язання ВАТ "Завод Львівсільмаш" вселити позивача у інше вільне житлове приміщення, що за адресою: АДРЕСА_1 ,-

у с т а н о в и в:

У лютому 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом. У позовній заяві зазначав, що 08.12.1999 року йому було видано ордер на кімнату АДРЕСА_1 , де він був зареєстрований та проживав до 12.08.2002 року. У грудні 2001 року йому було видано ордер на кімнату №95-б . Він не зміг у неї поселитися, оскільки вона була зайнята. Одночасно ОСОБА_2 було видано ордер № 272 на кімнату № 94-а та він приєднав її до кімнати № 94-б , де проживав, поставив на двері замки та не пускає його в кімнату, хоча у ній залишились його речі. У зв`язку з неможливістю поселення у кімнату №95-б 17.06.2003 року йому видано ордер №347 на кімнату № 97-б , але ця кімната виявилась зайнятою і він не зміг у неї вселитись. Після цього йому було видано ордер на кімнату №20-а, але це питання не було узгоджене з ОСББ «Титан», відповідач не здійсним заходів щодо фактичного його поселення у кімнату, а крім того це приміщення не було жилим. Посилаючись на те, що його було позбавлено житла внаслідок неправомірних дій відповідачів, просив задовольнити позов.

У грудні 2012 року позивачем подано уточнену позовну заяву, у якій він просив поновити строк позовної давності та з урахуванням попередніх позовних вимог просив вселити його у к.60 або інше житлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 .

У 2017 році повторно уточнив позовні вимоги, виключивши із прохальної частини позовної заяви вимогу про вселення у житлове приміщення за адресоюАДРЕСА_2 .

В обґрунтування позовних вимог вказує про порушене право на житло. Також в уточнених позовних вимогах вказує, що причинами пропущення строку позовної давності було перебування обраного ним для захисту його права на житло адвокатом Мазуром у подіях у м.Києві під час Революції Гідності. Оскільки на розгляді Франківського районного суду м.Львова перебувала справа, предмет позову якої був аналогічний даному, зокрема щодо визнання недійсним ордеру №272 від 04.12.2001 року - позивач прийняв рішення не з`явитись на судове засідання без адвоката, розуміючи наслідки, зокрема ймовірність залишення позову без розгляду та подання у подальшому позову повторно.

Також вказує, що згідний поселитись у будь яке інше вільне житло за вказаною у позовній заяві адресою.

У судовому засіданні позивач та його представник уточнені позовні вимоги підтримали та просили поновити пропущення позовної давності.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позов визнали частково та з огляду на уточнені позовні вимоги просили відмовити позивачу в частині визнання недійсним ордера №272 від 04.12.2001 року та похідних основної вимоги вимог.

В частині надання іншого вільного житла за адресою вказаною у позовній заяві просили позов задовольнити.

Від ВАТ «Завод «Львівсільмаш» на адресу суду надійшло пояснення, згідно якого позовні вимоги відповідач визнав та зазначив, що ОСОБА_2 приміщення 94 надано на підставі неправомірного рішення, так як він не перебував на обліку потребуючих покращення житлових умов. Крім того, приміщення кімнати №94-а не було вільним, так як в ньому був прописаний та проживав позивач, однак 12.08.2002 року не зміг потрапити у кімнату, оскільки ОСОБА_2 замінив замки. Незважаючи на те, що позивач не писав будь яких заяв, адміністрація і профком самовільно виписали йому ордер на жиле приміщення 95-б, а потім на приміщення 97-б, які не були вільними, так як в них були зареєстровані і проживали працівники заводу, у зв`язку з чим поселення ОСОБА_1 у жодну з цих кімнат не відбулось. Видача ордеру на приміщення №20-а також є неправомірною, оскільки, це приміщення холу, яке не є житловим і використовується у господарській діяльності за призначенням.

Представник відповідача ВАТ «Завод «Львівсільмаш» засідання повторно не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про судове засідання.

Представники третьої особи ОСББ «Титан» позов визнали частково та пояснили, що будинок за адресою АДРЕСА_1 знаходиться на балансі ОСББ «Титан» з 2003 року та є у державній власності, ВАТ «Завод «Львівсільмаш» з часу передачі будинку на баланс ОСББ «Титан» відношення до спірного будинку немає. Вважають, що ордер на ім`я ОСОБА_2 на кімнату 94-а видано незаконно, так як на момент його видачі у кімнаті був зареєстрований та проживав ОСОБА_1 , якому також видано ордер на зайняте приміщення кімнати.

У судове засідання представники третіх осіб виконавчого комітету Львівської міської ради, Наглядової ради з питань розподілу і утримання житла у гуртожитках та використання гуртожитків і прибудинкових територій при виконавчому комітеті Львівської міської ради, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Титан», Регіонального відділення Фонду державного майна у Львівській області повторно не прибули.

Треті особи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позов визнали частково та пояснили, що заперечують щодо надання позивачу кімнати 60-а, оскільки, громадською комісією з житлових питань при виконкомі Львівської міської ради погоджено покращення їм житлових умов шляхом надання даної кімнати.

У судовому засіданні також зазначили про пропуск позивачем строку позовної давності та відсутність поважних причин для його поновлення.

Представник третьої особи ОСОБА_4 - адвокат Судомляк І.К. подала пояснення третьої особи щодо відзиву та щодо позову одночасно, зазначивши щопозовна вимога про вселення його у будь яке інше жиле приміщення гуртожитку неможлива з підстав відсутності механізму такого вселення, покликаючись на норми ЖК України та Постанову Пленуму ВС №2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами ЖК України». В іншій частині позову, оскільки викладені в позовній заяві обставини щодо незаконності ордерів є підтверджені доказами та обґрунтовані відповідними нормами права, просила суд врахувати дані поясненні при ухваленні рішення.

У судовому засіданні представник третьої особи адвокат - Судомляк І.К. вказала на наявність на її думку порушення прав позивача, проте ним пропущено строк позовної давності без поважних причин, окрім того на її думку спосіб захисту не дає можливості задовольнити позовні вимоги та захистити права тим способом, яким просить позивач, а вимоги щодо вселення та надання іншого приміщення заявлені одночасно з вимогоюпро вселення у кімнату 94-а є взаємовиключними.

Заслухавши думку позивача, відповідача та їх представників - адвокатів Масляного Ю.А. та Кріля М.М., думку третіх осіб, які з`явились у судове засідання та представника третьої особи ОСОБА_4 - адвоката Судомляк І.К., дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного висновку.

Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 23.09.2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 10.02.2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

На вказані судові рішення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подано касаційну скаргу.

За наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ 05.08.2015 року судові рішення скасовано та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції вказав про необхідність при новому розгляді судом першої інстанції з`ясувати обставин, пов`язані з початком перебігу строку позовної давності, чи спливла позовна давність на час подання позову. Окрім того, було вказано на необхідність перевірки можливості визнання недійсним ордеру лише в частині у зв`язку з чим уточнити предмет позову.

Згідно частини 3 статті 345 ЦПК України в редакції чинній на день постановлення ухвали ВССУ ( 05.08.2015 року) у разі скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд в ухвалі суду касаційної інстанції має бути зазначено, які порушення права були допущені судом першої або апеляційної інстанції.

Згідно чинної редакції статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Згідно чинної редакції п.9 Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11.05.2019 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано в провадження судді Ванівського Ю.М.

Згідно ухвали Франківського районного суду від 15.05.2019 року цивільну справу прийнято до свого провадження. Суд ухвалив здійснювати розгляд справи в загальному порядку спочатку зі стадії підготовчого провадження.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 01.07.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Згідно частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень, викладених у ст.ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що на час отримання позивачем ОСОБА_1 ордеру на квартиру №95-а у грудні 2001 року, квартира не була вільною, нею фактично користувались ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . Така ж ситуація виникла з жилим приміщенням №94-а , оскільки на момент видачі відповідачу ОСОБА_2 ордера на жиле приміщення 94 у частині приміщення 94 фактично проживав позивач. Адміністрація та профком ВАТ «Завод «Львівсільмаш», зобов`язані були ще до видачі ордерів вжити всіх заходів щодо звільнення цих приміщень. Такі дії унеможливили б виникнення такого роду спору. Проте, порушення порядку заселення в даному випадку підтверджує факт порушення прав позивача, зокрема на частину зазначеного в ордері №272 жилого приміщення.

Пункт 6 ППВСУ №2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами ЖК України» передбачає право будь якої особи права якої порушено видачею ордера визнати такий недійсним з підстав передбачених ст.59 ЖКУ з наслідками передбаченими ст.117 ЖКУ. Тобто, якщо жиле приміщення не було заселене - ордер визнається судом недійсним. Якщо приміщення було заселене - ордер визнається недійсним, а відповідачу надається попереднє жиле приміщення яке він займав, або інше жиле приміщення яке має відповідати за розміром і благоустроєм наданому за ордером.

Відтак наслідком визнання ордеру недійсним є реальний захист порушеного права на житло, а саме за наслідками визнання недійсним ордеру - надання позивачу того приміщення, відносно якого ордер визнається недійсним.

Згідно із частинами п`ятою та шостою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року №9-зп вказано, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

На розширення вказаного положення Конституції України в частині першій статті 3 ЦПК України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог статті 128 ЖК Української РСР жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.

Стаття 129 ЖК Української РСР передбачає, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

У пункті 10 Примірного положення (чинного на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу.

Отже, ордер на жилу площу в гуртожитку може бути видано лише на вільну жилу площу за спільним рішенням адміністрації та відповідного профспілкового комітету підприємства, установи, організації, і цей ордер є єдиною підставою для вселення в жиле приміщення.

При цьому, у статті 59 ЖК Української РСР визначено підстави і порядок визнання ордера на жиле приміщення недійсним, які слід застосовувати й до правовідносин щодо користування гуртожитками. Так, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку, у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

До вказаного правового висновку дійшов ВССУ у справі № № 6-2556цс16 (постанова від 11.10.2017 року) і такий висновок суд враховує при вирішенні даного спору.

Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно статті 59 ЖК України ордер може визнаватись недійсним впродовж 3 років з дня видачі ордеру.

Згідно статті 261 ЦК України п еребіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Стаття 267 ЦК України визначає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Представником відповідача ОСОБА_2 заявлено про застосування строку позовної давності в частині вимог про визнання ордеру №272 від 04.12.2001 року недійсним та вимог про виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Судом також встановлено, що оскільки спірний ордер №272 видано ОСОБА_2 у грудні 2001 року - строк звернення до суду мав би завершитись у грудні 2004 року відповідно. Похідними є вимоги щодо виселення та вселення внаслідок визнання ордеру №272 від 04.12.2001 року недійсним або надання іншого жилого приміщення позивачу.

Відтак суд дійшов висновку, що оскільки предметом спору є захист житлових прав, а підставою є недійсність на думку позивача ордеру №272 від 04.12.2001року, який може бути визнано недійсним впродовж трьох років з дня його видачі, а інші вимоги позивача є похідними, окрім визнання недійсним ордеру №347 від 17.06.2003 року, слід надати оцінку причинам пропуску такого строку.

Як убачається із матеріалів цивільної справи та як зазначає сам позивач про порушене право, а саме надання відповідачу ОСОБА_2 ордеру №272 від 04.12.2001 року на вселення у кімнату 94 стало відомо позивачу з моменту видачі йому іншого ордеру на вселення у кімнату 95-б наданого у грудні 2001 року, проте, оскільки така кімната виявилась зайнятою, позивач подовжував проживати у спірному жилому приміщенні - кімнаті 94-б до 12.08.2002 року допоки ОСОБА_2 не створив перешкоди позивачу у доступі до кімнати 94-б у якому він проживав, зареєстрований та знаходяться його речі, шляхом заміни замків. Отже початок перебігу позовної давності -грудень 2001року.

Як вказує ОСОБА_1 у заявах по суті спору даному спору передував аналогічний про визнання ордеру №272 від 04.12.2001 року недійсним, проте такий позов 10.12.2004 року ухвалою Франківського районного суду м.Львова залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача у судові засідання.

Дана ухвала суду не оскаржувалась позивачем та набрала законної сили, отже є законними висновки суду щодо підстав залишення позовної заяви без розгляду. Через приблизно два місяці у лютому 2005 року ОСОБА_1 повторно подано позов, але вже з пропуском строку позовної давності.

ОСОБА_1 мотивує поважність причин пропуску строку тим, що без адвоката Масляного Ю.А. він не бажав брати участь у справі, а адвокат Масляний Ю.А. не міг брати участь у розгляді справи та представляти його інтереси, оскільки перебував у м.Київ та брав участь у подіях Помаранчевої Революції.

ОСОБА_1 вказує, що він не бажав брати участі без адвоката та передбачав необхідність подання нового позову.

Відтак, як убачається із тверджень позивача та доказів таких тверджень викладених у заявах по суті справи йому було відомо про судове засідання 10.12.2004 року, а відтак про можливість спливу строку позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання ордеру №272 від 04.12.2001 року недійсним.

Згідно статті 265 ЦК Україн и залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Позивач не переконав суд у неможливості з`явитись у судове засідання з метою реалізації свого права на захист порушеного права, використовуючи усі надані законодавцем права та виконуючи обов`язки передбачені нормами ЦПК України у редакції чинній на час розгляду спору у грудні 2004 року. Інших причин пропуску строку, які б суд міг визнати поважними позивачем не наведено та доказів суду не надано.

У відповідності до роз`яснень, викладених у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, з огляду на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування наслідків пропуску якого просить відповідач, в позові в частині визнання ордеру №272 від 04.12.2001 року та похідних вимоги слід відмовити, у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

В іншій частині позовних вимог, а саме щодо визнання ордеру №347 від 17.06.2003року недійсним слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 не звертався до адміністрації чи профспілкового комітету підприємства щодо переселення в іншу кімнату, суду не надано доказів підставності та необхідності такого переселення, у кімнаті 97-б проживали ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які зареєстровані в гуртожитку по АДРЕСА_1 та поселені у вказану кімнату на ліжко-місця. Відтак рішення адміністрації та профкому ВАТ «Завод «Львівсільмаш» про переселення позивача на ліжко-місце в кімнату 97-б є незаконним та є у причинно-наслідковому зв`язку з незаконністю видачі ордеру №272 від 04.12.2001 року.

Проте, згідно журналу обліку видачі ордерів на жиле приміщення, ордер №347 від 17.06.2003 року анульовано (том.2 ас.68). Даний факт не заперечується сторонами.

У зв`язку з тим, що оспорюваний позивачем ордер №347 від 17.06.2003 року анульовано, вимога про визнання його недійсним задоволенню не підлягає.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Факт анулювання оспорюваного ордеру №347 від 17.06.2003 року не призводить до виникнення та існування прав та обов`язків позивача та вказує на відсутність можливості ефективного засобу захисту. Суд зазначає, що саме існування такого ордеру до його анулювання лише підтверджує факт подальших незаконних дій відповідача, що є наслідком порушення житлового права позивача, внаслідок надання ордеру №272 відповідачу ОСОБА_2 на жиле приміщення яке не було вільним.

Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що позов не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 77, 81, 259, 263-266, 268,354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ВАТ «Завод «Львівсільмаш», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб: Виконавчого комітету Львівської міської ради, Наглядової ради з питань розподілу і утримання житла у гуртожитках та використання гуртожитків і прибудинкових територій при виконавчому комітеті Львівської міської ради, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Титан», Регіонального відділення Фонду державного майна у Львівській області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання ордерів недійсними, виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з кімнати АДРЕСА_1 і зобов`язання їх не чинити перешкод у користуванні кімнатою АДРЕСА_1 та приміщеннями спільного користування та зобов`язання ВАТ "Завод Львівсільмаш" вселити позивача у інше вільне житлове приміщення, що за адресою: АДРЕСА_1 ,- відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Франківського суду м.Львова від 27.05.2016 року.

Скасувати заборону Виконавчому комітету Львівської міської ради, Департаменту житлового господарства Львівської міської Ради, Залізничній, Франківській районним адміністраціям Львівської міської ради, Регіональному відділенню Фонду державного майна у Львівській області, ВАТ «Завод «Львівсільмаш» та Обєднанню співвласників багатоквартирного будинку «Титан» приймати рішення про закріплення квартири (кімнати) АДРЕСА_1 та видачу ордера на вселення у цю квартиру (кімнату), окрім розгляду в позасудовому порядку питання про закріплення цієї квартири (кімнати) за ОСОБА_1 .

Скасувати накладений арешт на квартиру АДРЕСА_1 та заборону приватизації і відчуження цих об`єктів нерухомого майна.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 02 листопада 2021 року.

Суддя Ванівський Ю.М.