Рішення № 100876979, 05.11.2021, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області)

Дата документу 05.11.2021

Справа № 501/547/17

2/501/244/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2021 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Пушкарського Д.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Тимко М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Іллічівського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Чорноморської міської ради Одеської області, ОСОБА_5 (правонаступник ОСОБА_6 ) (третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області) про визнання права на приватизацію, скасування розпорядження органу приватизації, скасування свідоцтва про право власності на квартиру, визнання права спільної сумісної власності в порядку приватизації квартири та за зустрічним позовом ОСОБА_5 (правонаступник ОСОБА_6 ) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (третя особа ОСОБА_4 ) про усунення перешкод в здійсненні права власності без надання іншого житлового приміщення та скасування їх реєстрації в зазначеній квартирі, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Чорноморської міської ради Одеської області, ОСОБА_6 (третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області), в якому просять визнати право ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на безкоштовну приватизацію квартири АДРЕСА_1 ; скасувати розпорядження органу приватизації Чорноморської міської ради Одеської області від 05 квітня 2016 року про передачу 47/100 часток квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_6 ; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на житло від 11 квітня 2016 року, видане Виконкомом Чорноморської міської ради Одеської області про те, що ОСОБА_6 належить на праві спільної часткової власності 47/100 частини квартири АДРЕСА_1 ; Визнати право спільної сумісної власності в порядку приватизації на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 по 1/5 ідеальній частині.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 16 березня 2012 року ОСОБА_1 та її діти ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 . 11 квітня 2016 року виконкомом Чорноморської міської ради Одеської області на підставі розпорядження органу приватизації від 05 квітня 2016 року було видано свідоцтво про право власності, згідно якого 47/100 часток квартири АДРЕСА_1 належить ОСОБА_6 . Таким чином позивачі вважають, що порушено їх право на безоплатну приватизацію житла в силу ст.1, ч.1 ст.5, ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», згідно яких наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Відповідач ОСОБА_6 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (третя особа ОСОБА_4 ), в якому просить (з урахуванням уточнень) усунути перешкоди в здійсненні права власності на 47/100 частин квартири АДРЕСА_1 та в здійсненні прав користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та скасування їх реєстрації в зазначеній квартирі.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі, вселившись та зареєструвавшись в квартирі АДРЕСА_1 без згоди позивача, як власника кімнати, порушують житлові права позивача на місця загального користування комунальної квартири та право власності на приватизовану частину квартири. Позивач за зустрічним позовом, посилаючись на ст. ст. 9, 109, 116 ЖК України, ст.ст. 386, 391 ЦК України просить усунути перешкоди в здійсненні права власності на частину квартири.

Позивачі та їх представники про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Кузнєцова Л.О. надала до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та її представника, надала відзив на зустрічний позов.

Представник відповідача адвокат Котик Ф.І. надав до суду заяву про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника, надав відзив на первісний позов.

Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області Пушкарського Д.В. від 21 вересня 2020 року залучено до участі у справі №501/547/17 ОСОБА_5 як правонаступника ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши фактичні обставини спірних правовідносин, суд вважає, що первісний позов підлягає задоволенню частково, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити в повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, визнано сторонами та підтверджується матеріалами справі, що з 1996 року ОСОБА_6 разом з матір`ю ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та братом ОСОБА_4 були зареєстровані в 2-кімнатній квартирі комунальної власності АДРЕСА_1 .

На підставі договору довічного утримання від 08 лютого 2005 року ОСОБА_1 стала власником квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 11 січня 2012 року скасовано рішення Іллічівського міського суду від 04 лютого 2002 року про визнання ОСОБА_6 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 13 березня 2012 року, яке набрало чинності, визнано недійсною приватизацію квартири АДРЕСА_1 та визнано недійсним договір довічного утримання, укладений 08 лютого 2005 року на ім`я ОСОБА_1

16 березня 2012 року ОСОБА_1 та її дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстровано за адресою: квартира АДРЕСА_1 .

14 вересня 2011 року в зазначеній вище квартирі зареєструвався ОСОБА_4 , який в період з 2006 по 2011 роки був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_2 .

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 12 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 02 липня 2015 року, визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловою площею квартири АДРЕСА_1 . Виселено вказаних осіб із квартири АДРЕСА_1 . Вселено ОСОБА_6 в квартиру АДРЕСА_1 .

11 квітня 2016 року виконкомом Чорноморської міської ради Одеської області на підставі розпорядження органу приватизації від 05 квітня 2016 року було видано свідоцтво про право власності, згідно якого 47/100 часток квартири АДРЕСА_1 належить ОСОБА_6 . Свідоцтво видано згідно розпорядження органу приватизації.

Ухвалою ВССУ від 10 лютого 2016 року ухвалу апеляційного суду Одеської області від 02 липня 2014 року було скасовано в частині вирішення первісного позову про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням й виселення, а також в частині вирішення зустрічного позову, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2016 року, залишеним в силі Ухвалою ВССУ від 22 грудня 2016 року Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 12 грудня 2014 року в частині вирішення первісного позову про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням й виселення, а також в частині вирішення зустрічного позову скасовано.

В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , яка діє особисто і як законний представник неповнолітньої ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ОСОБА_8 (третя особа - орган опіки та піклування в особі виконкому Іллічівської міської ради) про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселення з АДРЕСА_1 - відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 , яка діє особисто і як законний представник неповнолітньої ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , до ОСОБА_6 (треті особи - Іллічівський MB ГУДМС України в Одеській області, ОСОБА_4 , служба у справах дітей виконавчого комітету Іллічівської міської ради) про визнання права користування АДРЕСА_1 задоволено.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

Первісний позов обґрунтовано нормами, зокрема, Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР), оскільки, на думку позивачів, порушено їхні житлові права внаслідок незаконної приватизації та подальшого відчуження квартири, право користування якою вони на час її приватизації позивачі не втратили.

Згідно з частиною третьою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 1, частини першої статті 5, статті 8 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон № 2482-XII) наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом № 2482-XII.

Згідно із частиною одинадцятою статті 8 цього Закону спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Статтею 8 Конвенції закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

У частині третій статті 9 ЖК УРСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

За приписами норм Закону №2482-XII наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло (частина перша статті 5 Закону № 2482-XII).

Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку (частина друга статті 8 Закону № 2482-XII).

Відповідно до положень пункту 7 частини третьої статті 71 ЖК УРСР жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках, зокрема, взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.

На час приватизації ОСОБА_6 47/100 частини квартири та видання 05 квітня 2016 року розпорядження органом приватизації Чорноморської міської ради Одеської області ,було чинним рішення суду про визнання позивачів такими, що втратили право користування спірною квартирою, що стало підставою для зняття їх з реєстрації в ній, внаслідок чого ОСОБА_9 набув у власність у порядку приватизації 47/100 частин зазначеної квартири. Однак у подальшому це рішення суду скасовано судом апеляційної інстанції і в задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та такими, що втратили право користування житлом, відмовлено.

Отже станом на 05 квітня 2016 року була відсутня підстава для приватизації 47/100 частин квартири ОСОБА_6 , оскільки скасоване судове рішення жодних правових наслідків не породжує.

За таких обставин та з підстав, передбачених указаними нормами матеріального права, позовні вимоги про визнання права на приватизацію, скасування розпорядження органу приватизації, скасування свідоцтва про право власності на квартиру підлягають задоволенню.

Доводи відповідача, про те що спірна квартира є комунальною квартирою не заслуговують на увагу у зв`язку з відсутністю доказів набуття спірною квартирою статусу комунальної.

Щодо позовних вимог про визнання права власності на квартиру в порядку приватизації, суд зазначає наступне.

Згідно ч.3 ст.26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діє на час ухвалення рішення у даній справі), на відміну від положень ч.2 ст. 26 Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення рішення у даній справі, позивачем вірно обраний спосіб захисту порушених прав.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ч.1 ст.345 ЦК України - фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

В обґрунтування заявлених вимог позивачі посилались на ті обставини, що вони є квартиронаймачами квартири АДРЕСА_1 .

Вказані позивачами обставини підтверджуться матеріалами справи (копіями довідок про склад сім`ї та прописку), відповідно до яких наймачами вказаної вище квартири є позивачі та ОСОБА_6 .

Порядок здійснення приватизації регламентовано Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», а також підзаконними нормативними актами, в тому числі, Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, яке затверджене Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №396 від 16 грудня 2009 року.

Державний житловий фонд це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 , загальної площею 45,7 кв.м., житлової площею 27,8 кв.м., яка є об`єктом приватизації державного житлового фонду, а тому мають право на передачу квартири у власність в порядку приватизації державного житлового фонду, в зв`язку з чим позовні вимоги про визнання права власності на квартиру за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в рівних ідеальних частках є законними і обґрунтованими, так як порушуються цивільні права позивачів, які підлягають захисту в судовому порядку.

Щодо зустрічних позовних вимог суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 разом з членами своєї сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєструвалась 16.03.2012 р. в спірній квартирі на підставі чинного на той час договору довічного утримання, знявшись з реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , 14.09.2011 р. з дозволу ОСОБА_1 як власника квартири зареєструвалися в спірній квартирі і ОСОБА_4 , який в період з 2006 по 2011 p.p. був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_2 .

Як наймач (член сім`ї наймача), який не позбавлявся в установленому порядку прав користування житловим приміщенням, померлий ОСОБА_6 за життя користувався усіма правами, що виникають з договору найму жилого приміщення згідно ст.64 ЖК України.

З огляду на роз`яснення, що містяться в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 12.04.1985 р. №2 Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» та згідно ст.65 ЖК України у відповідачів за зустрічним позовом також виникло право користування житловим приміщенням.

Житлові права громадян охороняються законом (ст.9 ЖК).

Згідно ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист своїх порушених прав та законних інтересів. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, припинення правовідношення тощо.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копіями свідоцтв про смерть.

Ухвалою від 21 вересня 2020 року залучено до участі у справі №501/547/17, правонаступника ОСОБА_6 - ОСОБА_5 , яка ніколи не була наймачем спірної квартири, отже не набувала прав, що виникають з договору найму жилого приміщення згідно ст.64 ЖК України.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання.

Ця норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

У частині 1 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Такої ж позиції дотримується Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування, а отже, і рішення суду, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 82 ЦПК України передбачені підстави звільнення від доказування, зокрема, в ч.1 зазначеної статті визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Частиною 4 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В п.27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Так, дослідивши надані по справі докази, суд зазначає, що відповідачем та його представником не надано суду жодних доказів, які б підтверджували наявність порушених прав.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав щодо задоволення зустрічного позову.

Керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Чорноморської міської ради Одеської області, ОСОБА_5 (правонаступник ОСОБА_6 )(третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області) про визнання права на приватизацію, скасування розпорядження органу приватизації, скасування свідоцтва про право власності на квартиру, визнання права спільної сумісної власності в порядку приватизації квартири, - задовольнити частково.

Визнати право ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на безкоштовну приватизацію квартири АДРЕСА_1 .

Скасувати розпорядження органу приватизації Чорноморської міської ради Одеської області від 05 квітня 2016 року про передачу 47/100 часток квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_6 .

Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на житло від 11 квітня 2016 року, видане Виконкомом Чорноморської міської ради Одеської області про те, що ОСОБА_6 , належить на праві спільної часткової власності 47/100 частини квартири АДРЕСА_1 .

Визнати право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 45,7 кв.м., житловою площею 27,8 кв.м., за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 по 1/3 ідеальній частині.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 (правонаступник ОСОБА_6 ) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (третя особа ОСОБА_4 ) про усунення перешкод в здійсненні права власності без надання іншого житлового приміщення та скасування їх реєстрації в зазначеній квартирі, - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 05 листопада 2021 року.

Суддя