Рішення № 100876593, 30.09.2021, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 30.09.2021

Справа № 334/1277/16-ц

Провадження № 2/334/39/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2021 року Ленінський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Турбіної Т.Ф., при секретарі Мазаєвій Д.Р., за участі представників позивача - адвокатів Приладишевої Н.Г., Єренка Д.В., відповідача ОСОБА_1 , його представника - адвоката Плецької Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області про розірвання договору позики, розірвання договору іпотеки, визнання недійсною додаткової угоди до договору позики, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора,

встановив:

У лютому 2016 року до Ленінського районного суду м.Запоріжжя в інтересах ОСОБА_2 завернувся її представник адвокат Степанова Наталія Гаррівна із позовними вимогами про розірвання договору позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , укладеного 12.08.2013 року, розірвання договору іпотеки від 12.08.2013 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Петрушенко Т.І. за № 3763, а також визнати протиправним та скасувати рішення ІН 28102841 від 05.02.2013 року реєстратора Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області Ревенка Олександра Юрійовича про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за відповідачем ОСОБА_1 (номер запису про право власності 13137981).

Під час розгляду справи позивачем неодноразово уточнювались позовні вимоги та їх обґрунтування,в остаточній редакції в уточненій позовній заяві від 09.08.2018 року, поданої представником ОСОБА_2 адвокатом Приладишевою Н.Г., позивач просить розірвати договір позики, укладений 12.08.2013 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвати іпотечний договір укладений 12.08.2013 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Петрушенко Т.І. за № 3763, визнати недійсною додаткову угоду №1 від 04.08.2014 до договору позики від12.08.2013, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнати незаконним та скасувати рішення №28102841 державного реєстратора Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області Ревенка Олександра Юрійовича, прийнятого 05.02.2016, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 67,79 кв.м. та житловою площею 45,6 кв.м. за ОСОБА_1 та поновити державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 12.08.2013 укладено договір позики, за яким ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 163000,00 гривень у строк до 12.08.2015, зі сплатою щомісячно процентів за користування грошовими коштами у вигляді трьох відсотків від суми позики.

З метою забезпечення виконання умов договору позики між сторонами 12.08.2013 укладено іпотечний договір,посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Петрушенко Т.І. за №3763. Предметом договору іпотеки є квартира АДРЕСА_1 загальною площею 67,79 кв.м. та житловою площею 45,6 кв.м., яка належить позивачеві на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом ЗМНО Пянтковською О.Г. 29.04.2011 за №2120.

Позичальником виконувалися умови договору позики. При цьому, протягом дії договору позики ОСОБА_1 неодноразово вимагав, щоб позичальник сплачувала відсотки за користування грошовими коштами у доларовому еквіваленті, які дорівнювали 600 доларів на місяць, але враховуючи, що з2014 року курс долара США стрімко зростав, сплата грошових коштів у доларовому еквіваленті була для позивача неможливою, а тому позивачка продовжила виконувати свої обов`язки, але вже у гривні. З метою остаточного виконання договору позики у квітні 2014 року позивач намагалася повернути залишок суми та процентів за договором позики ОСОБА_1 , але останній відмовлявся отримати залишок суми боргу та процентів за користування грошовими коштами у гривні, а безпідставно вимагав повернення коштів у доларовому еквіваленті.

25.02.2016 року з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 5402 позивач дізналась, що 02.02.2016 державним реєстратором Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області Ревенко Олександром Юрійовичем внесено запис за номером 13137981 відповідно до якого зареєстровано право власності на належну позивачу квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . Підставою виникнення права власності за ОСОБА_1 вказано іпотечний договір №3763 від 12.08.2013.

ОСОБА_1 надав для реєстрації права власності на спірну квартиру додаткову угоду № 1 від 04.08.2014 р. до договору позики від 12.08.2013, якою викладено у новій редакції п.1 договору позики: «Позикодавець передає на умовах договору у власність позичальнику грошові кошти у сумі 163000,00 грн., котрі є еквівалентом 20000,00 дол. США, які позичальник має повернути у строк, передбачений цим Договором».

Крім того, ОСОБА_1 надав до реєстраційної служби повідомлення про намір реєстрації права власності на предмет іпотеки без дати, де вказує, що ОСОБА_2 заборгувала йому 20000 доларів США або 440200 грн., та проценти у розмірі 9600 доларів США або 211296 грн. На цьому повідомленні є підроблений від імені ОСОБА_2 напис: «Получила 17.09.2015 ОСОБА_2». Такого повідомлення ОСОБА_2 ніколи не отримувала і підпис на цьому повідомленні не ставила.

Замість еквіваленту грошових коштів та процентів за користування ними у гривнях, ОСОБА_1 в односторонньому порядку, без будь-якої згоди позичальника та волевиявлення на це, шляхом підроблення підпису на додатковій угоді №1 від 04.08.2014 до договору позики від 12.08.2013, визначено предмет договору у доларовому еквіваленті. За цим фактом Дніпровським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області 04.03.2016 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016080050001639 та розпочате досудове розслідування, у якому ОСОБА_2 визнано потерпілою особою. Зазначені обставини підтверджуються висновком експертного дослідження №1611/21-1 від 21.11.2016, наданого судовим експертом ТОВ «Агенція судових експертиз», відповідно до якого підпис, який міститься у фотокопії додаткової угоди №1 до договору позики від 04.08.2014 виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою. Так само, вказаним висновком експерта спростовано належність підписів, що містяться у фотокопії повідомлення про намір реєстрації права власності на предмет іпотеки за вих.№501 від 15.09.2015.

Про те, що ніяких змін Договору позики не відбувалось, свідчить і той факт, що у відповідності до ст.19 ЗУ «Про іпотеку» будь-яке збільшення основного зобов`язання або процентів за основним зобов`язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Зміни і доповнення до іпотечного договору підлягають нотаріальному посвідченню. Відповідні відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Зміни до Іпотечного договору від 12.08.2013 року не вносились. Таким чином, підробивши додаткову угоду №1 від 04.08.2014 до договору позики від 12.08.2013, ОСОБА_1 фактично збільшив основне зобов`язання та проценти за ним, що не було передбачено у самому іпотечному договорі від 12.08.2013.

Враховуючи, що волевиявлення позичальника на укладення додаткової угоди №1 від 04.08.2014 не було, свого підпису у вказаній додатковій угоді ОСОБА_2 не ставила, вказана додаткова угода є недійсною з підстав, визначених ст.215 ЦК України, оскільки недотримання вказаних вимог є підставою для визнання додаткової угоди №1 від 04.08.2014 до договору позики від 12.08.2013 недійсною.

Водночас, підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки стало саме невиконання договору позики від 12.08.2013 в редакції додаткової угоди №1 від 04.08.2014, умови якої по поверненню грошових коштів у доларовому еквіваленті у іпотечному договорі не містилися.

З копії вимог, які начебто відповідно до ч. 1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» направлялися позичальнику та які містяться в матеріалах справи слідує, що ОСОБА_1 повідомляє ОСОБА_2 про порушення нею вимог п. 1 договору позики саме в редакції додаткової угоди №1 від 04.08.2014, яка позичальником не підписувалася та не отримувалась. Більш того, жодної письмової вимоги про усунення порушення та повідомлень про намір реєстрації права власності на предмет іпотеки від ОСОБА_1 позивачка ОСОБА_2 не отримувала, а ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів щодо отримання ОСОБА_2 таких вимог.

Таким чином, вважає, що були відсутні не лише підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, а й порушено процедуру набуття права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку, передбачену ст.35 Закону України «Про іпотеку».

Також, в порушення ч.2 ст.9 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором не перевірено відповідність заявлених ОСОБА_1 прав і поданих ним документів вимогам законодавства, зокрема вимогам ч.2 ст. 19 Закону України «Про іпотеку». Так, у договорі іпотеки, наданої ОСОБА_1 державному реєстратору для реєстрації права власності на квартиру, вид та розмір зобов`язання зазначено у гривнях без визначення у доларовому еквіваленті. Водночас, змістом вимог про усунення порушень умов договору позики та повідомлень про намір реєстрації права власності на предмет іпотеки, які відповідно до п.57 Порядку також в обов`язковому порядку надаються державному реєстратору для прийняття рішення про реєстрацію чи відмову у реєстрації права власності, є невиконання ОСОБА_2 умов п.1 договору позики в редакції додаткової угоди №1 із зазначенням суми зобов`язання у доларовому еквіваленті. Таким чином, надані ОСОБА_1 державному реєстратору Ревенко О.Ю. вимоги про усунення порушень умов договору позики та повідомлення про намір реєстрації права власності на предмет іпотеки суперечать змісту іпотечного договору, зміни до якого, після збільшення основного зобов`язання, а як наслідок процентів за користування позикою, у встановленому законодавством порядку внесено не було та відповідні зміни не реєструвалися.

ОСОБА_1 надав до реєстраційної служби повідомлення про намір реєстрації права власності на предмет іпотеки без дати, який, нібито ОСОБА_2 отримала, де є напис «Получила 17.09.2015», проте такого повідомлення ОСОБА_2 ніколи не отримувала і підпис на цьому повідомленні не вчиняла.

Відповідно до п.57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ 25.12.2015 №1127 (в редакції на час прийняття спірного рішення №28102841) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотеко держателем іпотекодавцеві; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Отже, позикодавець повинен довести не лише направлення вимоги про усунення порушень договору позики, а й її фактичне отримання позичальником, а також сплив не менше ніж тридцяти денного строку після отримання такої вимоги, чого дотримано ОСОБА_1 не було.

Отримавши повідомлення від 15.09.2015 за вих. № 501, державний реєстратор повинен був встановити його невідповідність вимогам п. 57 Порядку.

Відповідно до п.п. 3, 4 ч.1 ст.24 Закону у державній реєстрації прав може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Проте, у порушення вимог п.57 Порядку державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію речових прав на предмет іпотеки.

Крім того, державним реєстратором Вільнянського районного управління юстиції у Запорізькій області Ревенко О.Ю. були прийнятті документи від ОСОБА_1 для реєстрації права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою АДРЕСА_2 , чим порушенні вимоги підпункту 2 пункту 3 постанови КМУ від 25.12.2015 № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме місце розташування нерухомого майна знаходиться за межами території Вільнянського району Запорізької області.

У картці-прийому заяви № 52494671 зазначені документи які були подані заявником та які повернуті. 05.02.2016 року ОСОБА_1 отримав лише: інформаційну довідку від 05.02.2016, оригінал іпотечного договору, і повідомлення про усунення недоліків, лист від ОСОБА_2 , про що свідчить його підпис. Таким чином, в матеріалах реєстраційної справи повинні залишитись оригінали Договору позики та Додаткової угоди № 1, але вони відсутні. Більше того, усі копії завірені тільки ОСОБА_1 , тому немає доказів, що він надавав Ревенко О.Ю. саме оригінали документів.

Державний реєстратор не звернув уваги на невідповідність розміру забезпеченого іпотечним договором зобов`язання 163000,00 гривні вимогам повідомлень заявника ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 , які було надано реєстратору, а також на відсутність змін до іпотечного договору після зміни договору позики.

Суттєві порушення державним реєстратором Вільнянського районного управління юстиції у Запорізькій області Ревенком О.Ю. вимог Законів України «Про іпотеку», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно їх обтяжень призвели до прийняття незаконного рішення №28102841 від 05.02.2016 про державну реєстрацію на предмет іпотеки, що є власністю позивача, чим порушує майнові права ОСОБА_2 .

Враховуючи, що волевиявлення на укладення додаткової угоди №1 від 04.08.2014 до договору позики від 12.08.2013 у ОСОБА_2 не було, підстав для направлення вимог про усунення порушень договору позики в редакції додаткової угоди №1 та повідомлень про наміри реєстрації права власності на предмет іпотеки, а також звернення стягнення на предмет іпотеки у ОСОБА_1 також немає, а отже і похідне, від вказаних документів, рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на квартиру АДРЕСА_1 , яке окрім цього прийнято з порушенням вимог законодавства, є незаконним та має бути скасовано.

У зв`язку із шахрайськими діями позикодавця, позивач просить розірвати договір на підставі ст.652 ЦК України. Так,виконання договору позики в редакції додаткової угоди №1 від 04.08.2014 порушує співвідношення майнових інтересів позивача так як значно підвищує суму позики та процентів за користування нею у випадку визначення позики у доларовому еквіваленті, що у свою чергу позбавляє позивача того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Враховуючи, що відповідно до ст.3 ЗУ «Про іпотеку» іпотечний договір має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання, то розірвання договору позики від 12.08.2013 є підставою для припинення іпотечного договору від 12.08.2013.

Спір щодо визнання незаконним рішення державного реєстратора Ревенка О.Ю. про реєстрацію права власності не є виключно публічно-правовим, а має майновий характер, так як оскарження такого рішення державного реєстратора передусім зачіпає майнові інтереси ОСОБА_2 , а враховуючи реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_1 , то і його інтереси також, зокрема - право власності.

Таким чином,основним предметом спору у справі є питання законності набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, оскільки саме по собі визнання незаконним рішення державного реєстратора не поновлює порушене право, а визнання недійсними додаткової угоди №1 до договору позики та розірвання договорів позики та іпотеки спрямоване на фактичне поновлення порушеного права та інтересу.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити з наведених вище підстав, оскільки вони є законними та обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами.

Представником відповідача подані заперечення на позовну заяву, в яких зазначено, що позов є необґрунтованим, оскільки неможливо розірвати договори, умови яких вже виконано. Так, відповідно до умов договору позики відповідач взяв на себе зобов`язання надати грошові кошти у користування позивачеві. Вказані зобов`язання відповідач виконав у повному обсязі. Натомість позивач взяла на себе зобов`язання повернути отримані грошові кошти в обумовлений сторонами строк, а у випадку на невиконання свого зобов`язання із повернення грошових коштів вона надала право відповідачеві в рахунок погашення боргових зобов`язань за договором позики набути у власність квартиру, яка на час укладення договору їй належала.

На час подачі позову як позивач, так і відповідач у повному обсязі реалізували свої права та обов`язки за спірними договорами. Так,позивач отримала грошові кошти, їх не повернула, внаслідок чого відповідач задовольнив боргові зобов`язання позивача шляхом набуття у власність майна, яке було предметом договору іпотеки.

Чинним законодавством передбачено наслідки розірвання договорів, а саме, положеннями ст. 653 ЦК України визначено, що у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Враховуючи, що розірвання договорів позики, та іпотеки може призвести лише до припинення прав та обов`язків сторін за цими договорами у майбутньому, а на даний час між сторонами відсутні будь-які договірні відносини з приводу повернення отриманих у позику грошових коштів, чи звернення стягнення на заставлене майно, то неможливо розірвати у судовому порядку такі договори та вимагати у судовому порядку повернути позивачеві майно, яке було отримане відповідачем на виконання договору іпотеки.

Також вимоги позивача про розірвання договорів в судовому порядку не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та належних і допустимих доказах. Позивач всупереч ст..625 ЦК України жодного разу не звертався до відповідача із пропозиціями про зміну чи розірвання договору позики чи договору іпотеки.

Позивач жодного разу не звертався до відповідача із приводу повернення боргу чи зміни умов договору, натомість позивач навпаки перестав відповідати на телефонні дзвінки, та розпочав уникати особистих зустрічей у зв`язку із чим відповідач змушений був вимагати повернення боргу у письмовій формі надсилаючи відповідні листи, вимоги про погашення боргу та повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки та іншу поштову кореспонденцію, що підтверджується листами із доказами їх відправлення та доказами відмови позивача від отримання кореспонденції. Хоча повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки їй все ж таки було вручено і позивач із вересня 2015 року достовірно знала, що відповідачем вживаються заходи направлені на набуття у власність іпотечного майна.

Оскільки на момент укладення іпотечного договору між відповідачем та ОСОБА_2 було дотримано усіх вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України,підстав для визнання іпотечного договору недійсним не існує, а державним реєстратором Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області правомірно зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Крім того, представником відповідача подано заяву про застосування позовної даності до вимоги про визнання незаконним і скасування рішення №28102841 державного реєстратора від 05.02.2016 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Про вчинення державним реєстратором державної реєстрації права власності на спірну квартиру позивачці стало відомо у лютому 2016 року. Така позовна вимога була заявлена в уточненій позовній заяві від 09.08.2018. Вважають, що звернення позивача із такою вимогою відбулось із пропуском позовної давності, встановленої нормами КАС України, що є підставою для відмови в задоволенні цих вимог. До того ж, позивач безпідставно звернулась до суду цивільної юрисдикції і з вимогами про визнання неправомірними дії державного реєстратора з підстав порушення процедури реєстрації права власності, оскільки це не є спором про право. У зв`язку з цим просять застосувати позовну давність до заявлених вимог і відмовити у позові, закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України провадження в частині заявлених позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення ІН28102841 від 05.02.2016 державного реєстратора Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області Ревенко О.Ю, прийнятого 05.02.2016 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, просив у його задоволенні відмовити з наведених вище підстав, оскільки він не ґрунтується на вимогах закону.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 пояснив, що існуючі боргові зобов`язання позивачки у 2013 році оформили новим договором позики і договором іпотеки. ОСОБА_2 не виконувала зобов`язання за договором позики, гроші не повертала і не мала наміру їх повертати. Оформили додаткову угоду, де зазначили суму позики у доларовому еквіваленті. Зміни до договору іпотеки не вносили, тому що ОСОБА_2 відмовилась його підписувати. Оскільки борг не повертався, він прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, повідомлення про що намагався вручити позивачці, направляючи його за місцем проживання та за місцем роботи. По закінченню строку для усунення порушення він подав документи на реєстрацію. Потім отримав витяг про реєстрацію за ним права власності на квартиру. В цей час ОСОБА_2 звернулась до правоохоронних органів, у нього провели обшук, вилучили оригінали всіх документів. В кримінальному провадженні провели почеркознавчу експертизу документів, експертом було встановлено, що підписи виконані ОСОБА_2 . Вимога про усунення порушення і намір звернення стягнення на предмет іпотеки ОСОБА_4 надсилалась. Ні суму позики, ні проценти за користування грошима ОСОБА_2 не повернула. Вважає, що він у встановленому законом і договором іпотеки порядку, шляхом звернення стягнення на іпотечне майно у позасудовому порядку, набув право власності на спірну квартиру. Просить відмовити в позові в повному обсязі.

Вислухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 12.08.2013 між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до п.1 якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 163000,00 грн., які позичальник повинен повернути в строк, передбачений цим договором. За домовленістю сторін позичальник повинен сплачувати щомісячно позикодавцю три відсотки від суми позики за користування грошовими коштами.

Згідно п.2 договору, позика надається строком до 12.08.2015 року.

Виконання зобов`язання за договором позики забезпечено іпотечним договором, укладеним 12.08.2013 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Петрушенко Т.І., зареєстрованим за №3763. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 загальною площею 67,79 кв.м. та житловою площею 45,6 кв.м, яка належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом ЗМНО Пянтковською О.Г. 29.04.2011 за №2120.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 вказує, що нею тривалий час належним чином виконувалися умови договору позики, однак жодних фактичних даних щодо цього не наведено і відповідних доказів суду не надано.

Наявність невиконаних зобов`язань ОСОБА_2 за договором позики сторонами не заперечується, однак доказів щодо розміру заборгованості матеріали справи не містять.

04.08.2014 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено додаткову угоду №1 до договору позики від 12.08.2013 року, якою викладено у новій редакції п.1 договору позики: «Позикодавець передає на умовах договору у власність позичальнику грошові кошти у сумі 163000,00 грн., котрі є еквівалентом 20000,00 доларів США, які позичальник має повернути у строк, передбачений цим Договором. За домовленістю сторін позичальник повинен сплачувати щомісячно позикодавцю три відсотки від суми позики за користування грошовими коштами». Всі інші умови договору залишити без змін.

02.02.2016 державним реєстратором Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області Ревенко О.Ю. внесено запис за номером 13137981 відповідно до якого зареєстровано право власності на належну позивачу квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . Підставою виникнення права власності за ОСОБА_1 вказано іпотечний договір №3763 від 12.08.2013.

Згідно матеріалів реєстраційної справи, яку було витребувано з Реєстраційної служби Вільнянського районного управління юстиції, а саме, картки прийому заяви №52494671 про державну реєстрацію права власності, відповідач ОСОБА_1 надав для реєстрації права власності на спірну квартиру іпотечний договір,довідку-характеристику з БТІ, договір позики, додаткову угоду №1,два повідомлення боржнику про намір реєстрації права власності на предмет іпотеки, дві вимоги про усунення порушення, звіт про оцінку майна.

Підписання додаткової угоди №1 від 04.08.2014, отримання повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки і належність їй підпису на цих документах ОСОБА_2 заперечує.

Натомість, відповідач ОСОБА_1 наполягає на тому, що така додаткова угода укладалася та була підписана позивачкою, як іповідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

ОСОБА_2 просить суд визнати недійсною додаткову угоду №1 до договору позики від 12.08.2013 року з тих підстав, що свого підпису у вказаній додатковій угоді вона не ставила, тобто волевиявлення позичальника на укладення додаткової угоди №1 від 04.08.2014 не було.

Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.(ч. 1 ст. 215 ЦК України)

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Главою 5 ЦПК України визначені основні положення про докази, доказування. Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За правилами ст. 77 ЦПК належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 78 ЦПК суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. А відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Заперечуючи підписання додаткової угоди №1 від 04.08.2014 року, ОСОБА_2 вказує, що у 2014 році, у зв`язку зі зростанням курсу долара США, ОСОБА_1 вимагав сплачувати проценти за користування грошовими коштами у доларовому еквіваленті. З 2014 року курс долара США стрімко зростав, сплата грошових коштів у доларовому еквіваленті була для позивачки неможливою, а тому позивачка подовжила виконувати свої обов`язки вже у гривні.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка посилається на те, що представником ОСОБА_1 адвокатом Кравцовим В.М. було навмисно знищено документ, а саме додаткову угоду № 1 до договору позики від 04.08.2014, яка є доказом кримінального правопорушення, зробленого ОСОБА_1 , та завдяки якому останній незаконно заволодів нерухомим майном ОСОБА_2 , про що ОСОБА_2 до начальника Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області подано заяву про вчинення кримінального правопорушення, яка 04.10.2016 року внесена до ЄРДР, правова кваліфікація: ст.384 ч.2 КК України, згідно витягу з кримінального провадження № 12016080050006026.

Також за цими фактами позивачка звернулася до правоохоронних органів з іншими заявами про вчинення кримінального правопорушення, які були внесені до ЄРДР.

Згідно витягу з кримінального провадження № 12016080050001639, до ЄРДР 04.03.2016 внесено повідомлення ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 використав завідомо підроблений документ, а саме договір позики, яким скористався при переоформленні документів.

З витягу з кримінального провадження № 12026080210001031 вбачається, що 21.07.2016 року внесена до ЄРДР заява ОСОБА_2 про те, що державний реєстратор Ревенко О.Ю., зловживаючи службовим становищем, провів державну реєстрацію майна.

З постанови прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 3 Запорізької області Овчаренко В.В. про відмову в задоволенні клопотання від 20.03.2020 року вбачається, що у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12016080050001639 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.358, ч.1 та ч.3 ст.190, ч.2 ст.384 КК України, ОСОБА_1 має процесуальний статус свідка.

В якості доказу недійсності додаткової угоди позивачем надано висновок експертного дослідження № 1611/21-1 від 21.11.2016 за заявою ОСОБА_2 ,проведеного ОСОБА_5 , судовим експертом ТОВ «Агенція судових експертиз», з якого вбачається, що ОСОБА_2 разом із заявою від 18.11.2016для проведення експертного почеркознавчого дослідження надійшли: фотокопія додаткової угоди № 1 до договору позики від 04.08.2014 на 1арк.; фотокопія повідомлення про намір реєстрації права власності на предмет іпотеки за вих. № 501 від 15.09.2015 на 1 арк.; фотокопія листа від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 без дати на 1 арк.; документи зі зразками підписів та почерку ОСОБА_2 на 9 арк.

Експертом було встановлено: 1) підпис, електрофотографічне зображення якого містяться у графі «ПОЗИЧАЛЬНИК:» в фотокопії додаткової угоди № 1 до договору позики від 04.08.2014, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою; 2) підпис, електрофотографічне зображення якого містяться поруч рукописних записів «полупила 17.09.2015 ОСОБА_2» в фотокопії повідомлення про намір реєстрації права власності на предмет іпотеки за вих. № 501 від 15.09.2015, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою; 3) підпис, електрофотографічне зображення якого містяться у графі « ОСОБА_2 » в фотокопії листа від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 без дати, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Оригінал додаткової угоди № 1 до договору позики від 04.08.2014 суду не надано. Ухвала суду про його витребування у відповідача ОСОБА_1 з метою проведення судової почеркознавчої експертизи не виконана у зв`язку з тим, що оригінал вказаного документа відсутній.

Щодо причин ненадання відповідачем під час розгляду даної справи оригіналу додаткової угоди № 1 до договору позики від 04.08.2014, судом встановлено таке.

Дніпровським відділом поліції ГУНП в Запорізькій області здійснювалось досудове розслідування кримінального провадження № 12016080020002336 від 08.07.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України, відомості про яке були внесені за заявою ОСОБА_1 .

В рамках даного кримінального провадження проводилася комплексна комісійна судова почеркознавча та технічна експертиза документу - додаткової угоди № 1 до договору позики від 04.08.2014, з метою проведення якої адвокатом було надано письмовий дозвіл на вирізання штрихів підписів у всіх наданих (досліджуваному документі та у порівняльних зразках) документах.

Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_6 пояснив, що в рамках комплексної комісійної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів ним виконувалась судово-технічна експертиза, об`єктом дослідження якої був оригінал додаткової угоди до договору позики, укладеної 04.08.2014. Відповідно до п.1.16 Методики, для такого дослідження застосовуються тільки руйнівні методи. Об`єкт дослідження був пошкоджений більше ніж на 50%.

Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відповідно до п.3.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998№53/5, експертиза проводиться після подання органом (особою), який (яка) її призначив(ла) (залучив(ла) експерта), матеріалів, оформлених згідно з вимогами процесуального законодавства та цієї Інструкції. Згідно з п. 3.2 вказаної Інструкції до експертної установи (експерту) надаються: документ про призначення експертизи (залучення експерта), об`єкти, зразки для порівняльного дослідження та, за клопотанням експерта, - матеріали справи. Коли об`єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об`єкта (крім об`єктів почеркознавчих досліджень), його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз (п.3.5 Інструкції). Отже, для проведення почеркознавчої експертизи експерту необхідно надати саме оригінали об`єкту дослідження.

Відповідно до п.1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень,затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5, об`єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

З урахуванням викладеного, суд критично оцінює наданий позивачкою в якості доказу висновок експертного дослідження № 1611/21-1 від 21.11.2016, оскільки для дослідження надавався не оригінал об`єкту дослідження - додаткової угоди № 1 до договору позики від 04.08.2014, а його фотокопія.

З огляду на встановлені причини ненадання оригіналу додаткової угоди до договору позики, укладеної 04.08.2014, для проведення почеркознавчої експертизи, суд не знаходить підстав для застосування положень ч. 10 ст. 84 ЦПК України про доказування.

Між тим, як вбачається з висновку експерта №298/308/309-16 від 19.09.2016 року за результатами проведення комплексної комісійної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів по матеріалам кримінального провадження№12016080020002336, виконаного Запорізьким відділенням Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз по матеріалам кримінального провадження № 12016080020002336 від 08.07.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України, для проведення судової експертизи адвокатом Кравцовим В.М. було представлено оригінал додаткової угоди до договору позики, укладеної 04.08.2014 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Також адвокатом надано письмовий дозвіл на вирізання штрихів підписів у всіх наданих (досліджуваному документі та у порівняльних зразках) документах.

За результатами експертного дослідження експертами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 встановлено:

- почерк, яким виконано рукописні тексти в наданих порівняльних зразках почерку ОСОБА_2 , виконаний однією особою;

- підпис, виконаний від імені ОСОБА_2 в графі «Позичальник» оригіналу додаткової угоди до договору позики, укладеної 04.08.2014 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виконаний самою ОСОБА_2 , зі зміною ознак власного підписного почерку;

- при дослідженні підпису, виконаного від імені ОСОБА_2 в графі «Позичальник» оригіналу додаткової угоди до договору позики, укладеної 04.08.2014 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ознак, які б свідчили про виконання підпису під впливом «збиваючих» факторів (природних, штучних), не встановлено.

При цьому суд враховує, що доводи позивачки про надання експертами, за попередньою змовою з адвокатом Кравцовим В.М.,завідомо неправдивого висновку експертного дослідження №298/308/309-16 від 19.09.2016 року під час досудового розслідування кримінального провадження, належними доказами не підтверджено.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем беззаперечно не доведено належними та допустимими доказами, що вона не підписувала додаткову угоду до договору позики від 04.08.2014, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

ОСОБА_2 також заявлено вимогу про розірвання договору позики від 12.08.2013, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , з підстав, передбачених ч.2 ст. 652 ЦК України.

В обґрунтування позову про розірвання договору позики позивач посилається на те, що на момент укладення договору позики від 12.08.2013 сторони виходили з того, що така зміна обставин як зміна предмета вказаного договору (з гривні на еквівалент у доларах), яка до того ж є істотною його умовою, не настане. Вказані зміни зумовлені причинами, які позивач, після їх виникнення, усунути не могла. Виконання договору позики в редакції додаткової угоди №1 від 04.08.2014 порушує співвідношення майнових інтересів позивача, так як значно підвищує суму позики та процентів за користування нею у випадку визначення позики у доларовому еквіваленті, що у свою чергу позбавляє позивача того, на що вона розраховувала при укладенні договору. При цьому, ризик вказаної зміни обставин позивач не несе, так як із суті договору позики та звичаїв ділового обороту такий ризик за таких обставин не слідує.

Відповідно до ст.652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору.

Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Зі змісту ст. 652 ЦК України випливає, що укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей, однак в ході виконання договору можуть виникати обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.

Тобто розірвання договору через істотну зміну обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли залишення відповідного правочину в силі призведе до завдання шкоди стороні, яка значно перевищує витрати, необхідні для виконання договору на первісних умовах. При цьому можливість розірвання договору пов`язується безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, за істотної зміни обставин.

Як встановлено судом, укладаючи договір позики від 12.08.2013, сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов. Укладення сторонами додаткової угоди до договору позики не є істотною зміною обставин в розумінні ст. 652 ЦК України, доказів на підтвердження того, що позивач звертався до відповідача з будь-якими заявами про приведення договору позики у відповідність з обставинами, які, на його думку, змінилися, не надано. Тобто, позивачем не доведено настання умов, встановлених частиною другою статті 652 ЦК України.

Окрім того, судом враховується, що договір позики між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від 12.08.2013 було укладено на строк до 12.08.2015 року, умовами додаткової угоди №1 від 04.08.2014 строк дії договору позики не змінювався. З позовом про розірвання договору позики позивачка звернулась у лютому 2016 року.

Необхідною умовою для розірвання договору за рішенням суду є встановлення обставин щодо дії договору на момент подання відповідного позову, оскільки за змістом ст. 651 ЦК України розірвано може бути лише чинний договір (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення).

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про розірвання договору позики є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Позов про розірвання договору іпотеки заявлено з тих підстав, що відповідно до ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір має похідний характер від основного зобов`язання, а тому розірвання договору позики від 12.08.2013 є підставою для припинення іпотечного договору від 12.08.2013.

Враховуючи, що судом не встановлено підстав для розірвання договору позики, вимоги про розірвання договору іпотеки з підстав, заявлених у позові, також задоволенню не підлягають.

Оспорюючи законність набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, позивачка просить суд визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області Ревенка О.Ю. від 05.02.2016 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 на підставі іпотечного договору від 12.08.2013 за ОСОБА_1 та поновити державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за позивачкою, у зв`язку з відсутністю підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, порушенням процедури набуття права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку, передбаченої ст.35 Закону України «Про іпотеку».

Як встановлено судом, виконання зобов`язання за договором позики від 12.08.2013 року забезпечено іпотечним договором, укладеним 12.08.2013 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Петрушенко Т.І., зареєстрованим за №3763. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до положень ст. 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно зі ст. 35 Закону України «Про іпотеку» в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає йому застосувати інші встановлені цим законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Аналогічні положення містяться у п.15 іпотечного договору від 12.08.2013.

Умовами п.15 іпотечного договору також встановлено, що у разі невиконання іпотекодавцем в строк до 12.08.2015 року зобов`язань за основним договором, сторони домовились про те, що на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває право власності на предмет цього договору в рахунок виконання основного зобов`язання. У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менше ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Предметом оскарження у цій справі є рішення державного реєстратора про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно на підставі іпотечного договору, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Загальні засади державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, порядок проведення державної реєстрації прав визначено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952-ІV (далі - Закон №1952-ІV), а також Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою КМУ від 25.12.2015 року №1127 (далі - Порядок №1127).

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державній реєстрації підлягає заявлене право, державна реєстрація якого здійснюється суб`єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, установлених законом, зокрема за заявою про державну реєстрацію прав, поданою особою, за якою здійснюється реєстрація права.

Державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та на підставі документів, необхідних для вчинення відповідних дій.

Порядок здійснення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, передбачає також подання завіреної копії письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотеко держателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, а також документу, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі, заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу) (пункт 57 Порядку 1127).

02.02.2016 року державним реєстратором Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області Ревенко О.Ю. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №28102841, та внесено запис за номером 13137981 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . Підстава виникнення права власності за ОСОБА_1 - іпотечний договір №3763 від 12.08.2013.

Допитана в якості свідка ОСОБА_8 , начальник реєстраційного відділу Вільнянської районної адміністрації, суду пояснила, що подані ОСОБА_1 реєстрував Ревенко О.Ю. , він приймав рішення про реєстрацію права власності. Вона документи не отримувала, на час реєстрації сумнівів щодо достовірності документів не було.

З матеріалів реєстраційної справи Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області, а саме, картки прийому заяви №52494671 про державну реєстрацію права власності, вбачається, що ОСОБА_1 надав для реєстрації права власності на спірну квартиру іпотечний договір, довідку-характеристику №153 ТОВ «НВЦ «ТНТ», договір позики, додаткову угоду №1, повідомлення про намір реєстрації права власності на предмет іпотеки б/н, вимогу про усунення порушення б/н, повідомлення про намір реєстрації права власності на предмет іпотеки №501, вимогу про усунення порушення №503, звіт про оцінку майна б/н, видавник СПД ОСОБА_9 .

Позикодавець з метою набуття права власності на предмет іпотеки повинен довести не лише направлення вимоги про усунення порушень договору позики, а й її фактичне отримання позичальником, а також сплив не менше ніж тридцяти денного строку після отримання такої вимоги, чого дотримано не було.

Належних доказів отримання боржником вимог про усунення порушення, повідомлень про намір реєстрації права власності на предмет іпотеки, до заяви про реєстрацію прав власності ОСОБА_1 надано не було.

При цьому, в матеріалах реєстраційної справи зберігається інший документ за №501, а саме, копія повідомлення про намір реєстрації права власності на предмет іпотеки, у якому йдеться про заборгованість, яка існувала станом на 12.07.2015, без зазначення дати його складання, з надписом №501, і з відміткою «получила 17.09.2015 ОСОБА_2».

Суд вважає недоведеним отримання вказаного документа ОСОБА_2 , оскільки відповідачем не надано його оригінал. Надання реєстратору оригіналу цього документа також є недоведеним, оскільки згідно реєстраційної картки оригінал такого документа не надавався і не повертався ОСОБА_1 , в матеріалах реєстраційної справи він відсутній.

Крім того, приймаючи до уваги, що копія вказаного повідомлення про намір реєстрації права власності на предмет іпотеки не містить відомостей про наявність і розмір заборгованості станом на 12.08.2015, як це передбачено п.15 іпотечного договору для набуття іпотеко держателем права власності на предмет іпотеки, вказаний документ не підтверджує виконання вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку», наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотеко держателя.

На підтвердження виконання вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» та п.15 іпотечного договору відповідачем до своїх заперечень надано копію документів, які надсилались боржнику, а саме, вимоги про усунення порушення від 15.09.2015 (№501), де ОСОБА_1 вказує, що станом на 12.08.2015 за договором позики існує заборгованість, яка складається з непогашеної основної суми боргу у розмірі 20000,00 доларів США, що еквівалентно 443600,00 грн., та заборгованості по процентам за користування позикою у розмірі 10200,00 доларів США, що еквівалентно 221238,00 грн., і повідомляє про намір звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, а також копію вимоги про усунення порушення від 22.09.2015 (№503) аналогічного змісту. Також відповідачем надано копію вимоги про усунення порушення від 30.07.2015 і копію повідомлення про намір реєстрації права власності на предмет іпотеки від 26.08.2015, у яких йдеться про заборгованість, які існувала станом на 12.07.2015. Доказів отримання ОСОБА_2 вказаних вимог суду не надано.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на час прийняття спірного рішення) державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах.

Відповідно до ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про іпотеку» будь-яке збільшення основного зобов`язання або процентів за основним зобов`язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Зміни і доповнення до іпотечного договору підлягають нотаріальному посвідченню. Відповідні відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку.

У зв`язку з укладенням сторонами додаткової угоди №1 від 04.08.2014 до договору позики від 12.08.2013 щодо визначення основного зобов`язання та процентів у доларах США, зміни до іпотечного договору від 12.08.2013 не вносилися, державна реєстрація відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою у зв`язку з укладенням додаткової угоди від 04.08.2014 у встановленому законом порядку не була здійснена.

Водночас, підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки стало саме невиконання договору позики від 12.08.2013 в редакції додаткової угоди №1 від 04,08.2014, умови якої щодо повернення грошових коштів у доларах США у іпотечному договорі не містилися.

Надані ОСОБА_1 державному реєстратору Ревенко О.Ю. вимоги про усунення порушень умов договору позики та повідомлення про намір реєстрації права власності на предмет іпотеки також суперечать змісту іпотечного договору, зміни до якого після збільшення основного зобов`язання, процентів за користування позикою, у встановленому законодавством порядку внесено не було та відповідні зміни не реєструвалися.

Водночас, державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам (ч.4 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Частиною 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

В постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року (справа №520/8982/18) міститься правовий висновок, відповідно до якого з огляду на зміст положень, закріплених у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку», державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Оскільки ціна предмета іпотеки, право власності на який реєструється за іпотекодержателем в позасудовому порядку, є істотною обставиною, що має правові наслідки для сторін забезпеченого іпотекою зобов`язання, тому п. 61 Порядку державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, повинен застосовуватись із урахуванням положень статті 37 Закону України «Про іпотеку», а саме: іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Отже оцінка предмета іпотеки, право власності на який реєструється за іпотекодержателем в позасудовому порядку, повинна бути проведена перед реєстрацією такого права. Ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна.

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2021 року зазначено, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) однозначно висловлено правовий висновок щодо необхідності подання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Відсутність оцінки предмету іпотеки на момент переходу права власності свідчить про порушення проведеної державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, що є підставою для скасування такої реєстрації.

Відповідач ОСОБА_1 надав до реєстраційної служби експертний висновок щодо вартості квартири, складений СПД ОСОБА_9 , який працює у АДРЕСА_3 . Згідно цього висновку, ринкова вартість спірної квартири на 09.11.2015 року складає 429047,00 грн. Вказаний висновок не відповідає вимогам ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оскільки у відповідності до ст. З Закону у випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. До складання звіту застосовуються Національний стандарт «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою КМУ від 10.09.2003 року № 1440 (далі - НСО1). У відповідності до ст. 51 НСО1 незалежна оцінка майна проводиться у чіткій послідовності, встановленій вказаною нормою стандарту, із визначеними розділами, із посиланням на вибрані методичні підходи та оціночні процедури. У наданому відповідачем висновку такі посилання відсутні, що свідчить про те, що він не є звітом в розумінні вказаного вище Закону та національного стандарту, у додатку до нього відсутня технічна документація об`єкту оцінки.

Згідно пояснень ОСОБА_2 , які не спростовані відповідачем, квартиру як об`єкт нерухомості експерт не відвідував, не оглядав, не встановлював її стан, а відтак, оцінка предмету іпотеки на момент переходу прав власності у встановленому законом порядку не проводилась.

Таким чином, відсутність відомостей про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, порушує права позивачки, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною.

Також суд звертає увагу, що для державної реєстрації ОСОБА_1 подав довідку-характеристику №153 від 29.01.2016, видану інженером з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_11 ТОВ «Науково-виробничий центр «ТНТ», яка не відповідає Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України 24.05.2001 №127, та згідно листа ТОВ «Науково-виробничий центр «ТНТ» від 20.08.2021 №35 ніколи не видавалась, оскільки інвентаризаційної справи за №153 або за адресою: АДРЕСА_2 , в ТОВ «Науково-виробничий центр «ТНТ» не існує.

Таким чином, суд вважає, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на іпотечне майно і внесення відповідного запису до реєстру державному реєстратору не були надані усі необхідні документи, які є підставою для набуття права власності на іпотечне майно у встановленому законом і договором порядку. Відповідно, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ОСОБА_1 . Рішення державного реєстратора від 05.02.2016 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 на підставі іпотечного договору від 12.08.2013 номер 3763 за ОСОБА_1 прийнято з порушенням вимог ЗУ «Про іпотеку».

З урахуванням викладеного, суд вважає вимоги позову ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення №28102841 державного реєстратора Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області Ревенка О.Ю. від 05.02.2016 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 на підставі іпотечного договору від 12.08.2013 номер 3763, за ОСОБА_1 та поновлення державної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_2 , обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення №28102841 державного реєстратора Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області Ревенка Олександра Юрійовича від 05.02.2016 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 67,79 кв.м. та житловою площею 45,6 кв.м., на підставі іпотечного договору, серія та номер: 3763, виданого 12.08.2013 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Петрушенко Т.І., за ОСОБА_1 , та поновити державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 )

В частині вимог позову про розірвання договору позики, розірвання договору іпотеки, визнання недійсною додаткової угоди до договору позики - відмовити

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Складення повного судового рішення - 10.10.2021

Суддя: Турбіна Т. Ф.