Ухвала суду № 100869183, 05.11.2021, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

05.11.2021

Справа № 331/5903/21

Провадження № 2-з/331/196/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2021 року місто Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді: Антоненко М.В.

при секретарі: Федоровій К.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву позивача ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Хохлов Кирило Костянтинович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Хохлов Кирило Костянтинович, в якому просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 09.06.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригіда В.С., який зареєстрований в реєстрі за № 8724.

Разом із позовною заявою позивачем також подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі оспорюваного виконавчого напису.

В обґрунтування заяви зазначено, що 06.10.2021 приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Хохлов Кирило Костянтинович відкрив виконавче провадження № 67048900 щодо примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимира Олександровича, вчиненого 09.06.2021 року та зареєстрованого в реєстрі за № 8724, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (ЄДРПОУ: 38548598, місцезнаходження: 01133, м. Київ,бульвар Лесі Українки, буд.26, оф. 407) заборгованості в розмірі 35 750 грн. 00 коп.

08.10.2021 в межах вказаного виконавчого провадження № 67048900 приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Хохлов К.К. ухвалив постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, яку було направлено за місцем роботи позивача - до Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» (69095, м. Запоріжжя, вул. Шкільна, буд.2), і щомісячно із заробітної плати ОСОБА_1 стягуються грошові кошти.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що позивач не визнає борг за вищезазначеним написом нотаріуса, вказуючи, що виконавчий документ виданий неправомірно. Позивач вважає, що відсутність забезпечення позову призведе до неправомірного стягнення з нього коштів за спірним виконавчим написом, а також істотно ускладнить ефективний захист і поновлення його прав у випадку задоволення позову.

Згідно ч.1 ст. 153 ЦПК України заява розглянута без повідомлення учасників справи.

Отже, вивчивши доводи заяви про забезпечення позову, матеріали справи, суд вважає заяву позивача такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Згідно із ч. 2 ст.149 Цивільного процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п.6 ч. 1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.

Частиною 3 ст.150ЦПКУкраїни встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позов, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Суд відзначає, що відповідно до статей 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей14,153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України).

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України при розгляді справи № 6-2552цс16 у постанові від 18 січня 2017 року, яка є обов`язковою для усіх суб`єктів правозастосування судів України.

У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі"Дорани проти Ірландії"Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що необхідним заходом забезпечення позову в даному випадку є зупинення стягнення за виконавчим написом, вчиненим 09.06.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О. та зареєстрованим в реєстрі за № 8724, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованості в розмірі 35 750 грн. 00 коп.

Невжиття таких заходів може ускладнити в подальшому ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Будь-які права інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, не порушуються у зв`язку із вжиттям такого заходу.

Керуючись ст.ст. 151-153 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити.

Зупинити стягнення за виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимира Олександровича, вчиненим 09.06.2021 та зареєстрованим в реєстрі за № 8724, щодо стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (ЄДРПОУ: 38548598, місцезнаходження: 01133, м. Київ,бульвар Лесі Українки, буд.26, оф. 407) заборгованості в розмірі 35 750 грн. 00 коп.

Копію ухвали суду після її виконання відповідно до ч. 7 ст. 153 ЦПК України направити відповідачу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу суду не було вручено учасники справи у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали суду.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Строк пред`явлення ухвали до виконання один рік з дня її винесення.

Суддя: М.В. Антоненко