Рішення № 100868478, 05.11.2021, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Номер справи 243/10174/21

Номер провадження 2/243/2924/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

«05» листопада 2021 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Хаустової Т.А.,

за участю секретаря судового засідання – Корчма О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що до 17 липня 2017 року він працював машиністом електровоза структурного підрозділу «Локомотивне депо Ясинувата - Західне» державного підприємства «Донецька залізниця», про що свідчить запис у трудовій книжці № 12 на сторінці 8.

З лютого 2016 року роботодавець припинив виплачувати йому заробітну плату, хоча і продовжував її нараховувати.

17 липня 2017 року він звільнився з «Державного підприємства Донецька залізниця» по переводу в регіональну філію «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», про що свідчить запис у трудовій книжці № 13 на сторінці 8.

Проте в день звільнення і після звільнення з ним не було проведено повного розрахунку, а саме роботодавець не розрахувався з ним по заборгованості із заробітної плати за період з 01 лютого 2016 року по 17 липня 2017 року. Станом на 17 липня 2017 року розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 лютого 2016 року по 17 липня 2017 року становить 36 258, 87 грн. (за вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів до виплати належить 21 812,19 грн.).

Отримати від відповідача належним чином засвідчену довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої мені заробітної плати за період з 01 лютого 2016 року по 17 липня 2017 року він не може. Первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться у фінансовому відділі Донецької дирекції залізничних перевезень регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» (вул. Привокзальна, м. Лиман Донецької області, 84404), куди вони були здані представниками структурного підрозділу «Локомотивне депо Яснувата - Західне» для перевірки їх працівниками бухгалтерії регіональної філії «Донецька залізниця» у вересні - листопаді 2016 року. У відповідача є доступ до розрахункових листків за період з 01 лютого 2016 року по 17 липня 2017 року у електронному вигляді, які знаходяться у автоматизованій системі бухгалтерського обліку «ФОБОС». На той час АТ «Українська залізниця» визнала заборгованість по заробітній платі по Державному підприємству «Донецька залізниця» та почала виплачувати заборгованість по заробітній платі. Більшість працівників почали отримувати гроші, але відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року виплату заборгованості по заробітній платі та нарахування заробітної плати працівникам

Структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії ПАТ "Українська залізниця" було припинено.

Добровільно сплатити заборгованість по заробітній платі відповідач відмовляється без жодного обґрунтування причин цього, що в свою чергу, вважає, є грубим порушенням ч. 1 ст. 47 та ст. 49 КЗпП України.

Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця», код ЄДРПОУ 40077815 на його, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 01 лютого 2016 року по 17 липня 2017 року у розмірі 36 258,87 грн.

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

04 листопада 2021 року представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» надав до суду Відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказав, що АТ «Укрзалізниця» заперечує проти позовних вимог з наступних підстав.

Акціонерне товариство «Українська залізниця» (АТ «Укрзалізниця») (із ідентифікаційним кодом 40075815) як нова юридична особа утворене згідно із Законом України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» (далі - Закон) та постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Відповідно до зазначеної постанови Кабінету Міністрів України ПАТ «Укрзалізниця» утворюється на базі Державної адміністрації залізничного транспорту (код ЄДРПОУ 00034045), підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття. Статут публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 травня 2020 р. №452). Серед таких підприємств є й Державне підприємство «Донецька залізниця» (код ЄДРПОУ 01074957), яке є залізницею, відповідальною перед позивачем.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України» №996-ХІV від 16.07.1999 року, передбачено, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. П. 2.1, 2,2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. №88 (надалі Інструкція №88), передбачено, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Бухгалтерський облік підприємства повністю залежить під первинних документів, які оформлюються відповідно до Інструкції № 88.

Наказом Держкомстату України від 05.12.2008 року №489 затверджені та введені в дію типові форми первинної облікової документації підприємств, установ, організацій, а саме:

1. N П-І "Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу".

2. N П-3 "Наказ (розпорядження) про надання відпустки".

3. N П-4 "Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту)»".

4. N П-5 " Табель обліку використання робочого часу".

5. N П-6 "Розрахунково-платіжна відомість працівника".

6. N П-7 "Розрахунково-платіжна відомість (зведена)".

На сьогодні Державне підприємство «Донецька залізниця» з Єдиного державного реєстру не виключене та залишається юридичною особою, маючи таким чином цивільну правоздатність. АТ «Українська залізниця» не має об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків за спірний період, оскільки позивач до 12.04.2017 року працював в ДП «Донецька залізниця». У АТ «Укрзалізниця» із зазначених причин відсутні відомості щодо нарахування і виплати заробітної плати позивачу за період його роботи в ДП «Донецька залізниця» у зв`язку з чим неможливо підтвердити, спростувати або надати інформацію за вказаний період.

Положеннями частини першої статті 104 ЦК України встановлено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Згідно з положеннями статті 107 ЦК України, якою закріплено порядок припинення

юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення, після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог, комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу). Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб правонаступників.

Відповідно до положень статті 104 ЦК України, юридична особа є такою, що припинилася з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Моментом переходу прав до правонаступника юридичної особи вважається дата внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців в порядку, передбаченому, тобто запису про припинення юридичної особи.

Таким чином, відповідно до цивільного законодавства при реорганізації (злитті) юридичних осіб перехід прав і обов`язків до новоутвореної юридичної особи відбувається на підставі передавального акта, в якому про це має бути зазначено, а правонаступництво вважається здійсненим з моменту виключення юридичної особи попередника з статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Оскільки немає завершення процесу припинення і відповідний запис до Єдиного державного реєстру не внесено, ДП «Донецька залізниця» залишається юридичною особою, яка продовжує самостійно нести відповідальність за договірними та позадоговірними зобов`язаннями, що виникли за його участі.

Усі обов`язки щодо невиплати заробітної плати, нарахованої позивачу, має нести ДП «Донецька залізниця» як роботодавець.

Заборгованість позивача не є заробітною платою нарахованою відповідачем, а є заборгованістю іншої юридичної особи (ДП «Донецька залізниця»), яка мала забезпечити своєчасну виплату заробітної плати.

Тому відповідальність за несвоєчасну виплату заробітної плати має нести підприємство, що здійснювало її нарахування - ДП «Донецька залізниця».

Додатково слід зазначити, шо згідно з Науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16.01.2018 р. встановлено, що порушення норм трудового законодавства виникли через форс-мажорні обставини. І на цій підставі АТ «Укрзалізниця» підлягає звільненню від відповідальності за невиконання обов`язків передбачених законодавством про працю (копія висновку додається). Аналогічну позицію підтримує Верховний суд України в постановах від 23.03.2016р. по справам №6-364цс16; №6-365цс16.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на як вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1,5,6,7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крімвитребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 49 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Форма довідки про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням визначена Порядком обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, який затверджений Постановою КМУ від 26 червня 2015 р. № 439).

Приймаючи до уваги, що відповідач втратив контроль та доступ до виробничих потужностей,

майна, документації, що знаходиться на тимчасово непідконтрольній території, вважає, то не є належними, допустимими та достовірними доказами на підтвердження заявлених позовних вимог надану позивачем Довідку.

Просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі відмовити в повному обсязі (а.с.63-64).

Суд, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

У статті 1 Загальної декларації прав людини проголошено, що всі люди народжуються вільними й є рівними за своєю гідністю та правами. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти один щодо одного в дусі братерства. Кожна людина має всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища (ст. 2).

Згідно зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Це основоположні міжнародні правові норми з питань рівності прав людини, на які орієнтується всі правові держави світу.

Конституція України закріплює основні засади правового статусу людини і громадянина в Україні, тобто ті провідні ідеї, що покладені в основу змісту й умов реалізації прав та обов`язків людини і громадянина в нашій державі. Передусім це стосується частин 1, 2 ст. 24 Конституції України, відповідно до яких: «Громадяни мають рівні« конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв і обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального поводження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Крім того, ч. 2 ст. 21 Конституції України закріплює засаду невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини. Відповідно до цієї засади не допускається не тільки відчуження прав і свобод, якими людина володіє, а й обмеження їхнього змісту, створення перешкод для їх реалізації тощо. Дані положення повною мірою поширюються і на передбачені цивільно-процесуальним законом права суб`єктів цивільного провадження.

У загальному розумінні рівність перед законом означає обов`язок всіх додержуватися приписів закону, використовувати закон у своїх інтересах. Закріплення рівності перед законом як засади здійснення правосуддя в цивільних справах означає, що жодна обставина не може стати підставою для надання будь-яких привілеїв або запровадження будь-яких обмежень, що суперечать приписам цивільно-процесуального закону щодо прав і обов`язків всіх суб`єктів провадження.

У відповідності до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» « Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до п.п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року « Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» «Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом ( ст. 129 Конституції) зобов`язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.

Гарантоване право кожного подати будь-який позов до суду, що стосується його цивільних прав і обов`язків, передбачений пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку Держави.

Також, у відповідності до положень статей 55, 124 Конституції України та статті ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до

суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Суд, на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.1 ст. 94 КЗпП України « Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу».

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У відповідності до ч.1 ст. 94 КЗпП України « Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу».

Частиною першої ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.

Зі змісту ч.7 ст.43 Конституції України, ч.1ст.115 КЗпП України, відповідач мав виплачувати працівнику заробітну плату регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженому у встановленому порядку, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата- це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

У частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, який є спеціальним нормативно - правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття «заробітна плата».

Згідно з ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок ( окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст.115 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлено колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництва трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представникам обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, які належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. При нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Отже відсутність заборгованості перед позивачем із заробітної плати має довести роботодавець.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 звернувся з позовною заявою до АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» (юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 року № 938, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменованого його в Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815.

Згідно Наказу від 10 липня 2017 № 5280/ДН-ос ОСОБА_2 звільнено з 17 липня 2017 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату (а.с.19 зворот).

Позивач зазначає, що з лютого 2016 року роботодавець припинив виплачувати йому заробітну плату, хоча і продовжував її нараховувати.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», а позивач знаходився з відповідачем в трудових відносинах до 17 липня 2017 року, при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Законом України від 02.09.2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України, не передбачено.

На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 8 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до частин першої та сьомої статті 9 зазначеного Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст. 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.

Відповідно до ст.12, частини 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України).

Позивачем, на підтвердження заборгованості по заробітній платі, надані суду Розрахункові листи за період з 01 лютого 2016 року по червень 2016 року, в яких зазначені суми нарахованої заробітної плати, а саме:

- лютий 2016 року, всього нараховано – 8330,01 грн., сума до виплати - 4005,51 грн. (а.с. 12),

- березень 2016 року, всього нараховано – 9063,47 грн., сума до виплати - 5446,25 грн. (а.с. 13),

- квітень 2016 року, всього нараховано – 7682,69 грн., сума до виплати - 4616,53 грн. (а.с. 14),

- травень 2016 року, всього нараховано – 4313,70 грн. сума до виплати – 2592,09 грн. (а.с. 15),

- червень 2016 року, всього нараховано – 31911,42 грн., сума до виплати 18876,04 грн. (а.с. 16).

Також позивачем надано Розрахунок розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 березня 2016 року по 17 липня 2016 року, зроблений на підставі розрахункових листків за березень-червень 2016 року, відповідно до якого за:

- лютий 2016 року, всього нараховано – 8330,01 грн., сума до виплати - 4005,51 грн.;

- березень 2016 року, всього нараховано – 9063,47 грн., сума до виплати - 5446,25 грн.;

- квітень 2016 року, всього нараховано – 7682,69 грн., сума до виплати - 4616,53 грн.;

- травень 2016 року, всього нараховано – 4313,70 грн. сума до виплати – 2592,09 грн.;

- червень 2016 року, всього нараховано - 6869,00 грн., сума до виплати – 5151,81 грн.

Нараховано всього – 36 258,87 грн., сума до виплати всього – 21 812,19 грн. (а.с.5).

Проте суд із таким Розрахунком розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 березня 2016 року по 17 липня 2016 року у загальному розмірі 36 258,87 грн., сума до виплати всього – 21 812,19 грн., не погоджується з огляду на наступне.

Як вбачається з Індивідуальних відомостей з Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування за формою ОК-5 та ОК -7 про застраховану особу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наданими Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, страхувальником за період лютий 2016 року - червень 2016 року включно, було сплачено страховий внесок регіональною філією «Донецька залізниця» акціонерного товариства» Українська залізниця»» (код ЄДРПОУ 40150216), сума заробітку, з якої сплачено єдиний внесок у лютому 2016 року склала – 8330,01 грн., у березні 2016 року – 9063,47 грн.; у квітні 2016 року – 7682,69 грн.; у травні 2016 року – 4313,70 грн., що збігається з наданими позивачем Розрахунком заробітної плати за лютий, березень, квітень, травень 2016 року, у червні 2016 року - 0,00 грн. (страхові внески за лютий, березень, квітень, травень, червень 2016 року не сплачені) (а.с.50-55).

Таким чином загальна сума нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 лютого 2016 року по червень 2016 року складає 29 389,87 грн.

Відповідно до Листа структурного підрозділу «Донецька та Луганська дирекція залізничних перевезень» від 04 листопада 2021 року вбачається, що сума заробітної плати, яка була передана до Дирекції з неподконтрольній України території за період роботи ОСОБА_2 в ДП «Донецька залізниця» складає 19937,97 грн., станом на 09 лютого 2017 року сума у розмірі 3757,50 грн. була перерахована на особовий рахунок ОСОБА_2 № НОМЕР_2 у ТВБВ № 10004/0149 АТ «Державний ощадний банк України», тобто заборгованість складає 16180,47 грн. (а.с.59).

Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією працедавця. Отже відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати.

В судовому засіданні встановлено, що при звільненні з ОСОБА_2 , не було проведено повний розрахунок та належні йому кошти не були виплачені.

Суд частково приймає до уваги як належні докази по справі наданий позивачем Розрахунок розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з лютий-травень 2016 року, оскільки дані, які зазначені у цьому Розрахунку за вказаний період, збігаються із даними, що зазначені у Індивідуальних відомостях з Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування за формою ОК-5 та ОК -7 про застраховану особу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , наданими Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, за період з лютий-травень 2016 року, а також приймає до уваги як належні докази по справі дані, які зазначені в Індивідуальних відомостях з Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування за формою ОК-5 та ОК -7 про застраховану особу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , надані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, за період лютий - червень 2016 року, відповідно до яких позивачу нараховувалася заробітна плата за час простою за період з лютого 2016 року по червень 2016 року, оскільки зазначені документи не мають суперечностей та не викликають у суду сумнівів, щодо їх достовірності.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи, що відповідач в порушення Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" не надав суду документів про нараховану позивачу заробітну плату за період з 01 лютого 2016 року по 17 липня 2016 року, суд виходить з наданих позивачем Розрахунку розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з лютий-травень 2016 року, та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області доказів, а також приймає до уваги Лист структурного підрозділу «Донецька та Луганська дирекція залізничних перевезень» від 04 листопада 2021 року, відповідно до якого станом на 09 лютого 2017 року на особовий рахунок ОСОБА_2 № НОМЕР_2 у ТВБВ № 10004/0149 АТ «Державний ощадний банк України» була перерахована сума у розмірі 3757,50 грн., та приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі (сумам, які належали позивачу від підприємства на день звільнення) за період з 01 лютого 2016 року по 17 липня 2016 року у розмірі 25 632,37 грн. (29 389,87 грн. – 3757,50 грн.).

Таким чином, суд частково погоджується з розрахунками, наданими позивачем, а саме заборгованістю по заробітній платі за лютий-травень 2016 року, та при вирішенні даного спору приймає до уваги дані, які зазначені в Індивідуальних відомостях з Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування за формою ОК-5 та ОК -7 про застраховану особу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , надані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, за період лютий - червень 2016 року, відповідно до яких позивачу нараховувалася заробітна плата за час простою за період з лютого 2016 року по червень 2016 року у розмірі 29 389,87 грн., проте заборгованість по заробітній платі відповідачем була частково виплачена позивачу у сумі 3757,50 грн., а отже, позовні вимоги позивача про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 лютого 2016 року по 17 липня 2016 року у розмірі 25 632,37 грн., підлягають задоволенню частково.

Разом з тим суд зазначає, що сума, яка підлягає до стягнення з АТ «Українська залізниця», складає таким чином, після вирахування з нарахованої заробітної плати позивача 25 632,37 грн. обов`язкові податки та збори 19,5%, до сплати позивачу підлягає заробітна плата у сумі 20 634,06 грн, таким чином вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Статтею 168 Податкового кодексу України передбачений порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету.

168.1. Оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом.

168.1.1. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

168.1.2. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Таким чином, після вирахування з нарахованої заробітної плати позивача 25 632,37 грн. обов`язкові податки та збори 19,5%, до сплати позивачу підлягає заробітна плата у сумі 20 634,06 грн.

Відповідно до ч. 5 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 6 цієї статті передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються всі судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року, розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи на 01 січня 2021 року складає 2270,00 грн.

Позивач звільнений від сплати судового збору в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати з відповідача у розмірі 25 632,37 грн., яка після утримання сум податків та інших обов`язкових платежів складатиме 20 634,06 грн.

Отже, процентне співвідношення задоволених вимог становить 56,91 % ((20 634,06 грн. – задоволені вимоги) / ( 36 258,87 грн. – заявлені позовні вимоги )*100%).

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З цих задоволених вимог підлягає сплаті судовий збір у сумі 516,74 грн. (908,00 грн. – судовий збір * 56,91 %).

Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, а тому з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в сумі 516,74 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 78, 81, 89, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 353, 355, 356 ЦПК України, Конституцією України, ст. ст. 9, 263, 617 ЦК України, ст. ст. 44,94,113,116,117 КЗпП України, Законом України “Про оплату праці”, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, яке знаходиться за адресою: 03150, місто Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , нараховану, але не виплачену заробітну плату

за період з 01 лютого 2016 року по 17 липня 2016 року у розмірі 25 632,37 грн. (двадцять п`ять тисяч шістсот тридцять два грн. 37 коп.), яка після утримання сум податків та інших обов`язкових платежів складатиме 20 634,06 грн. (двадцять тисяч шістсот тридцять чотири грн. 06 коп.).

Зобов`язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» при виплаті ОСОБА_3 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у сумі 25 632,37 грн., утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, яке знаходиться за адресою: 03150, місто Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, судовий збір у розмірі 516 грн. 74 коп. (п`ятсот шістнадцять грн. 74 коп.) до державного бюджету коштів на UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код ЄДРПОУ 37993783, Код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Повне судове рішення складено 05 листопада 2021 року.

Головуючий:

Суддя Слов`янського

міськрайонного суду Т.А. Хаустова