Рішення № 100864729, 22.10.2021, Борзнянський районний суд Чернігівської області

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 _____ тел.: 0 (4653) 21-202

Справа №730/929/20

Провадження № 2/730/24/2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2021 р. м.Борзна

Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Ріхтера В.В.,

за участі секретаря судового засідання Магомедової О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Хоменка Г.М.,

представника відповідача ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» - адвоката Супрун Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Борзни в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог, заперечень.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 20 вересня 2017 року на автодорозі «Кіпті-Глухів-Бачівськ» неподалік 110 км сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «Джилі МК» д.н.з. НОМЕР_1 під управлінням водія ОСОБА_2 та автомобіля «Ауді-А6» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 , в результаті чого автомобілі були пошкоджені, а люди, які знаходились в салонах вказаних автомобілів, отримали різного ступеня тілесні ушкодження.

Вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 24 вересня 2020 року по справі № 730/1288/19 ОСОБА_2 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі, призначеного вироком суду з випробуванням з іспитовим строком в 2 (два) роки, зобов`язавши його відповідно до ст.76 КК України повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 застрахована страховиком ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» (надалі – Страховик), що брала на себе зобов`язання з відшкодування шкоди у разі настання страхового випадку.

Згідно Полісу страхова сума за шкоду, заподіяну майну, становить 100000 грн.

22 вересня 2017 року ОСОБА_1 у письмовій формі повідомив Страховика про цей страховий випадок та надав необхідні документи. Також ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» було надіслано Звіт № 36/10/17 про оцінку вартості збитку, нанесеного позивачу.

На даний час Страховик не відшкодував позивачу матеріальну шкоду в зазначеному розмірі.

Оскільки згода про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування між ОСОБА_1 та Страховиком не була досягнута, позивач замовив оцінку вартості збитку, нанесеного власнику автомобіля «Ауді-А6», д.н.з. НОМЕР_2 . Згідно звіту № 36/10/17 від 17 жовтня 2017 року, ринкова вартість вказаного автомобіля на момент пошкодження становить 140040,31 грн., вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 866653,15 грн. Збиток, нанесений ОСОБА_1 внаслідок пошкодження автомобіля «Ауді-А6», д.н.з. НОМЕР_2 , становить 140040,31 грн.

Крім того, ОСОБА_1 сплатив 800,00 грн. за проведення експертної оцінки пошкодженого власного автомобіля, 500,00 грн. за доставку евакуатором автомобіля з місця ДТП до Борзнянського відділення поліції Бахмацького відділу поліції ГУНП в Чернігівській області для подальшого зберігання на період проведення досудового розслідування та 470,00 грн. сплатив за придбання ліків для власного лікування у зв`язку з отриманими травмами внаслідок ДТП, що підтверджується відповідними квитанціями, розпискою, Звітом № 36/10/17. Отже, загальна сума заподіяної ОСОБА_1 матеріальної шкоди становить 141810,31 грн.

На обґрунтування матеріальної шкоди зазначає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Оскільки ОСОБА_2 та ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» добровільно відмовилися відшкодувати заподіяну ОСОБА_1 шкоду, то в травні 2018 року позивач склав позовну заяву про відшкодування йому шкоди і надав її слідчому для долучення до матеріалів кримінального провадження.

Враховуючи те, що згідно висновків судово-медичних експертиз ОСОБА_1 були заподіяні лише легкі тілесні ушкодження, то ухвалою від 24 вересня 2020 року Бахмацький районний суд Чернігівської області повернув даний позов без розгляду для вирішення питання щодо відшкодування заподіяної позивачу шкоди в порядку цивільного судочинства.

Позивач заявляє, що у зв`язку з вказаною дорожньо-транспортною пригодою він переніс сильне душевне «потрясіння», великий страх та розпач, порушився сон, постійно знаходиться в морально та фізично виснаженому стані, що призвело до нервових «зривів», а тому оцінює моральну шкоду в розмірі 30000 грн.

Також ОСОБА_1 заявив вимоги про стягнення з відповідачів сплаченого судового збору за подачу до суду заяви про забезпечення позову в сумі 420,40 грн.; 3000 грн. понесених ним витрат по оплаті професійної правничої допомоги та 6000 грн. витрат на правову допомогу, що будуть пов`язані із розглядом цього позову в судах.

У подальшому ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог (т. 2 а.с. 42-53), враховуючи проведену додаткову експертизу, та, в останній редакції позову просив:

стягнути з ОСОБА_2 , ПАТ «Страхова компанія «Український страховий стандарт» на користь ОСОБА_1 144371,00 грн в рахунок відшкодування вартості пошкодженого автомобіля,

стягнути з ОСОБА_2 , ПАТ «Страхова компанія «Український страховий стандарт» на користь ОСОБА_1 800 + 5491 гривень в рахунок відшкодування вартості проведених експертиз,

стягнути з ОСОБА_2 , ПАТ «Страхова компанія «Український страховий стандарт» на користь ОСОБА_1 500 гривень витрат на евакуатор,

стягнути з ОСОБА_2 , ПАТ «Страхова компанія «Український страховий стандарт» на користь ОСОБА_1 470 гривень витрат на придбання ліків,

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 30000 гривень на відшкодування моральної шкоди,

стягнути з ОСОБА_2 , ПАТ «Страхова компанія «Український страховий стандарт» на користь ОСОБА_1 420 гривень, сплачених як судовий збір, 6500 витрат по оплаті правової допомоги.

У подальшому, в дебатах, позивачем та його представником зменшено позовні вимоги в рахунок відшкодування вартості пошкодженого автомобіля на 14500 (вартість утилізаційних залишків).

У відзиві, який надійшов на адресу суду від відповідача ОСОБА_2 (а.с. 148-152, т. 1), зазначається, що він позов не визнає у повному обсязі та просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

Так, він зазначає, що у відповідності до чинного, на час події ДТП, згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, його цивільно-правова відповідальність була застрахована в «СК «Український страховий стандарт», поліс серії АК/0718331 укладений 25.10.2016 року.

Згідно ст. 1194 ЦК України - особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

В першу чергу позивачем не розмежовані та не проведено чіткого розрахунку щодо позовних вимог до нього та до «СК «Український страховий стандарт».

Розмір матеріальної шкоди позивач обґрунтовує, в тому числі й звітом №36/10/17 від 17.10.2017 року, складеним оцінювачем колісних транспортних засобів ОСОБА_4 . Замовником даного звіту є позивач - ОСОБА_1 .

В даному випадку позивачем було самостійно подано заяву на проведення оцінки КТЗ, про час та місце проведення якої ні представник «СК «Український страховий стандарт», ні відповідач ОСОБА_2 не повідомлялися та присутніми не були, що, відповідно, викликає сумніви в об`єктивності вищезазначеного звіту. Вказаний звіт КТЗ №36/10/17 від 17.10.2017 року не відповідає вимогам ст. 102 ЦПК України, а саме в частині того, що у висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав, а також що оцінювач попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Крім того, у разі, якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди, що не враховано позивачем.

Також вказує на те, що позивачем також не було надано жодного доказу щодо наявності у нього порушення сну та безпосереднього причинного зв`язку між тілесними ушкодженнями, отриманими в результаті дорожньо-транспортної пригоди 20 вересня 2017 року, та порушення сну. Крім того, не зазначено, в чому саме полягають істотні змушені зміни у житті, які тривають до цього часу.

Додатково зазначено, що він не погоджується із витратами на правову допомогу, а також вже продав автомобіль, на який накладено арешт.

У відзиві, який надійшов на адресу суду від відповідача страхової компанії (а.с. 205-213, т. 1), зазначається, що він позов не визнає у повному обсязі та просить в задоволенні позовних вимог відмовити та стягнути витрати на правову допомогу.

Як обґрунтування, у відзиві зазначено, що у даних правовідносинах Закон № 1961-IV є тим спеціальним нормативним актом, яким врегульовано істотні умови, в тому числі правовідносини сторін договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. За таких обставин, на підставі Полісу № АК-0718331 відносини між Позивачем та ПрАТ «СК «Український Страховий Стандарт» склалися у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що врегульовані Законом №.1961 -IV.

За наслідками ДТП, яка відбулася 20.09.2017 р., позивачем в статусі потерпілої особи у відповідності до відомостей, зазначених в Полісі АК-0718331, було подано до «СК «Український Страховий Стандарт» повідомлення про настання події, в якій було зазначено про пошкодження т/з Audi, д/н НОМЕР_2 .

У відповідності до ст. ст. 35, 36 Закону № 1961-IV встановлено, що виплата страхового відшкодування здійснюється потерпілій особі відповідно до умов договору страхування, право якої посвідчується шляхом подання нею чи іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, заяви на виплату страхового відшкодування.

Стаття 37 Закону № 1961-IV містить виключні підстави, коли Страхова компанія має повне право відмовляти потерпілій особі у виплаті їй страхового відшкодування, одна із таких: - неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди;...».

Проте у порядку договору обов`язкового страхування позивач не скористався своїм правом своєчасного звернення до Страховика з відповідною заявою.

Так, від позивача за наслідками ДТП 20.09.2017 р. по майновому збитку, завданому рухомому майну, Заява на виплату страхового відшкодування протягом року не подавалась,

Повертаючись до положення п. 37.1.4 ч. 37.1 ст. 37 Закону № 1961-VI, підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Враховуючи, що по заявленій майновій шкоді, завданій т/з в рамках Полісу АК-0718331 протягом 1 (одного) року з моменту ДТП, яка відбулась 20.09.2017р., позивачем до Відповідача-2 не було подано Заяви про виплату страхового відшкодування, Страховиком було прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування та 05.10.2018р. листом вих. № 1265, було повідомлено Позивача про прийняте рішення.

В свою чергу, лише тільки після отримання відмови у виплаті страхового відшкодування на умовах п. 37.1.4. статті 37 Закону N 1961-IV, Позивач згадав про існування обов`язку у поданні заяви на виплату страхового відшкодування.

За таких обставин, позовні вимоги стосовно стягнення майнової шкоди, завданої т/з Аudi, д/н НОМЕР_2 , за договором обов`язкового страхування підлягають відхиленню з підстав їх заявлення після спливу річного строку з моменту ДТП, встановленого для обов`язку страховика у виплаті страхового відшкодування.

Щодо заявленої майнової шкоди, пов`язаної із ушкодженням здоров`я.

ПрАТ «СК «Український Страховий Стандарт» у відповідь на заявлену шкоду, пов`язану із ушкодженням здоров`я, було підготовлено та направлено до Позивача ряд запитів про надання документів, які б встановлювали факт його травмування у події та здійснені витрати, а саме: Листки призначень медичних препаратів ОСОБА_1 ; Оригінали фіскальних чеків на придбання лікарських засобів та оплату вартості лікування ОСОБА_1 ; Інші медичні документи, що стосуються даної справи.

В тому числі було попереджено, що з моменту надходження заяви, в якій відсутній комплект документів, що підтверджують розмір завданих збитків, Страховик не може прийняти рішення про виплату страхового відшкодування за заявленим Полісом АК-0718331.

Страхове відшкодування відносно шкоди, пов`язаної з лікуванням потерпілої особи, врегульовано пунктом 24. 1 ст. 24 Закону № 1961-IV, «У зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.;».

Згідно п. 35.2 Закону № 1961-IV, разом із поданням заяви на виплату, в залежності від виду заявленої шкоди, потерпіла особа долучає відповідні документи, які мають підтвердити заявлену шкоду та понесені витрати у зв`язку із її настанням задля визначення розміру страхового відшкодування.

Отже, потерпіла особа задля забезпечення свого права на відшкодування понесених витрат в результаті ушкодження здоров`я у ДТП подає страховику всі наявні у неї лікарські довідки, виписки, діагностичні листи, приписи у супроводі із витратними накладними та фіскальними/товарними чеками з придбання ліків та проходження лікувальних заходів, що' приписані у лікарський документах які покладаються для складання кошторису розміру страхового відшкодування.

Обґрунтовані витрати у зв`язку із лікуванням розуміються як витрати, пов`язані з ушкодженням здоров`я у заявленому ДТП, що встановлюється на підставі долучених касових чеків, що підтверджують понесені позивачами витрати на лікування, при цьому переліки придбаних ліків мають бути прописані у лікарських листах медичних призначень, тобто витрати на покупку таких ліків мають бути виправданими, зрозумілими та такими, що підтверджені лікарською документацією та мають зв`язок із поставленим діагнозом (отриманою травмою).

В свою чергу, лише тільки з позовною заявою Позивач на підтвердження про існування ушкодженого здоров`я в результаті ДТП долучає ряд копій медичних довідок, яким надавалась під час кримінального провадження судова-експертна оцінка на предмет існування причинно-наслідкового зв`язку між зафіксованими в них ушкодженнях на тілі ОСОБА_1 (Позивача) та обставинами події, а також причини виникнення та ступінь тяжкості.

За таких обставин, вимоги Позивача з необхідності відшкодування шкоди, завданої його здоров`ю, не знаходять доказового підтвердження в долучених до позовної заяви копіях медичних документів, які не установлюють, а навпаки, виключають існування у Позивача будь-яких витрат і втрачених доходів в результаті проходження лікувальних заходів, (від яких, як зафіксовано у Висновку № 88, він особисто відмовився).

Стосовно заявлених послуг за евакуацію в сумі 500,00 грн. На підтвердження про існування додаткових витрат, які виникли у Позивача за наслідками ДТП, яка сталась 20.09.2017р., у вигляді транспортування т/з Audi д/н НОМЕР_2 з місця пригоди, долучається складена 25.04.2018р. від руки фізичної особи ОСОБА_5 заява, в якій останній завіряє про нібито надання Позивачу послуг з евакуації його автомобіля та отримання від Позивача коштів в сумі 500,00 грн.

В тому числі, Позивач під час подання до Страховика повідомлення про настання події, а також численних заяв після спливу річного строку для виплати страхового відшкодування, не вказував про витрачання коштів з евакуації автомобіля.

Дана угода у такому вигляді оформленої послуги, з огляду на дату укладання, не може вважатись як доказ з підтвердження про понесення Позивачем додаткових витрат із настанням пригоди, оскільки не встановлює факту існування оплатно-розрахункової операції між Позивачем та ОСОБА_5 , а зокрема, що виконавець має відношення до сфери господарської діяльності з надання послуг з перевезення та транспортування автомобілів та реально здійснював евакуацію т/з Audi д/н НОМЕР_3 з місця ДТП.

Отже, такий документ підлягає відхиленню з огляду на його неналежність та не підтвердженість викладеної інформації.

ІІ. Процесуальні дії у цивільній справі.

Ухвалою суду від 13 листопада 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову – задоволено частково. Постановлено заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_4 , мешканцю АДРЕСА_1 , вчиняти будь-які дії щодо відчуження автомобіля Opel Vectra, 2005 року випуску, VIN-код НОМЕР_5 , об`єм двигуна 2198 см. куб., державний номерний знак НОМЕР_6 , а саме: укладати будь-які договори щодо його відчуження, передачі в заставу, проводити реєстрацію та перереєстрацію права власності.

Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 09 грудня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 26 січня 2021 року клопотання позивача задоволено, по справі призначено судову автотоварознавчу експертизу.

Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 03 серпня 2021 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

ІІІ. Ставлення учасників цивільного процесу до пред`явленого позову.

В судовому засіданні представник позивача та позивач позовні вимоги підтримали у повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог. Додатково на поставлені питання, як судом, так й представником відповідача-2, зазначили, що дійсно вважають правильним зменшити суму позову на вартість залишків, тобто на 14500 гривень, як це передбачено законом.

Зазначили також, що погоджуються з представником відповідача, що у відповідності до вимог закону, дійсно до страхової потрібно звертатися саме із заявою на виплату страхового відшкодування (ст. 35-37) та цього не оспорюють, однак вважають помилковою позицію відповідача, що позивач із такою заявою не звертався до страхової. Як зазначив позивач, він особисто звернувся до страхової компанії, у Сумське представництво, де ним було написано повідомлення про настання ДТП (а.с. 30, т. 1). До вказаного повідомлення ним було долучено певні документи, серед яких була також й заява на виплату страхового відшкодування. Він все робив під диктовку працівника страхової та зробив все так, як йому сказали. Пояснити, чому про вказану заяву не зазначено у повідомленні, не зміг, вважає, що її умисно не долучили працівники страхової. При цьому, пояснив, що копії такої заяви в нього немає. Підтвердити будь-чим те, що вказана заява взагалі була, він не може. Однак, просить звернути увагу суду на те, що доказом того, що вказана заява була, є те, що з відповіді (т. 1 а.с. 64) страхової компанії убачається, що останні розглянули надані документи щодо виплати страхового відшкодування, однак для вирішення питання про виплату просять надати копію постанови суду з мокрою печаткою. Інших документів в нього не просили, що опосередковано підтверджує, що заява про виплату була.

На зазначене представник страхової компанії зазначила, що вказане не відповідає дійсності, оскільки такої копії немає ані в позивача, ані в страховій справі, що свідчить проте, що заяви про виплати не було. Крім того, повідомлення про настання страхової події позивач писав власноручно, як власноручно зазначив й додатки, в тому числі, зазначив про копію полісу. Іншого нічого не було (а.с. 64, зворот, т.1).

Також, позивач та його представник зазначили, що не зверталися довго до страхової, через те, що чекали процесуального рішення у справі, як їм пропонувалося. Лише після того, як було винесено вирок суду, вони звернулися до страхової, однак отримали відмову, а тому звернулися до суду.

Крім того, враховуючи ситуацію, що виникла, звернулися із заявою про страхове відшкодування 05.10.2020 року (а.с.221, т. 1) після винесення вироку суду.

В судовому засіданні представник страхової компанії зазначила, що з позовом не погоджується у повному обсязі, оскільки позивачем було пропущено строк, з яким він звернувся до страхової із заявою про виплату. Що стосується відшкодування шкоди, завданої здоров`ю, то страхова не заперечує проти цього доводу, однак така виплата буде здійснена лише після надання позивачем підтверджуючих документів. На час розгляду справи таких документів не надано, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими. Зазначила, що якщо такі документи є, то позивач може й зараз звернутися до страхової, оскільки строк давності ще не минув в цій частині. Чеки на 470 грн. не підтверджені в частині того, що саме ці ліки були потрібні позивачу, а також через те, що ці чеки взагалі належали позивачу. 500 гривень не підтверджені, оскільки мається лише розписка, що не є фінансовим документом. Що стосується моральної шкоди до страхової, то така є необґрунтованою, оскільки вона вираховується за ст. 26.1 Закону та складає 5 відсотків суми, яка б підлягала б по виплаті за ушкодження здоров`ю позивачу, чого в цій справі не встановлено.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, що свідчить його власноручний підпис про отримання судової повістки.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

IV. Встановлені судом фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

Судом встановлено, що 20 вересня 2017 року на автодорозі «Кіпті-Глухів-Бачівськ» неподалік 110 км сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «Джилі МК» д.н.з. НОМЕР_1 під управлінням водія ОСОБА_2 та автомобіля «Ауді-А6» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 , в результаті чого автомобілі були пошкоджені, а люди, які знаходились в салонах вказаних автомобілів, отримали різного ступеня тілесні ушкодження.

Вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 24 вересня 2020 року по справі № 730/1288/19 ОСОБА_2 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі, призначеного вироком суду, з випробуванням з іспитовим строком в 2 (два) роки, зобов`язавши його відповідно до ст.76 КК України повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 застрахована страховиком ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» (надалі – Страховик), що брала на себе зобов`язання з відшкодування шкоди у разі настання страхового випадку.

Згідно Полісу страхова сума за шкоду, заподіяну майну, становить 100000 грн.

Вказані обставини сторонами не заперечуються та не оскаржуються.

Враховуючи, що позивачем заявлено декілька позовних вимог, суд, для зручності, буде надавати оцінку кожній з них окремо.

Що стосується матеріальної шкоди.

Вислухавши пояснення сторін, фактично перед судом останніми поставлено головне питання, що є спірним між сторонами, а саме: чи звертався позивач до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування.

Фактично позиція позивача з даного питання зводиться до того, що він особисто звернувся до страхової компанії, у Сумське представництво, де ним було написано повідомлення про настання ДТП (а.с. 30, т. 1). До вказаного повідомлення ним було долучено певні документи, серед яких була також й заява на виплату страхового відшкодування. Він все робив під диктовку працівника страхової та зробив все так, як йому сказали. Акцентує увагу, що відмічати у повідомленні про те, що він також додає заяву про виплату, працівники страхової сказали непотрібно. Підтвердити будь-чим те, що вказана заява взагалі була, він не може. Вважає, що доказом того, що вказана заява була, є те, що з відповіді (т. 1 а. с. 64) страхової компанії убачається, що останні розглянули надані документи щодо виплати страхового відшкодування, однак для вирішення питання про виплату просять надати копію постанови суду з мокрою печаткою. Інших документів в нього не просили, що підтверджує, що заява про виплату була.

Відповідач зазначає, що заяви не було взагалі, її копії немає, жодних даних про те, що така існувала, немає. Позиція щодо того, що така заява не була долучена працівниками страхової, є нікчемною, оскільки усі документи, що надають учасники страхових відносин, підшиваються у відповідні справи.

Обмірковуючи надані пояснення, суд погоджується, у даному випадку, з позицією відповідача, оскільки дійсно, суду не надано жодного доказу, що заява про виплату взагалі була. Пояснення, що таку вилучили працівники страхової, є виключно припущенням позивача.

При цьому, суд відкидає доводи позивача про те, що така заява була, оскільки з відповіді (т. 1 а. с. 64) страхової компанії убачається, що останні розглянули надані документи щодо виплати страхового відшкодування, однак для вирішення питання про виплату просять надати копію постанови суду з мокрою печаткою.

Як пояснив в судовому засіданні представник страхової, такий лист дійсно надсилався в межах страхової справи, але виключно з метою уточнення та підтвердження обставин ДТП. Тим більше, на страхову законом не покладено обов`язку нагадувати стороні про документи, які він має подати страховій, такий обов`язок покладено законом виключно на сторону страхових правовідносин. В межах строку, який зазначено у законі, позивач не був позбавлений звернутися до страхової із належним пакетом документів.

Судом встановлено, що ДТП сталася 20.09.2017 року, а з заявою про виплату страхового відшкодування позивач звернувся лише 05.10.2020 року (а.с.221, т. 1).

Обмірковуючи фактичні обставини, суд застосовує такі норми права.

Згідно із ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.

Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 застрахована страховиком ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» (надалі – Страховик), що брала на себе зобов`язання з відшкодування шкоди у разі настання страхового випадку. Згідно Полісу страхова сума за шкоду, заподіяну майну, становить 100000 грн.

За змістом Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», (надалі Закон) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного суду по справі №755/18006/15ц від 04.07.2018 року, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Судом встановлено, що із заявою про виплату відшкодування внаслідок настання страхового випадку позивач звернувся лише 05.10.2020 року (а.с.221, т. 1).

05.10.2018 року страховою відмовлено позивачу у виплаті страхового відшкодування, оскільки заява про страхове відшкодування подано позивачем з порушенням строку передбаченого ст.37 пункт 37.1.7 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с. 83. Т. 1).

Відповідно до п. 22.1 ст.22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до п.35.1 ст.35 Закону №1961-IV, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Як вбачається із п.37.1.4 ст.37 Закону №1961-IV, підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

ЦК України є загальним нормативно-правовим актом, а Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальним нормативно-правовим актом та регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Визначаючи обов`язок страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів виплатити страхове відшкодування, законодавцем у положеннях статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування.

Тобто, право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що, у свою чергу, законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.

Відтак, право отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов`язань виникає виключно за умови подання потерпілим у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов`язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 вищевказаного Закону права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.

Враховуючи вищевказане, суд проходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову до ПрАТ «СК «Український страховий стандарт», оскільки позивач звернувся із заявою про страхове відшкодування після пропуску строку на звернення з заявою про страхове відшкодування, встановленого пунктом 37.1.4. статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 753/5293/16-ц (провадження № 14-310цс18).

Також, Верховний Суд у постанові від 03.04.2019 року у справі №36/7752/16 дійшов до висновку, що річний строк щодо вимоги, заявленої про відшкодування майнової шкоди, обчислюється з моменту настання події, а саме дорожньо-транспортної пригоди. Оскільки зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк є присічним, а тому поновленню не підлягає. Аналогічні висновки Верховний Судом зроблені по справі 748/1893/18 від 21.02.2020 р.

Суд звертає увагу сторони позивача на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України).

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи.

Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі у дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. ( ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ст.5 Цивільного процесуального кодексу України).

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що в ході розгляду справи стороною позивача не доведено порушення відповідачем - страховою компанією прав позивача в частині відшкодування матеріальної шкоди, не надано доказів звернення позивача у встановленому законом порядку до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування із долученням документів, які передбачені законом, а, відтак, суд, з огляду на предмет та підстави позову, вважає позовні вимоги передчасними, безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Однак, у цій справі суд враховує таке.

Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відтак, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Статтями 28, 29 Закону № 1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не в праві вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому, такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто, з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Як роз`яснено у пункті 15 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013 року №4, якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.

Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який згідно зі статтею 8 ЦК (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду.

Відповідно до статті 30 Закону №1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необгрунтованим. Ремонт вважається економічно необгрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Тобто, транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

У разі, якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.

Згідно положень пункту 30.2. статті 30 Закону №1961-IV, потерпілому підлягає відшкодування у вигляді різниці між ринковою вартістю транспортного засобу до ДТП та після (ринкова вартість залишків).

Як убачається з висновку експерта № 575-577/21-24 від 22.04.2021 року (а.с.2-12, т. 2), ринкова вартість автомобіля марки Ауді державний номер НОМЕР_2 до ДТП складає 144371,00 гривень, вартість відновлювального ремонту автомобіля марки Ауді державний номер НОМЕР_2 складає 936427,00 грн., автомобіль марки Ауді державний номер НОМЕР_2 є фізично знищеним і його утилізаційна вартість становить 14500 грн.

А тому, з відповідача ОСОБА_2 , як особи, що завдала шкоди, підлягає стягненню на користь позивача вартість автомобіля, за виключенням утилізаційної вартості, що становить 129871 гривень.

У відповідності до Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», а саме у п. 14 зазначено, що при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди. Ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювача шкоди, одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Враховуючи, що відповідач не звертався до суду з заявою про вирішення питання передачі йому майна, що має певну цінність, суд дане питання, з урахуванням принципу диспозитивності, не вирішував. Вказане відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 13 травня 2019 року справа № 369/2403/17ц (особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд).

Що стосується доводів відповідача про неправильність проведених розрахунків через порушення процедури проведення та оцінки автомобіля, то суд, з огляду на те, що відповідачем не надано доказів на спростування того обсягу пошкоджень, що були визначені позивачем, а суд позбавлений можливості встановити правильність тверджень відповідача, з огляду на відсутність належних доказів, з урахуванням принципу змагальності, доходить висновку, що відсутні підстави для сумніву щодо правильності визначення необхідного обсягу ремонтних робіт і їх вартості, наданих позивачем.

З урахуванням доказів, що є у матеріалах справи, виходячи з того, що визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами), суд приймає акти огляду автомобіля та ремонтну калькуляцію, надану позивачем.

При цьому, доводи представника відповідача про те, що висновок щодо ремонтної калькуляції виконаний на замовлення позивача заінтересованою особою, а тому не може бути прийнятий у якості належного і допустимого доказу, спростовуються наступним.

Статтею 76 діючого ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 83 діючого ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

За приписами ст.ст. 77, 78 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. А відповідно до ст. 80 ЦПК достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням вищевказаних вимог процесуального закону, установлених судом обставин справи, з огляду на те, що оспорюваний доказ одержаний у порядку, встановленому законом, суд вважає наданий позивачем доказ належним, допустимим і достатнім доказом, яким позивач обґрунтовує розмір заподіяної шкоди майну.

Тим більше, суд погоджується, із представниками позивача, що, в разі сумніву у вартості шкоди, відповідач не був позбавлений заявити клопотання про проведення відповідної експертизи, чим не скористався, як й не скористався правом виклику до суду, як свідка, особи, що складала відповідний доказ.

Приписами ст.ст.12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 4 ст. 12 ЦПК передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. На виконання вимог ч. 5 ст.12 ЦПК з метою реалізації своїх прав, суд сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними своїх прав, в тому числі відповідачу було надано право заявити клопотання про проведення експертизи.

За відсутністю доказів на спростування доводів позивача, міркування відповідача є припущенням.

Одночасно у цій справі, суд не вирішував питання строків позовної давності, оскільки жодна із сторін не зазначила про це.

Окремо суд обміркував питання, що постановлене позивачем, про те, що він дуже довго не звертався до страхової, оскільки чекав процесуального рішення на вимогу страхової компанії. На думку суду, вказаний довод є непереконливим, оскільки позивач не був позбавлений доводити свою позицію перед страховою іншими засобами доказування. Тим більше, виглядає цілком нелогічною позиція в тому ракурсі, що такого рішення може не бути взагалі (наприклад, якщо особа у розшуку), а це не може бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, оскільки суперечить інституту страхування.

Також суд визнає обґрунтованими вимоги позову про стягнення з винної особи витрат, понесених із замовленням та проведенням експертиз, а тому в цій частині позов підлягає задоволенню у повному обсязі. Оригінали квитанцій долучені до справи (а.с. 76, т. 2, 159, т. 1).

Що стосується доводів про відшкодування 500 гривень витрат на евакуатор, то суд зазначає таке.

Як на доказ сплати такої суми позивач посилається на розписку (а.с. 28, т. 1).

Відповідно до Закону про бухоблік, усі юридичні особи, створені згідно із законодавством України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі — підприємства) зобов`язані вести бухгалтерський облік і подавати фінансову звітність відповідно до законодавства.

Чинне законодавство визначає бухгалтерський облік як процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім і внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи слід складати під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можна складати зведені облікові документи.

Про обов`язок ведення обліку на підставі первинних документів наголошує також ПКУ: «Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством» (п. 44.1 ПКУ).

Перелік первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, визначено законом, серед якого немає такого первинного документу, як розписка про сплату коштів за послугу, а тому доводи позивача в цій частині не ґрунтуються на законі, що є підставою для відмови у позові в цій частині.

Що стосується витрат в розмірі 470 гривень на придбання ліків, то як на доказ таких витрат позивач посилається на документацію, що ним була надана в межах кримінальної справи (а.с. 69-72, т. 1) та чеки (а.с. 159, т.1).

Представник відповідача в судовому засіданні категорично заперечив зв`язок між медичними препаратами, що придбані позивачем, та пред`явлено позов про відшкодування їх вартості відповідачем.

Враховуючи принцип змагальності, суд не бере як доказ запропоновані позивачем чеки, оскільки позивачем не подано суду доказів того, що відповідні медичні препарати було прописані та рекомендовані позивачу та що вказані ліки призначені на лікування травм від відповідної ДТП.

Що стосується моральної шкоди.

За ст. 23, ст.1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яке полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я та у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із пошкодженням майна.

Позивач заявляє, що у зв`язку з вказаною дорожньо-транспортною пригодою він переніс сильне душевне «потрясіння», великий страх та розпач, порушився сон, постійно знаходиться в морально та фізично виснаженому стані, що призвело до нервових «зривів», а тому оцінює моральну шкоду в розмірі 30000 грн.

Згідно з ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Враховуючи викладене, з урахуванням обставин, встановлених під час судового розгляду, суд вважає за можливе частково задовольнити позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 10000 грн., завданої останньому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, оскільки такий розмір моральної шкоди відповідає ступеню перенесених ним страждань внаслідок пошкодження його транспортного засобу, при визначенні якої враховувались вимоги розумності та справедливості.

Враховує суд при цьому й те, що, хоча до практики Європейського Суду з прав людини судом й визнано презумпцію моральної шкоди, що полягає у тому, що у разі порушення майнових або немайнових прав середня нормально реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина відчуває страждання (моральну шкоду), однак у цій справі позивачем не надано жодного доказу в частині обґрунтування відшкодування моральної шкоди.

При цьому, Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, N 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

При цьому, суд ураховує глибину фізичних та душевних страждань позивача внаслідок вчинення відповідачем дорожньої-транспортної пригоди, пошкодження належного позивачу майна, через що позивач був позбавлений можливості користуватись належним йому автомобілем, необхідність звернення до відповідача і суду за відновленням порушеного права, внаслідок ДТП було фізично знищено належний позивачу автомобіль.

Що стосується відповідача - страхової компанії, то згідно ст. 26-1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

У цій справі не встановлено підстав для виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, а тому вимогу щодо стягнення моральної шкоди з страхової компанії задоволенню не підлягають.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16).

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34 - 36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Велика Палата вказала, що із запровадженням з 15 грудня 2019 року змін до ЦПК законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Колегія суддів зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування таких витрат одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відповідач заперечив стягнення з відповідача необґрунтованих і нерозумних витрат з професійної правничої допомоги. Таким чином, на позивача покладено обов`язок з доведення розумності та обґрунтованості витрат на професійну правничу допомогу, які за їх змістом у відповідному акті полягають в дублюванні та абстрактному зазначенні загально виду дій.

З матеріалів справи убачається, що між позивачем та його представником – адвокатом Хоменком Г.М. було укладено договір про надання правової допомоги від 25 вересня 2020 року (т. 1 а. с. 98-100).

На підтвердження надання послуг надані відповідні акти (т. 1 а. с. 101, 102, т. 2 а.с. 55-58).

А тому, в цій частині позов підлягає задоволенню, як доведений й сумніву у суду не викликає. Суми відшкодування носять розумний розмір, відповідають складності справи.

З цих же підстав підлягають задоволенню й вимоги представника страхової компанії в частині відшкодування витрат на правову допомогу, як така, що доведена в судовому засіданні (а.с.213, 234-238), та що не оскаржувалася позивачем.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до квитанції від 06.11.2020 року, встановлено, що позивачем при подачі заяви про забезпечення позову (а. с. 14, т. 1) до суду сплачено судовий збір в розмірі 420,00 грн.

Одночасно з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в розмірі одного відсотка від задоволеної суми (основної вимоги): 129871+10000=139871 =1398,71 грн. (1%).

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. ст. 22, 631, 979, 988, 1166, 1167, 1187,1194 ЦК, ст.ст. 10, 11, 263-265 ЦПК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 129871,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6291,60 гривень в рахунок відшкодування витрат на проведення експертиз.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 6500 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 – відмовити.

В позові ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» витрати на правову допомогу в розмірі 3000 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1398,71 гривень судового збору.

Роз`яснити, що заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 13.11.2020 року щодо заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження автомобіля Opel Vectra, 2005 року випуску, VIN-код НОМЕР_5 , об`єм двигуна 2198 см. куб., державний номерний знак НОМЕР_6 , а саме: укладати будь-які договори щодо його відчуження, передачі в заставу, проводити реєстрацію та перереєстрацію права власності, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення; якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, а у разі її подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення складено 01 листопада 2021 року.

Суддя В.В. Ріхтер