Вирок № 100862018, 03.11.2021, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

03.11.2021

ЄУН № 337/1207/21

Провадження № 1-кп/337/204/2021

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2021 року місто Запоріжжя

Хортицький районний суд міста Запоріжжя в складі: головуючого судді Бредуна Д.С., за участю секретарів Шварцер Г.М., Медвідь Г.С., прокурорів Канаєва Ю.Ю., Шпоньки М.В., Мехальчука В.П., потерпілого ОСОБА_1 , обвинуваченого ОСОБА_2 , захисника – адвоката Курінного О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Запоріжжя кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Томаківка Дніпропетровської області, українця, громадянина України, освіта середньо-спеціальна, не працевлаштованого, не одруженого, неповнолітніх дітей на утриманні не має, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

– 13 березня 2019 року Томаківським районним судом Дніпропетровської області за ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 28, ч.3 ст. 186, ст. 296 ст. 70, 75, 76 КК України до 4 років 3 місяців позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки;

– 03 грудня 2019 року Томаківським районним судом Дніпропетровської області за ч.2 ст. 307, ст.ст. 69, 75, 76, 104 КК України до 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, –

ВСТАНОВИВ:

24 січня 2021 року приблизно в 21:00 годині ОСОБА_2 , маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, знаходячись поблизу зупинки громадського транспорту «Хлібзавод №52», що розташована біля буд.№3 по вул. Новобудов у м. Запоріжжя, штовхнув ОСОБА_1 , від чого останній упав на землю, та вирвав з правої руки потерпілого мобільний телефон «ОРРО А53» вартістю 4889,56 гривень, після чого покинув місце вчинення злочину, тим самим завдавши ОСОБА_1 матеріальний збиток на вказану суму.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 пояснив, що 24 січня 2021 року приблизно о 21:00 годині він повертався додому, після того, як провів раніше незнайому дівчину до кафе «Бридж». Біля зупинки транспорту «Хлібзавод 52» він побачив чоловіка, який розмовляв по телефону і голосно висловлювався нецензурною лайкою. Він зробив зауваження тому чоловіку, та між ними розпочався конфлікт. Чоловік був п`яний і поводив себе агресивно, та замахнувся, після чого обвинувачений штовхнув його. Оскільки було слизько, чоловік впав. Обвинувачений підняв мобільний телефон того чоловіка, і пішов з місця події. Телефон не виривав з рук, а саме підняв с землі. Чоловік піднявся і кричав, щоб він повернув його телефон, однак обвинувачений не зробив цього, і продовжив йти додому. Вважає, що умислу на заволодіння телефоном не мав, телефон спочатку брати не хотів, і штовхав потерпілого не для цього. Телефоном користувався приблизно півтора тижні, а після на кілька тижнів дав його ОСОБА_3 .

В судових дебатах обвинувачений ОСОБА_2 вказував на недоведеність його вини, та просив виправдати. Наголошував, що телефон з рук потерпілого не виривав, а просто підняв. Щодо визнання своєї провини під час досудового розслідування вказував, що такі пояснення він дав під психологічним тиском працівників поліції, а в судових засіданнях розповідав правдиву версію.

Однак, не зважаючи на заперечення обвинуваченим викладених в обвинувальному акті обставин, суд вважає, що винуватість ОСОБА_2 у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду згідно наданими стороною обвинувачення такими доказами.

Так, потерпілий ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що 24 січня 2021 року приблизно о 9 годині вечора він повертався додому. До цього вживав трохи алкоголю. Йому на мобільний телефон зателефонувала його мати, та він голосно з нею розмовляв. Молодий хлопець, що проходив повз нього, зробив йому зауваження. Він попросив хлопця не заважати, але слово за слово, між ними розпочався конфлікт. Хлопець штовхнув його, та він, тримаючи телефон в руках, впав на землю. Коли підвівся, телефону в раках не було, а хлопець швидко уходив. Він кричав хлопцю, щоб той повернув телефон, але хлопець не зупинявся і пішов геть. Хлопця, який заволодів його телефоном, може впізнати як присутнього в судовому засіданні ОСОБА_2 . На даний момент телефон йому повернутий працівниками поліції, та до обвинуваченого він претензій не має. Просить ОСОБА_2 кримінально не карати.

Свідок ОСОБА_4 пояснила в судовому засіданні, що вона є матір`ю ОСОБА_5 . Пам`ятає, як розмовляла по мобільному телефону із сином, коли той повертався додому. Говорив ОСОБА_1 спокійно і не лаявся. Але коли син прийшов, то сказав, що в нього вкрали телефон. На номер сина вона зателефонувала, якийсь чоловік взяв слухавку і відповів, що: «ні, це не ОСОБА_6 ». Телефон згодом повернули.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що ввечері (час і дату точно не пам`ятає), приблизно в січні-лютому 2021 року, він повертався додому з «Дніпростроя 2». Біля зупинки громадського транспорту бачив двох чоловіків, які про щось розмовляли. Далі відволікся, після чого побачив як один з чоловіків піднімається, а другий, одягнутий в червону куртку, тікає. Той чоловік, що піднімався голосно кричав: «Стій, віддай телефон». Сам момент заволодіння телефоном не бачив. Впізнати того чоловіка, що тікав з телефоном, також не може.

Пояснення допитаного свідка ОСОБА_7 , як безпосереднього свідка події є логічними, послідовними, і такими, що в цілому узгоджується з поясненнями потерпілого ОСОБА_1 і жодних сумнівів у суду не викликають. Також поясненням потерпілого відповідають і поясненням свідка ОСОБА_4 , яка безпосередньо перед подіями розмовляла з ним по телефону. Незначні суперечності у вищевказаних показах обумовлюються суб`єктивним сприйняттям обставин події, часовим проміжком, що пройшов з моменту подій до часу надання пояснень суду, та не є такими, що виправдовують обвинуваченого.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що приблизно три роки проживає в цивільному шлюбі з обвинуваченим ОСОБА_2 . Останнього може охарактеризувати з позитивної сторони, як добру і чесну людину. Обставин подій кримінального провадження вона не бачила, та про викрадення телефону ОСОБА_2 їй не розповідав, але в її присутності ОСОБА_2 затримали працівники поліції.

Зазначені пояснення свідка ОСОБА_8 носять інформативний характер щодо характеристики обвинуваченого, та не є такими, що доводять або спростовують жодну з обставин, викладених в обвинувальному акті.

Окрім допитаних свідків, провина ОСОБА_2 в інкримінованому кримінальному правопорушенні підтверджується дослідженими в судовому засіданні, такими доказами.

Протоколом огляду від 12 лютого 2021 року (з фотознімками) наданого ОСОБА_2 мобільного телефону «ОРРО А53» з IMEI номерами НОМЕР_1 , НОМЕР_2 та серійним номером НОМЕР_3 .

Протоколом огляду від 16 лютого 2021 року (з додатком ксерокопією) наданої потерпілим ОСОБА_1 коробки від мобільного телефону «ОРРО А53» з довідкою про IMEI номери НОМЕР_1 , НОМЕР_2 та серійний номер НОМЕР_3 .

Слідчим експериментом від 16.02.2021 року проведеного з 11:52 години по 12:01 години за участі потерпілого ОСОБА_1 , оформленим протоколом проведення слідчого експерименту, а також додатком до нього – відеозаписом слідчого експерименту. Відеозаписом детально зафіксовані відтворення дій, обстановки, обставин події та їх хронологія, що узгоджується з поясненнями в судовому засіданні і потерпілого ОСОБА_1 , і свідка ОСОБА_7 .

Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 21.02.2021 року за участю потерпілого ОСОБА_1 , який на фото №3 впізнав ОСОБА_2 як особу, яка відкрито викрала його мобільний телефон.

Інших доказів стосовно фактичних обставин справи ні стороною обвинувачення, ні стороною захисту для дослідження в судовому засіданні не надавалося.

Надаючи оцінку щодо наявності в діях обвинуваченого ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» грабіж – це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, котра у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені й оцінюються як викрадення.

Статтею 23 КК України визначено, що виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Прямий умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч.2 ст. 24 КК України).

Умисел має дві характерні ознаки – інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна – це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова – наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.

В даному випадку надаючи оцінку наявності в діях особи складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій.

Суб`єктивна сторона злочину характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності – вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину.

У своїй постанові від 06 грудня 2018 року у справі №718/642/16-к Верховний Суд зазначив, що при вчиненні грабежу винна особа діє з корисливим мотивом, спрямованим на викрадення чужого майна. Мотив і мета нерозривно поєднані. До того ж предметом грабежу є (чуже) майно – предмети матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру, що в цілому утворюють три підгрупи: речі, гроші та цінні папери.

Зокрема, в судовому засіданні і потерпілий ОСОБА_1 , і свідок ОСОБА_7 пояснювали, що потерпілий кричав ОСОБА_2 , щоб той повернув телефон, але той продовжував швидко йти з місця події. Таку обставину, по суті не заперечував і сам ОСОБА_2 , який підтвердив, що чув, але ігнорував крики ОСОБА_1 . Отже відбулось відкрите викрадення чужого майна, що є грабіж згідно ст. 186 КК України.

Факт того, що дії ОСОБА_2 щодо конфлікту з потерпілим ОСОБА_1 були припинені після того, як ОСОБА_2 заволодів мобільним телефоном, і відразу почав швидко йти з місця події, також свідчить про направленість умислу обвинуваченого саме на заволодіння матеріальною цінністю.

Доводи сторони захисту про те, що умисел ОСОБА_2 не був направлений на заволодіння чужим майном, є неспроможними і спростовуються викладеними вище обставинами, а також, що ОСОБА_2 на протязі майже трьох тижнів використовував викрадену у ОСОБА_1 матеріальну цінність – мобільний телефон, що безспірно підтверджує корисливість мотиву вчинених дій.

Щодо моменту заволодіння ОСОБА_2 телефоном потерпілого ОСОБА_1 , то слід виходити з того, що як під час надання пояснень в судовому засіданні 05 травня 2021 року, так і відтворюючи обставини події 16 лютого 2021 року потерпілий ОСОБА_1 чітко наполягав, що тримав телефон в руках, коли його штовхнув ОСОБА_2 . В той час і відбулось заволодіння телефоном.

При цьому, розглядаючи справу в межах пред`явленого обвинувачення, суд враховує, що кваліфікуючою ознакою за ч.2 ст. 186 КК України прокурором в даному випадку пред`явлена повторність, а не застосування будь-якого насильства.

Таким чином, аналізуючи та оцінюючи досліджені в судовому засіданні докази, суд прийшов до переконання, що винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину повністю доводиться дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до ст. 94 КПК України доказами, які є взаємопов`язаними, повністю узгоджуються між собою та в своїй сукупності є достатніми для доведення винуватості обвинуваченого.

Щодо недопустимості показань ОСОБА_2 під час досудового розслідування, суд виходить з того, що будь-які докази, добуті із вказаним порушенням, стороною обвинувачення суду не надавались, і в судовому засіданні не досліджувались.

Обвинувачений, потерпілий і всі свідки були допитані судом безпосередньо. Інші надані стороною обвинувачення докази, здобуті відповідно до ч.1 ст. 86 КПК України і не містять встановлених ст. 87 КПК України ознак.

Зважаючи на викладене, дії обвинуваченого ОСОБА_2 суд кваліфікує ч.2 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином; дані, які характеризують обвинуваченого: раніше двічі судимий та двічі поспіль був звільнений від відбуття покарання з випробуванням, але на шлях виправлення не став, та трохи більше ніж через рік після останнього вироку вчинив новий корисливий злочин. Обвинувачений на психіатричному чи наркологічному обліках не перебуває, не працевлаштований, офіційно не одружений, однак відповідно до його пояснень і свідка ОСОБА_8 , кілька років проживає у цивільному шлюбі. Також суд враховує, що спричинена шкода відшкодована потерпілому шляхом повернення телефону працівниками поліції.

Обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання, судом встановлено не було.

З урахуванням всіх обставин справи та особи обвинуваченого ОСОБА_2 суд погоджується із думкою прокурора та вважає, що єдино вірним для обвинуваченого покаранням, яке сприятиме його виправленню і запобігатиме вчиненню ним нових злочинів, може бути тільки покарання у вигляді позбавлення волі, але враховуючи вік обвинуваченого та позицію потерпілого, який просив призначити м`яке покарання, – на строк, в наближеній до мінімальної межі санкції інкримінованої статті. Однак можливості втретє поспіль звільнити обвинуваченого від відбуття покарання з випробуванням суд не вбачає.

Також обвинуваченому ОСОБА_2 необхідно призначити покарання відповідно до ч.1 ст. 71 КК України і частково, у невеликій частині, приєднати до нового вироку не відбуту частину покарання за обома, не узгодженими між собою, попередніми вироками Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2019 року та від 03 грудня 2019 року.

Час попереднього ув`язнення ОСОБА_2 підлягає зарахуванню у строк відбуття покарання. Також суд не вбачає підстав для зміни ОСОБА_2 застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, строк дії якого необхідно продовжити до набрання вироком законної сили.

Питання про речові докази підлягає вирішенню судом відповідно до ч.9 ст. 100 КПК України.

Також відповідно до ч.2 ст. 124 КПК України суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів.

Керуючись ст.ст. 349, 368, 370, 374, 376 КПК України, суд –

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, і призначити йому покарання у вигляді 4 (чотирьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 71 КК України, шляхом часткового приєднання не відбутої частини покарання за вироками Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2019 року та від 03 грудня 2019 року, остаточно призначити ОСОБА_2 покарання у виді 5 (п`яти) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 обчислювати з моменту його фактичного затримання 26 лютого 2021 року, зарахувавши строк попереднього ув`язнення в строк відбуття покарання.

Дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, продовжити до набрання цим вироком законної сили.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь держави, витрати на залучення експертів – 150 гривень (сто п`ятдесят гривень) для проведення судово-товарознавчої експертизи №640 від 18.02.2021 року.

Речові докази в кримінальному провадженні – мобільний телефон «ОРРО А53», коробку від мобільного телефону «ОРРО А53», передані на відповідальне зберігання потерпілому ОСОБА_1 , залишити останньому за належністю.

Копію вироку після проголошення негайно вручити учасникам розгляду справи.

Вирок може бути оскаржений в Запорізького апеляційного суду протягом 30 діб з моменту його проголошення.

Суддя: Д.С. Бредун