Рішення № 100861119, 28.10.2021, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/1425/21

Провадження № 2/307/406/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2021 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді - Бряник М.М.,

секретар судового засідання - Мельник Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якої діє представник, адвокат Гаврилець Микола Богданович до Буштинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Тячівська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове нерухоме майно за заповітом,

В С Т А Н О В И В :

Представник, адвокат Гаврилець М.Б., який діє в інтересах позивачки ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовною заявою до Буштинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області де треті особи – Тячівська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове нерухоме майно за заповітом. В позовній заяві зазначив, що 26 червня 1996 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 -заповідачем-дідусем ОСОБА_1 було укладено Договір Купівлі-продажу незакінченого будівництвом будинку 51.4% готовності, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який посвідчено завідуючою Тячівської державної нотаріальної контори Педан М.В. та зареєстровано в реєстрі за № І 1612.

Вказаний житловий будинок належав продавцю на підставі свідоцтва на забудову в сільських населених пунктах УРСР, згідно дозволу за №15 на право виконання будівельних робіт виданого Тячівською районною Радою народних депутатів за №125 від 28.04.1978 року, акту про відведення земельної ділянки від 20.04.1978 року.

Підписуючи вказаний договір ОСОБА_3 взяв на себе зобов`язання щодо закінчення будівництва даного будинку покладені рішенням виконкому Чумалівської сільської ради народних депутатів. У вказаному договорі зазначено, що у відповідності зі ст. 227 ЦК УРСР цей договір підлягає реєстрації за місцем знаходження будинку у Інвентарбюро після закінчення його будівництва і прийняття в експлуатацію.

Стверджує, що за життя ОСОБА_3 вказаний житловий будинок було добудовано до 100% готовності, однак в Інвентарбюро заповідачем не зареєстровано.

11 лютого 2004 року ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив заповітне розпорядження, відповідно до якого все майно в тому числі житловий будинок з прибудовами по АДРЕСА_1 та все те, що на день смерті буде належати йому по закону заповів ОСОБА_4 1973 р.н., мешканці АДРЕСА_2 .

Представник зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, у зв`язку з цим у позивача виникло право на прийняття спадщини.

Вказує, що бажаючи прийняти спадщину за померлим ОСОБА_3 , а саме: житловий будинок, що знаходяться АДРЕСА_1 вона звернулася до Тячівської державної нотаріальної контори. Однак, позивачу повідомили, що видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок не можливо, оскільки відсутніми є правовстановлюючі документи на майно, адже за життя ОСОБА_3 виконав зобов`язання щодо закінчення будівництва даного будинку покладені на нього рішенням виконкому Чумалівської сільської ради народних депутатів, однак не зареєстрував право власності в Інвентарбюро, що виключає можливість здійснити реєстрацію власності й прийняти спадщину за заповітом. У зв`язку з вказаними обставинами вона позбавлена можливості оформити право на спадщину.

Посилаючись на положення ст. 182 та ч. 2 ст. 331 ЦК України, зазначає, що вказані вище обставини свідчать про наявність підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з тим, що права позивача щодо володіння, користування та розпорядження спадковим майном порушуються, а тому підлягають захисту відповідно до ст. 392 ЦК України.

Крім цього зазначає, що згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, а тому враховуючи наведене, відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України представник позивача, просить визнати за позивачкою право власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок, оскільки позивач їх прийняв відповідно до ст. 1297 ЦК України.

Ухвалою судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 5 травня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 травня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі.

Ухвалою суду від 1.10.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

21.09.2021 року та 30.09.2021 року представник позивача, адвокат Гаврилець М.Б., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 подав заяви, якими посилаючись на отриманий позивачкою технічний паспорт на об`єкт незавершеного будівництва спадкового житлового будинку право власності на який просить визнати за позивачкою, уточнив позовні вимоги. Просить визнати право власності за ОСОБА_1 , на житловий будинок садибного типу (51,45% готовності), що знаходиться в АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом від 11.02.2004 року, посвідченим секретарем Чумалівської сільської ради Тячівського району, Закарпатської області Лях М.В. зареєстрований за №7 за ОСОБА_3 1922 р.н. , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач та його представник, адвокат Гаврилець М.Б. будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Представник позивача ОСОБА_5 30.09.2021 року подав заяву в якій просив розгляд справи провести без його участі, позов просить задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Буштинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явився. Селищний голова Янчій Р.М. 1.10.2021 року та 19.10.2021 р. подав клопотання про розгляд справи без участі представника в якій просив справу слухати у відсутності представника Буштинської селищної ради, за наявними в матеріалах справи документами, а тому суд відповідно до вимог ч. 1 ст. 223 ЦПК України розглянув справу у їх відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. На адресу суду від держаного нотаріуса Тячівської державної нотаріальної контори Лешко Н.Ф., 30.09.2021 року надійшов лист про розгляд справи без участі представника Тячівської державної нотаріальної контори в якому, позовні вимоги визнають повністю та не заперечують проти їх задоволення, а тому суд відповідно до вимог ч. 1 ст. 223 ЦПК України розглянув справу у її відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що згідно укладеного 26.06.1996 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідченого завідуючою Тячівської державної нотаріальної контори Педан М.В., зареєстрованого в реєстрі за №І 1612 договору купівлі-продажу, ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_3 купив, незакінчений будівництвом будинок 51,4% готовності, розташований на земельній ділянці АДРЕСА_3 .

Зі змісту вказаного договору вбачається, що цей будинок належав продавцю на підставі свідоцтва на забудову в сільських населених пунктах УРСР, згідно договору за №15 на право виконання будівельних робіт виданого Тячівською районною Радою народних депутатів за №125 від 28.04.1978 року, акту про відновлення земельної ділянки від 20.04.1978 р.

Також з цього договору вбачається, що покупець ОСОБА_3 взяв на себе зобов`язання щодо закінчення будівництва даного будинку покладені рішенням виконкому Чумалівської сільської Ради народних депутатів за 16 від 22.05.1996 року та цей договір підлягає реєстрації за місцем знаходження будинку у Інвентарбюро після закінчення його будівництва і прийняття в експлуатацію (а.с.4-5).

Відповідно до заповіту, складеного секретарем Чумалівської сільської ради 11.02.2004 року, зареєстрованого в реєстрі за №7, ОСОБА_3 , 1922 р.н. мешканець АДРЕСА_4 заповів ОСОБА_4 , 1973 року народження мешканці АДРЕСА_2 все своє майно в тому числі житловий будинок по АДРЕСА_1 з прибудовами і взагалі все те, що на день смерті буде йому належати по закону (а.с.6).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 помер, що стверджується свідоцтвом про його смерть серії НОМЕР_1 виданого Чумалівською сільською радою Тячівського району Закарпатської області 18.02.2004 року. Місцем смерті згідно цього свідоцтва зазначено с. Чумальово (а.с.7).

З свідоцтва про народження виданого Чумалівською сільською радою Тячівського району Закарпатської області №373968 та свідоцтва про одруження виданого виконкомом Чумалівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області 21.07.2004 р. № НОМЕР_2 вбачається, що позивачка ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 після одруження змінила прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 » (а.с.7, 8).

Згідно технічного паспорту виготовленого 14.06.2021 року на будинок садибного типу в АДРЕСА_1 , виготовленого на замовлення ОСОБА_1 , стан готовності незавершеного будівництвом будинку становить 51,4 % (а.с.62-64).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може також бути визнання правочину недійсним.

У спорах про визнання права власності на спадкове майно належить керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків.

Зокрема, чинна станом на час видачі продавцю у 1978 р. за договором купівлі продажу ОСОБА_2 свідоцтва на забудову в сільських населених пунктах УРСР, Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п.4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п.20 Інструкції), які визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Згідно ч. 1 ст. 31 ЗУ" Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються:

1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;

2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.

Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об`єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об`єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність.

Однак, позивач не подала витягу з погосподарської книги та жодного клопотання з цього приводу не заявляла. Нею не доведено також, що на момент смерті спадкодавця цей будинок був повністю збудований і прийнятий в експлуатацію або виконкомом місцевої ради було відмовлено в оформленні права власності.

За змістом ч.2 та ч.3 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно ч.2 ст.3 Закону України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди станом на час відкриття спадщини 16.02.2004 р. також регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року №7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за №157/6445 (з подальшими змінами).

Згідно п.1.5 та п.1.6 вказаного Тимчасового положення обов`язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном. Реєстрації підлягають права власності тільки на об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об`єкти. Не підлягають реєстрації тимчасові споруди, а також споруди, не пов`язані фундаментом із землею.

За змістом ст.ст.1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1298 ЦК свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців із часу відкриття спадщини.

В листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року за №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» зазначено, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК). Позивачем у зазначених спорах у порядку правонаступництва може виступати спадкоємець, який прийняв спадщину відповідно до вимог статей 1268 - 1270 ЦК України.

При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК.

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

У разі відсутності документів, що підтверджують право власності спадкодавця на житловий будинок, або відсутності державної реєстрації права власності необхідно з`ясувати причини відсутності правовстановлюючих документів, державної реєстрації права власності або документів на забудову. У разі недотримання спадкодавцем вимог законодавства щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно судами може визнаватись у порядку спадкування право на забудову, право на будівельні матеріали та інше у відповідності зі встановленим судом правовим режимом спірного майна.

Також в листі ВССУ зазначено, що задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності на спадкове майно за спадкоємцями, яке за життя не належало спадкодавцеві (відсутній правовстановлюючий документ на нерухоме майно на ім`я спадкодавця), суди тим самим суттєво порушували норми матеріального права, фактично визнавали право власності за позивачами без будь-якої правової підстави.

Згідно з п.15 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» до завершення будівництва (створення) майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то до моменту прийняття його до експлуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації право власності на новостворене майно та об`єкт незавершеного будівництва не виникає (стаття 331 ЦК). У зв`язку із цим до виникнення права власності на таке майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення) майна. Отже, законом не передбачено можливість визнання права власності на новостворене майно та об`єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування» якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини.

Долучений представником позивача до заяви про уточнення позовних вимог технічний паспорт на об`єкт незавершеного будівництва будинок садибного типу (51,4% готовності), дають суду підстави дійти висновку, що до часу своєї смерті ОСОБА_3 відповідно до вимог законодавства, які діяли як на час укладеного ним договору купівлі продажу незавершеного будівництвом житлового будинку від 26.06.1996 року так і на час його смерті житловий будинок не добудував та державну реєстрацію вказаного спадкового нерухомого майна – незавершеного будівництвом житлового будинку садибного типу в АДРЕСА_1 , який має намір успадкувати позивач в даній справі, проведено не було, і на даний час на вказане нерухоме майно відсутні правовстановлюючі документи. З наведеного вбачається, що за час свого життя спадкодавець ОСОБА_3 права власності на житловий будинок з надвірними спорудами в АДРЕСА_1 , не набув.

Таким чином, оскільки об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем та не був прийнятий в експлуатацію, право власності не було за ним зареєстровано, а тому до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов`язки.

Разом з цим, окрім загального кола обставин, які встановлюються судом при вирішенні всіх спорів про право на спадкування, при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з`ясовувати також правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда), а також факт прийняття спадщини та наявність заведеної нотаріусом спадкової справи.

Згідно з ч.1 ст. 22 ЗК України (редакції) 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після вставовлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені ст. 23 ЗК України 1990 року. Проте дію ст. 23 ЗК України (1990 року) зупинено відносно власників земельних ділянок, визначених Декретом.

Пунктом 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №15-92 «Про приватизацію земельних ділянок», який втратив чинність на підставі закону України від 14 вересня 2006 року №139-V «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст. 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів.

Згідно з п.7 Перехідних положень ЗК України 2001 року громадяни, що одержали у власність земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з пунктом 5 Постанови Верховної Ради Української PCP від 18 грудня 1990 року №562-ХІІ «Про порядок ведення в дію Земельного кодексу Української PCP» (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 5 травня 1993 року №3180-ХП) громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користування земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Аналогічне положення міститься у пунктах першому та сьомому розділу X «Перехідні положення» ЗК України.

Матеріалами справи доказів, передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_3 за час його життя, або передання її у власність спадкоємцю після відкриття спадщини, позивачем не надано, як і не надано доказів, які б давали суду можливості стверджувати про те, що позивачка не пропустила встановленого ч.1 ст.1270 ЦК України строку для прийняття спадщини.

Таким чином саме по собі посилання в договорі купівлі – продажу від 26.06.1996 року на акт про відведення земельної ділянки не свідчить про наявність у спадкоємця за час життя прав на цю земельну ділянку.

Оцінивши в сукупності зібрані по справі наведені докази, та враховуючи те, що за час свого життя спадкодавець ОСОБА_3 не набув права власності на житловий будинок з надвірними спорудами в АДРЕСА_1 , суд вважає, що вимоги позивачки про визнання за нею як спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 права власності на спадкове нерухоме майно – незавершений будівництвом спадкового житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 є безпідставними, а тому в задоволенні позову ОСОБА_1 до Буштинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Тячівська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове нерухоме майно за заповітом, слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 18, 133, 141, 142, 200, 206, 247, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст.ст.1216-1218, 1222, 1223, 1268, 1298 ЦК України, суд,

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник, адвокат Гаврилець Микола Богданович до Буштинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Тячівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок садибного типу (51,4% готовності), що знаходиться в АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом від 11.02.2004 року, посвідченого секретарем Чумалівської сільської ради Тячівського району, Закарпатської області Лях М.В. зареєстрований за №7 за ОСОБА_3 1922 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , паспорт громадянки України з ID носієм документ № НОМЕР_3 , запис №19730821-00306 виданий 5.08.2019 р. дійсний до 05.08.2029 р., орган що видав 2124, РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач: Буштинська селищна рада Тячівського району Закарпатської області, 90500 адреса: смт. Буштино, вул. Головна, 91, код ЄДРПОУ 04349685;

Третя особа: Тячівська державна нотаріальна контора, 90500, м. Тячів, вул. Незалежності, 30 Закарпатська область, код ЄДРПОУ 02884003;

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення – 1 листопада 2021 року.

Головуючий М.М. Бряник