Рішення № 100855657, 29.10.2021, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/511/21

2/368/470/21

Рішення

Іменем України

"29" жовтня 2021 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Іванюти Т.Є.

при секретарі Вареник О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кагарлику справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Кагарлицької об`єднаної територіальної громади в особі Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області (м.Кагарлик, вул. Героїв Небесної Сотні – 1, код ЄДРПОУ 04054613) про визнання права на отримання земельної ділянки, -

встановив :

Позивачі звернулись до суду з даним позовом посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 з 1961 по 1974 роки працювала вчителем в Черняхівській ЗОШ. Також ОСОБА_3 працювала вихователем інтернату та вчителем початкових класів у Черняхівській середній школі з 28.08.1963 р. по 01.09.1981 p., що підтверджується наказами, трудовою книжкою та довідками виконавчого комітету Кагарлицької міської ради. Після роботи вчителем у школі ОСОБА_3 вийшла на пенсію.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Кагарлицької міської ради №88 від 03.03.2021 р. розпорядження голови Кагарлицької РДА в 2006-2007 роках було надано дозвіл на відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства працівникам соціальної сфери на території Черняхівської сільської ради.

Таким чином, за життя ОСОБА_3 належало право на земельну частку (пай) як працівнику соціальної сфери на селі.

Із спадкоємців за законом після ОСОБА_3 залишились її дочка ОСОБА_1 та син ОСОБА_2 . Інших спадкоємців після ОСОБА_3 не залишилось.

06.01.1993 р. ОСОБА_3 було складено заповіт посвідчений секретарем Черняхівської сільської ради за №1. Відповідно до вказаного заповіту ОСОБА_3 заповіла все належне їй майно та все на що за законом вона матиме право на час смерті своїм дітям ОСОБА_1 та сину ОСОБА_2 ..

Для оформлення спадщини матері ОСОБА_3 позивачі звернулись до Кагарлицької районної державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини ОСОБА_3 , що підтверджено свідоцтвом право на спадщину за заповітом.

Після звернення до Кагарлицької районної державної нотаріальної контори для оформлення права на спадщину на земельну частку (пай), яка залишилась після ОСОБА_3 , державний нотаріус попросила позивачів надати оригінал документу на право на земельну частку (пай). Проте, вони не змогли надати нотаріусу оригінал документу, оскільки він за життя ОСОБА_3 не був виготовлений.

У зв`язку з чим, державний нотаріус Кагарлицької районної державної нотаріальної контори повідомив що, оскільки відсутній документ на право на земельну частку (пай), то вони не може у встановленому порядку через нотаріальну контору оформити свої спадкові права на земельну частку (пай), що залишилась після ОСОБА_3 .

А тому просять суд визнати по 1/2 частині за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку спадкування після ОСОБА_3 права на земельну частку (пай) у межах та нормах для працівників соціальної сфери із земель резервного фонду для сільськогосподарського використання, що знаходяться на території Кагарлицької міської ради Київської області.

Позивачі в судовому засіданні уточнили свої позовні вимоги та просили суд визнати за ними в рівних частках в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 право на отримання земельної ділянки у межах та нормах для працівників соціальної сфери із земель резервного фонду для сільськогосподарського використання, що знаходиться на території Кагарлицької міської ради Київської області.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову та просив суд відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з слідуючих підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 з 1961 по 1974 роки працювала вчителем в Черняхівській ЗОШ. Також ОСОБА_3 працювала вихователем інтернату та вчителем початкових класів у Черняхівській середній школі від 28.08.1963 р. по 01.09.1981 p., що підтверджується наказами, трудовою книжкою та довідками виконавчого комітету Кагарлицької міської ради. Після роботи вчителем у школі ОСОБА_3 вийшла на пенсію. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .

Питання набуття права на земельні ділянки працівниками соціальної сфери села та пенсіонерами з їх числа врегульовувалися, крім Земельного кодексу України, указами Президента України "Про додаткові заходи щодо задоволення потреб громадян у земельних ділянках" від 28 червня 1999 року ( 765/99 ), "Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань, що виникли в процесі проведення земельної реформи" від 12.04.2000 року (584/2000). які втратили чинність на підставі Указу Президента України II 650/2007 від 20.07.2007, "Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села" від 15.07.2002 р. ( 640/2002 ). Указом Президента України "Про додаткові заходи щодо задоволення потреб громадян у земельних ділянках" від 28 червня 1999 року ( 765/99 ) передбачалося, що Рада міністрів Автономної республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським та районним державним адміністраціям організувати в межах своїх повноважень до 1 січня 2000 року передачу у власність і надання у користування педагогічним працівникам, лікарям, іншим працівникам соціальної сфери, пенсіонерам з числа цих працівників, а також депортованих особам, які повернулися в Україну, земельних ділянок за рахунок земель запасу та резервного фонду. Цим указом задекларовано початкову стадію земельних відносин, яка б дала змогу забезпечити вищезазначених осіб земельними ділянками. Сам процес надання у власність земельних ділянок розпочався дещо пізніше.

Земельні ділянки могли бути передані у власність громадянам, які належали до категорії працівників соціальної сфери, за умови, що їм не передано у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення могли надаватися працівникам соціальної сфери села у власність і в користування, зокрема, для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, сіножатей та випасання худоби, городництва.

Надання земельних ділянок для вказаних цілей здійснювалося в межах норм, установлених статтею 121 Земельного кодексу України, яка передбачає, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в розмірах не більше 2 гектарів.

Згідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичних осіб, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини, відповідно до статті 1218 цього ж Кодексу, входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до пункту "г" ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Захист прав на земельні ділянки здійснюється, в тому числі шляхом визнання права, як передбачено п. 1 ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України.

Частиною 1 ст. 1225 ЦК України передбачено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до ст. 125 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності:

ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю;

укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами;

одержання у встановленому порядку Державного акту на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано, право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до ст. 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців в порядку спадкування, за винятком випадків, на які поширюється дія п. 1 Розділу "Перехідні положення Земельного кодексу України".

Також питання набуття права на земельні ділянки працівниками соціальної сфери села та пенсіонерами з їх числа не є тотожними з правом члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства на земельну ділянку (пай), що регулюється Указом Президента України від 10 листопада 1994 року № 666/94 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва». Тобто, право на отримання земельної ділянки працівниками соціальної сфери села та пенсіонерами з їх числа, а саме норми на отримання такої ділянки, регулюються на загальних підставах та згідно ст. 121 Земельного кодексу України, а тому вимога Позивачів про визнання впорядку спадкування права на земельну частку (пай) у межах та нормах для працівників соціальної сфери із земель резервного фонду для сільськогосподарського використання є хибною, оскільки в такому разі особа могла набути у власність земельну ділянку, а не земельну частку (пай).

Однак, згідно Практики розгляду судами земельних спорів Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 01.09.2003 суд трактує питання набуття спадщини на земельну частку (пай) наступним чином: якщо колгоспник, який вийшов на пенсію за віком в початковій стадії реформування земельних відносин, тобто до складання списків осіб, доданих до державного акта на право колективної власності на землю, а перед початком складання цих списків помер, тому й не був включеним до них, то при вирішенні таких питань слід виходити з того, що у зв`язку зі смертю спадкодавця спадщина відкривається на те майно, яке належало покійному на день його смерті на праві приватної власності, або на його частку в спільному майні. Отже, на момент смерті спадкодавця він ще не став власником частки землі, тому спадкоємці не можуть успадкувати те, що не належало спадкодавцю.

Враховуючи вищенаведені положення законодавства, суд вважає, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не набула право власності на земельну ділянку з резервного фонду сільськогосподарських угідь, тому що на, момент смерті вона не виявляла бажання отримати таку земельну ділянку, не вчиняла дій, які були б націлені на реалізацію такого права, та компетентними органами не було прийнято будь-яких документів, які б надавали дозвіл на відведення земельної ділянки померлій. Як зазначається в позовній заяві, такий документ був виданий у 2006-2007 роках Кагарлицькою РДА, тобто після смерті ОСОБА_3 . Отже, Позивачі не можуть успадкувати земельну ділянку у межах та нормах для працівників соціальної сфери із земель резервного фонду для сільськогосподарського використання, оскільки такий об`єкт не перебував у власності спадкодавця - їх матері ОСОБА_3 .

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

А тому в задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати згідно ст. 141 ЦПК України не підлягають відшкодуванню.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 10, 89, 259, 263, 264, 265, 268,315, 316 ЦПК України, 81, 121, 125, 152 Земельного Кодексу України, 1216, 1225 ЦК України, суд,-

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Кагарлицької об`єднаної територіальної громади в особі Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області (м.Кагарлик, вул. Героїв Небесної Сотні – 1, код ЄДРПОУ 04054613) про визнання права на отримання земельної ділянки, відмовити повністю.

Рішення суду набуває законної сили відповідно до ст.. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом 30 днів.

Повний текст рішення виготовлено 05.11.2021 року.

Суддя : Т.Є. Іванюта