Рішення № 100852075, 02.11.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2021 року м. Київ № 640/17084/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газтрон-Україна"

до Київської митниці Держмитслужби

про визнання протиправними та скасування карток відмови в прийнятті митної декларації

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газтрон-Україна" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської митниці Держмитслужби, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100630/2020/00150 від 05 червня 2020 p., № UA100630/2020/00141 від 03 червня 2020 p., № UA100630/2020/00157 від 07 червня 2020 р., що видані Київською митниця Держмитслужби митний пост "Коростень".

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у в оскаржуваних картках відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100630/2020/00150 від 05 червня 2020 p., № UA100630/2020/00141 від 03 червня 2020 p., № UA100630/2020/00157 від 07 червня 2020 р. не зазначено жодного обґрунтування, яке б свідчило про необхідність відібрання зразків та проб для проведення лабораторного дослідження товару.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач у відзиві на позов вказує, що декларантом (позивачем) не нараховано та не сплачено акцизний податок, а податок на додану вартість нараховано та сплачено без урахування суми акцизного податку, що й слугувало підставою для прийняття оскаржуваних карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100630/2020/00150 від 05 червня 2020 p., № UA100630/2020/00141 від 03 червня 2020 p., № UA100630/2020/00157 від 07 червня 2020 р. Після отримання висновку Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби код товару, заявлений декларантом, на підставі визначальних характеристик товару, визначених експертом, митницею було підтверджено та товар оформлений.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

03 червня 2020 року до митного поста «Коростень» Київської митниці Держмитслужби подано тимчасову митну декларацію (далі - МД) ІМ 40 ТН №UA100630/2020/609468 з метою з метою митного оформлення товару, опис якого наведено в графі 31 ЕМД - « 1. Олива базова марки SN150, ТУ BY 300042199.060-2016 з вмістом нафти чи нафтопродуктів, одержаних з бітумінозних мінералів, 70 або більше % маси в якості основного компоненту, без вмісту дисульфіда молібдену. Температура перегонки по методу ASTM D86 не визначається. Налив, вага 59,250 тис. кг. Виробник - ОАО «Нафтан», одержувач вантажу ТОВ СП «Юкойл».

Разом з митною декларацією були подані такі документи: рахунок-фактура (інвойс) №681 від 30 травня 2020 року; накладна УМВС №22677284 від 30 травня 2020 року; декларація про походження товару №1681 від 30 травня 2020 року; висновок ДПМЕ № 142005701-0445 від 24 квітня 2019 року; акт про проведення огляду товарів від 03 червня 2020 року; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №17-Н від 22 травня 2020 року; доповнення до зовнішньоекономічного договору №2 від 31 березня 2020 року; копія митної декларації країни відправлення №07228/300520/0007300 від 30 травня 2020 року; паспорт від 02 квітня 2020 року №814; акт про взяття проб товару б/н від 03 червня 2020 року; банківський платіжний документ, що стосується товару №7 від 25 травня 2020 року; зовнішньоекономічний договір №9-4-12/73 від 06 березня 2018 року.

За результатом розгляду наданих позивачем документів відповідачем оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100630/2020/00141 від 03 червня 2020 pоку.

Після отримання висновку Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби №1420003101-0097 від 15 червня 2020 року код товару, заявлений декларантом, на підставі визначальних характеристик товару, визначених експертом, було підтверджено.

16 червня 2020 року вантаж оформлений та випущений у вільний обіг за митною декларацією, заповненою у звичайному порядку МД ІМ 40ДЕ № UA100630/2020/610490.

Також, 05 червня 2020 року до митного поста «Коростень» Київської митниці Держмитслужби було подано тимчасову митну декларацію (далі - МД) ІМ 40 ТН №UA100630/2020/609712 з метою з метою митного оформлення товару, опис якого наведено в гр.31 МД - « 1. «Олива індустріальна, марки И-20А. ГОСТ 20799-88 з вмістом нафти чи нафтопродуктів, одержаних з бітумінозних мінералів, 70 або більше % маси в якості основного компоненту, без вмісту дисульфіда молібдену, не містить біодизель. Призначена для застосування в якості основи в рецептурі різних видів товарних олив. Температура перегонки по методу ASTM D86 не визначається. Налив, вага 115,900 тис. кг. Виробник -ОАО «Нафтан», одержувач вантажу ТОВ «ГАЗТРОН -Україна».

Разом з митною декларацією позивачем подані такі документи: рахунок-фактура (інвойс) №1707 від 01 червня 2020 року; рахунок-фактура (інвойс) №69-м від 02 червня 2020 року; накладна УМВС №22588341 від 01 черням 2020 року; декларація про походження товару №69-м від 02 червня 2020 року; висновок ДПМЕ №142005701-0445 від 24 квітня 2019 року; акт про проведення огляду товарів від 03 червня 2020 року; зовнішньоекономічний договір №15/11/2018- М від 15 листопада 2018 року; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №1 від 27 грудня 2019 року; доповнення до зовнішньоекономічного договору №8 від 25 травня 2020 року; лист від 05 червня 2020 року №05/06-1; паспорт якості №1525 від 16 травня 2020 року; акт про взяття проб товару б/н від 03 червня 2020 року; копія митної декларації Країни відправлення №07228/010620/0007427 від 01 червня 2020 року.

За результатом розгляду наданих позивачем документів відповідачем оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA 100630/2020/00150 від 05 червня 2020 року.

Після отримання висновку Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби №1420003101-0096 від 12 червня 2020 року, заявлений декларантом код товару митницею було підтверджено на підставі визначальних характеристик товару, визначених експертом.

15 червня 2020 року товар оформлено за МД ІМ 40ДЕ №UA 100630/2020/610316.

Крім того, 12 червня 2020 року до митного поста «Коростень» Київської митниці Держмитслужби було подано електронну митна декларація (далі - МД) ІМ 40 ТН №UA100630/2020/610204 з метою з метою митного оформлення товару, опис якого наведено в гр.31 ЕМД - « 1. «Олива моторна для автотракторних двигунів, марки М-10Г2К, вищий сорт. ГОСТ 8581-78 з вмістом нафти чи нафтопродуктів, одержаних з бітумінозних мінералів, 70 або більше % маси в якості основного компоненту, без вмісту дисульфіда молібдену, не містить біодизель. Температура перегонки по методу ASTM D86 не визначається. Налив, вага 59,250 тис. кг. Виробник - ОАО «Нафтан», одержувач вантажу -ПП «ЮГ-2000».

Разом з митною декларацією позивачем подані такі документи: сертифікат відповідності DIN.00123-18 від 30 листопада 2018 року; рахунок-проформа (проформа-інвойс) №73/21-Н від 02 червня 2020 року; рахунок-фактура (інвойс) №1789 від 07 червня 2020 року; накладна УМВС №22677559 від 07 червня 2020 року; декларація про походження товару №1789 від 07 червня 2020 року; висновок ДПМЕ №142005701-0752 від 05 вересня 2019 року; акт про проведення огляду товарів від 12 червня 2020 року; банківський платіжний документ, що стосується товару №10 від 05 червня 2020 року; зовнішньоекономічний договір №9-4-12/73 від 06 березня 2018 року; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №21-Н від 02 червня 2020 року; лист від 11 червня 2020 року №11/06-1; паспорт якості №882 від 07 квітня 2020 року; акт про взяття проб товару б/н від 12 червня 2020 року; копія митної декларації країни відправлення №07228/070620/0008015 від 07 червня 2020 року.

За результатом розгляду наданих позивачем документів відповідачем оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA 100630/2020/00157 від 07 червня 2020 року

Після отримання висновку Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби №1420003101-0120 від 23 червня 2020 року, заявлений декларантом код товару митницею було підтверджено на підставі визначальних характеристик товару, визначених експертом.

24 червня 2020 року товар оформлений за МД ІМ 40ДЕ №UA 100630/2020/611068.

Незгода позивача із діями щодо оформлення карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, зумовила звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 256 Митного кодексу України (далі - МК України) відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення контролюючого органу про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених МК України.

У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз`яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.

Рішення про відмову у митному оформленні приймається в межах строку, відведеного статтею 255 МК України для завершення митного оформлення.

Порядок оформлення картки відмови визначається р. VII Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року № 631, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10 серпня 2012 року за № 1360/21672 (далі - Порядок 631).

Відповідно до пункту 7.1 Порядку 631 у всіх випадках відмови в прийнятті митної декларації (далі - МД), митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення оформлюється картка відмови за формою, наведеною в д. 2 до Порядку 631.

У картці відмови зазначаються причини відмови, наводяться вичерпні роз`яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість прийняття МД, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а також вказується інформація про порядок оскарження рішення про відмову (пункт 7.2 Порядку 631).

Згідно з пунктом 7.5 Порядку 631 картка відмови роздруковується у двох примірниках і підписується посадовою особою контролюючого органу, яка прийняла рішення про відмову, а в разі електронного декларування формується тільки як електронний документ.

Один примірник оформленої картки відмови на паперовому носії невідкладно вручається (надсилається) декларанту під його особистий підпис у другому примірнику.

Картка відмови, оформлена як електронний документ, або електронний примірник картки відмови на паперовому носії надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи контролюючого органу, яка прийняла рішення про відмову.

Для підтвердження отримання електронного примірника картки відмови програмним забезпеченням робочого місця декларанта в автоматизованому режимі направляється до контролюючого органу відповідне електронне повідомлення із зазначенням дати й часу отримання картки відмови.

Другий примірник картки відмови на паперовому носії, а також копії документів, що були підставою для оформлення цієї картки відмови, залишаються на зберіганні в підрозділі митного оформлення контролюючого органу, яким прийнято рішення про відмову.

Реєстраційний номер МД, за якою надано картку відмови, не може бути присвоєний іншій МД (пункт 7.6 Порядку 631).

Відповідно до приписів статті 260 МК України якщо декларант або уповноважена ним особа не володіє точними відомостями про характеристики товарів, необхідні для заповнення митної декларації у звичайному порядку, вона може подати митному органу тимчасову митну декларацію на такі товари за умови, що вона містить дані, достатні для поміщення їх у заявлений митний режим, та під зобов`язання про подання додаткової декларації у строк не більше 45 днів з дати оформлення тимчасової митної декларації.

Оформлення митним органом тимчасової митної декларації є випуском товарів у заявлений митний режим. Якщо під час митного оформлення товарів митним органом бралися проби (зразки) цих товарів для проведення їх дослідження (аналізу, експертизи), випуск таких товарів до одержання результатів відповідних досліджень (аналізу, експертиз), якщо вони не підпадають під дію встановлених законодавством України заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, може бути здійснений митним органом за тимчасовою митною декларацією у порядку та на умовах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Для випуску товарів відповідно до заявленого митного режиму за тимчасовою митною декларацією застосовуються курси валют, визначені відповідно до статті 3 1 цього Кодексу, заходи тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, чинні на дату прийняття митним органом тимчасової митної декларації для оформлення. Якщо декларант не володіє точними відомостями, необхідними для визначення ставок митних платежів, для нарахування сум митних платежів за тимчасовою митною декларацією застосовується найбільша ставка митних платежів з тих, під яку може підпадати товар (частина3 статті 260 МК України).

Як визначено частиною 10 статті 260 МК України оформлення митним органом тимчасової або періодичної митної декларації передбачає необхідність виконання вимог цього Кодексу, передбачених для поміщення товарів в обраний митний режим та сплати митних платежів або забезпечення їх сплати відповідно до розділу X цього Кодексу.

Кабінетом Міністрів України від 21 травня 2012 р. прийнято постанову №450 «Питання, пов`язані із застосуванням митних декларацій», якою затверджено Положення про митні декларації (далі -Положення).

Відповідно до норм пункту 29 Положення якщо в рамках процедур митного контролю та оформлення товарів, ввезених на митну територію України, за поданою митною декларацією на бланку єдиного адміністративного документа посадовою особою митного органу відбиралися проби (зразки) товарів, за бажанням декларанта або уповноваженої ним особи декларування таких товарів може бути здійснено з використанням тимчасової митної декларації. Випуск таких товарів до одержання результатів відповідних досліджень (аналізу, експертиз) здійснюється митним органом за таких умов:

товари не підпадають під дію встановлених законодавством заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України відповідно до частини двадцять першої статті 356 Митного кодексу України;

усі митні платежі, що можуть підлягати сплаті під час поміщення товарів . митний режим, сплачені за найбільшими ставками з тих, під які може підпадати товар, відповідно до частини третьої статті 260 Митного кодексу України, без урахування податкових пільг у разі, коли результати досліджень можуть вплинути на застосування таких пільг.

Відповідно до задекларованих позивачем кодів товарів ставка мита становила 0%, ПДВ 20%.

Статтею 67 МК України визначено, що Українська класифікація товарів зовнішньо-економічної діяльності (УКТ ЗЕД) складається на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів та затверджується законом про Митний тариф України.

Для докладнішої товарної класифікації використовується сьомий, восьмий, дев`ятий та десятий знаки цифрового коду.

Структура десятизнакового цифрового кодового позначення товарів в УКТ ЗЕД включає код групи (перші два знаки), товарної позиції (перші чотири знаки), товарної підпозиції (перші шість знаків), товарної категорії (перші вісім знаків), товарної підкатегорії (десять знаків).

Згідно з частиною першою статті 68 МК України ведення УКТ ЗЕД здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 2-4, 7,8 статті 69 МК України митні органи здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТ ЗЕД.

На вимогу посадової особи митного органу декларант або уповноважена ним особа зобов`язані надати усі наявні відомості, необхідні для підтвердження заявлених ними кодів товарів, поданих до митного оформлення, а також зразки таких товарів та/або техніко-технологічну документацію на них.

У разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів митний орган має право самостійно класифікувати такі товари.

Рішення митних органів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов`язковими. Такі рішення оприлюднюються у встановленому законодавством порядку. У разі незгоди з рішенням митного органу щодо класифікації товару декларант або уповноважена ним особа має право оскаржити це рішення у порядку, встановленому главою 4 цього Кодексу.

При цьому, у частині 5 статті 69 МК України передбачається існування складного випадку класифікації товару, під яким розуміється випадок, коли у процесі контролю правильності заявленого декларантом або уповноваженою ним особою коду товару виникають суперечності щодо тлумачення положень УКТ ЗЕД, вирішення яких потребує додаткової інформації, спеціальних знань, проведення досліджень тощо.

Для цілей класифікації товарів митні органи використовують Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, що є товарною номенклатурою Митного тарифу України, затвердженого Законом України "Про Митний тариф України", яка побудована на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів, запровадженої Всесвітньою митною організацією та Комбінованої номенклатури Європейського Союзу.

Класифікація товарів згідно з УКТ ЗЕД провадиться з урахуванням визначальних характеристик товару та Основних правил інтерпретації класифікації товарів та пояснень до УКТ ЗЕД.

Відповідно до пункту 3 глави "Основні правила інтерпретації УКТЗЕД" Митного тарифу України (далі по тексту - Митний тариф України), що є додатком до Закону України "Про Митний тариф України" від 19 вересня 2013 року №584-VII, у разі коли з будь-яких інших причин товар на перший погляд можна віднести до двох чи більше товарних позицій, його класифікація здійснюється таким чином: (a) перевага надається тій товарній позиції, в якій товар описується конкретніше порівняно з товарними позиціями, де дається більш загальний його опис.

Пунктом 4 вказаного Закону встановлено, що товар, який не може бути класифікований згідно з вищезазначеними правилами, класифікується в товарній позиції, яка відповідає товарам, що найбільше подібні до тих, що розглядаються.

Пунктом 6 Глави "Основні правила інтерпретації УКТ ЗЕД" Митного тарифу України визначено, що для юридичних цілей класифікація товарів у товарних підпозиціях, товарних категоріях і товарних підкатегоріях здійснюється відповідно до назви останніх, а також приміток, які їх стосуються, з урахуванням певних застережень, положень вищезазначених правил за умови, що порівнювати можна лише назви одного рівня деталізації. Для цілей цього правила також можуть застосовуватися відповідні примітки до розділів і груп, якщо в контексті не зазначено інше.

Таким чином, зазначеними Правилами передбачено, що при віднесенні товару до тієї чи іншої позиції слід виходити з більш конкретного опису товару, тобто саме характеристики товару є визначальними для класифікації товару відповідно до УКТ ЗЕД.

Як зазначено вище, відповідачем отримано висновки Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби №1420003101-0097 від 15 червня 2020 року, №1420003101-0096 від 12 червня 2020 року та №1420003101-0120 від 23 червня 2020 року, після чого заявлений декларантом код товару митницею було підтверджено на підставі визначальних характеристик товару, визначених експертом.

Суд наголошує, що матеріалами справи підтверджено, що вантаж оформлений та випущений відповідачем у вільний обіг за митними деклараціями, заповненими у звичайному порядку МД ІМ 40ДЕ № UA100630/2020/610490, МД ІМ 40ДЕ №UA 100630/2020/610316, МД ІМ 40ДЕ №UA 100630/2020/611068.

Так, право особи на доступ до правосуддя гарантоване статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об`єднань і посадових осіб.

Свою позицію щодо застосування Конституції України при здійсненні правосуддя Верховний Суд України свого часу відобразив у постанові Пленуму «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року №9. Зокрема, в пункті 8 цієї постанови зазначено, що правосуддя здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Статтею 55 Конституції України кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).

У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).

Суд також враховує вже зазначену позицію Європейського суду з прав людини у справі «Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме «небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.

У пункті 30- 32 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява №49069/11) Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (див. рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. 36, Series A №18). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia), рішення у справах «Рош проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom), заява №32555/96, п. 117, та «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (Salontaji-Drobnjak v. Serbia), заява №36500/05, п. 132). Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A №93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду, однак обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Крім того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Кордова проти Італії» (№1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява №40877/98, п. 54, та рішення у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B).

Конвенція призначена для гарантування не теоретичних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених статті 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45). У п. 54 рішення у справі «Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland, заява №28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), серія A, №93, п. 59).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16).

З урахуванням того, що заявлений декларантом код товару відповідачем підтверджено та вантаж оформлений та випущений у вільний обіг за митними деклараціями, заповненими у звичайному порядку, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо оформлення оскаржуваних карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення не порушили безпосередньо права позивача, що вказує на відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, матеріалами справи не підтверджено порушення прав позивача оскаржуваними діями (рішеннями), а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

З урахуванням того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Газтрон-Україна" відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення", Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко