Рішення № 100851743, 26.10.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2021 року Чернігів Справа № 620/2063/20

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Скалозуба Ю. О., за участю секретаря Палуб М. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу

за позовомОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури Офісу Генерального прокурорапро за участю сторін: від позивача від відповідача визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 ОСОБА_2 У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до прокуратури Чернігівської області (далі – відповідач), в якому (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) просить:

визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Чернігівської області від 12.05.2020 № 115к про звільнення позивача з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування, підтримання державного обвинувачення та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Чернігівської області;

визнати протиправним та скасувати рішення другої кадрової комісії № 202 від 09.04.2020 про неуспішне проходження атестації прокурором відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування, підтримання державного обвинувачення та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Чернігівської області ОСОБА_1 ;

поновити ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді, яку вона займала станом на 12.05.2020;

стягнути з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що спірний наказ про її звільнення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки фактично ані ліквідація, ані реорганізація органів прокуратури не відбулась. Окрім того, спірний наказ не містить чіткої конкретизації підстав звільнення. Одночасно, позивач вказує на недотримання відповідачем гарантій проти незаконного звільнення, переважного права залишення на роботі, порушення вимог трудового законодавства щодо персонального попередження про звільнення, заборони звільнення під час відпустки, відсутність підстав для звільнення у зв`язку з реорганізацією, ліквідацією або скорочення кількості прокурорів.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому у задоволенні позовних вимог просив відмовити повністю, оскільки доводи позивача з приводу її звільнення з посади прокурора в порушення Кодексу законів про працю України та щодо невідповідності Конституції України окремих положень Закону № 113-ІХ є необґрунтованими тому, що норми Закону № 1697 та Закону № 113-ІХ, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, у тому числі з адміністративної посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі КЗпП України. Вважає, що доводи позивача щодо відсутності фактичної ліквідації чи реорганізації прокуратури Чернігівської області, скорочення чисельності штатів під час її звільнення не можуть братися до уваги. Щодо доводів позивача про відсутність в оскаржуваному наказі конкретної підстави для звільнення зазначає, що юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 у даному випадку є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації позивачем (п.п. 2 п. 19 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 113-ІХ). Відповідно до вказаної норми повноваженнями щодо звільнення з посади прокурора наділений керівник регіональної (обласної) прокуратури.

У поданому до суду відзиві представник Офісу Генерального прокурора зазначив, що з позовними вимогами не погоджується та у їх задоволенні просить відмовити з огляду на те, що рішення кадрової комісії прийнято уповноваженим органом на підставі та у спосіб, визначені нормами Закону № 113-ІХ та Порядку № 221, зокрема містить посилання на нормативно-правові акти, що підтверджують повноваження комісії та підстави його прийняття. Також в рішенні наявне його обґрунтування - набрання позивачкою за результатами іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки 64 балів, що є менше прохідного балу для успішного складення іспиту.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.06.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ухвали суду від 08.09.2020 ухвалено: провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження; замінити засідання для розгляду справи по суті та призначити підготовче судове засідання; продовжити строк проведення підготовчого провадження у даній справі на тридцять днів.

Ухвалою суду від 22.09.2020 зупинено провадження у справі № 620/2063/20 до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі № 3/116(20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ (зі змінами).

Ухвалою суду від 07.07.2021 поновлено провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду у підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 17.08.2021, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, ухвалено: замінити первісного відповідача – прокуратуру Чернігівської області, на належного – Чернігівську обласну прокуратуру; залучити в якості другого відповідача – Офіс Генерального прокурора.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Відповідно до копії Трудової книжки від 07.11.2000 НОМЕР_1 позивач з 24.09.2002 почала працювати в органі прокуратури Чернігівської області, а саме призначена на посаду помічника прокурора м. Чернігова. З 09.11.2016 позивач займала посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування, підтримання державного обвинувачення та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури області. 12.05.2020 позивача звільнено із займаної посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (а.с. 13-14).

На ім`я Генерального прокурора позивачем було подано заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, датовану 11.10.2019 (а.с. 181-182).

09.04.2020 Кадровою комісією № 2 прийнято рішення № 202 про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора у якому зазначено, що керуючись пунктами 13, 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», пунктом 6 розділу І, пунктом 5 розділу II Порядку проходження прокурорами атестації, враховуючи, що прокурор відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування, підтриманням державного обвинувачення та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Чернігівської області, ОСОБА_1 за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора набрала 64 бали, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, вона не допускається до проходження наступних етапів атестації. У зв`язку з цим, прокурор відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування, підтриманням державного обвинувачення та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Чернігівської області, ОСОБА_1 , неуспішно пройшла атестацію (а.с. 33).

12.05.2020 прокурором області прийнято наказ «Про звільнення ОСОБА_1 » № 115к відповідно до якого керуючись статтею 11 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» наказано звільнити ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування, підтриманням державного обвинувачення та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Чернігівської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12 травня 2020 року. Підстава: рішення кадрової комісії № 2 (а.с. 15).

У відповідь на запит позивача прокуратура Чернігівської області листом від 16.06.2020 № 19-434 вих.20 повідомила, зокрема, про те, що станом на 13.05.2020 прокуратура Чернігівської області не була ліквідована або реорганізована. Інформація про встановлення строків та порядку таких процедур не надходила. Запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців про державну реєстрацію припинення юридичної особи не вносився у зв`язку з тим, що прокуратура Чернігівської області (ЄДРПОУ 02910114) станом на 12.06.2020 не припиняла свою діяльність. Станом на 12.05.2020 посада прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування, підтриманням державного обвинувачення та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Чернігівської області у структурі та штатному розписі ліквідована не була. До прокуратури області направлено рішення кадрової комісії № 2 про неуспішне проходження атестації, копію якого надаю. Згідно із п. 19 розділу II Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займали посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п. 9 частини першої ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови прийняття рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури (а.с. 29-30).

Відповідно до наказу прокуратури Чернігівської області від 23.04.2020 № 218к наказано надати ОСОБА_1 частину щорічної відпустки з 17.04.2020-12.05.2020 (а.с. 82).

Відповідно до Довідки Чернігівської обласної прокуратури від 22.09.2020 № 21-205 про середньоденний заробіток ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу прокуратури Чернігівської області відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 розмір середньоденної заробітної плати на час звільнення (12.05.2020) складає 1041,95 грн. (одна тисяча сорок одна грн. 95 коп.)

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, представник відповідачів – позовні вимоги не визнав та у їх задоволенні просив відмовити.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП України), Законами України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі – Закон № 1697-VІІ або Закон України «Про прокуратуру», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX (далі - Закон № 113-IX), Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону № 1697-VII, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності

У частині третій статті 16 Закону № 1697-VII визначено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Щодо рішення другої кадрової комісії від 09.04.2020 № 202 про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, суд зазначає таке.

Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 Закону № 113-ІХ).

Так, на виконання норм розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ Генеральним прокурором 03 жовтня 2019 року прийнято наказ № 221 «Про затвердження Порядку проходження прокурорами атестації» (далі – Порядок № 221).

Відповідно до положень розділу І Порядку № 221 (в первинній редакції, що діяла станом на 11.10.2019) атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур (пункт 1).

Атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями (пункт 2).

Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора (пункт 5).

Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку (пункт 9).

Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно).

Заява підписується прокурором особисто (пункт 10).

Відповідно до пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 № 233, рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Судом встановлено, що позивачем на ім`я Генерального прокурора було подано заяву від 11.10.2019 про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

09.04.2020 Кадровою комісією № 2 прийнято рішення № 202 про неуспішне проходження прокурором – позивачем, атестації.

Дослідивши та проаналізувавши вказане рішення, суд зазначає, що в ньому наведений лише перелік засобів встановлення відповідності прокурора займаній посаді - результати тестування, а також вказані бали позивача, однак відсутні мотиви для прийняття рішення щодо кожного з вказаних критеріїв та аргументи комісії виставлення саме такої кількості балів.

З огляду на це суд дійшов висновку, що рішення другої кадрової комісії від 09.04.2020 № 202 є неаргументованим та не відповідає вимогам законодавства, оскільки у оскаржуваному Рішенні вказано лише кількість отриманих за результатами іспиту балів. Натомість, аргументи комісії щодо виставлення саме такої кількості балів відсутні та не вказано з яких дійсних підстав виходила кадрова комісія під час ухвалення рішення.

Крім того, суд зазначає, що процес та результат атестації повинен бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема, прокурору, так і суспільству загалом, оскільки обґрунтованість/умотивованість рішень щодо атестації кожного прокурора є необхідною для цього умовою та гарантією.

Рішення можна вважати вмотивованим, якщо: в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку № 221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов`язки на займаній посаді.

У пункті 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

Однак рішення другої кадрової комісії від 09.04.2020 № 202 не містить деталізації підстав його прийняття, а містить лише висновки без їх належного обґрунтування.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення від 09.04.2020 № 202 прийнятого другою кадровою комісією підлягає задоволенню.

Також суд зауважує, що проведення атестації є дискреційними повноваженнями Комісії. Водночас обсяг цієї дискреції не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, в тому числі судовому. Процес та результат атестації повинен бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема прокурору, так і суспільству загалом, адже коли йдеться про необхідність сформувати якісний прокурорський корпус, якому довіряло б це суспільство, то обґрунтованість/умотивованість рішень щодо атестації кожного прокурора є необхідною для цього умовою та гарантією.

Наведені вище висновки узгоджуються з правою позицією Верховного Суду у постанові від 09.10.2019 у справі № 9901/831/18.

Крім того, наведене узгоджується із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) та практикою Європейського Суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (стаття 32).

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський Суд з прав людини наголосив, що «... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001 року)».

Суд зауважує, що в частині судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейським Судом з прав людини вироблено позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки» від 31.07.2008 року, рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» від 22.11.1995 року, рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру» від 21.07.2011 року, рішення у справі «Путтер проти Болгарії» від 02.12.2010 року).

Крім того, виходячи з практики Європейського Суду з прав людини, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі «Волохи проти України» від 02.11.2006 року, рішення у справі «Malone v. United Kindom» від 02.08.1984 року).

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу від 12.05.2020 № 115к про звільнення позивача, суд зазначає таке.

Спеціальні норми права, пов`язані з проходженням публічної служби на посадах прокурорів, викладені у Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ (далі – Закон № 1697-VІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Як зазначено вище, організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 4 Закону № 1697-VІІ).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону № 1697-VІІ керівник обласної прокуратури призначає на посади та звільняє з посад прокурорів обласних та окружних прокуратур у встановленому цим Законом порядку.

Статтею 16 Закону № 1697-VІІ передбачено гарантії незалежності прокурора, а саме незалежність прокурора забезпечується: 1) особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності; 2) порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами; 3) забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора; 4) установленим законом порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури; 5) належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора; 6) функціонуванням органів прокурорського самоврядування; 7) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки прокурора, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

Здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України.

Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді визначені статтею 51 Закону № 1697-VІІ, яка закріплює, що прокурор звільняється з посади у разі:

1) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я;

2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону;

3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов`язане з корупцією;

3-1) набрання законної сили рішенням суду про визнання активів прокурора або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави;

4) неможливості переведення на іншу посаду у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі;

5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;

6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави;

7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням;

8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді;

9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Суд зауважує, що даний перелік підстав є вичерпним.

Процедура звільнення прокурора у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури визначена статтею 60 Закону № 1697-VІІ, яка передбачає, що прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо:

1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п`ятнадцяти днів;

2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення;

3) прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.

У той же час згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX дію статті 60 зупинено до 01.09.2021 (абз. 4 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення»).

Отже, процедурно звільнення прокурора на момент звільнення позивача у цій справі не потребувало подання відповідного органу та могло бути вчинено шляхом винесення відповідного наказу керівником обласної прокуратури.

25.09.2019 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX (далі – Закон № 113-ІХ, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), положеннями розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» якого, зокрема, передбачено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (абз. 1, 3 пункту 3).

День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України» (пункт 4).

З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (пункт 6).

Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом (пункт 7).

Прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації (пункт 10).

Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур (пункт 11).

Пункт 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ встановив, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із таких підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.

Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України «Про прокуратуру».

Згідно із підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ законодавець застосовує відсилання саме на пункт 9 частини першої статті 51 Закону 1697-VІІ, а не на будь-який інший пункт частини першої статті 51 Закону 1697-VІІ.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону 1697-VІІ прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Єдиною підставою для прийняття спірного Наказу про звільнення позивача слугувало рішення Кадрової комісії № 2 про неуспішне проходження ним атестації, яке судом визнано протиправним та скасовано.

Тобто, рішення про звільнення позивача з займаної посади прямо пов`язано з наявністю рішення Кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, а не з ліквідацією чи реорганізацією органу або скороченням кількості прокурорів органу прокуратури.

Крім того, суд звертає увагу на застосування у нормі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ відсилки на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ.

Пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ встановлює як підставу для звільнення прокурора юридичний факт ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Таким чином, посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ в нормі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, на думку суду, вказує на обов`язкову необхідність сукупності двох юридичних фактів для прийняття рішення про звільнення: 1) наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 2) ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення частини кількості прокурорів органу прокуратури.

Суд зазначає, що застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ має обов`язковою умовою наявність факту ліквідації, реорганізації, скорочення.

Саме текстове викладення норми підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ у разі зміни застосованого словосполучення «на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»» на текстовий виклад цієї норми в Законі № 1697-VІІ - буде виглядати так: «прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора «у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури» і за умови настання однієї із наступних підстав: 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури».

У разі якщо б застосування підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ не потребувало наявності факту ліквідації, реорганізації, скорочення не було б потрібним саме посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ.

Законодавець міг би ввести окрему норму, яка передбачала б звільнення у зв`язку з прийняттям рішення кадровою комісією про неуспішне проходження атестації прокурором. Однак, натомість зробив посилання на законну підставу звільнення, що передбачена у вигляді ліквідації, реорганізації, скорочення.

Крім того, суд звертає увагу на процедуру реформування органів прокуратури, запроваджену Законом № 113-ІХ. Зокрема, відповідно до положень вказаного Закону у Кодексі законів про працю України статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус» (підпункт 1 пункту 1 розділу І).

Статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус» (підпункт 2 пункту 1 розділу І).

Також, Законом № 113-ІХ було внесено окремі зміни до Закону № 1697-VІІ (пункт 21). Зокрема, було змінено в тексті Закону 1697-VІІ слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» на відповідно «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».

Статтю 51 Закону 1697-VІІ доповнено частиною п`ятою такого змісту: «5. На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження».

Згідно з абз. 4 пункту 2 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, зупинено до 1 вересня 2021 року дію пункту 7 частини восьмої статті 8-1; пункту 6 частини першої статті 9; пункту 5 частини першої статті 11; пунктів 3 і 4 1 частини першої статті 13; частини другої статті 28; статей 29, 31, 32 - 35, 37, 38; частин четвертої, п`ятої, сьомої, восьмої статті 39; частини третьої статті 45; частин першої - восьмої, абзацу першого частини дев`ятої, частин десятої і одинадцятої статті 46; статті 47; частин першої - третьої, п`ятої - дев`ятої статті 48; частини шостої статті 49; статті 60; пунктів 3 і 5 частини другої статті 67; пункту 1 частини дев`ятої статті 71; статей 73 - 76; частин першої - третьої статті 77; статей 78, 79 Закону України «Про прокуратуру».

Отже, ці та інші наведені норми Закону № 113-ІХ дають підстави для висновку, що змінюючи правила переведення прокурорів, попереджаючи їх законом про можливе звільнення, встановлюючи окремі спеціальні норми щодо публічної служби, вказуючи на зміну структури органів прокуратури, законодавець передбачав однозначну зміну істотних умов праці прокурорів з огляду на майбутню реорганізацію органів прокуратури або ж ліквідацію старих органів прокуратури («Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури») одночасно зі створенням нових органів прокуратури («Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури»).

В національному законодавстві відсутнє встановлене нормативне визначення терміну «переведення» в контексті трудових відносин та/або публічної служби.

Окремі вказівки на зміст терміну «переведення» містить стаття 32 КЗпП України, частини перша та друга якої вказують: переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.

З процитованої норми можна дійти висновку, що переведення може мати місце або ж в межах одного підприємства (установи, організації) в умовах продовження роботи зі зміною спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором; або при зміні підприємства (установи, організації).

За результатом дослідження норм Закону № 113-ІХ слідує, що зміна функцій чи повноважень прокурорів в органах прокуратури не передбачалася, отже про зміну умов трудового договору, пов`язану зі зміною роботи по спеціальності, кваліфікації чи посади, не йдеться.

З огляду на проаналізовані вище норми Закону № 113-ІХ суд зазначає, що в даному випадку законодавцем передбачено переведення прокурорів в разі зміни установи (органу прокуратури) внаслідок реорганізації чи ліквідації.

Однак, в даному випадку ні реорганізація, ні ліквідація прокуратури Чернігівської області, де був працевлаштований позивач не відбувалася з огляду на таке.

До матеріалів справи долучено лист прокуратури Чернігівської області від 16.06.2020 № 19-434 вих.20, із змісту якого вбачається, що станом на 13.05.2020 прокуратура Чернігівської області не була ліквідована або реорганізована. Запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців про державну реєстрацію припинення юридичної особи не вносився у зв`язку з тим, що прокуратура Чернігівської області (ЄДРПОУ 02910114) станом на 12.06.2020 не припиняла свою діяльність. Станом на 12.05.2020 посада прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування, підтриманням державного обвинувачення та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Чернігівської області у структурі та штатному розписі ліквідована не була (а.с. 29-30).

Крім того, 03.09.2020 Офісом Генерального прокурора прийнято наказ «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» № 140 (а.с. 85-87), відповідно до пункту 1 якого наказано перейменувати без зміни ідентифікаційних кодів юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема юридичну особу «Прокуратура Чернігівської області» у «Чернігівська обласна прокуратура». Відповідно до пункту 1 наказу Офісу Генерального прокурора «про день початку роботи обласних прокуратур» від 08.09.2020 № 414 (а.с. 88) наказано днем початку роботи обласних прокуратур визначити 11.09.2020.

Виходячи зі змісту вказаного листа та наведених наказів Офісу Генерального прокурора, відбулось перейменування органів у системі прокуратури, зокрема, Прокуратури Чернігівської області - на Чернігівську обласну прокуратуру без процедури ліквідації чи реорганізації, адже зміна назви юридичної особи без здійснення фундаментальних/істотних змін у роботі не може вважатись ліквідацією/реорганізацією та створювати наслідки, визначені у пункті 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Крім того, суд звертає увагу, що вказане відбулось вже після звільнення позивача.

Також, відповідачем не підтверджено належними доказами та не доведено факт скорочення кількості прокурорів органу прокуратури з якого був звільнений позивач.

Суд звертає увагу на те, що норми Закону № 113-IX не передбачають здійснення ліквідації чи реорганізації обласних прокуратур, як і не визначають скорочення кількості прокурорів таких прокуратур. Так само, положення про ліквідацію чи реорганізацію обласних прокуратур, скорочення кількості їх прокурорів, не передбачені на рівні будь-якого іншого нормативно-правового акту, прийнятого у зв`язку з набранням чинності Законом № 113-IX.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відсутність факту реорганізації чи ліквідації юридичної особи (прокуратури Чернігівської області). Крім того, цей факт відповідачами не заперечується, так само як факт відсутності скорочення штату прокурорів на час звільнення позивача з органів прокуратури.

Позивач не міг бути звільнений на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» без наявності юридичного факту реорганізації чи ліквідації прокуратури Чернігівської області, де він був працевлаштований або скорочення кількості прокурорів.

Окремо суд звертає увагу на те, що при винесенні оскаржуваного Наказу про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури також мало місце посилання на статтю 11 Закону України «Про прокуратуру».

Так, за змістом частини першої статті 11 Закону № 1697-VІІ керівник обласної прокуратури: 3) призначає на посади та звільняє з посад прокурорів обласних та окружних прокуратур у встановленому цим Законом порядку.

Але звільнення прокурора у зв`язку з прийняттям рішення кадровою комісією про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури не передбачено Законом України «Про прокуратуру», а передбачено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX.

Керівник обласної прокуратури мав повноваження звільнити позивача з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ, але не на підставі «Прикінцевих і перехідних положень» Закону № 113-ІХ.

Як висновок, Законом України «Про прокуратуру» не було передбачено повноважень керівника обласної прокуратури на звільнення прокурора на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що відповідачем у даній справі невірно, без достатніх підстав застосовано щодо позивача норму підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, а приймаючи рішення про звільнення - відповідач діяв всупереч вимогам частини 2 статті 19 Конституції України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржуваний Наказ не відповідає критерію законності та обґрунтованості, оскільки внаслідок відсутності підстав для звільнення позивача із займаної посади та органів прокуратури через ненастання події, з якою пов`язано можливість застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а тому він є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд зауважує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Процитована правова норма та скасування Наказу про звільнення позивача є підставами для його поновлення на роботі з 13.05.2020.

Із змісту наказу прокурора області від 12.05.2020 № 115к вбачається, що позивач був звільнений з посади прокурора прокуратури Чернігівської області.

Водночас, відповідно до матеріалів справи прокуратура Чернігівської області була перейменована у Чернігівську обласну прокуратуру.

В зв`язку з зазначеним, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині шляхом поновлення позивача на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування, підтримання державного обвинувачення та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Чернігівської області або рівнозначній посаді прокурора Чернігівської обласної прокуратури.

Суд вважає, що саме у такий спосіб буде дотримано відповідачем вимоги чинного законодавства та відновить порушене право позивача, і разом з цим, не призведе до порушення прав особи, якого поновлено на цій посаді.

Подібний правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 8 травня 2019 року у справі №813/2091/16.

Частиною другою статті 235 Кодексу про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР, порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Зокрема, Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року у справі № 21-395а13 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку № 100.

Так, підпунктом «з» пункту 1 Порядку № 100 встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується, зокрема, у випадку вимушеного прогулу.

Пунктом 2 вказаного Порядку № 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 цього Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на викладене, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Разом з тим, Верховний Суд у постановах від 14.03.2018 у справі № 822/1832/16, від 24.10.2018 у справі № 820/5932/16, від 19.06.2019 у справі № 2-а-1648/00 (2-а/215/15/16), від 01.08.2019 у справі № 820/1446/17, від 24.10.2019 у справі № 826/26589/15 вказує, що при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд повинен навести у рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню з відповідача.

Відтак, з огляду на вказане, обчислюючи кількість днів вимушеного прогулу позивача слід виходити з того, що останнього звільнено 12.05.2020 (є останнім днем роботи), а дана справа вирішена судом першої інстанції 26.10.2021, тому кількість днів вимушеного прогулу складає 366 робочих днів.

Згідно з довідкою Чернігівської обласної прокуратури від 22.09.2021 № 21-205 середньоденна заробітна плата позивача становить 1041,95 грн.

Таким чином, оскільки період вимушеного прогулу позивача складає 366 робочих днів, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу, який має бути стягнутий з відповідача, становить 381353,70 грн (366 роб. днів *1041,95 грн).

Відповідно до частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналізуючи всі доводи учасників справи, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 21.01.1999 по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного правового аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться у матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повного задоволення позовних вимог.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними, скасування рішення та наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення другої кадрової комісії від 09.04.2020 № 202 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати наказ Прокурора Чернігівської області від 12.05.2020 №115к про звільнення ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 з 13.05.2020 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування, підтримання державного обвинувачення та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Чернігівської області або рівнозначній посаді прокурора Чернігівської обласної прокуратури.

Стягнути з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.05.2020 по 26.10.2021 в сумі 381353 (триста вісімдесят одна тисяча триста п`ятдесят три) грн 70 коп.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування, підтримання державного обвинувачення та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Чернігівської області або рівнозначній посаді прокурора Чернігівської обласної прокуратури та присудження виплати ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, звернути до негайного виконання.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Чернігівська обласна прокуратура, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 02910114.

Відповідач: Офіс Генерального прокурора, вул. Різницька, 13/15, м. Київ-11, 01011, код ЄДРПОУ 00034051.

Дата складення повного рішення суду - 05.11.2021.

Суддя Ю. О. Скалозуб