Рішення № 100848735, 04.11.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2021 року Київ справа №320/2635/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Національна поліція України, про визнання дій протиправними, стягнення компенсації за невикористану відпустку,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Національна поліція України, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Київській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 52 дні оплачуваної відпустки за 2016 - 2017 роки;

- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Київській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 за невикористані ним у 2016 - 2017 роках оплачуваної відпустки в кількості 52 дні грошові кошти у сумі 16658 грн 20 коп.;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 його середній заробіток за весь час затримки виплати йому грошової компенсації за невикористані 52 дні оплачуваної відпустки за 2016 - 2017 роки, з 18 травня 2018 року по день фактичного розрахунку, виходячи із його середньомісячного заробітку.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що з 07.11.2015 по 17 травня 2018 він проходив службу в Миронівському відділі поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, при звільненні йому виплачено грошову компенсацію за 15 днів невикористаної щорічної відпустки у році звільнення, однак залишок невикористаної відпустки за 2016 рік складав 23 днів та за 2017 рік складав 29 днів. Вважає, що виплата грошової компенсації за невикористані дні відпусток підлягає за всі роки, які передують року звільнення. До того ж, вважає, що має право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

17 квітня 2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що грошова компенсація нараховується та виплачується лише за невикористану в році звільнення відпустку, для виплати за попередні роки, що передують року звільнення законних підстав немає.

21 квітня 2020 року позивачем ОСОБА_1 було надано суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідач не спростував його твердження та аргументи стосовно суті позовних вимог. Про розгляді справи просив суд врахувати правову позицію наведену у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 року у справі №21-8а15, ухвалі Вищого адміністративного суду від 27.04.2016 року №К/800/28525, від 17.08.2016 року №К/800/22371/16, постанові Верховного Суду від 01.03.2018 року у справі №806/1309/17, задовольнити позов у повному обсязі.

Представником третьої особи 14.05.2020 року було надано суду пояснення, в якому зазначено, що позивач службу в поліції проходив не на посадах в апараті центрального органу управління поліції, а в Головному управлінні Національної поліції в Київській області, а тому у правовідносинах з Національною поліцією України не перебував. Зазначив, що виплата грошової компенсації за невикористані дні відпустки проводиться в році звільнення, відтак позов ОСОБА_1 до ГУ НП в Київській області задоволенню не підлягаю.

26 травня 2020 року позивачем надано додаткові пояснення на пояснення третьої особи, в яких зазначено, що у поясненнях третя особа не спростувала його твердження та аргументи стосовно суті позовних вимог, а навпаки визнала їх обґрунтованість.

10 червня 2021 року позивачем надано суду додаткові пояснення у справі, в яких він зазначив, що заяву про поновлення строків звернення до суду із зазначенням ним підстав та причин пропуску не подавалась до суду, оскільки про порушення своїх прав він дізнався лише отримавши лист відповідача від 29 січня 2020 року №29/М-16, а з відповідним позовом звернувся до Київського окружного адміністративного суду 18 березня 20202 року, таким чином ним ні тримісячний, ні шестимісячний строк звернення до суду не прострочено.

Згідно з ухвалою від 23.03.2020, суд відкрив провадження в адміністративній справі, визначив, що справа буду розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи та призначив судове засідання.

Ухвалою від 6 серпня 2020 року в задоволенні клопотання позивача про об`єднання адміністративної справи №320/2635/20 в одне провадження з адміністративними справами №320/2638/20, №320/2551/20, та направлення справи в порядку статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду відмовлено.

13 травня 2020 року позивачем подано до суду заява про збільшення позовних вимог, яка у судовому засіданні 06.08.2020 року судом була повернута позивачу без розгляду, оскільки була подана після закінчення строку встановленого ст. 47 КАС України, роз`яснено позивачу про можливість подання нового адміністративного позову.

У судовому засіданні 13.10.2020 позивач ОСОБА_1 позов підтримав, просив задовольнити його в повному обсязі.

Представник відповідача Роменська Є.П. у судовому засідання 13.10.2020 року проти задоволення позову заперечувала, з підстав викладених у відзиві на позов.

У судовому засіданні 13.10.2020 року суд ухвалив розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

11 жовтня 2021 року суд постановив ухвалу про вихід з письмового провадження та призначив судове засідання.

12 жовтня 2021 року від позивача надійшла заява про проведення засідання у відсутності особи, яка бере участь у справі, в якій він просив суд розглянути справу без участі позивача ОСОБА_1 , враховуючи, що сторонами надано вичерпні пояснення по суті позовних вимог.

28 жовтня 2021 року представник відповідача надав суду заяву про розгляд справи без участі представника відповідача, оскільки всі докази по справі подані та просив при прийняті рішення врахувати судову практику, а саме Постанову ВСУ справа №820/5122/17.

28 жовтня 2021 року представник третьої особи надав суду заяву про розгляд справи без участі представника Національної поліції України, підтримав позицію, висловлену в попередніх поясненнях від 13.05.2020

28 жовтня 2021 року суд постановив ухвалу про перехід із спрощеного позовного провадження в загальне позовне провадження та призначив підготовче засідання на 28 жовтня 2021 року на 14 год.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 28 жовтня 2021 року о 15 год.

У судовому засідання 28 жовтня 2021 року суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2021 позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Головного управління Національної поліції в Київські області щодо відмови нарахувати середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку та стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати йому грошової компенсації за невикористані 52 дні оплачуваної відпустки за 2016 - 2017 роки, з 18 травня 2018 року по день фактичного розрахунку, виходячи із середньомісячного заробітку - залишено без розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Миронівським РВ ГУ МВС України у Київській області 24 січня 1997 року.

Позивач з 07.11.2015 року по 17 травня 2018 проходив службу в Національній поліції України.

Згідно з витягом з наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 07.11.2015 №1 о/с, відповідно до пунктів 9 та 12 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" призначено тих, що прибули з Міністерства внутрішніх справ, з присвоєнням спеціальних звань поліції в порядку переатестування та установленням посадових окладів згідно штатного розпису, з 07 листопада 2015 року: ОСОБА_1 (М-104403) начальником слідчого відділення, присвоївши йому спеціальне звання підполковник поліції.

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 17.05.2018 №266 о/с підполковника поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 (через хворобу) частини 1 статті 77 Закону України "Про національну поліцію", кількість невикористаних днів щорічної відпустки у році звільнення - 15.

З витягу з наказу Т.в.о. начальника полковника поліції Ценова Д.М. від 14.09.2016 року №528 о/с По особовому складу, судом встановлено, що невикористана частина відпустки за 2016 рік складає 23 доби.

З витягу з наказу Т.в.о. начальника полковника поліції Нєбитова А.А. від 10.07.2017 року №501 о/с По особовому складу, судом встановлено, що невикористана частина відпустки за 2017 рік складає 29 діб.

Згідно з довідкою від 07.12.2019 року №М-1200, виданої ОСОБА_1 , за час служби в поліції ОСОБА_1 щорічну чергову відпустку за 2016 рік (основна -30 днів та додаткова за вислугу років -13 днів) використав у кількості 20 днів, залишок відпустки за 2016 рік склав - 23 дні, щорічну чергову відпустку за 2017 рік (основна -30 днів та додаткова за вислугу років -14 днів) використав у кількості 15 днів, залишок відпустки за 2017 рік склав 29 днів.

З матеріалів справи, а саме Листа Головного управління Національної поліції в Київській області від 17.02.2020 №29/М-151, Листа Головного управління Національної поліції в Київській області від 29.01.2020 №29/М-151 вбачається, що 26.06.2018 (у червні 2018) Головним управлінням національної поліції в Київській області з позивачем проведено фактичний розрахунок при звільненні шляхом зарахування коштів на картковий рахунок, відкритий в Київському ГРУ АТ КБ "Приватбанк".

З матеріалів справи, а саме Листа Головного управління Національної поліції в Київській області від 17.02.2020 №29/М-151, Листа Головного управління Національної поліції в Київській області від 29.01.2020 №29/М-151 вбачається, що 26.06.2018 (у червні 2018) Головним управлінням національної поліції в Київській області з позивачем проведено фактичний розрахунок при звільненні шляхом зарахування коштів на картковий рахунок, відкритий в Київському ГРУ АТ КБ "Приватбанк".

Згідно з листом Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції України від 08.10.2021 №2205, 30 травня 2018 року позивачу були виплачені грошове забезпечення та індексацію грошового забезпечення за період з 01.05.2018 по 17.05.2018 шляхом зарахування коштів у сумі 5619,87 грн на особистий картковий рахунок, відкритий у АТ КБ "Приватбанк" в сумі 5619,87 грн, 26.06.2018 кошти в сумі 4812,06 грн та 96241,49 грн, а саме грошова компенсація за невикористану відпустку у році звільнення за 15 діб та одноразова грошова допомога при звільненні були виплачені ОСОБА_1 шляхом зарахування на особистий картковий рахунок.

02 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ НП в Київській області з заявою щодо виплати грошової компенсації за всі дні невикористаної основної щорічної оплачуваної відпустки за 2016 рік та 2017 рік та виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з листом від 29.01.2020 №29/М-16, відповідачем було повідомлено позивача про відсутність підстав для виплати грошової компенсації, оскільки виплата грошової компенсації поліцейським за невикористані дні відпусток за періоди, які передують року звільнення.

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, а свою права порушеними, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України "Про відпустки" від 15.11.1996 року №504/96-ВР (надалі - Закон №504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно з статтею 4 Закону №504/96-ВР, установлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);

4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України.

У свою чергу, Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року №580-VIII (надалі - Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII).

Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII, поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Отже, право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII.

Аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас, надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодексу законів про працю України.

З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України і Закону №504/96-ВР, яким передбачено право працівника у разі звільнення на виплату грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.

А тому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки поліцейським, які звільняються, урегульовані спеціальними нормами, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин без врахування загальних норм, визначених Кодексом законів про працю України та Законом №504/96-ВР, а тому виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції.

Крім того, Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 року по справі №160/10875/19 підтримав позицію, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки, за всі роки служби.

Відповідно до довідки від 07.12.2019 №М-1200, виданої ОСОБА_1 , за час служби в поліції ОСОБА_1 щорічну чергову відпустку за 2016 рік (основна -30 днів та додаткова за вислугу років -13 днів) використав у кількості 20 днів, залишок відпустки за 2016 рік склав - 23 дні, щорічну чергову відпустку за 2017 рік (основна -30 днів та додаткова за вислугу років - 14 днів) використав у кількості 15 днів, залишок відпустки за 2017 рік склав 29 днів. Отже, позивачем не використовувались щорічні чергові оплачувані відпустки за 2016 та 2017 роки, що у загальному розмірі становить 52 календарних дні.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористані ним частини зазначених відпусток, втім, відповідач протиправно під час звільнення останнього її не виплатив.

Аналогічні висновки висловлено судовою палатою Верховного Суду у постанові від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19, та у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 у справі №320/3843/20, від 26.05.2021 у справі №360/1362/20.

Жодних даних про виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки за період з 2016 по 2017 рр. матеріали справи не містить.

Відповідно до довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Київській області від 14.02.2020 №124 про розрахунок середньомісячного і середньоденного грошового забезпечення позивача за період з березня 2018 по квітень 2018 рр., розмір середньоденного грошового забезпечення, яке має бути враховано при обчисленні середньомісячного грошового забезпечення, становить 320,35 грн ( том 1 а.с.235).

Таким чином, розмір грошової компенсації Головного управління Національної поліції в Київській області за 52 дні щорічної відпустки позивача за 2016 - 2017 рр. становить 16658,20 грн (320,35 х 52 = 16658,20 грн).

Вказане свідчить про наявність підстав для визнання протиправними дій Головного управління Національної поліції в Київській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу грошової компенсації за невикористані 52 днів оплачуваної відпустки за 2016 - 2017 рр. Відповідно порушене право позивача підлягає відновленню шляхом стягнення з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь позивача грошової компенсації за невикористану у 2016 - 2017 році оплачувану відпустку в кількості 52 днів грошових коштів у сумі 16658,20 грн.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. Враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління Національної поліції в Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Київській області (код ЄДРПОУ: 40108616, місцезнаходження: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошової компенсації за невикористані 52 дні оплачуваної відпустки за 2016 - 2017 роки.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області (код ЄДРПОУ: 40108616, місцезнаходження: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористану у 2016 - 2017 році оплачувану відпустку в кількості 52 дні, грошові кошти у сумі 16658 грн 20 коп. (шістнадцять тисяч шістсот п`ятдесят вісім гривень двадцять копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Національної поліції в Київській області (код ЄДРПОУ: 40108616, місцезнаходження: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Басай О.В.