Ухвала суду № 100848732, 04.11.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

04 листопада 2021 року Київ Справа №320/2635/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Національна поліція України, про визнання дій протиправними, стягнення компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Національна поліція України, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Київській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 52 дні оплачуваної відпустки за 2016 - 2017 роки;

- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Київській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 за невикористані ним у 2016 - 2017 роках оплачуваної відпустки в кількості 52 дні грошові кошти у сумі 16658 грн 20 коп.;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 його середній заробіток за весь час затримки виплати йому грошової компенсації за невикористані 52 дні оплачуваної відпустки за 2016 - 2017 роки, з 18 травня 2018 року по день фактичного розрахунку, виходячи із його середньомісячного заробітку.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що з 07.11.2015 по 17 травня 2018 року він проходив службу в Миронівському відділі поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, при звільненні йому виплачено грошову компенсацію за 15 днів невикористаної щорічної відпустки у році звільнення, однак залишок невикористаної відпустки за 2016 рік складав 23 днів та за 2017 рік складав 29 днів. Вважає, що виплата грошової компенсації за невикористані дні відпусток підлягає за всі роки, які передують року звільнення. До того ж, вважає, що має право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з ухвалою від 23.03.2020, суд відкрив провадження в адміністративній справі, визначив, що справа буду розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи та призначив судове засідання.

Ухвалою від 6 серпня 2020 року в задоволенні клопотання позивача про об`єднання адміністративної справи №320/2635/20 в одне провадження з адміністративними справами №320/2638/20, №320/2551/20, та направлення справи в порядку статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду відмовлено.

13 травня 2020 року позивачем подано до суду заява про збільшення позовних вимог, яка у судовому засіданні 06.08.2020 року судом була повернута позивачу без розгляду, оскільки була подана після закінчення строку встановленого ст. 47 КАС України, роз`яснено позивачу про можливість подання нового адміністративного позову.

У судовому засіданні 13.10.2020 суд ухвалив розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

17 квітня 2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що грошова компенсація нараховується та виплачується лише за невикористану в році звільнення відпустку, для виплати за попередні роки, що передують року звільнення законних підстав немає.

21 квітня 2020 року позивачем ОСОБА_1 було надано суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідач не спростував його твердження та аргументи стосовно суті позовних вимог. Про розгляді справи просив суд врахувати правову позицію наведену у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 року у справі №21-8а15, ухвалі Вищого адміністративного суду від 27.04.2016 року №К/800/28525, від 17.08.2016 року №К/800/22371/16, постанові Верховного Суду від 01.03.2018 року у справі №806/1309/17, задовольнити позов у повному обсязі.

Представником третьої особи 14.05.2020 року було надано суду пояснення, в якому зазначено, що позивач службу в поліції проходив не на посадах в апараті центрального органу управління поліції, а в Головному управлінні Національної поліції в Київській області, а тому у правовідносинах з Національною поліцією України не перебував. Зазначив, що виплата грошової компенсації за невикористані дні відпустки проводиться в році звільнення, відтак позов ОСОБА_2 до ГУ НП в Київській області задоволенню не підлягаю.

26 травня 2020 року позивачем надано додаткові пояснення на пояснення третьої особи, в яких зазначено, що у поясненнях третя особа не спростувала його твердження та аргументи стосовно суті позовних вимог, а навпаки визнала їх обґрунтованість.

10 червня 2021 року позивачем надано суду додаткові пояснення у справі, в яких він зазначив, що заяву про поновлення строків звернення до суду із зазначенням ним підстав та причин пропуску не подавалась до суду, оскільки про порушення своїх прав він дізнався лише отримавши лист відповідача від 29 січня 2020 року №29/М-16, а з відповідним позовом звернувся до Київського окружного адміністративного суду 18 березня 2020 року, таким чином ним ні тримісячний, ні шестимісячний строк звернення до суду не прострочено.

У судовому засіданні 13.10.2020 позивач ОСОБА_1 позов підтримав, просив задовольнити його в повному обсязі.

Представник відповідача Роменська Є.П. у судовому засідання 13.10.2020 року проти задоволення позову заперечувала, з підстав викладених у відзиві на позов.

11 жовтня 2021 року суд постановив ухвалу про вихід з письмового провадження та призначив судове засідання.

12 жовтня 2021 року від позивача надійшла заява про проведення засідання у відсутності особи, яка бере участь у справі, в якій він просив суд розглянути справу без участі позивача ОСОБА_1 , враховуючи, що сторонами надано вичерпні пояснення по суті позовних вимог.

28 жовтня 2021 року представник відповідача та представник третьої особи надали суду заяви про розгляд справи без їх участі.

28 жовтня 2021 року суд постановив ухвалу про перехід із спрощеного позовного провадження в загальне позовне провадження та призначив підготовче засідання на 28 жовтня 2021 року на 14 год.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 28 жовтня 2021 року о 15 год.

У судовому засідання 28 жовтня 2021 року суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Головного управління Національної поліції в Київські області щодо відмови нарахувати середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати йому грошової компенсації за невикористані 52 дні оплачуваної відпустки за 2016 - 2017 року, з 18 травня 2018 року по день фактичного розрахунку, виходячи із середньомісячного заробітку слід залишити без розгляду, виходячи з наступного.

Згідно з п. 2 ч. 1ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою грошової компенсації за невикористані дні оплачуваної відпустки.

Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас, ч.1 ст.233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України, в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.

За приписами ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України, справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.

Виходячи з цього, встановлений у ч. 1 ст. 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.

Натомість, строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

З огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою ч. 5 ст. 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Позивач вважає, що з 18.05.2018 по день винесення рішення суду із відповідача слід стягнути середній заробіток за весь період затримки.

З матеріалів справи, а саме Листа Головного управління Національної поліції в Київській області від 17.02.2020 №29/М-151, Листа Головного управління Національної поліції в Київській області від 29.01.2020 №29/М-151 випливає, що 26.06.2018 (у червні 2018) Головним управлінням національної поліції в Київській області з позивачем проведено фактичний розрахунок при звільненні шляхом зарахування коштів на картковий рахунок, відкритий в Київському ГРУ АТ КБ "Приватбанк".

Згідно з листом Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції України від 08.10.2021 №2205, 30 травня 2018 року позивачу були виплачені грошове забезпечення та індексацію грошового забезпечення за період з 01.05.2018 по 17.05.2018 шляхом зарахування коштів у сумі 5619,87 грн на особистий картковий рахунок, відкритий у АТ КБ "Приватбанк" в сумі 5619,87 грн, 26.06.2018 кошти в сумі 4812,06 грн та 96241,49 грн, а саме грошова компенсація за невикористану відпустку у році звільнення за 15 діб та одноразова грошова допомога при звільненні були виплачені ОСОБА_1 шляхом зарахування на особистий картковий рахунок.

Отже, перебіг строку звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні оплачуваної відпустки розпочався 27.06.2018 (наступний день за днем здійснення виплати, розрахунку при звільненні), а сплив зазначений строк, відповідно, 27.07.2018. Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 13.03.2020 (дата зазначена не відмітці поштового відділення на конверті, в якому надіслано позовну заяву до суду), то він пропустив місячний строк звернення до суду з із вказаними вимогами, не зазначивши підстав для поновлення цього строку та не подавши відповідну заяву про поновлення строку звернення до суду.

Подібні висновки щодо застосування строків звернення до суду з приводу стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені викладені у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 року у справі №802/28/16-а, від 20.06.2018 року у справі №823/761/17 року, від 09.08.2019 року у справі №420/5793/18, від 30.06.2020 року у справі №360/4889/19.

Вказаний висновок суду повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду в аналогічних спорах, викладеною у постанові від 13.05.2021 у справі №240/18478/20 за позовом ОСОБА_3 до Житомирського зонального відділу військової служби правопорядку та постанові від 11.02.2021 у справі №240/532/20 за позовом ОСОБА_4 до Північного регіонального управління Державної приикордонної служби України.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 03.05.2018 в справі №826/6380/17.

Натомість, позивач із заявою про поновлення строку на звернення до суду не звертався, доказів та пояснень щодо наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду протягом встановленого строку не надано.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у позивача була можливість оскаржувати бездіяльність відповідача в межах визначеного положеннями КАС України строку. Зокрема, позивач не надав суду належних доказів на підтвердження того, що існували поважні причини для пропуску строку для звернення до суду із вказаними вимогами.

Приписами п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених ч. 3 та ч. 4 ст. 123 цього Кодексу.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно з ч. 4 ст. 240 КАС України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Керуючись статтями 240, 241-243, 248, 250, 256, 294, 295 КАС України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Національна поліція України, про визнання дій протиправними, стягнення компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Національної поліції в Київські області щодо відмови нарахувати середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати йому грошової компенсації за невикористані 52 дні оплачуваної відпустки за 2016 - 2017 року, з 18 травня 2018 року по день фактичного розрахунку, виходячи із середньомісячного заробітку - залишити без розгляду.

Ухвалу про залишення позову без розгляду надіслати (вручити) учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Басай О.В.