Рішення № 100847850, 01.11.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2021 р. Справа№200/9466/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Троянова О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій щодо ненадання приватному нотаріусу Торецького міського нотаріального округу Рижкову О.О. інформації щодо розміру пенсії померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , яка була неотримана ним за своє життя; зобов`язання надати приватному нотаріусу Торецького міського нотаріального округу Рижкову О.О. довідку про розмір пенсії померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , яка була не отримана ним за своє життя за період з 01.07.2014 року по 30.11.2020 року; встановлення судового контролю за виконання рішення суду, шляхом зобов`язання подати у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Так, в обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 видане Торецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) та здійснено відповідний актовий запис № 37 від 12.01.2021 року.

Позивач як спадкоємець в квітні 2021 року звернулась до нотаріусу з заявою про прийняття спадщини. Після звернення до нотаріусу, приватний нотаріус Торецького міського нотаріального округу Донецької області Рижков О.О. направив до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області запит щодо розміру недоотриманої пенсії померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Листом управління Пенсійного фонду повідомило нотаріус, що недоотримана сума пенсії померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 відсутня, оскільки, ОСОБА_2 за взяттям на облік, як внутрішньо переміщена особа відповідно до п. 1 постанови КМУ від 05.11.2014 року № 637 не звертався, тому нарахування пенсії не проводилось.

Позивач вважає надану інформацію приватному нотаріусу стосовно відсутності заборгованості по недоотриманої пенсії ОСОБА_2 такою, що не відповідає дійсності, оскільки як зазначає Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області пенсійна справа ОСОБА_2 взята на облік з 01.07.2014 року відповідно до заяви представника ОСОБА_3 .

У строк, встановлений судом, через відділ документообігу та архівної роботи суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшов відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що відсутні правові підстави для надання приватному нотаріусу довідки щодо недоотриманої пенсії померлого батька позивача – ОСОБА_2 , оскільки за життя ОСОБА_4 не обліковувався як пенсіонер та нарахування пенсійних виплат не здійснювалось у Торецькому об`єднаному управління Пенсійного фонду України Донецької області, тому у Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відсутні правові підстави для нарахування та виплати недоотриманої пенсії померлого ОСОБА_2 з моменту припинення виплати – 01.07.2014 року по 30.11.2020 року. У зв`язку з викладеним, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач – ОСОБА_1 , є громадянином України, про що свідчить копія паспорту серії НОМЕР_3 , виданий Центрально-Міським РВ Горлівського МУ УМВС України в Донецькій області 17.04.2002 року, РНОКПП - НОМЕР_1 . Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 9).

Згідно довідки від 15.04.2021 року № 1442-5000353601 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 13).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке є юридичною особою код ЄДРПОУ 13486010, 84122, Донецька область, місто Слов`янськ, площа Соборна, буд. 3 та є суб`єктом владних повноважень.

ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 змінила прізвище на ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про переміну прізвища, імені, по батькові виданого 12.04.2000 року Центрально-Міським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Горлівки Донецької області (а.с. 12).

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 24.04.2000 року Калінінським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Горлівки Донецької області батько громадянки ОСОБА_6 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_2 (а.с. 10).

Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_5 , виданого 23.02.2002 року Горлівським міським відділом реєстрації актів громадянського стану Донецького обласного управління юстиції ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 одружилась з ОСОБА_7 та змінила прізвище на ОСОБА_8 (а.с. 11).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 12.01.2021 року Торецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (а.с. 14).

Зазначені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.

Позивач як спадкоємець в квітні 2021 року звернулась до нотаріусу з заявою про прийняття спадщини. Після звернення до нотаріусу, приватний нотаріус Торецького міського нотаріального округу Донецької області Рижков О.О. направив до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області запит щодо розміру недоотриманої пенсії померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Листом від 30.04.2021 року № 0582-05-8/5963 управління Пенсійного фонду повідомило нотаріуса, що недоотримана сума пенсії померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 відсутня, оскільки, ОСОБА_2 за взяттям на облік, як внутрішньо переміщена особа відповідно до п. 1 постанови КМУ від 05.11.2014 року № 637 не звертався, тому нарахування пенсії не проводилось.

В обґрунтування зазначених обставин в матеріалах справи відсутній запит нотаріуса та відповідь Пенсійного органу, проте, зазначені обставини не заперечуються та не спростовуються сторонами.

Більш того, судом встановлено, що адвокат Завгородня Ю.О. зверталась до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з запитом, щодо надання приватному нотаріусу Торецького міського нотаріального округу суми недоотриманої пенсії на день смерті, яку не отримав за життя померлий ОСОБА_2 (а.с. 15).

Листом від 01.07.2021 року № 6192-5339/З-15/8-0500/21 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомило, що ОСОБА_2 перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Горлівки та отримував пенсію по 30.06.2014 року. Зазначено, що з 01.07.2014 року електронна пенсійна справа померлого ОСОБА_2 взята на облік в Торецькому об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області на підставі заяви від 10.02.2021 року. Також зазначено, що ОСОБА_2 з питання взяття на облік електронної пенсійної справи до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області не звертався, нарахування пенсії не проводилось, тому сума недоотриманої пенсії за померлого ОСОБА_2 відсутня відповідно до вимог ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 16).

Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

У відповідності до статті 52 Закону № 1058 сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.

У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Вищевказана норма закону кореспондує зі статтею 91 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991, згідно якої суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшли не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера (з дня відкриття спадщини - стаття 1220 Цивільного кодексу України).

Пунктом 2.26 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, визначено, що для виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника. Непрацездатними членами сім`ї, зазначеними у частині другій статті 36 Закону, подаються документи, які засвідчують, що вони перебували на утриманні померлого пенсіонера. Члени сім`ї надають паспорт або інші документи, які підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті.

При цьому, для виплати недоотриманої пенсії, яка ввійшла до складу спадщини, у зв`язку з відсутністю членів сім`ї або в разі не звернення ними за виплатою вказаної суми протягом шести місяців з дня відкриття спадщини до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається документ, що посвідчує особу заявника, свідоцтво про смерть, свідоцтво про право на спадщину.

Отже, згідно наведених приписів чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суми недоотриманої пенсії виплачуються членам сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, якщо відповідне звернення надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера, а вразі відсутності членів сім`ї, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в шестимісячний строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Положення частини третьої статті 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та статті 1227 ЦК України узгоджуються із положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення", де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності входять до складу спадщини.

Суд критично ставиться до посилання відповідача на приписи статті 46 Закону № 1058-IV, оскільки зазначена норма Закону регулює питання щодо виплати пенсії саме пенсіонерові за минулий час, яку він не отримав з власної вини чи з вини органу, а не щодо отримання недоодержаної пенсії, що залишилася після смерті пенсіонера членами його сім`ї чи на підставі свідоцтва про право на спадщину. Тобто, в даному конкретному випадку, вищевказана норма не регулює спірні правовідносини.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне, що відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV, у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні, зокрема:

пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом;

пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 7 Закону № 1058-IV, загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема:

- державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом;

- обов`язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов`язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 47 Закону № 1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV встановлені підстави для припинення виплати пенсії, а саме виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Проте, відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо припинення виплати пенсії померлому ОСОБА_2 в розумінні приписів Закону № 1058-IV.

Крім того, суд наголошує, що відсутній Закон України, який позбавляє права особи на пенсію враховуючи обставини, щодо тимчасової окупації частини території Донецької та Луганської областей та втручання в мирне володіння своїм майном, яке було набуте на законних підставах.

Щодо відсутності у померлого ОСОБА_2 довідки внутрішньо переміщеної особи та не звернення до управління Пенсійного фонду України на підконтрольній частини території України з заявою про поновлення виплати пенсії суд зазначає наступне.

Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлено, що громадянин України за обставин, -визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.

До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної. Більш того, в законах України, які регулюють питання пенсійного забезпечення відсутня підстава для припинення нарахування та невиплати пенсії - не звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про поновлення виплати пенсії.

Постановами Кабінету Міністрів України № 531, 637 та 595 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам.

Зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення пенсійного забезпечення та виплати пенсії особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Вказані підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Соціальний захист осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях регулює і Закон України від 18 січня 2018 року № 2268-УІІІ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».

У статті 2 цього Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 243/5697/16-ц, у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 227/2802/16-ц, у постанові Верховного Суду від 22 липня 2019 року у справі №418/2434/18.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було.

Як вже зазначалось вище. частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV встановлені вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії, а саме виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідні рішення про припинення пенсійних виплат померлому ОСОБА_2 з підстав, визначених ст. 49 Закону у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Відтак, до складу спадщини входить сума пенсійних виплат, які належали померлому, але не отримані спадкодавцем за життя.

Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості; шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1,6).

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17липня 1997 року №475/97-ВР, з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1V«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Як зазначено Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні (проживання за кордоном), на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров`я». Однак навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

На теперішній час Україна від зобов`язань, визначених статтями 1, 14 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.

Отже, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи визначене, померлий ОСОБА_2 не може бути позбавлений пенсії лише на підставі того, що держава Україна тимчасово не контролює частину території Донецької та Луганської областей.

На підставі вищевикладене, суд вважає, що відсутність у померлого ОСОБА_2 довідки про взяття його на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення ООС (АТО), не є підставою для не нарахування йому належних пенсійних виплат, оскільки останні є його майном в розумінні статті 1 Першого Протоколу та повинні бути включені до складу спадщини на яку претендує його донька – ОСОБА_1 .

Крім того, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в листі на запит адвоката повідомило, що з 01.07.2014 року електронна пенсійна справа ОСОБА_2 взята на облік Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, тому Головне управління повинно було нарахувати ОСОБА_2 пенсію за період з 01.07.2014 року по 30.11.2020 року.

З урахуванням наведеного, на думку суду у спірних правовідносинах відповідач діяв з порушенням меж повноважень, визначених Законами України, необґрунтовано та не пропорційно, чим порушив вимоги ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано і пропорційно.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову відповідач суду не надав, а отже, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням п. 10 ч. 2ст. 245 КАС України.

Відповідно до п. 10 ч. 2ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов`язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.

Водночас, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

Суд звертає увагу позивача, що на час розгляду справи ним не надано обґрунтованих доказів та не наведено обставин, що відповідач буде ухилятись від виконання рішення суду, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконання зазначеного рішення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Згідно частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

На підставі положень Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у визначенні розміру недоотриманої пенсії померлого ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , за запитом приватного нотаріуса Торецького міського нотаріального округу Рижкова О.О. за період з 01 липня 2014 року по 30 листопада 2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області сформувати та направити приватному нотаріусу Торецького міського нотаріального округу Рижкову О.О. для включення до складу спадщини після померлого ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідної довідки з врахуванням усієї суми недоотриманої пенсії померлого пенсіонера ОСОБА_2 за період з 01 липня 2014 року по 30 листопада 2020 року, без обмеження будь-яким строком.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім гривень) 00 копійок на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_1 ).

Рішення прийнято, складено та підписано в повному обсязі в нарадчій кімнаті 01 листопада 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Перший апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.В. Троянова